Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Куди поділись ідеологічні партії?

Куди поділись ідеологічні партії?
Останнім часом багато говорять про те, що треба проводити перевибори, які повинні відбуватися настільки часто, наскільки цього потребує ситуація,аж до того моменту, поки до влади прийдуть ті, хто буде перейматися питаннями життя людей, а не власними інтересами.

Слушна думка. Перевибори – єдиний демократичний і цивілізований шлях, яким ми повинні йти. Розкрадання бюджетних коштів обраховують у кілька мільярдів гривень щороку, тоді як вартість виборів – 1 млрд., тож таку «розкіш» як перевибори щороку, ми цілком можемо собі дозволити.

Якщо кожного року переобирати: Президента, Прем'єра, ВРУ, КМУ, мерів, депутатів, суддів, прокурорів, то вони розумітимуть, що народ буде переобирати їх щороку, а не терпітиме довгих 5 років. Хочеш бути при посаді і працювати – працюй, інакше тебе переоберуть.

Перші 10 років вибори треба проводити виключно на мажоритарній основі. Участь партій тільки на рівні висування з правом реклами, але з повною відповідальністю. Це дасть можливість розуміти як працює партія, наскільки відповідальна і яка у неї ідеологія. В Україні понад 350 партій, з яких 95% не мають ідеології.

Ми маємо партії:

- «персональні», які персоніфіковані по окремій людині (Тимошенко, Садовий, Ляшко);

- «економічні», які утворюють ті, хто має гроші (Фірташ, Коломойський, Ахметов);

- «посадові» (Порошенко, Яценюк). Всі Президенти України (окрім Кравчука) у передвиборному процесі утворювали партії, які мали завдання підтримувати посадовця. По завершенні каденції партія «вмирала»;

- «перепродажні», партію купують для конкретної людині на час виборів. Термінологія різна, суть незмінна – привести у владу людину, або коло осіб.

«Політичні проекти»: «народжуються» за 8 – 10 місяців до виборів, «активізується» на 60 – 90 днів виборчого процесу, «помирають» після підведення підсумків. У разі перемоги «проект» повертає витрачене (найгірший варіант 1:10, найкращий 1:100). «Життєдіяльність» проекту підтримують для політичного тиску і використовують для особисто-корпоративних інтересів.

Така ситуація влаштовує олігархічні клани. Там все чітко поділено, є розуміння де межа до якої можна дійти і яку краще не перетинати. Хоча, всі працюють на розширення впливу. Баланс сил постійно переформатовується задля збільшення впливу. Головна ідеологія – збагачення.

Не стали виключенням і вибори ВРУ, які проходили на хвилі «постмайдану». Пройшло 6 партій (всього представники 11 політичних сил). Не дивлячись на «патріотичні» гасла, партії як були так і залишаються «проектами».

Наприклад: «Народний фронт» – «створений» під вибори. Технологія дала можливість зібрати – 22,14% голосів (за списками). Сьогодні? За межею статистичної похибки – від 0,5 до 2%. На чому «збирали»? Нова ідеологія, яка дала можливість «розкрутити» партію так, що вона перемогла? Ні, нічого нового. Ідеології – нуль, політтехнології – 100%. Політтехнологи зіграти на настроях мас, і – перемогли виборців.

Те ж саме можна говорити про «Солідарність» (на вибори йшла як Блок Петра Порошенка). Під прізвище лідера створили «платформу». Політтехнологічний прийом дозволив привести у ВРУ другу за чисельністю політсилу. Так само обирали депутатів у мажоритарних округах, не за їх власним іменем, позицією, програмою чи ідеологією, а тому, що їх висував або підтримував «проект». Вибори вигравали не особистості, а «розкручене» ім'я бренду. На чому? На обіцянках, «гречці», підкупу, залякуванні, адмінресурсі.

Чому в Україні немає ідеологічних партій? Це невигідно олігархату. Навіщо їм ідеологія? Навіщо їм розумні голови? Навіщо їм люди які думають? Потрібні ті, хто голосує за «цукерку» у яскравій обгортці.

Широкий спектр, який нікого не цікавить? Коли починають говорити про ідеології, то одразу згадують: комуністичну, націоналістичну, фашистську... І це всі?

Ні. Ситуація змінилася. В основу давно закладають інші. І якщо Україна стоїть осторонь цього процесу, то світ має чимало прикладів, наприклад – «Екологія». «Зелені» в Україні були й є, але по суті це «проект», поданий під іншим соусом. Те ж можна говорити і про десятки інших «проектів», які на відміну від партій побудовані на безідеологічній основі.

Українське суспільство не вимагає від партій ідеологічної основи. В Україні більшість партій (які живуть понад одну каденцію і які «граються» у дієвість), по суті залишаються «проектами».

Чи дозріло українське суспільство до ідеологічної партії? Мабуть ні. Суспільство не вимагає від партій такого підходу, не цікавиться цим. Ті, хто приходить на дільниці, голосують не за ідеологію, а за популістські гасла і «їстівні» набори. Хто голосніше обіцяє, хто більше дасть, той – хороший.

Що таке справжня ідеологічна партія? Це як коштовна річ, яка приносить задоволення. Наші партії? Підробка. Яскрава упаковка, у яку загорнуто неякісний, а часто і просто бракований товар, який або зламається через день, або буде хронічно отруювати «хімікатами» з яких він виготовлений.

Чому таке відбувається? За партії які мають справжню ідеологію, готові голосувати одиниці виборців, як правило це ті, хто цінує послідовність, не сприймає популізм, не ведеться на ідеологію «їстівного набору». За ідеологічними партіями історія.

У нас? Партії-одноденки. Вести ідеологічну роботу складно, коштовно і не завжди вигідно – немає результату «сьогодні на сьогодні». Шлях довгий і складний. Більшість людей неспроможні сприймати ідеологію – не хочуть думати, адже їх цілеспрямовано привчають до спрощеного сприйняття дійсності на рівні першої сигнальної системи, на рівні безумовних рефлексів, які спрацьовують на прості команди: «стрибати», «лаяти», «вигукувати». Ідеологія має більш широкі кордони – треба не тільки слухати, а й думати, аналізувати, порівнювати, планувати, розширювати світогляд, розуміти процеси. Все це потребує напруження і розумового підходу.

Тоді як електорат «годують» примітивом: «Сепаратист!», «Зрадник!», «Погані судді!», «Рука Москви!», «Скотиняки!». Електорат сприймає «шоу», у якому розписані ролі, образи, маски. Ці – погані. Чому? Ми так вирішили! Ці – хороші! Чому? Вони заплатили! Кого цікавить економіка? Чому ростуть ціни? Хто буде думати, аналізувати і прогнозувати? «Маса» на це не здатна.

Чи можуть в Україні бути ідейні партії? Так: одна – дві, на більше не вистачить електорату (від 5 до 10%.). Але, це не говорить про те, що ідейна партія зможе щось змінити. Кількості її мандатів вистачить хіба що на утворення невеличкої фракції, яка не відіграватиме у парламенті суттєвої ролі. Партія не зможе приймати свої законопроекти, що дасть привід опонентам постійно говорити, що партія обманює виборців. Розумні – зрозуміють, дурні – не помітять. Думаю, що у найближчі 2 – 3 каденції ідеологічна партія може народитися, але не гратиме «першу скрипку».

Чи відбудеться зменшення партій? Здавалося б повинно, адже ряд законів спрямовано на активізацію діяльності, тоді як «диванні» партії повинні піти у небуття. Реально змін не відбудеться. По-перше, тому, що повинен існувати «резерв» (під кожні вибори частину партій, які зареєстровані багато років тому продають), що дає право власникам говорити її «історичне» минуле. По-друге, й далі народжуються «одноденки». Кількість зростає – якість падає.

Чи існує «водорозділ» «влада» - «опозиція»? Так, але це дуже умовна розділова лінія, а електорат з трудом розбирається у тонкощах. Хоча, громадяни повинні розуміти: якщо партія у парламенті, якщо її представники у КМУ, якщо вона голосує за рішення, які впливають на життя, то вона й є влада. Ми маємо гру в «опозицію»: сьогодні – «проти», завтра підкинули грошей – «за».

Партії ведуть боротьбу одна з одною: не чують «опонента», не шукають точки дотику, для них неприйнятний консенсус, вони не готові голосувати за слушні пропозиції «колег» лише тому, що це додасть останнім позитивного іміджу. Що маємо? Починаючи з 2014 року – загострення ідеологічної кризи.

Хто там «лівий»? В Україні повністю оголений «лівий фронт», хоча ситуація така, що саме «ліві» повинні бути у фаворі. Чому ні? Дві глобальні причини: перша – «капіталізація ідеології», продаж ідеологічних принципів за гроші олігархам. Скажімо: «Соціалістична партія України», Олександра Мороза – спочатку союз з Ющенко, потім з Януковичем. «Компартія України», Петра Симоненко – продаж голосів на користь грошових мішків; друга – «війна», проти лівих працюють всі політсили.

Вони розуміють, якщо знайдеться сила яка при вмілому керівництві і правильному спрямуванні ідеологічного ракурсу зможе діяти ефективно, то вона збере під свої прапори до 40% електорату. Тому «проекти» роблять все, аби розвалити це крило, не дають стати на ноги – для них це крах.

Існує три класичні види партій: «ліві», «праві», «центристи». Україна має 350 партій і умовну ідеологічну «багатоманітність». Але партій будують свою «ідеологію» настільки вузько (аби хоч трохи відрізнятися від партій-клонів), що електорат губиться і розпорошується. Нездатність політиків домовлятися, бажання бути Гетьманом з власною булавою призвело до того, що партій 350, ідеологій – 3, а ідейних партій – 0. «Проекти» будують під «лідера», який уособлює партію. Люди голосують не за ідею, а за екстравагантність парадного «клоуна», який цілується з коровами, хизується косою чи годує цукерками.

Відсутність ідеології пов'язана ще й з тим, що більшість «лідерів» невігласи у питаннях ідеологічної роботи. Вони навіть віддалено не розуміють, що таке ідеологічні принципи роботи, як з ними упоратися, а тому відкидають їх геть, не беруться за них, вважаючи, що ідеологія може бути тільки комуністична, від якої сьогодні шарахаються як диявол від ладану. Хоча принципи ідеологічної роботи, якими оперувала КПРС є світовими принципами, і ліва ідея у т.ч. й комуністична розвивається в усьому світі. Заборона КПУ зовсім не говорить, що ця ідеологія засуджена світом, як, скажімо, нацизм. Та справа не у цим.

Керівники партій, намагаючись ввести хоч якусь ідейність у свою діяльність проголошують, що вони сповідують ідеї «консерваторів» чи «лібералів», тоді як на ділі навіть віддалено не розуміють про що говорять. Вони цілеспрямовано не вдаються у деталі, аби не «нарватися» на розумне питання, на яке не зможуть відповісти, або пояснити у чому суть їх ідеалістичних принципів.

Це ще раз підтверджує мою думку щодо того, що зараз треба проводити вибори регулярно, а партії за цей час повинні сформувати ідеологічні платформи. Думаю це б призвело до того, що через 5 – 7 років могли б з'явитися 1 – 2 ідеологічні партії, які побудовані на класичній основі. Від чого це залежатиме? Від попиту і культури мас. Якщо суспільство визнає, що це потрібно і на часі, то слід чекати формування партій з ідеологічним базисом.

Чи були в Україні ідеологічні партії? Так, у часи народження України як самостійної держави – на початку 90-х. З одного боку була класична Комуністична партія, з іншого боку почали будуватися ідеологічні партії протилежного змісту: Народний Рух України – партія правого спрямування; КУН – націоналістичний напрямок; СНПУ (нині «Свобода») – право-радикальне спрямування; «Партія зелених»; «Республіканська партія», «Демократична партія» (аналог партій у США); «Соціал-демократична партія» тощо. Ці партії використовували ідеологічні підходи, але згодом електорат перестав їх сприймати. Відсутність партій з чітким ідеологічним спрямуванням ніяким чином не пов'язано з відсутністю ідеологій. Вони як були так і є, як працювали так і працюють. Чому ж їх немає в Україні? Небажання як керівників партій так і електорату переобтяжувати розум. Політики шляхом прийняття спрощених виборчих систем, спрощують собі завдання щодо маніпуляції свідомістю людей. Такий стан речей їх влаштовує.

Нові вибори – нові «проекти». Подивіться на партії у ВРУ: 5 з 6 – вперше: «БПП», «Народний фронт», «Оппоблок», «Самопоміч», РПЛ. Нові «проекти», які утворили перед виборами. Сталося оновлення? Що змінилося? Вивіски. Суть? Та сама. Люди? Ті ж. Хтось змінив партію, хтось «ідеологію» (з лівих на правих), але суть залишилася незмінною. Одні «проекти» замінили інші. Власникам так зручно правити – «новий» проект, «нові» гасла, відсутність ідеологій, а люді у кріслах депутатів – ті самі. Вголос говоримо про зміни, на ділі все залишаємо так, як було.

Чи з'являться насправді ідеологічні партії, чи нам й далі будуть згодовувати ерзац продукт під назвою «політичний проект» залежить від нас з вами. Настав час розумнішати!

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: i-atanasov@bigmir.net, контактиархівТеатр Куліша - Херсон