Хто кого контролює…

Хто кого контролює…

З кожним днем все більше й більше стає зрозумілим, що чинна українська влада не те, що не контролює життя в Україні, а навіть не може утримати, в рамках стабільності та взаєморозуміння, стосунки між трьома частинами держави.

З кожним днем, і навіть з кожною годиною, все більше й більше стає зрозумілим, що з однієї халепи (дебільнуватого керівництва держави), не зупиняючись, ми вскочили у значно більшу (отримали керівництво, яке не має реальних важелів впливу на ситуацію в державі, на окремих політиків та керівників «бандформувань»).

Приблизно місяць тому я писав, що події, які відбуваються в Україні, це не тільки не кінець, і навіть не середина, а це тільки початок: хаосу, розбрату та взаємонепорозуміння. Дивлячись на те, як розгортаються події, можу констатувати – я був правий.

Тоді був початок...

Сьогодні, на фоні ситуацій у Криму, в Донецьку, Харкові – ми маємо розвиток... І, нажаль, це знову не кінець. Військова агресія – з одного боку, небажання слухати один одного, не те що чути, всередині країни – з іншого... І це, на мій погляд, тільки середина сценарію, який написаний для України.

Прикро так думати і говорити, дуже хочу помилитися у своїх прогнозах, але, скоріш за все, попереду нас чекають ще більш гіркі події, які будуть пов'язані не тільки із втратами людських життів, але й втратами більш страшними, які можуть чекати всю державу – її цілісність. Але, я дуже хочу, щоб це було не так, і щоб я кардинально помилився.

Я переконаний що сьогодні треба говорити не стільки про амбіції одного політика перед іншим, скільки про єдність і взаємопорозуміння всіх: лівих, правих, «жовтих», «зелених», «бордових»...

Нажаль більшість із політиків, які останні роки були при владі (при реальній, а не фігуральній; при владі щодо «прийняття рішення») зробили все можливе, аби роздмухати полум'я внутрішньої неприязні, яке сьогодні палає яскравим смолоскипом, який може спалити всю державу – національне питання.

Розпад України на Захід і Схід почався не сьогодні, і триває вже не перший день, місяць, рік.

Пригадаймо, як «гостро» почав «гратися» з цим питанням ще третій Президент України Віктор Ющенко: сам, чи з чиєїсь подачі (відповідь поза межами цього матеріалу)?

Питання мови, історії, стосунків між етнічними українцями, і тими хто приїхав жити в Україну за останні 40 – 60 років – все це зародилося при Вікторі Андрійовичі, і сьогодні ми починаємо, тільки починаємо, пожинати плоди, того, що посіяв Ющенко 7 – 10 років тому.

Не випадково кажуть: «Хто посіє вітер – буде пожинати буревій». Ось вони «сходи»

Прапор націоналізму з рук Ющенка підхопили ті, хто приводив до влади Януковича, саме вони почали грати ще більше жорсткіше, на рівні фолу. Вони підняли на щит ВО «Свобода» та його лідера Тягнибока. І хоча сьогодні більшість з тих, хто голосував за «Свободу» вже зрозуміли, що зробили помилку, що така форма націоналізму прямий шлях до «екстремізму» та «нацизму», але вже запізно – і тут є паростки, і тут є сходи, і тут є результати.

ВО «Свобода» та безхребетність так званих лідерів опозиції (а практично це сьогоднішнє керівництво), породили ще більш жахливу форму насилля: «Правий сектор» - людей, які незаконно тримають зброєю в руках, які вкусили «смак крові», і які готові робити все що завгодно, аби збільшувати свою присутність у провладному просторі.

Нажаль, але більшість населення знову не розуміє що це пастка, що це ще один крок до розколу України...

Подивіться, влада критично не контролює ситуацію в державі по багатьом напрямкам. В державі є всі одзнаки хаосу, а влада не вживає будь-яких дієвих заходів для стабілізації ситуації, а якщо й намагається щось робити, то робить це кволо, тьмяно, бездарно, і робить це по всіх фронтах: як внутрішньому, так і зовнішньому.

Невідомі (а точніше добре відомі особи) зі зброєю бігають по всій державі, а правоохоронні органи дивляться на це спустивши рукави, і тільки розводять руками, розповідаючи по «секрету», що у них є наказ не чіпати представників «Правого сектору», «Самооборонців» та інші бандформування, які незаконно володіють зброєю, і незаконно її застосовують.

Країна починає потерпати від терору. Відтепер всі, кому не лінь, можуть оголосити себе владою – перехоплюючи по кілька разів на день один у одного будівлі, будинки, банки, офіси... проголошуючи себе: Генерал-губернаторами, Президентами, Царями, Імператорами та хоч Папою Римським – все сходить з рук.

На вулицях міст і сіл, стає все небезпечніше й небезпечніше

Якщо у середині 90-х розстрілювали «конкурентів» у боротьбі за економічні напрямки впливу, то сьогодні в країні панує політичний терор.

Якщо у людини інший погляд на ситуацію, якщо у неї інша думка, то її одразу оголошують ворогом. Такого задається, якщо вірити історії, і тим, хто жив у ті часи, не було навіть при Берії.

Якщо ми хочемо насправді мати «єдину», «цілісну», «незалежну» державу, то всім нам слід сказати «оголтєлим» політиканам та «отаманам» всіх мастей: треба негайно забути та заборонити, раз і назавжди, такі слова як: «заборонити», «роз'єднати», «поділити».

Чи є в цій країні прихильники ВО «Свобода»? Так, без сумніву.
Чи є прихильники «Партії регіонів»? Так, без сумніву.
Чи є ті, хто підтримує Комуністичну партію України? Так, чимало.
Так чи мають ці люди право на свої власні погляди, на їх висловлення і їх відстоювання? Так, однозначно.

Доречи, відповідно до статистики (результати опитування щодо готовності голосувати за кандидатуру на посаду Президента на позачергових виборах (див. зведену таблицю – прим. авт.), станом на 14 березня 2014 року, лідер КПУ Петро Симоненко та представник ПР Сергій Тигіпко (разом) займають другу сходинку слідом за Юлією Тимошенко, а кожен окремо мають подавляючу більшість голосів по відношенню до лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока; і, знову таки разом, набирають більше голосів чим окремо взяті Віталій Кличко та Арсеній Яценюк (от вам і прихильність до політичних сил, от вам і відповідь на питання: чому деякі політикани так активно вимагають заборонити саме ці політичні партії – конкуренція, в якій вони однозначно програють).

То чому ж ті, хто живуть на Заході Україні, приходять до тих, хто живе на Сході та Півдні і починають диктувати їм умови життя?

Зверніть увагу, за всі роки Незалежності України не було жодного повідомлення про те, що хтось із мешканців Південно-Східних областей приїхав у Львів, чи Івано-Франківськ і намагався там повалити пам'ятник Бандері. Захотіли – поставили. Нехай стоїть.

Я, і тисячі таких як я, цього не сприймаємо, але ж ми жодного разу не сказали, що треба звалити пам'ятник. То чому ж озброєні люди приїздять в наші міста і зчиняють колотнечі? Відповідь нажаль проста, і лежить на поверхні: така ситуація вигідна певні кучці людей, які сплять і бачать себе місцевими князьками.

Поки країна одна – князівство одне – на всіх не вистачить, от і треба ділити.

Не дивлячись на всі офіційні заяви, які робить влада, я особисто не бачу жодного рішучого кроку у напрямку наведення ладу всередині держави.

Те ж саме стосується і зовнішніх агресорів

Категорично не виправдовую жодного кроку, який робить сьогодні Росія, але якась логіка у її певних діях є. Втім, я не про це. Я про інше – по дієвість нашої влади.

Як «лідери нації» допустили, що по території незалежної держави бігають «зелені чоловічки» із зброєю в руках, захоплюють наші території, роззброюють військові частини, військових, риють окопи, виставляють блок-пости, викрадають громадян України! А що ж влада? Вона розводить рученьки і ніженьки і робить «а-та-та» та «усі-пусі».

Бандформування діють, а влада тільки розмовляє

От і виникає питання, а чи всі ці дії не є складовими одного ланцюга?

А чи не намагається хтось, абсолютно осмислено, розвалити державу зсередини?

Чи не нав'язують нам цілеспрямовано не тільки зовнішнього ворога, але й чітко змальовують портрет внутрішнього?

Чого ми хочемо? Куди рухаємося? До чого прийдемо?

До миру, спокою, поваги думок всіх, як політичних так і особистих? Чи все ж зіштовхнемо країну у прірву хаосу і розбрату?

Невже ми з вами не розуміємо, що ми – на сході, і на Заході до певної міри різні, у нас різні соціокультури, різні релігії, різне світосприйняття, і погляди на історію, але ще 3 – 5 років тому, про це ніхто навіть не згадував. Всі ми жили разом – мирно: вони до нас на відпочинок – влітку, ми до них попити водички та покататися на лижах – взимку. Ми прекрасно розуміли один одного, нам не заважала мова, у нас не було кордонів, у нас не було різних поглядів на розвиток держави. Ми насправді були однією державою, однією родиною...

Що нам заважає бути нею й надалі? Невже купка політиканів, яка налаштована на екстремізм та фашизм, зможе побороти розум мільйонів людей, і розвалити країну заради задоволення власних планів?

Сергій Осолодкін
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Херсонцы в твиттере