Результати виборів: Феномен Садового

Феномен...

«Партія „Об'єднання Самопоміч"», лідером якої є міський голова Львова Андрій Садовий, офіційно зареєстрована 29 грудня 2012 року, а її назва перегукується із назвою громадської організації «Самопоміч», яку Садовий створив ще у жовтні 2004 року, будучи депутатом Львівської міської ради, за два роки до виборів, у результаті яких він вперше став мером міста лева.

Ще жодна партія, за такий короткий термін, не показувала таких феноменальних результатів. Іменні блоки до уваги не беремо, адже зрозуміло, що це «спеціальні» проекти, які створювалися під ім'я окремого політика, як то: «БЮТ», «Наша Україна», або взагалі «Блок Петра Порошенка». Там успіх не партії, а імені «лідера».

З чим ми маємо справу зараз? Це насправді феноменальний успіх з «розкруткою», що називається на рівному місці – справжньої партії, чи це все ж черговий добре прорахований і профінансований проект? Які перед ним стоять завдання: прихід у новий склад Парламенту чи щось інше?

Віктор Орлов, політичний експерт-консультант, громадська організація «Ми – за чесні вибори»: «Відповідь і складна, і проста. Тут є й те, є й інше. Можна сказати, що партія «народилася», як альтернатива дійсності. Її «образ» народив народ, бажаючи нарешті отримати щось нове, при цьому особливо не замислюючись над тим, що насправді стоїть за партійним брендом. Розумна людина скористалася ситуацію, і зробила з «нічого» – «дещо».

Вперше, у повний голос, «Об'єднання Самопоміч» заявило про себе навесні цього року, коли його «обличчя» пан Садовий, заявив про те, що партія йде на вибори до Київської міської ради. Фахівці таку заяву сприйняли як рекламний хід, і у розрахунки її взагалі не брали. Диво сталося тоді, коли Самопоміч набрала 7,4% голосів киян, тоді як «Батьківщина» спромоглася тільки на 4,7%.

За рахунок чого стався такий стрімкий прорив?

Віктор Замятін, провідний експерт політико-правових програм Центру Разумкова: «Зіграв комплекс факторів. На мою думку, це той самий феномен, першою ознакою якого було входження у Верховну Раду «Партії зелених», яка себе нічим не проявила, тепер на президентських виборах феномен Ляшка. Це запит на нові сили, нічим наразі не заплямовані».

Як діяв Садовий? Він «просто» звернувся до Киян: «вносьте пропозиції», «обговоріть кандидатури у трудовому колективі», «відберіть достойних», «Я буду переконувати людей, яких найчастіше пропонуватимуть, йти на вибори», «Особисто запропоную кількох авторитетних, на мою думку, людей».

Спрацювало. Люди повірили. У що?

Людмила Смирнова, психолог, громадська організація «Центр психологічної допомоги «З вірою у серці!»: «У нав'язану гру й не більше. У такий спосіб обіцяли діяти всі, а він зробив. Кого пропонували? А кого включили? Як відбирали? Все це поза межами публічності. Головне, що зробили – дали людям відчуття, що вони учасники процесу, що їх думка цікава. А якщо запропонували – треба втілювати пропозицію у життя, а отже треба голосувати. Феноменально».

Завдяки чому феномен спрацював вдруге, під час Парламентських виборів? На думку фахівців тут кілька складових.

Євген Плотніков, експерт з питань внутрішньої політики, громадська організація «Україна – Незалежна Європейська держава»: «По-перше, успіх виборів до Київради, вселяв сподівання у те, що й у Верховну Раду спрацює таж сама технологія. Спрацювала.
По-друге, так склалася ситуація, що Садовий став такими собі «рупором гідності» озвучуючи ставлення до подій, які розвивалися у державі. Він, будучи всього лише мером міста, яке знаходилось за півтори тисячі кілометрів від епіцентру подій, постійно коментував ситуацію.
По-третє, сам Садовий, як, без сумніву, досвідчений політик (так і ті, хто працюють з ним), чітко розуміється на технології маніпулювання людською свідомістю. Він озвучував ситуацію так, як того хотіли почути люди. При цьому будь-яких дій, тільки слова, але виважено, упевнено, переконливо із «знанням» справи.
По-четверте, завдяки медійному ресурсу, власником якого він є.
По-п'яте, завдяки тому, що «керівники революції» не могли нічого йому протиставити. У них теж були слова, але вони брали на себе й весь негатив. Садовий міг дозволити собі сказати, і не відповідати».

Отже, ми маємо добре прорахований політтехнологічний прийом, який розписаних по стандартах та канонах – крок за кроком. А саме: є «потреба» – є «особа», яка відповідає потребам; є «бажання почути» – є «сказане»; є «бажання дій» – є «прорахунки» цих дій. І, головне – звучить «життєдайна» пропозиція: «Ви самі це можете зробити – тільки зробіть крок на зустріч вашій мрії».

Особу ми знайшли. А де ж партія? Чи можна говорити, що існує насправді народна (з точки зору кількості членів) партія? Питання навіть не риторичне, а так «прохідне». Відкритих даних про членів партії знайти не вдалося, довелося фантазувати.

На прохання автора, його колеги у 7 обласних центрах України, провели міні-дослідження. Завдань було три: знайти членів парті; віднайти людей, які за неї голосували; почути думки про партію. Одразу звертаю увагу тих, хто кинеться нас критикувати: ми не претендуємо на науковість, просто журналістська зацікавленість.

Якщо тих, хто «голосував», ще якось та вдалося відшукати (їх думки трохи нижче), то знайти членів партії нам не вдалося. Можливо просто не пощастило.

Вирішили піти іншим шляхом. На сайті партії у розділі «Осередки», вказані прізвища «Керівників штабів» (мабуть структура залишилася від виборчого процесу) та номери телефонів «контактних осіб». З 32 «контакторів» ми подзвонили 18 особами. Більше половини номерів «мовчали». Ті ж особи, з яким вдалося поспілкуватися, нажаль, надати інформацію про наявність членів у окремому партійному осередку не змогли. Хтось посилався на те, що ця інформація є внутрішньопартійною. Хтось відверто зізнався, що не володіє інформацією про партію, а на його плечі покладено зовсім інші обов'язки. А одна пані взагалі була дуже здивована дзвінком – дізнавшись від мене, що вона є «контактною» особою партії, і намагалася у мене дізнатися: хто саме розмістив її прізвище та телефонний номер у мережі Інтернет.

Підсумки: партія у Парламенті, а де ж її члени? Феномен.

А тепер думки про «Самопоміч» опитаних нами українців.

Роман Кириченко, журналіст: «Якщо на теренах України діяльність «Самопомічі» та Садового оцінюють позитивно (певно, через прекрасно створений бренд Львова та особисто пана Садового), то у Львові їх часто звинувачують у корупції, відкатах та грантоїдстві.

Юлія (Миколаїв): «Я за «Самопоміч» вже лише тому, що вони пропонують самим собі допомагати».

Володимир (Київ): «Такой помойник, как Львов сделали, только с Крещатиком можно сравнивать. Грязь, мусор, даже на Рынке около Ратуши. Серые здания. Серость. И все благодаря хозяину, Садовому. Меньше бы политикой занимался, больше городом».

Ольга (Харків): «Одни старые лозунги и ничего нового, и конкретно обещающего».

Світлана (Полтава): «Самопоміч» – найстрашніший і найнебезпечніший з усіх проектів на цих виборах!».

Михайло (Вінниця): «В программе нет ничего о социалке и благосостоянии населения».

Людмила (Чернігів): «Своим благосостоянием люди должны сами заниматся! Государство только условия для этого создавать должно и не мешать – название партии прочитайте».

Любомир (Львів): «Боже упаси! Це ж кремлівський проект! Люди! Схаменіться!».

Ірина (Івано-Франківськ): «Кремль спонсорує, щоб відтягнути голоси у «Свободи», Яценюка, і «Батьківщини».

Роман Кириченко, журналіст: «Попри стереотип у Львові партія не користується широкою популярністю, її рейтинг коливається в межах 3 – 11%.

Якщо партія насправді не користується такою популярністю, то звідки ж тоді такі результати – 10,97% (1 729 131 голосів)?

Завдяки чому така популярність?

Юрій Волков, експерт громадської групи «Наш вибір»: «Завдяки тому, що останні півроку пан Садовий займав певну, яскраво забарвлену позицію щодо ведення військових дій на Сході. Він активно підтримав ведення збройного протистояння у Києві наприкінці минулого, початку цього року. За рахунок того, що він постійно був у інформаційному просторі окремих загальнодержавних ЗМІ».

Не вкладаючи гроші у масовану (традиційну) рекламну кампанію, Садовий постійно потрапляв у матеріали телевізійних та Інтернет-видань тільки за рахунок своїх вчинків і позиції? Це було так часто, як тільки можливо.

Вікторія Фролова, політолог: «Садовий так часто був у підконтрольних йому ЗМІ (чого втім не знають пересічні громадяни), що в якийсь момент стало зрозумілим, що дії та вчинки міського голови одного з «не головних» обласних центрів України, вже перестали носити суто подієвий характер. Вони вийшли за межі обласного центру (навіть і активного прибічника подій у Києві), і стали «претендувати» на заяви політика, який намагається зайняти свою нішу на загальнодержавному рівні. Що згодом йому й вдалося зробити. Про що свідчить результат виборів».

Так, результати вражаючі. Партія Садового подолала 5% бар'єр на території всієї України (окрім Донецька).

Що такого зміг сказати Садовий, чого не говорили його опоненти?

Аналізуючи передвиборну програму партії не можемо сказати, що вона особлива, що там є якісь такі пункти, які не містять програми інших партій, або вона має якісь яскраві, характерні «особливості», які б дозволили їй стати «уособленою» партією. Все як у всіх.

Ольга Володимирова, журналіст-політолог: «На трьох сторінках розписані «чергові» гасла, які можна прочитати у більшості Програм інших партій.
Перший блок – «військовий», де партія повідомляє, що буде боротися за те, щоб Україна перестала бути «позаблоковою», виробляла та закуповувала сучасне озброєння, «формувала військовий резерв шляхом створення системи військової підготовки громадян». Далеко не миролюбива програма.
Другий блок – знайомі тези: «Децентралізацію влади...», «Створення привабливих робочих місць...», «Запровадження муніципальних органів правопорядку», «Формування сучасного українського...».
Третій блок – невизначеними шляхами партія збирається здійснити: «Збалансування повноважень та відповідальності Президента, парламенту та Уряду за кожне повноваження». Є тут й «обов'язковий» рядок – «відмова від депутатської недоторканності»... Є слова про люстрацію... про суддів, прокурорів, міліціонерів...
Є заяви суто декларативні: «Експорт продуктів харчування, а не лише агросировини та становлення України як світового еталону якості у цій сфері».
Кілька слів на адресу: вчителів – «Відновлення поваги до вчителя шляхом підвищення оплати праці та цілеспрямованим пропагуванням престижу професії»; лікарів – «Становлення незалежної, шанованої, самоврядної та відповідальної професії медичного працівника та забезпечення гідної винагороди за лікарську працю» тощо».

Отже, у Програмі, з якою партія вийшла на вибори, немає нічого надзвичайного, або такого, що б дало підстави говорити, що це «інноваційна програма», яка й дала можливість «назбирати» так багато голосів.

Ольга Володимирова, журналіст-політолог: «У Програма, як і у більшості інших партій, немає жодного слова про те, як це буде втілюватися у життя. За рахунок чого? Звідки гроші? Нових джерел наповнення бюджету партія не запропонувала».

Партія немає «унікальної програми», як про це говорили деякі партійці після виборів, наголошуючи, що саме Програму сприйняли люди, а тому й проголосували.

Під час нашого імпровізованого опитування, ми ставили респондентам питання про те, чи читали вони програми партій (всіх, і «Самопомічі» зокрема). Результати невтішні. Понад 90% опитаних відповіли, що не читали і не збиралися читати. На питання «Чим керувалися при тому, коли віддавали свій голос за партію» (будь-яку) – 70% опитаних відповіли, що їх цікавила особа керівника; 30% – привабила реклама; 10% – зізналися, що їм порадили знайомі.

У чому ж феномен Садового...

Можливо він криється у тому, що партія йшла на вибори не самостійно, а у компанії з іншими політсилами?

Наше опитування виявило, що жоден із тих, кого ми опитали, навіть не чули про те, що «Самопоміч» не була «самостійною», і щодо у її списки були включені представники інших політичних сил та громадських організацій (у першій 20-ці всього-то 3 члени партії, решта інші «учасники проекту»).

Як формувався список? Тут Садовий скористався напрацьованим досвідом, і 9 вересня, під час з'їзду партії, заявив: «Ми оприлюднимо сьогодні всі прізвища, які є в списку. І просимо дати нам чітке розуміння – чи варті ці люди представляти нас у парламенті. Після того, як ми отримаємо ваші думки – в кінці тижня фіналізуємо список. Така була вимога народу – відкриті списки. Парламент за це не проголосував. Але тому це зробимо ми».

Людмила Смирнова, психолог, громадська організація «Центр психологічної допомоги «З вірою у серці!»: «З точки зору того, що це сподобатися електорату – все зроблено абсолютно правильно. Головне – «красива заява», а як отримували зворотну інформацію, як її обробляли, як втілювали у життя? Про це жодного слова. Втім, люди цього й не чекали. Їх не цікавить питання «втілення». Головна, формуюча, але «рутинна» робота – прихована від сторонніх очей. Люди сприйняли інформацію, що будуть враховувати їхні зауваження – повірили. Що насправді відбувалося із списком після цього? Забута історія. Головне, на що звернули увагу: виконали волю народу – відкрили списки. А хто у тих списках? Чи відомі комусь ці прізвища? Цим електорат вже не цікавився».

До речи, ще один цікавий хід – Садовий ставить своє прізвище аж на 50 позицію. Чого б це?

Варіантів відповідей може бути два.

Перший, для «публічного користування»: я не тягну ковдру на себе – народ головний.

Другий, для «внутрішнього користування»:
по-перше, він не був 100% переконаний, що ситуація спрацює як у Києві, а отже навіщо втрачати іміджеві напрацювання;
по-друге, його особисто абсолютно не цікавить місце у складі ВРУ. Він, як політик та іміджмейкер, який знається на політичних тонкощах, чудово розуміє, що цей склад ВРУ не «п'ятирічний», що більше ніж 1,5 – 2 роки він не «протягне».
по-третє, йому дуже зручно бути у кріслі Львівського голови (вже понад 10 років). Навіщо міняти реальне «царювання», на примарну посаду у «придворній» свиті? Це не для нього. Приклад: Гройсман – був першим у Вінниці, хто він тепер в Уряді? Відповідальний за всі гріхи...
по-четверте, Садового абсолютно не цікавить крісло депутата. Скоріш за все він має «пристріл» на інші вибори, на інше крісло (хоча у кожному своєму інтерв'ю не перестає заявляти, що він «лише формує загальну картинку», що його «цікавить те, що б у владу прийшли пересічні громадяни», і що саме тому він «відкинувши власні амбіції поставив себе на 50 позицію...»). Все це має ознаки добре спланованої рекламної кампанії, яка прорахована на кілька кроків уперед, і має приціл на зовсім інші результати.

Юрій Волков, експерт громадської групи «Наш вибір»: «Не випадково партія займає позицію активного «вичікування». Їй немає сенсу «бруднити» «світлий образ» заради хвилинних перемог. Вона прийшла у Раду з дуже міцними позиціями. Саме тому Садовий поспішив заявити, про те, що у партії є власні вимоги і умови для роботи у Парламенті. Не випадково прозвучала й його заява у відповідь на те, що йдуть переговори про утворення Коаліції – «Ніяких офіційних переговорів не ведеться!». Тим самим він чітко дистанціювався від того, що було запропоновано тоді Президентом – формування Коаліції на базі його політичної сили. Садовий дав зрозуміти, що із ним такі речі не проходять, що з ним треба радитися, і що він буде вести гру на власних умовах».

Які вони? «Конституційність. Публічність. Рівність учасників коаліції. Відповідальність». А заяви про те, що «Текст коаліційної угоди має бути спільним продуктом учасників коаліції», а «У керівних органах коаліції учасники коаліції повинні мати рівне представництво» і те, що «Учасники коаліції повинні мати право вето стосовно окремих питань», зовсім не викликали радості у автора проекту «Коаліційної угоди».

А от заява: «Ми вважаємо неприйнятним участь у коаліції депутатів, які голосували за закони 16 січня», є, м'яко кажучи, сумнівною з точки зору законності, і вказує на можливі дуже серйозні проблеми у перспективі щодо «рівності» всіх, не тільки політиків, але й громадян держави.

Сергій Ковальов, юрист, управляючий партнер юридичної фірми «Ковальов і партнери»: «Така позиція входить у протиріччя із чинним законодавством. Окремий аспект права декларує: всі депутати рівні, вони обрані за одним Законом, всі мають рівні права та обов'язки. По відношенню до окремих депутатів не можуть вчинятися будь-які дії, які б утискали їх права. Депутати представляють виборців, а отже – Громадян України. Конституція говорить: ніхто не має права утискати права Громадянина.
Заява Садового входить у протиріччя із Конституцією, і носить ознаки того самого сепаратизму, про який так люблять сьогодні говорити. Чи будуть дослухатися до неї інші депутати? Покаже час. Але, якщо таке станеться, то частина громадян України, які обрали депутатів (своїх представників, які мають право діяти від їх імені), тим самим зазнає утиску своїх законних прав. Тим самим буде порушено й європейську Конвенцію «Про права людини». Сама постановка питання про те, що хтось із депутатів має на щось право, а хтось ні, вже містить ознаки дискримінації. Якщо право депутата представляти інтереси громадян встановлено відповідно до Закону, т.т. є рішення ЦВК, депутат прийняв присягу, то всі дії, які направлені на те, аби унеможливити його роботу, на рівні із іншим депутатом, є порушенням Закону».

Як же бути із тим, що Закон для всіх один, і всі перед ним рівні? Як буде вирішуватися питання «неправильних» депутатів (на думку окремих політиків)? Прецедент у парламенті вже був, коли Турчинов лишав права голосу депутата керуючись власними емоціями. Якщо Україна вважає себе дійсно правою державою, то вона повинна уникати подвійних стандартів.

Так у чому ж феномен Садового? Звідки такі приголомшуючи результати?

За повідомленням інформаційного агентства ЛІГАБізнесІнформ: «Официальные результаты социологических опросов не радуют Самопоміч высокими рейтингами – по разным данным по состоянию на сентябрь – начало октября 2014 года доверие к проекту Садового колебалось от 1,3 до 2,1%, на конец октября немного превысило необходимые 5% проходного барьера. Но, по данным источников ЛІГАБізнесІнформ в социологических службах, реальный вес этой партии на 10 октября составлял твердых 6% популярности».

Ще одне інформаційне повідомлення: «Соціологи оцінюють шанси на прохід скромно. Самопоміч або не проходить в парламент за їх оцінками, або тримається десь на межі прохідного бар'єру. Проте можна припустити, що за умов мобілізації електорату (передусім в Західній і Центральній Україні) вона може проповзти до парламенту. Ще позитивно гратиме для неї падіння рейтингу Ляшка.

Директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович: «"Об'єднання "Самопоміч" підтримують 5,5% виборців».

То, у чому ж феномен?

Можливо відповідь криється у матеріалі журналіста Романа Чернишева, Інформаційне агентство ЛIГАБiзнесIнформ, який наводить такі думки експертів:

«Экспертное мнение №1
"Вы должны понимать, что Андрей Садовый – это украинский аналог Сильвио Берлускони. Даже я бы сказал, это смесь Сильвио Берлускони и Леонида Черновецкого. Только борьба с большинством Свободы во львовском совете не позволяет Садовому стать Черновецким. Правда, и Садовый не позволяет Свободе многого из того, что они хотят – во Львове получилась эффективная система противовесов.
Садовый всегда говорит о том, что не является политиком. Это бизнесмен, администратор и, самое главное, медиамагнат. Во Львове он просто монополист всех медиа, на всеукраинском же уровне – владелец многих значительных ресурсов. Например, 24 канал, сайт zaxid.net, радио Люкс и, кстати, он является совладельцем «Шустер студио». В наше время, владея медиаресурсами, ты владеешь миром.
С помощью медиа Садовый, не имея никакой идеологии и программных целей, только из бизнес-интересов, издалека начал наращивать себе массу политика общегосударственного масштаба.
Что касается финансирования проекта, то допускаю, что там личный ресурс Садового – он очень богатый человек. Хотя места для бизнесменов он, как это водится, просто продал. Но на данном этапе роста Садового в политика всеукраинского масштаба есть и плюсы – он, как умный человек, взял в список грамотных честных людей из общественного сектора. Вот они-то и будут бесплатно делать рейтинг Садовому в ближайшие годы".

Экспертное мнение №2
"Самопоміч строится по принципу голливудского блокбастера. В этом случае нужен талантливый, уважаемый исполнительный продюсер с хорошей репутацией, который сможет принести сценарий и выбить под него деньги у инвесторов. В Голливуде это Линч, Спилберг и Кэмерон. В украинской политике сегодня – Андрей Садовый.
У подобных Самопомочі проектов всегда есть цепочка инвесторов, поэтому глупо называть это проектом Коломойского, Дыминского или кого-то еще. Там есть деньги из разных источников, в том числе и названных. Также глупо думать, что кампанию финансирует лично Садовый – исполнительные продюсеры его уровня всегда берут чужие деньги, даже если могут сами покрыть все расходы. Стоимость их компании – около $150 млн.
Лично Садовому Самопоміч нужна на перспективу – сегодня ему не с руки покидать Львов, но через 2 – 3 политических сезона при успешном существовании проекта Самопоміч и при мощной медиаподдержке, которая не является для него проблемой, Садовый рассчитывает вырасти в мощного общенационального лидера. Он лично не идет в Раду, потому что и без того все знают: Самопоміч – проект Садового. Потому и список у него симпатичный, и к кандидатам трудно придраться, и рейтинг растет. Самопоміч – проект на долгосрочную перспективу. Получится ли это – трудно сказать. Блокбастер – это всегда прибыльное, но рискованное дело».

Так у чому ж таки феномен Садового?

Сергій ОСОЛОДКІН