Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Тушкована зрада

Тушкована зрада
Від декого чується: «Влада зраджує активістів». Це дійсно так? Влада насправді когось «зраджує», чи те, що відбувається спланована заздалегідь акція? Проти кого?

Влада не розуміє, що народивши хаос, вона змусила людей змінитися?

Чи може нормальна людина довго витримувати те, що по державі розгулюють «збройні формування», які диктують умови всій країні?

Що зробив народ? Почав боротися з тими, хто народив хаос.

Держава забула, що вона зобов'язана забезпечувати порядок і спокій громадянам. Тоді за справу взялися самі громадяни. Ми маємо дуже небезпечну ситуацію: з одного боку влада у своїй безхребетності дала волю невеликій купці людей диктувати умові від імені т.з. «активістів», з іншого – люди почали самоорганізовуватися у боротьбі з тими, з ким не бореться влада (ситуація у Каланчакському районі, Херсонської області).

Навколо однієї проблеми одразу два вогнища. Влада продовжує робити вигляд, що нічого не сталося. Але, люди змінилися, вони вже те ті, що були два з половиною роки тому, вони зрозуміли, що можуть змушувати владу діяти так, як того хочуть вони. З одного боку ми стали жити вільніше, тоді як з іншого – свобод у громадян стало менше, ніж було...

Хоча, маємо розуміти, що трансформація суспільства відбувається постійно. Те, про що 3 – 5 місяців тому не наважувалися говорити у голос не боячись отримати ярлик «сепаратист», або «Рука Москви», сьогодні говорять відкрито й відверто: влада знову обманула людей, знову маніпулює думками, почуттями, волею... Ми бачимо, що все значно складніше й заплутаніше, ніж це здавалося у перші дні «революції».

Хто спровокував ситуацію? Хто підніс сирник до вибухівки? Хто використовує ситуацію з вигодою для себе? Чи прозвучить правдива відповідь? Чи будуть названі прізвища тих, хто на Майдані порушував Закон, з обох боків барикад?

Навіть не підлягає обговоренню: ті, хто винні у побитті студентів, мирних демонстрантів, журналістів, громадян на Європейській площі, під стінами Адміністрації Президента – повинні бути покарані. І той хто віддав наказ, і той, хто його виконував.

Хто віддав наказ стріляти? Хто спровокував ситуацію? Події біля стадіону ім. Лобановського: хто першим застосував силу? З чийого боку полетіло перше каміння, перші запалювальні суміші? Хто й чийому життю загрожував? Чи перевищили міліціонери свої повноваження? Де правдива відповідь? Але така, яку можна понести у Суд.

Ні, не у Печерський, чи Дніпровський, а у Гаазький трибунал. Ще півроку тому про цю тему неможна було навіть думати, не те що говорити – фанатики одразу затикали рот і наклеювали ярлики. Але, давайте зрозуміємо головне: міліціонер, який заступив на чергування, отримав зброю не повинен питати у злочинця, який бере штурмом будівлю КМУ: «А може Ви, батенька активіст»? Людина – будь-яка, яка порушила Закон, повинна нести відповідальність...

А тепер про довіру. Що сталося за ці два роки? Народ знову цинічно обманули. Давайте подивимося правді у очі. Те, що два роки тому вважалося подоланим й забутим – виявилося суровою дійсністю сьогодення.

Партії, які прийшли у парламент на гребені революції виявилися на 80% складені з тих, хто не просто реставрує те, що було, а навіть переплюнув «папередників». Такого розвалу країни не очікував ні хто? Не випадково просто зараз «західні партнери» говорять відверто: «Влада не виправдала сподівання народу», «Україна будує тоталітарну країну».

А як ставиться до влади простий люд? Як сприймав ситуацію два роки тому й тепер?

По-перше, «Революційні» емоції стали вщухати вже через півроку (коли на місцях стали відновлювати на роботі тих, хто крав при «попередниках», і продовжив це робити при «наступниках»).

Я категорично проти поголовного звільнення тих, хто був при посадах раніше, будучи членом Партії регіонів. Будь-яка влада намагається відстоювати власні панівні позиції: хочеш працювати – вступай у партію. Хочеш розвивати бізнес – вступай у партію. Хочеш звання, відзнаку – вступай у партію. Так було 5, 10, 30, 40 років тому. Так є й сьогодні.

Якщо «жити» мають право тільки ті, хто клянуться у вірності цьому вождю, то, хіба це демократія? Як бути іншим? Як бути професіоналам (кого примушували)? Чи професіонали не потрібні, а потрібна відданість «вождю»? Чи ми повинні оцінювати людину по політичних поглядах, а не по справах? Де логіка?

По-друге, партії, які назвали себе «демократичними», першими попрали «демократичні принципи»: всі рівні, всі мають однакові права, всі однаково відповідальні перед законом.

По-третє, що маємо? Владна вертикаль, у т.ч. ГПУ, УМВС, Судова системи не змінилися. Просувають відданих, тих, хто вчора «воював проти». «Відданий»? Можеш працювати поза межами правового поля!..

Чого варта справа «діамантових» прокурорів. Чого варті заяви окремих чесних посадовців про те, що у найвищих кабінетах грабують державу? Де чесні прокурори й посадовці, які прийшли у перші дні після революції? Знищені! Їх позбавили посад. Їх звільнили. Проти них відкривають кримінальні справи. Їх засуджують.

Що змінилося? Ті ж самі судді, які вчора «виконували злочинні накази влади», виконують такі саме накази чинної влади. І стали «хорошими». У чому різниця? Пройде час, зміниться влада, тих, хто приймає рішення сьогодні будуть судити наступники? Чи вони будуть потрібні й «наступникам наступників»? Це зайвий раз доводить, що влада не змінилася суттєво.

По-четверте, політичні партії, чи змінилися вони? «Демократи», як вони діють? Гірше, ніж «папередники».

Історія з КМУ та Коаліцією довела це на практиці. Колись Янукович формував «більшість» за рахунок «тушек». Пам'ятаєте історію: у залу не пускали депутатів, які вийшли з однієї фракцій і перейшли до ПР. Навіть бійки вчиняли – лупцювали один одного досхочу... Що тепер?

Минуло всього тільки два роки, і дві «демократичні» фракції: Блок Петра Порошенка і «Народний фронт» діють так само – збирають «тушки». За ради чого? За ради того, аби не допустити позачергових виборів до ВРУ. Чому? Їх – політична смерть. Рейтинги партій, які були першими на минулих Парламентських виборах знищені. «НФ» – нуль. З літа 2015 року – стійке падіння. Зрозуміло, що Яценюк робить все, аби утриматися при владі.

Політична сила Президента, хоч й у більш привабливому стані, але, опитування березня 2016 показало – на межі проходження (у новій ВРУ – проведе мінімум).

На межі «проходження» партія Ляшка. Електорат стійко демонструє своє розчарування проектом Садового - «Самопоміч».

Якщо на момент народження їх сприймали як альтернативу «розкрученим» партіям, то сьогодні, через відсутність стійкої й чіткої позиції проект потрохи вмирає, а всі намагання Садового якось виправити ситуацію перед можливими передчасними виборами як у парламент, так і виборами Президента, поки не приносять бажаних результатів.

Прикро, але на політичному «небосхилі», поки так і не з'явилися інші політичні партії, які б могли щось протиставити «довгограючим» проектам. Хоча у списку Мінюсту їх вже більше, як 300...

Слід відзначити, що за останній рік електорат дуже розчарувався не тільки у «демократах», але й у «націоналістах». Опитування показують, що ті рухи, які ще рік, а тим більше два роки тому мали певну підтримку людей (хоча б по окремих регіонах), зараз опинилися далеко за межами прохідного бар'єру.

Чого неможна сказати про «Опозиційний блок». На фоні падіння рейтингу «демократів» ОПБ постійно збільшує відсоток підтримки народу. Факти свідчать – «Опоблок» знаходиться у більш вигідній ситуації, ніж його «опоненти».

У разі проведення дострокових виборів він приведе у Раду достатню кількість депутатів для того, аби приймати рішення. Рейтинг «ОПБ» показовий і знаковий. Чим гірше живуть люди, тим більше готові голосувати за «зло», яке було. За ОПБ готові голосувати у різних регіонах України (навіть на Заході).

Та, у найбільш вигідній ситуації знаходиться Тимошенко і «Батьківщина». Я вже писав на цю тему і не раз говорив, що ті, хто скинули Юлію Володимирівну із рахівниць зробили це зарано, вона себе ще проявить і доведе, що є наймудрішою жінкою-політиком в Україні. ЮВТ все прорахувала правильно.

Рішення відійти на певний час від справ, не з'являлася у тусовці, було досить правильним. Опоненти розслабилися, і тут пані Ю – вдарила. Її зрадники забули, що у інтелекті ним з нею не тягатися. А змагання із красномовства та логіки вони їй програють до почату «бою». Електорат підтверджує: він не тільки не забув пані Ю, але й проникся до неї підтримкою.

Політичні опоненти Тимошенко, пропустили повз вуха тривожні «дзвінки» місцевих виборів. Звернули увагу: у Херсоні та області партії вдалося не просто перемогти, а й сформувати фракції. Правда тут треба говорити окремо за рахунок кого і чого це сталося можливо (місцеві особи і ресурси), але загальна наявність голосів доводить: люди про «Батьківщину» не забули.

Динаміка підтримки показує: Тимошенко все зробила правильно, а як результат – упевнений вихід на лідируючі позиції по території всієї Україні. ЮВТ впевнено «відвойовує» те, що втратила за час вимушеного перебування поза межами інформаційного простору та зради найближчих екс-соратників, які вирішили зіграти у власну гру на її кістках (вони так думали). Де сьогодні Яценюк і де Тимошенко? Рейтинг перед вами.

По-п'яте, ситуація із «коаліціадою» і «прем'єріадою» недодає партіям бали. Якщо Тимошенко займе правильну позицію, і не вв'яжеться у «боротьбу» за крісла у цьому складі КМУ, якщо зможе утриматися осторонь, то це без сумніву буде ще одна її перемога. Участь у новій «коаліції» це скоріш мінус ніж плюс. Не участь у «владі» навесні, це рясний врожай голосів виборців восени. (Цікавий погляд на ситуацію – тут).

У цій ситуації міг би «заробити» політичні бали Ляшко. Та, здається, «прагматизм» взяв гору. Спочатку пан Ляшко зіграв «на випередження» заявив про вихід з Коаліції (оголосивши «сурові» «незламні» умови повернення). Хоча останні повідомлення з Києва свідчать, що «практичні» або «матеріальні» пропозиції більш переконливі ніж духовні, і радикали тихесенько сказали, що готові увійти у нову-стару Коаліцію.

Я думаю, що така «торгівельна» позиція – не принесе партії «виборчих» дивідендів восени. Саме на осінь аналітики прогнозують загострення ситуації до «кризово-перевиборної».

Фахівці впевнені, що ситуація критична. Навіть якщо й вдасться назбирати 226 підписів за склад Коаліції, то 226 голосів для голосування у залі не буде, т.т. новий КМУ – залишиться без підтримки. Якщо депутати візьмуться як слід контролювати «кнопкодавів», то рішень взагалі не буде.

Парламентсько-урядова (читай – президентська) криза загостриться до такого рівня, що у останній місяць осені, або у перший зими Україні все ж доведеться йти на виборчі дільниці. Другий варіант сценарію: за рахунок батога і пряника ситуацію вдасться утримати до весни 2017.

Але тоді може статися найгірший варіант – переобрання по двох напрямках: Президент + ВРУ. Переможцями стануть ті, хто сьогодні має витримку й розуміння.

Крім того, вважається, що якщо ситуація утримається щонайменше рік, навесні наступного року слід чекати, що себе стануть проявляти більш активно й ліві партії. Комуністи «померли», але це не говорить, що «померла» ідея. Мабуть не випадково наприкінці минулого місяця про себе знову заявив «Союз лівих сил», який провів з'їзд партії, і висловився за активізацію дій. Подивимося. Буде цікаво.

Єдине про що поки можемо говорити більш-менш упевнено, так це про те, що ми нарешті зупинилися із бездумним, невиправданим «лжепатріотизмом» і поділом українців на правих, хто правий – хто винний, хто патріот, хто більше любить Україну. Здається нам вдалося зупинитися просто за крок до розколу держави за національними ознаками. Я хочу вірити, що ми більше не дамо можливості комусь штовхнути нас у спину.

Ми, громадяни єдиної України. Ми – українці. Тому, варто думати про те, що нас об'єднує у єдиній родині. Думати про майбутнє. Ми різні. У нас різне бачення історії, але ми повинні розуміти, що у нас не буде майбутнього, якщо ми розвалимо державу.

Ми, здається, почали прислухатися один до одного. Час почути і зробити зустрічні кроки. Ми не маємо права допустити аби знову хтось вирушав з операцією «звільнення» від одного кордону держави до іншого. Непередбачувані кроки, можуть призвести до знищення нації.

Про це треба пам'ятати тим, хто просто сьогодні прописує нові сценарії, і розігрує нові постановки... Нам всім треба стерегтися необдуманих кроків правителів, які вони знову роблять заради власного процвітання.

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2022 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів