Реформа судочинства по-європейськи
Якими повинні бути вимоги до суддів? Як і хто повинен їх відбирати? Як призначати? Кому вони повинні бути підвладні? Кому «вклонятися» і кого «боятися»?
В Україні давно побутує думка, що в суд краще не ходити: там все «продано» і все «куплено». Будь-яке рішення суддя виносить не тому, що так вимагає Закон, а тому, що купивши один раз посаду він до кінця життя «відмазує» тих, хто платить і заробляє на пенсію для онуків. Чи так це?
Без сумніву, "в кожній родині не без уродів". В кожній сфері: лікарні, школі, прокуратурі, суді є ті, хто порушує клятву чи присягу.
Інформаційний прості заповнений повідомленнями про те, що то тут, то там затримали хабарника. Натомість повідомлень, що їх засудили дуже мало. Чому? Виявляється тому, що у нас є чесні та справедливі судді, які судять не за тим, хто скільки заніс хабара, а за законом.
Правове невігластво – одна з ознак української спільноти (люди необізнані у праві, не знають як працює система). Юрба – вимагає судити громадянина за емоціями, суддя – користується нормою Закону. Суд оперує фактами. А якщо їх немає, а є тільки емоції чи припущення? Тоді Суд приймає рішення на користь підозрюваного, яке не влаштовує юрбу. Чому часто чуємо: «Справа розсиплеться у суді»? Тому, що у обвинувачення немає фактів.
Втім, бува і по-іншому – суддя приймає протиправні рішення. Тоді сторона, що програла звертається з апеляцію, а іноді й касацією. Як правило у високих інстанціях приймають рішення, яке більше відповідає букві Закону. Та, в усіх випадках у особи залишається право – звернутися за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини, у Страсбурзі.
Не слід говорити, що це не дієво і що туди не «достукатися». Насправді, розгляд справи у ЄСПЛ може тривати роками та й звернутися туди можна тільки після того, як пройдено всі сходинки судових інстанцій в Україні.
Крім того, слід зазначити, що на рівні Касаційного впровадження судді рідко допускають помилок, адже розуміють, що далі прямий шлях у ЄСПЛ, а там справу будуть розглядати неупереджено, всебічно, а рішення буде об'єктивним і максимально можливим на користь позивача. І все ж, справ у ЄСПЛ з України надходить чимало, і більшість з них Україна програє. Подивимося на цифри.
За 20 років ЄСПЛ розглянув понад 67 тис справ проти України (кожна 4 – 5). А починаючи з 2014 року в ЄСПЛ Україна програла справ на загальну суму понад 1,5 млрд грн. (дані на ІІІ квартал 2017 року – влада ретельно приховує інформацію щодо того, скільки справ вона програє через наші нечесні та некомпетентні суди).
Згідно офіційної відповіді Міністерства юстиції на запит експерта з питань боротьби з корупцією Гліба Канівського: «Міністерство юстиції здійснює платежі, пов'язані з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України відповідно до постанови Кабінету міністрів № 408». У 2014 році було виплачено – 169,817 млн. грн., у 2015 році – 639,981, у 2016 році – 612,294. На середину 2017 року було виплачено – 104 млн. грн. Ці шалені суми виплат свідчать про те, що система в Україні не досконала і її насправді слід міняти.
Якою є Європейська модель? Що пропонують нам наші партнери? Кілька штрихів до «ідеального портрету» українського судочинства.
Ставлення українців до наших судів вкрай негативне. Аби не бути голослівним скористаюся даними опитування, яке було проведене Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Згідно результатів опитування судам довіряє лише 8% громадян, і це найнижчий показник у Європі. Понад 50% опитаних вважають, що «у судовій системі існує кругова порука та практика ухвалення замовних рішень», а 85% переконані, що найбільша проблема у судовій системі це – корупція.
Що вбиває віру громадян у систему? Недоброчесність суддів. Європейські експерти заявляють, що корупція в системі це загроза національній безпеці, а доброчесність повинна стати цінністю у оновленому суддівському корпусі.
У Європі доброчесність є одним у критеріїв відбору суддів на посаду та їх подальшого кар'єрного росту. Суддя повинен вести спосіб життя, який відповідає його законним доходам. Він має бути під контролем спеціальних антикорупційних органів, наприклад «Національного агентства запобігання корупції», яке створювалося за європейським стандартами (інша справа як воно працює в Україні, і як його використовують у своїх цілях окремі політики).
Коли НАЗК утворювали, то його противники голосили: навіщо нам витрачати гроші, у нас і так достатньо каральних органів. Чи так? Ні.
Володимир Довгань, експерт з міжнародного права ГО «Вільний вибір»: «Не треба плутати різні розуміння і підміняти поняття. Цей орган був утворений саме для того, аби займатися посадовцями першої категорії, а не бігати за дрібними злодіями, які вкрали 15 копійок. Переведення НАЗК у іншу площину – заваленість його дрібними справами призводить до того, що воно стало дублюючим органом, і не займається тими справами, які повинно розглядати».
НАЗК це один з органів, через які суспільство повинно реагувати на недоброчесну поведінку суддів. Євроексперти наголошують: «Судова гілка влади повинна жорстко реагувати на факти недоброчесної поведінки суддів».
Що на ділі може стати гарантом того, що суддя буде доброчесним? Те, що за кожен проступок проти людини та Закону його буде притягнуто до відповідальності на загальних підставах. До речі, як пояснюють експерти і сьогодні судді несуть відповідальність, і сьогодні у них немає імунітету, який рятує їх від покарання. Їх неможна лише затримати чи арештувати, якщо на то немає згоди Верховної Ради, до винесення обвинувального вироку. То, чи можна притягнути суддю до відповідальності за незаконне рішення?
Що говорять європейські стандарти? Європейська практика: «Так, якщо він ухвалив незаконне рішення умисно (наступає кримінальна та дисциплінарна відповідальність); якщо рішення прийнято внаслідок грубої недбалості (дисциплінарна відповідальність)».
Суддя не може бути покараний за винесене рішення, якщо під час його ухвалення він діяв добросовісно і у повній відповідно до Закону. Тоді як за навмисні порушення так само як і за грубу недбалість – має наставати відповідальність. Підстави повинні бути чітко сформульовані у Законі (без трактувань). Щодо дисциплінарної процедури, то вона має бути справедливою і включати у себе право судді на власний захист. А шкала дисциплінарних стягнень повинна буди дуже широкою і відповідати адекватності вчинку.
Європейська практика: «У випадку обвинувачення у злочині, пов'язаному зі здійсненням правосуддя суддю не може бути затримано чи заарештовано без згоди незалежного органу з питань добору, звільнення і відповідальності суддів. Але в усьому іншому суддя відповідає як звичайний громадянин».
Більшість громадян України – 73% вважають, що суддівський імунітет повинен бути звужений. Прикро, але це хибне переконання, яке може негативно позначитися на діяльності судді – він буде «відкритий» для тиску, помсти чи переслідування за ухвалені рішення. У той же час, суддя не повинен мати можливостей уникнути відповідальності за свавілля і недобросовісну поведінку.
Європейська практика: «Незалежність суддів це не привілеї суддів, - це гарантії, що їх рішення будуть справедливим. Тільки повністю незалежний суддя може вирішувати справу виключно до вимог права і мати гарантію, що на нього не будуть впливати чи тиснути з різних боків».
Європейська практика свідчить, що незалежності сприяє кілька факторів: оперативна реакція на кожен факт втручання у діяльність судді; автоматичний розгляд справ (між суддями), без зовнішніх втручань; Суди утворюються і ліквідуються відповідно до Закону (автоматично), а не указом Президента.
Одна з проблем української судової системи, так вважає 60% опитаних – «...залежність суддів від олігархів та політиків».
Жодна політична структура у Європі не має впливу на кар'єру судді, на відміну від Україні (на перші 5 років суддю призначає Президент, на безстроковий строк – ВРУ).
Якщо у нас суддя хоче зростати і просуватися по службовій драбині, він повинен так або інакше підлаштовуватися під «політичні напрямки», відгукуватися на «прохання» політиків.
Тут Україна має неабиякий негативний досвід. Після 2014 року ряд суддів було піддано обструкції лише тому, що вони приймали рішення відповідно до Закону. Так, кожен суддя повинен бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства (приклад судді Родіона Кірєєва, справа Юлії Тимошенко), але, все ж, рішення повинні прийматися у правовому полі.
Приклади того, як діяли судді під час «революції» і того як вони відправляють судочинство зараз показує, що історія їх навчила. Сьогодні, попри всі закидання суддям корупції і упередженість, як свідчать фахівці, у гучних справах на порядок більше об'єктивності, неупередженості і законності ніж раніше. Судді розуміли, що з ними можуть вчини так само, як і з тими, хто був перед ними – виженуть з професії на догоду «політичній необхідності» і бажанням тих, хто буде при політичній владі далі.
Європейська практика: суддю мають призначати безстроково виключно «за результатами чесного і прозорого добору, а його кар'єра не має залежати від рішень політичних органів». Відсутність у політиків можливості впливу на суддю є 100% гарантією того, що він виноситиме законні рішення.
69% опитаних громадян не підтримують ідею того, що суддя має призначатися на посаду безстроково. Чому? Тому, що «безстроковість» асоціюється з «безкарністю». Що з юридичної точки зору є маячнею. Адже «безстрокове призначення» не звільняє від відповідальності за фахові порушення (кримінальна, дисциплінарна).
У нас добирає, призначає, просуває по службовій драбині і, нарешті, звільняє суддів – ВРУ та Президент, притягує до дисциплінарної відповідальності – «Вища кваліфікаційна комісія суддів» та «Вища рада юстиції». Відповідно до стандартів ЄС повинен існувати незалежний орган, у складі якого щонайменше 50% судді – фахівці, яких обрали самі судді. Цей орган має стати «сумлінням» суддівства.
41% опитаних вважає, що «суддю має добирати спеціальний незалежний від законодавчої і виконавчої влади орган, членами якого є судді і представники громадськості». Що дає повну політичну незалежність, а кожна зміна ВРУ і Президента не тягне за собою зміну складу суддівської гілки влади.
Чи може такий європейський стандарт працювати успішно? Так, якщо члени цього органу будуть доброчесні, з бездоганною репутацією і матимуть довіру від громадян. Вважається, що у 2019 році повинно закінчитися «оновлення» суддівського корпусу і будуть прийняті зміни до Конституції, саме щодо впровадження цього стандарту.
Втім, українські аналітики переконують, що цього не станеться. 2019 рік має зовсім інші політичні завдання – вибори (Президент, ВРУ) у результаті яких в Україні повинні відбутися і кардинальна зміна влади і її структур, а можливо й напрямків.
Тож, знайти 300 голосів для внесення змін у Конституцію по цьому напрямку – примарна перспектива. Всі, хто зараз при владі, чудово розуміють, що один з майданчиків де приймається остаточне рішення по результатам голосування це не ЦВК, а районний суд розташований на «краю географії» який може винести рішення далеке від законності, але політично «доцільне».
І ще одне важливе питання: чому суддів у Європі, на від міну від США, не обирає народ? Європейці мають ту саму пересторогу, яка є наріжним каменем спотикання в сучасній Україні: виборність – автоматична залежність від політків. Для того, аби обратися кандидатам доведеться шукати підтримки у політичних сил чи інших зацікавлених осіб.
У Європі вважають, що «виборність» може призвести до того, що політики і олігархи матимуть вплив на формування суддівського корпусу. Тому вважають, що суддів мають обирати фахівці які мають відповідну підготовку, і які пройшли кілька кіл перевірки.
Щодо думок громадян, то 41% вважає, що «суддю має обирати спеціальний незалежний від законодавчої і виконавчої влади орган» (членами якого є судді і представники громадськості), а 36% переконані, що суддів слід обирати на відкритих виборах.
Чи вдасться нам у 2019 році реформувати систему? Малоймовірно. Скоріш за все це вже буде «домашнім» завданням для нової влади, і все розпочнеться не раніше 2020 року. Яким шляхом буде тоді рухатися України? Хочеться вірити, що цивілізованим.
Сергій ОСОЛОДКІН
