На Херсонщині «кращі» переможуть?..
Ще два дні, і у черговому процесі виборчої кампанії 2015 року буде поставлено ще одну крапку. Закінчується висування та реєстрації кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних міських голів.
А які ж люди збираються йти у депутати? Хто пропонує себе? Чому вони це роблять? Навіщо? Що це дасть виборцям? Чи насправді тих, хто включений до списків так тягне робота на «людей»?
У той час, як більшість списків вже були сформовані на рівні первинних партійних організацій і відправлені у Київ для узгодження, була частина партій, які з цим не поспішали. Чому? Не задумувалися? Торгувалися чи активно шукали...
Хто ж так хоче потрапити до влади? Чи знаємо ми їх? Нажаль, більшість партій, як і раніше, проводили «форматування» списків за закритими партійними дверима. Хоча, навіть якщо ті двері відкрити, то що зміниться? Чи насправді ми знаємо щось про тих, хто у списки потрапив?
Ні. Цей виборчий сезон довів це. Показав він і те, що частині партій категорично не вистачає людей. Немає з ким йти на вибори. У більшості партій бракує харизматичних осіб, які б могли і себе провести, і партії голосів принести.
Коли була суто партійна (пропорційна) система, партії проводили сформований список, за рахунок імені лідера. Не вірите? Придивіться уважніше, і ви зрозумієте, що я говорю правду. Навіть, якщо вона вам не подобається. На телевізійних екранах постійно з'являлися обличчя лідерів партій. Для них так будували виборчу кампанію, що за рахунок «образу» та імені, вони й «проводили» депутатів.
Коли систему змінили на «відкриті списки» – ці партії вхопилися за голови (ось чому так не хотіли цю форму), з'ясувалося, що у них суцільні проблеми із кандидатами. Відтепер на імені Всеукраїнського лідера далеко не «проїдеш»: виборці хочуть розуміти, хто ж насправді буде працювати на місці.
І хоча частина електорату все ще вірить у «образ» упізнаного партійного боса, та чим далі, тим більше, стає зрозумілим, що партійна система, яка сформована сьогодні в Україні, є ні що інше, ніж амбіції окремих людей, які хочуть красуватися на біг-бордах, у теле- та радіоефірах. Місцеві осередки не розбудовані. Місцевих лідерів немає.
Виключення складають окремі харизматичні особи, які можуть повести за собою громаду. У Херсоні це: Катерина Самойлик, Володимир Сальдо, Юрій Одарченко, Володимир Миколаєнко... Все, упізнаних прізвищ, які здатні стати на чолі колони, на місцевому рівні, більше немає.
Все інше, це «бренди», а не «особи». Знову – ім'я екстравагантного лідера, «розкрученого» на Всеукраїнському рівні. А хто у цій партії на місці? Хто знає тут бодай лідера? Проблема. Більшості місцевих організацій немає ким хвалитися. У них немає кого виставляти на округи аби отримали перемогу без підкупу та адміністративного ресурсу?
Історія деяких партій щодо недопущення їх у виборчий процес ЦВК, стали тим яскравим прикладом, який, здається, повинен всіх навчити: немає імені бодай номінального лідера, немає адміністративного ресурсу – немає партії.
Ще не було остаточного рішення ЦВК, ще не надрукували роз'яснення, а «вірні й віддані справі люди» побігли. Це були ті самі пацюки, які відчули, що корабель йде на дно, і одразу кинулися шукати «порятунок» у списках інших партій, які мають шанс назбирати 5% та перспективу привести їх у місцеву раду.
Ті, хто вчора клялися у вірності одній партії вже наступного дня стояли під порогом у Сальдо, Урсуленко, Федіна, Одарченко, Самойлик... І без всякого докору сумління пропонували послуги на «своїх» округах. «Пропозицію» прийняли далеко не всі партії. Деяким «претендентам» навіть двері не відкрили. Той, хто продався, і зрадив один раз, як відомо, зробить це ще не один раз...
От і виходить, що частина сьогоднішніх можливих кандидатів це не ті люди, які йдуть працювати у владу за ідею. Це ті, хто, як й раніше, будуть вирішувати власні питання.
На чому будуть «купувати» електорат? На обіцянках: «Проголосуйте за мене, і я виконаю усі ваші забаганки». Такий собі джин Абдурахман ібн Хоттаб. Звідки візьмуться гроші на асфальт, дахи, ліфти, шляхи, освітлення? Їх немає, і не буде. Такі претенденти й не збираються виконувати свої обіцянки. Це тільки привід.
Скажу відверто: не вірте тим, хто вам все це обіцяє. Не можна зробити те, чого зробити неможливо. І я збираюся балотуватися, і я збираюся йти до виборців. Але у мене не повертається язик пообіцяти те, чого ніколи у житті виконати не зможу, але на чому можу отримати зайвих 100 – 200 голосів.
Ну, давайте подивимося правді у очі!.. Все місто заклеїли плакатами людини, яка можливо стане кандидатом у мери. Головний «месидж»: «Давайте боротися з тарифами!». Ну, давайте. А що будемо робити? Якими чином можна у Херсоні вплинути на тарифну політику Державної установи, яка знаходиться у Києві? НКРЄ ніяк не підвладна ані Херсонському міському голові, ані Херсонським депутатам. Виконувати їх прохання, або навіть рішення вона не буде. Незалежний орган, який побудований такими чином, що навіть Уряд на нього впливати (в усякому разі юридично) не може. Тож, як ця людина збирається «боротися» з тарифами? Популізм, не більше...
Я згоден, що тарифи високі. Я переконаний, що там є складова, яку можна зменшити. Але, відмінити їх неможливо. Навіть якщо ми всім містом вийдемо на вулиці і депутати приймуть рішення знизити тарифи бодай на 1%, цього не станеться.
Люди, почуйте! Вас вводять у оману. Вам пропонують замки, які побудовані з піску на відстані півметра від моря. Одна маленька хвилька і він почне руйнуватися. Один «добрячий» порив вітру, і хвиля зруйнує замок вщент, не залишивши від нього й сліду. Вам знову брешуть, а ви ведетеся на брехню. Дослухайтеся до тих, хто вам не обіцяє захмарного.
В одному із штабів довелося почути такий діалог:
- А де взяти Програму?
- Яку Програму?
- Кандидата.
- Подивіться Програму партії і перепишіть своїми словами.
Ось. Як такий «депутат» буде працювати? У когось, щось та спише. Він завжди буде робити тільки те, що йому накажуть.
Хтось вигадує навіть «Програми»... Які ніколи не будуть втілено у життя, через те, що на це немає грошей. «Нью Васюки» побудувати можна, але тільки в уяві виборця.
Кандидат у депутати, який обіцяє вкладати власні гроші у: будівництво, розвиток, латання і т.п., це не депутат, це меценат, який має гроші, і який ладен щось зробити для певної особи або громади. Якщо людина чесна і заробляє мінімум, то запитайте у нього: за рахунок чого ти збираєшся це роботи? Знаєте, що ви почуєте у відповідь? «Я буду вимагати гроші з бюджету!».
Так, будеш. Яким буде результат, коли тобі їх не дадуть? Сьогодні ти викладаєш гроші з власного кармана у саморекламу: «мажеш», «ліпиш», «роздаєш гречку». А у твоїй декларації за минулий рік прибутку 25 тисяч гривень на всю родину. Звідки ж у тебе гроші? Ти щось приховав? Де гарантії, що ти не будеш знову й знову «повертати» те, що сьогодні вклав у власну рекламу.
Чим більш коштовна реклама, чим більше грошей кандидат вкладає у власну «розкрутку», тим більше йому доведеться повертати. Безплатного у світі немає нічого, навіть сиру у мишоловці. Хтось його та купив.
Ще про персоналії. Якщо ви уважно придивитеся до списків, то побачите там і знайомі, і незнайомі прізвища. Перед тим, як віддавати свій голос, спробуйте зрозуміти: що це за людина? Перед тим, як вестися на ім'я партії, з'ясуйте: чи слід їй довіряти?
Цей матеріал не агітаційний, а тому я не збираюся агітувати за якусь конкретно партію чи кандидата. Але, все ж, закликаю – замислитися, і добре поміркувати: чи слід вірити? Чи насправді це та людина (партія), яка буде для вас щось робити.
Я знову повертаюся до теми, яку піднімаю вже майже рік – об'єднання професіоналів. Здається, мене нарешті почули. Сьогодні насправді є кілька партій, які об'єднують у собі людей, які насправді вміють і будуть працювати.
Чому я так думаю? Вони вже довели це своїми справами. Вони сьогодні зробили ще один крок уперед: показали, що здатні відкинути власні амбіції, забути чвари, які колись були між ними, готові працювати на місто, на його мешканців. Я переконаний, що ви будете здивовані коли побачите списки окремих партій, і ті прізвища, які там об'єднані. Люди відкинули амбіції за ради справи, за ради міста.
Ви повинні пам'ятати, що депутати це люди, які працюють у вільний від основного місця роботи час. І треба запитати себе: а чи вистачить у цієї людини часу, спромоги та хисту працювати на основному місці роботи та ще й виконувати зобов'язання депутата?
Чи насправді ця людина має характер та харизму для того, або працювати так, як цього хочуть люди на його окрузі та у місті. Чи вистачить у вашого кандидата мужності сказати «ні», коли від нього буде вимагати певних дій його керівник?
Таким проектом була одна з партій і у Херсоні, куди планували «загнати» бюджетників. Як тільки стало зрозумілим, що партії настав гаплик, частина людей зітхнула із полегшенням: хтось від того, що його більше не запрягатимуть працювати на імідж і перемогу людини, яка йому остогидла; хтось через те, що відпала необхідність «напрягати» підлеглих.
А ті, хто був у так званій «команді» опинилася у протилежному таборі. Колишні «соратники» знайшли місце під дахом провладної політичної сили. Для них там купили одразу 14 місць. Ось, так. А що ж ви хотіли? Гроші вкладені, треба їх відпрацьовувати. Політичний проект вибухнув, як мильна бульбашка. Персональні прізвища? Я думаю, що вони прозвучать ще не раз.
А поки у нас є час, прошу вас: уважно спостерігайте, думайте, чи слід віддавати голос тому, хто на це не має права?
А які ж люди збираються йти у депутати? Хто пропонує себе? Чому вони це роблять? Навіщо? Що це дасть виборцям? Чи насправді тих, хто включений до списків так тягне робота на «людей»?
У той час, як більшість списків вже були сформовані на рівні первинних партійних організацій і відправлені у Київ для узгодження, була частина партій, які з цим не поспішали. Чому? Не задумувалися? Торгувалися чи активно шукали...
Хто ж так хоче потрапити до влади? Чи знаємо ми їх? Нажаль, більшість партій, як і раніше, проводили «форматування» списків за закритими партійними дверима. Хоча, навіть якщо ті двері відкрити, то що зміниться? Чи насправді ми знаємо щось про тих, хто у списки потрапив?
Ні. Цей виборчий сезон довів це. Показав він і те, що частині партій категорично не вистачає людей. Немає з ким йти на вибори. У більшості партій бракує харизматичних осіб, які б могли і себе провести, і партії голосів принести.
Коли була суто партійна (пропорційна) система, партії проводили сформований список, за рахунок імені лідера. Не вірите? Придивіться уважніше, і ви зрозумієте, що я говорю правду. Навіть, якщо вона вам не подобається. На телевізійних екранах постійно з'являлися обличчя лідерів партій. Для них так будували виборчу кампанію, що за рахунок «образу» та імені, вони й «проводили» депутатів.
Коли систему змінили на «відкриті списки» – ці партії вхопилися за голови (ось чому так не хотіли цю форму), з'ясувалося, що у них суцільні проблеми із кандидатами. Відтепер на імені Всеукраїнського лідера далеко не «проїдеш»: виборці хочуть розуміти, хто ж насправді буде працювати на місці.
І хоча частина електорату все ще вірить у «образ» упізнаного партійного боса, та чим далі, тим більше, стає зрозумілим, що партійна система, яка сформована сьогодні в Україні, є ні що інше, ніж амбіції окремих людей, які хочуть красуватися на біг-бордах, у теле- та радіоефірах. Місцеві осередки не розбудовані. Місцевих лідерів немає.
Виключення складають окремі харизматичні особи, які можуть повести за собою громаду. У Херсоні це: Катерина Самойлик, Володимир Сальдо, Юрій Одарченко, Володимир Миколаєнко... Все, упізнаних прізвищ, які здатні стати на чолі колони, на місцевому рівні, більше немає.
Все інше, це «бренди», а не «особи». Знову – ім'я екстравагантного лідера, «розкрученого» на Всеукраїнському рівні. А хто у цій партії на місці? Хто знає тут бодай лідера? Проблема. Більшості місцевих організацій немає ким хвалитися. У них немає кого виставляти на округи аби отримали перемогу без підкупу та адміністративного ресурсу?
Історія деяких партій щодо недопущення їх у виборчий процес ЦВК, стали тим яскравим прикладом, який, здається, повинен всіх навчити: немає імені бодай номінального лідера, немає адміністративного ресурсу – немає партії.
Ще не було остаточного рішення ЦВК, ще не надрукували роз'яснення, а «вірні й віддані справі люди» побігли. Це були ті самі пацюки, які відчули, що корабель йде на дно, і одразу кинулися шукати «порятунок» у списках інших партій, які мають шанс назбирати 5% та перспективу привести їх у місцеву раду.
Ті, хто вчора клялися у вірності одній партії вже наступного дня стояли під порогом у Сальдо, Урсуленко, Федіна, Одарченко, Самойлик... І без всякого докору сумління пропонували послуги на «своїх» округах. «Пропозицію» прийняли далеко не всі партії. Деяким «претендентам» навіть двері не відкрили. Той, хто продався, і зрадив один раз, як відомо, зробить це ще не один раз...
От і виходить, що частина сьогоднішніх можливих кандидатів це не ті люди, які йдуть працювати у владу за ідею. Це ті, хто, як й раніше, будуть вирішувати власні питання.
На чому будуть «купувати» електорат? На обіцянках: «Проголосуйте за мене, і я виконаю усі ваші забаганки». Такий собі джин Абдурахман ібн Хоттаб. Звідки візьмуться гроші на асфальт, дахи, ліфти, шляхи, освітлення? Їх немає, і не буде. Такі претенденти й не збираються виконувати свої обіцянки. Це тільки привід.
Скажу відверто: не вірте тим, хто вам все це обіцяє. Не можна зробити те, чого зробити неможливо. І я збираюся балотуватися, і я збираюся йти до виборців. Але у мене не повертається язик пообіцяти те, чого ніколи у житті виконати не зможу, але на чому можу отримати зайвих 100 – 200 голосів.
Ну, давайте подивимося правді у очі!.. Все місто заклеїли плакатами людини, яка можливо стане кандидатом у мери. Головний «месидж»: «Давайте боротися з тарифами!». Ну, давайте. А що будемо робити? Якими чином можна у Херсоні вплинути на тарифну політику Державної установи, яка знаходиться у Києві? НКРЄ ніяк не підвладна ані Херсонському міському голові, ані Херсонським депутатам. Виконувати їх прохання, або навіть рішення вона не буде. Незалежний орган, який побудований такими чином, що навіть Уряд на нього впливати (в усякому разі юридично) не може. Тож, як ця людина збирається «боротися» з тарифами? Популізм, не більше...
Я згоден, що тарифи високі. Я переконаний, що там є складова, яку можна зменшити. Але, відмінити їх неможливо. Навіть якщо ми всім містом вийдемо на вулиці і депутати приймуть рішення знизити тарифи бодай на 1%, цього не станеться.
Люди, почуйте! Вас вводять у оману. Вам пропонують замки, які побудовані з піску на відстані півметра від моря. Одна маленька хвилька і він почне руйнуватися. Один «добрячий» порив вітру, і хвиля зруйнує замок вщент, не залишивши від нього й сліду. Вам знову брешуть, а ви ведетеся на брехню. Дослухайтеся до тих, хто вам не обіцяє захмарного.
В одному із штабів довелося почути такий діалог:
- А де взяти Програму?
- Яку Програму?
- Кандидата.
- Подивіться Програму партії і перепишіть своїми словами.
Ось. Як такий «депутат» буде працювати? У когось, щось та спише. Він завжди буде робити тільки те, що йому накажуть.
Хтось вигадує навіть «Програми»... Які ніколи не будуть втілено у життя, через те, що на це немає грошей. «Нью Васюки» побудувати можна, але тільки в уяві виборця.
Кандидат у депутати, який обіцяє вкладати власні гроші у: будівництво, розвиток, латання і т.п., це не депутат, це меценат, який має гроші, і який ладен щось зробити для певної особи або громади. Якщо людина чесна і заробляє мінімум, то запитайте у нього: за рахунок чого ти збираєшся це роботи? Знаєте, що ви почуєте у відповідь? «Я буду вимагати гроші з бюджету!».
Так, будеш. Яким буде результат, коли тобі їх не дадуть? Сьогодні ти викладаєш гроші з власного кармана у саморекламу: «мажеш», «ліпиш», «роздаєш гречку». А у твоїй декларації за минулий рік прибутку 25 тисяч гривень на всю родину. Звідки ж у тебе гроші? Ти щось приховав? Де гарантії, що ти не будеш знову й знову «повертати» те, що сьогодні вклав у власну рекламу.
Чим більш коштовна реклама, чим більше грошей кандидат вкладає у власну «розкрутку», тим більше йому доведеться повертати. Безплатного у світі немає нічого, навіть сиру у мишоловці. Хтось його та купив.
Ще про персоналії. Якщо ви уважно придивитеся до списків, то побачите там і знайомі, і незнайомі прізвища. Перед тим, як віддавати свій голос, спробуйте зрозуміти: що це за людина? Перед тим, як вестися на ім'я партії, з'ясуйте: чи слід їй довіряти?
Цей матеріал не агітаційний, а тому я не збираюся агітувати за якусь конкретно партію чи кандидата. Але, все ж, закликаю – замислитися, і добре поміркувати: чи слід вірити? Чи насправді це та людина (партія), яка буде для вас щось робити.
Я знову повертаюся до теми, яку піднімаю вже майже рік – об'єднання професіоналів. Здається, мене нарешті почули. Сьогодні насправді є кілька партій, які об'єднують у собі людей, які насправді вміють і будуть працювати.
Чому я так думаю? Вони вже довели це своїми справами. Вони сьогодні зробили ще один крок уперед: показали, що здатні відкинути власні амбіції, забути чвари, які колись були між ними, готові працювати на місто, на його мешканців. Я переконаний, що ви будете здивовані коли побачите списки окремих партій, і ті прізвища, які там об'єднані. Люди відкинули амбіції за ради справи, за ради міста.
Ви повинні пам'ятати, що депутати це люди, які працюють у вільний від основного місця роботи час. І треба запитати себе: а чи вистачить у цієї людини часу, спромоги та хисту працювати на основному місці роботи та ще й виконувати зобов'язання депутата?
Чи насправді ця людина має характер та харизму для того, або працювати так, як цього хочуть люди на його окрузі та у місті. Чи вистачить у вашого кандидата мужності сказати «ні», коли від нього буде вимагати певних дій його керівник?
Таким проектом була одна з партій і у Херсоні, куди планували «загнати» бюджетників. Як тільки стало зрозумілим, що партії настав гаплик, частина людей зітхнула із полегшенням: хтось від того, що його більше не запрягатимуть працювати на імідж і перемогу людини, яка йому остогидла; хтось через те, що відпала необхідність «напрягати» підлеглих.
А ті, хто був у так званій «команді» опинилася у протилежному таборі. Колишні «соратники» знайшли місце під дахом провладної політичної сили. Для них там купили одразу 14 місць. Ось, так. А що ж ви хотіли? Гроші вкладені, треба їх відпрацьовувати. Політичний проект вибухнув, як мильна бульбашка. Персональні прізвища? Я думаю, що вони прозвучать ще не раз.
А поки у нас є час, прошу вас: уважно спостерігайте, думайте, чи слід віддавати голос тому, хто на це не має права?
Сергій ОСОЛОДКІН
