Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Параноя як засіб попередження збройного конфлікту

Параноя як засіб попередження збройного конфлікту
Чи можна назвати розумною людину, яка системно робить одну й ту ж помилку?

Навіть маленька дитина, один раз ударивши себе по лобі палкою, запам'ятовує, що це боляче, і цього робити не слід; а один раз обпікшись свічкою, вдруге ніколи не суне руку у багаття... Розумна людина, один раз вчинивши щось, що закінчилося трагічно, вдруге ніколи цього не зробить. «Людина розумна» розуміє, що через її дії страждає вона, її близькі, громада.

Доля, наводячи «життєвий досвід» сподівається, що ми зрозуміємо до чого призводить невиконання постулатів. Розумний вчиться на чужих помилках, а дурень...

Наскільки ж треба бути нерозумною людиною, аби набивши шишку знову повторювати ту ж дурницю.

Коли «дуркують» люди з психічними розладами, це є чим пояснити – людина хвора, а як назвати людей при владі, які повторюють помилку, яка вже коштує країні антитерористичної операції та частковою втратою території?

Півтора роки тому, у екстазі «революції гідності», невеличка купка людей несподівано вирішила, що вона стала «законодавцем» політичної моди і вправі визначати, що таке патріотизм; як слід любити Батьківщину; якими повинні бути стиль, поведінка; як і що треба говорити; які політичні сили повинні бути «домінантними»; хто має право говорити «від імені народу».

Тоді став модним тренд: «Все, що від Вінниці ліворуч – Україна, все, що праворуч – неправильні українці, яких треба навчити життю». Тоді, на гребні Майдану, влада проґавила момент, який став «Відправною точкою Криму».

Мобільні групи «Правого сектору», «Самооборони» розгорнули «наступ» на Південно-Східну Україну, зносячи по дорозі пам'ятники; викорчовуючи душі; засуджуючи те, чим продовжує й до сьогодні жити третина населення.

Політика зіграла «дурную шутку» з тими, хто злякався протиставити владу і Закон – «Анархії революції». Тодішні керманичі держави погано вчилися у школі, інакше б вони пам'ятали приклади Історії: чим закінчуються дії купки людей зі зброєю в руках.

Кримінальний Кодекс це визначає: «Бандитизм» (люди, які незаконно мають зброю). Окреме питання як вона у їх руки потрапила. Боягузництво осіб при владі коштувало Державі занадто дорого. З одного боку не можу стверджувати, що це був заздалегідь підготовлений сценарій, а, з іншого, відкидати таку думку так саме не маю права.

Ситуацією (або сценарієм) скористалася «третя країна», яка стала «лякати»: «Ось, бандерівці прийдуть, смерті вам всім принесуть!». Пересічні громадяни налякані. Паніка. Страх. Тієї миті Державі треба було діяти сміливо, рішучо. Натомість жах. Або все ж частина плану? Держава не реагує на хаос і безлад, який несли люди у балаклавах з ціпками, бітами, іноді із зброєю. Були шляхи і законні підстави? Так. Натомість?

Держава принижує силовиків. Міліції – забороняють втручатися і виконувати функцію, яка покладена на них законодавством – забезпечення правопорядку. «Активісти» розуміють – можна діяти. Анархія набирала оберти. Крим злякався першим. Перші «зелені чоловічки». Можна було зупинити і «західний десант», і «зелених чоловічків»? Скільки завгодно.

Що треба? Бажання і політична воля. У Держави їх немає. Результат? В Криму швидко організовують і проводять т.з. «референдум». Результат? Росія вводить війська. Були шляхи? Звичайно. Державі слід було заявити: суверенна територія атакована ворогом, ми оголошуємо війну.

Чому цього не сталося?

Варіант № 1: «Хтось не хотів втрачати гроші, від західних позичальників».

Варіант № 2: «Частина розписаного сценарію».

Варіант № 3: «Острах втрати власного бізнесу на території ворога».

Що домінувало? Всі три варіанти досить вагомі. Крим здавали тихо, повільно, без жодного пострілу, без будь-яких оборонних дій. Соромно.

Аналітики стверджують цього б не сталося, якби були три речі: бажання, бажання, бажання.

1. Затримати «нападників» (хто мав незаконну зброю).

2. Закрити повітряний простір України (для військової транспортної авіації іноземних держав).

3. Зупинити паромне сполучення АРК з Росією (у разі використання його для перевезення військових та військової техніки).

Ніякої анексії. Ніякої «війни». Ніяких «самопроголошених республік».

Якби Держава діяла адекватно, чи був би втілений у життя «Східний сценарій»? Ніколи. Але за умови: після першого ж погрому; протизаконної дії проти Держави; захоплення будівель із застосуванням холодної або вогнепальної зброї, правоохоронці діють відповідно до Закону «Про міліцію» – відкривають вогонь на ураження. 3 – 4 розстріляних бандитів й інші: сидять вдома й п'ють чай. Натомість конфлікт, який сьогодні дехто йменує «війною», так і не ризикнули зупинити. Чому? Не вигідно.

Навіщо я пригадав те, що було півтора роки тому? А тому, що просто зараз на Херсонщині ми ризикуємо отримати «вибух», який може мати серйозні міжнародні наслідки.

Історія з кримськотатарським народом почалася півтора роки тому. Перша «ластівка» «пролетіла» дуже акуратно. Один з лідерів Меджлісу натякнув: було б непогано створити якесь представництво кримськотатарського народу у Херсонській області. Всі з розумінням хитали головами, із співчуттям ставилися до «знедоленого» народу. Ніхто не уявляв, яким буде продовження.

22 грудня 2014 року: «Депутат Верховной Рады Мустафа Джемилев предложил выделить часть Херсонской области для создания на ней Автономной Республики Крым. ... Речь идет о том, чтобы прилегающие к Крыму некоторые части районов Херсонской области официально были присоединены к АРК, чтобы там создать инфраструктуру автономной республики... ...президент тоже разделяет эту точку зрения...».

Мова йшла про Каланчакський, Чаплинський, Скадовський, Генічеський райони. Погомоніли й забули? Ні. До теми поверталися упродовж всього року. У вересні почалися дієві заходи. Представники кримськотатарського народу за підтримки «Правого сектору» перебравши на себе повноваження держави, давши ляпаса: Президенту, Уряду, Верховній Раді, Прокуратурі, УМВС, митниці, прикордонникам – починають протиправні дії, або т.з. «продовольчий пікет»: заблоковано рух громадського та приватного транспорту.

Організатори не просто перебрали на себе повноваження органів державної влади, вони порушили Конституцію України. Держава? Замість того, аби м'яко «натякнути», що поведінка протизаконна, і що тільки вона має право на такі дії, робить вигляд, що нічого не сталося. Це і є «точка відліку помилки», яку Держава, що й півтора роки тому робить знову: віддає свої повноваження у руки невідомо ким і з якими намірами утвореної купки людей (чи це все ж частина загального плану).

З боку Держави жодних дій по відстоюванню прав та свобод громадян України та іноземців. Жодних дій у рамках Міжнародних зобов'язань. Жодної дії у рамках Міжнародного права. Чого боялися? «Що скажуть люди»?

Які люди? «Активісти»? А хто такі «активісти», якщо вони порушують Закон? Як Держава? Вона організовує «блокаторам» концерти, підводить світло, вивозить сміття, і все це за рахунок місцевих бюджетів районів нашої області. Гроші відбирають у слухняних громадян і спрямовують їх на задоволення забаганок правопорушників.

Залишивсь безкарними, «активісти» починають вчиняти терористичні акти: підривають ліній електропередач, блокують дії влади щодо їх відновлення. Відкрито провадження? Знайдено підривників? Їх покарано? Ні.

А як тільки Держава тонесеньким голоском спробувала пронявчати, що це тероризм, її тієї ж миті макнули у багнюку: «Мовчати! Ми не дозволяємо проводити ремонтні роботи!». Держава закрила рота. Представники Меджлісу зустрічаються з Президентом, говорять з ним мовою ультиматуму; диктують керівнику держави, що йому слід робити і як себе поводити. Що Президент? Промовчав. Залежність? Сторінки сценарію? Відповідь дасть історія.

Держава продовжує вести себе неадекватно, все більше втрачаючи авторитет. Знадобилося кілька заяв міжнародної спільноти, втручання керівників ЄС, після чого керівники «енергетичної блокади» дозволили Державі діяти у рамках її Міжнародних угод, але з ультимативною заявою: «Тільки до 1 січня, далі будемо діяти ми». Маємо? Законсервовану нестабільну ситуацію? Якби.

Далі більше й гірше. Керівництво кримськотатарського народу заявляє, що вони організовують «морську блокаду» і формують на території Херсона та області загін з 500 вояків, які будуть вести дії, які стануть відправною точкою збройного звільнення Криму від Росії, а їх у цьому підтримує Туреччина:

«На кордоні Криму ми хочемо створити військовий підрозділ, він входитиме до складу ЗСУ та підпорядковуватиметься Міністерству оборони України. Але можливості України обмежені... ...Щодо цивільної блокади Криму Джемілєв сказав, що обговорював це питання на зустрічі з міністром закордонних справ Туреччини Мевлюд Чавушоглу.

... Наші мігранти розкидані по всій Україні. Їдуть, зокрема, в західні регіони України, тому що там вищий рівень патріотизму, більше націоналістично налаштованих люди, і вони розуміють кримських татар. Ми хотіли б, щоб наші люди, які виїхали з півострова, залишалися в регіонах, близьких до Криму, наприклад, у Херсоні...».

Це пряме втручання у повноваження Президента та Міністерства іноземних справ. Ще трохи і кримські татари оголосять війну Росії? А чи запитав пан Джемілєв у мене, мешканця Херсона, ще у тисяч херсонців, а чи хочемо ми, аби було те, чого хоче він? Я категорично проти...

Ситуація зайшла настільки «далеко», що МЗС Туреччини 29.12.15 р., було змушено зробити відповідну заяву і спростувати інформацію про те, що Анкара почала надавати допомогу батальйону, який формується кримськими татарами: «Эти заявления не соответствуют действительности».

Залишається не зовсім зрозумілою ситуація з підписанням Президентом Закону, який дозволяє в Українській армії воювати іноземним найманцям. «Під кого» рішення? Україна таки збирається оголосити війну?

Маємо підстави думати, що на території нашої мирної області будуть розгорнуті військові підрозділи іноземної країни, які будуть вести військові дії проти північного сусіда? Саме про це, з посиланням на керівників кримськотатарського народу, повідомляли ряд ЗМІ.

Що це як не втягування нашої області у військові дії? Перший крок за адміністративну межу з боку найманців і у відповідь полетять снаряди? Україні потрібна ще одна гаряча точка? Потрібно область, виключно територією якої є три суходільні шляхи до Криму втягнути у бойові дії і «здати» її? Це частина сценарію?

Чому як тільки мешканці одного з районів Херсонщини заявили, що вони хочуть жити мирно, не хочуть бачити на своїй території кримських татар, а тим більше військових; що гостинність це одне, а загарбництво це зовсім інше, як їх тієї миті стали звинувачувати у сепаратизмі, протидії (кому), паплюженні національної честі і гідності кримських татар, у не патріотизмі і т.п. У чому «не патріотизм» мешканців Каланчакського району? У тому, що вони захищають власну землю, яку у них збираються відібрати? Куди подітися їм, якщо прийдуть татари?

У районі пройшло Віче під час якого було створено кілька загонів «самозахисту», які будуть захищати дітей, жінок, майно мешканців району. Чому? А тому, що люди бояться виходити на вулиці та випускати дітей навіть до шкіл. П'яні і неадекватні особи із зброєю все частіше з'являються у селах, поводячи себе, як загарбники.

Чого чекає влада? Який конфлікт «розігріває»? Громадянський бунт? Якщо такий станеться, то його наслідками можуть мати не прогнозовані результати. Неадекватна реакція Держави на дії кримських татар у районі призвела до того, що 24 грудня 2015 року «було створено спільний оперативний штаб щодо всебічного оперативного реагування на будь-які прояви насильницьких дій, направлених проти життя та здоров'я жителів Каланчакського району».

Ще ситуацію «підігріла» звістка про те, що у державному бюджеті на наступний рік для кримських татар закладено фінансування у розмірі більше 60 мільйонів гривень. Як таке назвати? Звідки пріоритети однієї нації над іншою? Куди, хто, на що буде витрачати гроші? Чому окремим рядком не фінансують інших вимушених переселенців з Криму та Сходу?

У Києві не розуміють, що бездіяльністю вони організовують на Півдні зону конфлікту, який, якщо «вибухне»... мало не буде нікому. Бездіяльність з одного боку та безкарність з іншого можуть вилитися у міжнаціональний конфлікт і набути статусу міжетнічного з втягуванням у нього Туреччини. Хтось в Україні «загрався» у «війнушки»? Чи це наступна сторінка сценарію розгортання збройного континентального конфлікту?

Здається заяви, висловленні людьми під час Віче щодо того, що «вони проти вторгнення на територію нашої області «чужинців», почули? Як повідомили у ОДА: «Ситуація в Каланчацькому та Чаплинському районі області після втручання громадськості та проведення віче в Каланчаку стабілізувалася».

Чи будуть адекватні висновки з боку Держави? Час покаже. Дуже хочу, щоб мене обізвали «параноїком», а всі мої припущення ніколи б не знайшли підтвердження у повсякденному житті.

Сергій ОСОЛОДКІН

Фото Цензор.НЕТ

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів