Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Підсумки є, а результати?

У Херсоні офіційно оголошено результати волевиявлення містян у другому турі по виборах Херсонського міського голови.

Як і прогнозувалося, явка виборців була значно меншою, ніж це було у першому турі. Але, те що вона буде такою низькою, не уявляли собі навіть такі скептики, як я. Я прогнозував, що явка виборців буде на рівні 23%. На ділі виявилося, що до виборчих урн минулої неділі у Херсоні прийшла рекордно низька кількість виборців, всього – 20,4%, від тих, хто мав право голосувати.

Якщо говорити у абсолютних цифрах, то з 269 тисяч 959 виборців, яких було внесено у списки для голосування, у них взяли участь лише 54 939 осіб. Таким чином Херсон вийшов в Україні у «лідери» по неявці виборців (у другому турі).

Є ще один вражаючий фактор, про який, я думаю, слід говорити окремо, це кількість бюлетенів, які були визнані недійсними: 2 тисячі 136. Рекорд для такої низької явки. Це можна пояснити двома причинами: або люди навмисно псували бюлетені (голосуючи таким чином проти обох претендентів), або їх псували навмисно (аби у одного з кандидатів забрати «завий» голос).

У результаті Владислав Мангер набрав – 15 697 голосів, або 29,48%, за Миколаєнко проголосувало – 37 532 виборців, або 70,51%. У виборах взяли участь 53 тисячі 229 виборців. (Дані цифри не є офіційними, а тільки повідомленням ЗМІ. Адже якщо скласти між собою дві цифри, то вони дають у підсумку – 100%. А де ж тоді ті бюлетені (4,01%?), які визнані недійсними?..

Та, все ж, зрозуміло, що Володимир Миколаєнко переміг. Якщо подивитися на його результат у відсотках, то він насправді вражає – така підтримка. Але, давайте подивимося, скільки ж насправді відсотків набрав Миколаєнко.

Нескладний підрахунок свідчить, що 37 532 голоси, це всього лише 13,9% від тих, хто мав право голосувати (від загального населення – 11,72%). Таким чином, ми можемо говорити, що Миколаєнко буде представляти інтереси лише 14% дорослого населення міста. Цей покажчик, так само, є найнижчим за всі часи коли у Херсоні обирали мера (дані, які є у офіційному доступі).

Чи буде Миколаєнко легітимним? Так, без сумніву. Чинний Закон говорить, що всі ті, хто не прийшов голосувати, вважаються такими, що підтримали «більшість», т.т. тих, хто проголосував. Ми можемо констатувати: містяни «повально» не захотіли голосувати, а отже, змінювати своє життя.

Чим відзначився Миколаєнко за час свого перебування у кріслі міського голови у попередній каденції? Ні чим. Хіба що кількома безглуздими політичними заявами; «розмовою» з адміністрацією Путіна, чи то самим Путіним; «спасінням» Херсона від «війни»...

А ще тим, що був керованим, безгосподарним, і мало цікавився тим, що відбувається у місті. Чи зміниться він під час наступної каденції? Час покаже. Але, скоріш за все, малоймовірно. Відтепер «правити бал» будуть ті сили, які зробили на нього ставку. Загальновідомо, що Миколаєнко не самостійна фігура. У «власну гру» грати не зможе.

Хто відтепер буде «керувати» мером? Відповідь на це питання дала одна із політичних сил, яка вже зарахувала Миколаєнко у свої ряди. Таку заяву зробив заступник голови фракції БПП у ВРУ Ігор Кононенко, в ефірі одного з телевізійних каналів, сказавши, що представники їх політичної сили перемогли у 10 містах України.

Таким чином виходить, що Володимир Миколаєнко зареєстрований він був як «самовисуванець», а перемогу святкує як «солідарновець»? (див. фото віще)

До речи БПП «Солідарність» ще одна політична сила, яка програла ці вибори одразу в двох площинах. Якщо співставити між собою результати, які мав її лідер Порошенко півтора роки тому (коли за нього у першому турі виборів проголосувало понад 50% виборців, які взяли участь у голосуванні) і результати самої політсили під час виборів минулого року до ВРУ (другий за кількістю список після «Народного фронту» Яценюка, але за рахунок мажоритарників змогла утворити найбільшу фракцію), з тим, що є зараз.

По результатах цьогорічного голосування БПП «Солідарність» по виборах депутатів Херсонської міської ради хоч і набрала максимальну кількість голосів, але ця «більшість» умовна (11 депутатів). Т.т. ні про яку самостійність мова не йде. Партія буде змушена з кимось «блокуватися» і утворювати «коаліцію». І мабуть дуже «широку», до якої будуть запрошувати і т.з. «не демократичні» сили, як-то Опозиційний блок та «Наш край».

Нагадаю, що БПП «Солідарність» на виборах у ХМР набрав 14 567 голосів, які дали їй 11 мандатів; «Опозиційний блок», 11 578 голосів, і це 9 мандатів; «Наш край», 11 025 голосів, і це так само 9 мандатів; «САМОПОМІЧ», 8 881 голос, що вилився у 7 мандатів; «Батьківщина», 7 745 голосів, або 6 мандатів; «УКРОП», 6 585 голосів, або 5 мандатів; «Свобода», 4 737 голосів, або 4 мандати, Радикальна партія Ляшка, 4 214 голосів, або 3 мандати.

Як бачимо, жодна партія немає змоги говорити ані про те, що вона самостійно зможе приймати рішення, ані про те, що вона матиме можливість «блокувати» прийняття рішення.

Хто з ким буде блокуватися? Тут все залежатиме від того, хто з ким, про що домовиться. Чи захочуть «демократи», як вони себе називають, насправді працювати на місто, чи будуть накопичувати політичні дивіденди і напрацьовувати виборчі плюси для виборів у новий склад ВРУ? Окремі місцеві політики, явно із прицілом на ці вибори, вже заявили про те, що вони йдуть у «опозицію»(?). Яка «опозиція», якщо всі при владі? Зручна форма: «Критикую всіх, не відповідаю ні за що». Коли нічого не робиш, то й відповідальності не несеш.

Отже, глобально, партія Президента місцеві вибори програла. Так само, як і Миколаєнко «програв» херсонцям місто (набравши «мінімальний мінімум» з «максимального максимуму»).

Чому таке сталося? Чому виборці не захотіли йти на виборчі дільниці? Чому не захотіли змін? Питання й до влади, й до громади. Люди говорять: «Втомилися вибрати», «Це зайве витрачання часу», «Від цього нічого не змінилося». Чи так це?

Змінимо кут зору. Що було б, якби прийшли й голосувати всі? Або, бодай 70%? Був би інший результат? Я не маю права говорити, що не виграв би Миколаєнко (хто знає, можливо у нього насправді такий високий рейтинг(?).

Але враховуючи те, що часто доводиться чути: «Ми вимагаємо змін!», виникає логічна відповідь: «Чудово. Хто проти?», але: «Чому, коли видалася нагода, не ризикнули і не зробили крок на зустріч новому»?

Владислав Мангер Нова людина. Раніше не працював у владі, не був на виборчих посадах. Чому не підтримали? Адже він, своїми діями, на елементарних прикладах довів, що можна жити й працювати по-новому, можна ставитися до ситуації по-іншому.

Я не раз сам критикував його «прожекти» щодо зниження тарифів (місцева влада не має на це прав). Але, той підхід, який він пропонував, міг би суттєво вплинути на тарифну політику: норми та нормативи споживання і забезпечення.

Ставлячи питання про «зменшення тарифів» (що без сумніву повинно було сподобатись електорату), Владислав Миколайович припустився помилки (точніше не він, а ті, хто розписував стратегію проведення виборчої кампанії – «підсунули» свиню). У стратегії Мангера, як на мене, суттєві промахи у тому, що й як треба було «подавати» виборцям («спишемо» це на некомпетентність тих, хто взявся допомагати кандидатові).

Мені здалося, після того як за три дні до дня повторного голосування я познайомився з паном Мангером особисто, що його помічники не зовсім вірно розставили акценти, і вивели на перший план ті речі, які й не дали можливість зіграти на розкриття суті «програмного» матеріалу кандидата.

Я переконаний, що у разі правильного підходу, «програма Мангера» щодо забезпечення продовольством громадян (по цінам нижче ринкових) мала б значний успіх. Він на прикладі показав те, чого ніколи не робила влада – як треба працювати, і як треба насправді піклуватися про людей. Його одразу звинуватили у підкупі виборців. Я ж вважаю, що це був дуже вдалий хід показати, як насправді влада повинна опікуватися життям людей.

Я переконаний, що якби ті, хто планував виборчу кампанію Мангера правильно розставили акценти (і щодо продуктів харчування, і щодо ліків, і щодо комунальної власності), то він зміг би раз і назавжди вибити з-під ніг влади підґрунтя виправданої бездіяльності (вони навіть говорити про те, що цього робити неможна, не ризикнули б вже ніколи).

В усякому разі, приклад щодо можливості забезпечення населення міста (ну, хоча б пенсіонерів) певним набором продуктів, який продемонстрував Мангер, залишиться у пам'яті виборців назавжди. Відтепер, навіть якщо влада ризикне наслідувати його приклад, така дія назавжди залишиться «Ініціативою Мангера».

І, все ж, Мангеру не повірили. Чому? Чому більшість населення не захотіла змін? Чому знову продавалися та купувалися голоси? Чому знову члени комісій підписували пусті протоколи? Чому знову працівники комунальних підприємств голосували так, як від них вимагали? Натиск? Диктат? Адміністративний ресурс?

«Вільна людина», - це не та людина, яка вдома, на кухні, пошепки, говорить те, про що думає. «Вільна людина», це та, яка говорить вголос. Це та, яка діє. Це та, яка не тільки закликає до зміни, але й сама їх запровадить...

Виходить, що найближчі п'ять років змін чекати годі? Знову погрузнемо у чварах та з'ясуваннях стосунків: хто головний, хто представляє волю народу, а хто приватні інтереси?

Хоча... Відтепер матимемо уявлення, як влада реально піклується про народ.

Запам'ятаємо ситуацію, яка є цей час. І від сьогоднішнього дня, коли влада змінилася, і, як вважається, що у неї прийшли справжні «патріоти» (які будуть працювати на людей) – почнемо новий відлік часу.

Але! Влада повинна працювати на всіх людей, а не на ту частину, яка підтримує певну політичну силу. Чому змушений про це нагадувати? Та тому, що судячи по тим заявам, які звучать просто зараз, слід розуміти, що політикани збираються й надалі вести містечкові ігри замість того, аби працювати.

Чи забудуть депутати, що з моменту прийняття присяги вони перестануть бути представниками політичних сил, а стануть тими, хто відповідає за життя всіх містян (а не тільки прихильників партії)?

Чи зможуть вони побороти власні політичні розбрати (чи будуть ділити народ за поглядами, уподобаннями та політичними пристрастями)?

Чи не слід тим, хто не підтримує ту чи іншу політичну силу, бігти з міста світ за очі?

Чи необхідно викреслити з поля зору тих, хто не має свого представника у раді (третина міста не має свого представника у раді)?

Чи слід знову чекати «активістів», які будуть вдиратися у сесійну залу і диктувати умови?

Чи працюватимуть депутати у рівних умовах (депутати від різних партій представляють виборців які мають різні політичні погляди, тому у раду й прийшли представники різних політичних формацій)? Чи пріоритети матимуть виключно «демократи»?

Чи знайдуть депутати спільну мову?

Чи буде мер самостійною фігурую?

Чи слід чекати розквіту міста?..

Питань безліч... Чи знайдуться на них відповіді, чи херсонцям просто зараз складати руки і йти «на дно політичного безпритулля»?

Підсумки знаємо. Чи матимуть вони вплив на зміну результатів?..

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів