Відсьогодні стануть відомі прізвища херсонських кандидатів
Сьогодні, 21 вересня – знаковий день у виборчому процесі. Відсьогодні партії мають право висувати кандидатів. Відсьогодні ж мають можливість проявити себе самовисуванці.
Відтепер щодня списки будуть повнитися реальними прізвищами. Хоча, основні особи, які претендуватимуть на пост міського голови Херсона, вже начебто й відомі.
Без сумніву - лідерами боротьби за електоральну увагу в Херсоні стануть:
Володимир Сальдо, політична партія «Наш край».
Володимир Миколаєнко, питання від якої політичної сили піде він, залишається найбільшою інтригою цього сезону. «Батьківщина» від його послуг, як керівника місцевого партосередку відмовилася, що вказує, що вона не буде висувати його на пост мера. Відомо, що Миколаєнко має у «запасі» кілька політичних сил... До кінця минулого тижня ходили чутки, що Володимир Васильович знайшов порозуміння із «Солідарністю» (БПП). Потім виявилося, що це плітки.
В'ячеслав Яременко, він, скоріш за все, йтиме від «Опозиційного блоку».
Владислав Мангер, його близькі «контакти» із «Батьківщиною», яка його зараз активно «розкручує», вказує на те, що саме він стане її «мерським» обличчям.
Після того, як стало відомо, що БПП не буде висувати нардепа Андрія Гордєєва, першу п'ятірку можливих претендентів можна замикати...
Тут прізвищ може бути скільки завгодно, але це вже не «ваговики», вони не зможуть втрутитися у боротьбу за першу «двійку». Решта претендентів – статисти.
Хоча, маємо ще один «сюрприз сезону». Здається, вперше за останні кілька десятків років у жінок міста є шанс проявити себе і підтримати на посаду керівника міста жінку. За кілька днів до початку реєстрації стало відомо, що серед чоловіків вирішила «пошукати щастя» – Тетяна Томіліна, кандидат філологічних наук, доцент, до недавнього часу директор Академічного ліцею ім.Олега Мішукова.
Що саме спонукало Тетяну Юріївну вв'язатися у чоловічу гру? Хто знає... Але, здається, вона добряче сплутала карти багатьом керівникам штабів, які заздалегідь порахували всі «плюси» та «мінуси» можливих супротивників.
Якщо ще тиждень тому там розуміли де і як «давити», то з появою Томіліної ситуація різко змінилася. Не тому, що у неї багато грошей, і що вона зможе купити електорат гречкою (наскільки відомо автору, там мінімальний бюджет). Що ж саме може непокоїти штаби? На чому Томіліна буде «грати» вибори?
По-перше, на прямих симпатіях людей. По-друге, вона може стати (якщо зареєструють) тією самою «свіжою» особою, яких не вистачає. По-третє, у неї є те, чого бракує більшості можливих претендентів: за нею немає шлейфу негативу. Вона не розподіляла бюджет, не торгувала землею, не брала хабарів та не давала обіцянок.
Відпрацювавши більше 20 років у Академічному ліцеї: вчителем, заступником директора, директором, вона має непоганий процент упізнаності серед освітян міста. Її знають випускники, їх батьки та родини, а це може стати сотнями, а можливо й тисячами голосів виборців.
Феномен Томіліної може бути ще й у тому, що вперше за всю історію виборчого процесу в Україні, в усякому разі у нашому місті, може спрацювати на користь кандидата такий фактор як «сарафанне радіо» (коли люди будуть передавати інформацію про неї один від одного у телефонних розмовинах, у транспорті, на вулицях, біля під'їздів тощо).
Якщо Томіліній вдасться правильно побудувати виборчу кампанію, при її мінімальному бюджеті, якщо її ім'я почнуть передавати люди один від одного, то це цілком може спрацювати.
Ще один важливий фактор – стать. Не секрет, що саме жінки є найбільш активними у «формування думки» родини. Якщо бабусі почнуть передавати її прізвище одна одній, якщо жінки виявлять солідарність... тоді Томіліна стане тим самим кандидатом, який буде «відбирати» голоси у всіх.
Вона не позиціонує себе на якусь конкретну аудиторію, вона позапартійна, вона доволі щира і відкрита людина (хоча, не без власних «тарганів»). Кожного окремого фактору замало, а ось складені разом... Хто його знає... Це може спрацювати. Час покаже...
Не менш цікавою є ситуація з тими, хто буде у списках партій. Останні тижні партійні лідери, усіма можливими засобами заманювали у списки якомога більше «знакових» фігур тих, хто зможе не тільки власні відсотки набрати, але й власним ім'ям голоси для партії підтягнути.
Система проходження у раду досить складна. Більшість електорату навіть не уявляє, як це відбуватиметься. Переконаний, що як тільки політичним силам буде дозволено агітувати, то перше, що вони кинуться пояснювати електорату, це буде система підрахунку. А кожна «знакова» фігура буде переконувати електорат, що треба голосувати за «нього» навіть у тому окрузі, де його прізвища не буде.
Виборці повинні зрозуміти, що для потрапляння у раду, особі якій вони симпатизують, не достатньо перемогти на окрузі (набравши більше голосів ніж найближчий суперник з іншої партії), треба також набрати максимум голосів для того, аби конкурувати з тими, хто йде поруч у списку «власної» партії.
«Відкритий» список, у разі якщо партія подолає 5% бар'єр, гарантує проходження у раду тільки одній особі, яка стоїть під №1. Решта будуть шикуватися за внутрішньопартійним рейтингом. Будуть боротися один з одним.
Як потрапити у раду? Треба подолати три рівні:
Перший: для того, аби взяти участь у розподілі мандатів партія повинна на всій території виборчого округу (область, місто, район тощо) набрати 5% голосів.
Другий: отримати мандатну квоту. Скільки партія отримає мандатів стане відомим після того, як стане зрозумілим скільки партій подолали бар'єр. Парадокс. Чим більше партій перетнуть «рубікон», тим меншою кожна приведе депутатів (доведеться ділити на більшу кількість).
Третій: ТВК побороти внутрішньопартійний рейтинг.
Приклад: 5% це – 10 мандатів. Першим йде той, хто стоїть у списку під №1. Другим той, хто матиме максимальну кількість % голосів виборців серед всього списку кандидатів від партії. Припустимо: кандидат «Б» – 15%, кандидат «К» – 45%, кандидат «Л» – 36%, кандидат «Д» – 56% (кожен у своєму окрузі). Загальний список буде побудований так: кандидат, який був у списку під №1, далі – кандидат «Д», який має – 56%, потім кандидат «К», у якого – 45%, за ним кандидат «Л», у якого – 36%, слідом кандидат «Б», який набрав – 15%... і так далі. Якщо партія має загальний список у 54 кандидати (ХМР), а квота у неї 10 мандатів – у раду пройдуть ті, хто займуть №1 + перші дев'ять місць внутрішньопартійного рейтингу. Чим більше партія набирає голосів по всьому округу, тим більшою є квота.
Тому ми й говоримо, що кожен «знаковий» кандидат буде агітувати не тільки за себе, але й за всю партію в цілому. «Знакова» особа буде на одному окрузі, але вона буде закликати своїх прихильників аби вони просили своїх знайомих, друзів, приятелів, щоб ті, у своєму окрузі, голосували так само за його партію. Голосуючи за особу – ви надаватимете голоси партії. Якщо людина, якій ви симпатизуєте, не на вашому окрузі, голосуючи за представника політичної сили від якої він іде, ви опосередковано голосуєте й за вашого обранця. Партії це гарантує проходження 5% бар'єру, а отже людина, якій ви симпатизуєте має шанс потрапити у раду – по-перше.
По-друге, чим більше у партії голосів, тим більший шанс у вашого візаві потрапити у раду з будь-якого місця. По-третє, це гарантує політичній силі максимально можливу кількість мандатів, що дозволить потім приймати рішення чи впливати на їх прийняття. Хоча тут є й прихований мінус для «знакового» кандидата. Якщо на тому окрузі, де він йде у нього виявиться прихильників менше, ніж там де його внутрішньопартійний опонент, то є шанс, що закликаючи голосувати за партію, ваш візаві може не потрапити у прохідну частину списку партії.
Це, у свою чергу, підштовхне вже виборця, який захоче допомогти «знаковій» фігурі шукати у відповідному окрузі друзів, знайомих і переконувати їх проголосувати за ту людину, якій він симпатизує. Ланцюгова реакція. Тут агітаторами будуть ставати вже самі виборці. Цікава ситуація.
Панівне становище. Чи є у когось шанси привести «більшість»? Вже зараз зрозуміло – ні. Доведеться домовлятися. Процес буде складний. І чим більше протилежних за політичними напрямками партій прийде, тим більш складним процес буде.
Якщо партії (їх загальнодержавні лідери) поставлять у головний кут політичні амбіції, а не якість життя конкретної громади, то можна одразу призначати нові вибори. Окремі політики ведуть сьогодні себе настільки радикально, що можна прогнозувати – конструктивну не буде.
Приклад: стосунки між Миколаєнко та «Батьківщиною». Уявляєте як буде вести себе «ображена» сторона, хто б не зайняв крісло мера. Не випадково на початку матеріалу, розглядаючи прізвище Томіліної, я говорив, що її «нейтральність» може бути тим самим компромісом, стабілізатором і об'єднуючим початком. Хоча, тут є цікавою репліка, яка прозвучала від Володимира Сальдо, який заявляв, що готовий працювати із представниками всіх політичних сил, аби це були професіонали.
Мені здається, що готуючись віддати свої голоси, виборцям слід думати й про те, кого слід приводити у владу? Тих, хто буде тільки «воювати», або тих, хто здатен на компроміси? Чим більш радикальні погляди у політсили чи кандидата сьогодні, тим менше шансів знайти порозуміння потім.
Маючи інформацію про списки деяких партій, знаючи трішки людей, я з жахом думаю, що буде якщо (не дай Боже) вони прийдуть керувати містом. Людина неосвічена, без совіти, культури, знань... Бути «активістом» з трьома класами освіти можна, а керувати містом? Ні. Амбіції амбіціями, але ми з вами обираємо не політиків, а тих, хто забезпечувати життя всього міста. Тут не можна діяти на рівні емоцій, тут треба аналізувати.
Я закликаю вас: прийдіть і проголосуйте, але, не помилиться із вибором. Не дай нам Боже, повторити власні помилки!
Відтепер щодня списки будуть повнитися реальними прізвищами. Хоча, основні особи, які претендуватимуть на пост міського голови Херсона, вже начебто й відомі.
Без сумніву - лідерами боротьби за електоральну увагу в Херсоні стануть:
Володимир Сальдо, політична партія «Наш край».
Володимир Миколаєнко, питання від якої політичної сили піде він, залишається найбільшою інтригою цього сезону. «Батьківщина» від його послуг, як керівника місцевого партосередку відмовилася, що вказує, що вона не буде висувати його на пост мера. Відомо, що Миколаєнко має у «запасі» кілька політичних сил... До кінця минулого тижня ходили чутки, що Володимир Васильович знайшов порозуміння із «Солідарністю» (БПП). Потім виявилося, що це плітки.
В'ячеслав Яременко, він, скоріш за все, йтиме від «Опозиційного блоку».
Владислав Мангер, його близькі «контакти» із «Батьківщиною», яка його зараз активно «розкручує», вказує на те, що саме він стане її «мерським» обличчям.
Після того, як стало відомо, що БПП не буде висувати нардепа Андрія Гордєєва, першу п'ятірку можливих претендентів можна замикати...
Тут прізвищ може бути скільки завгодно, але це вже не «ваговики», вони не зможуть втрутитися у боротьбу за першу «двійку». Решта претендентів – статисти.
Хоча, маємо ще один «сюрприз сезону». Здається, вперше за останні кілька десятків років у жінок міста є шанс проявити себе і підтримати на посаду керівника міста жінку. За кілька днів до початку реєстрації стало відомо, що серед чоловіків вирішила «пошукати щастя» – Тетяна Томіліна, кандидат філологічних наук, доцент, до недавнього часу директор Академічного ліцею ім.Олега Мішукова.
Що саме спонукало Тетяну Юріївну вв'язатися у чоловічу гру? Хто знає... Але, здається, вона добряче сплутала карти багатьом керівникам штабів, які заздалегідь порахували всі «плюси» та «мінуси» можливих супротивників.
Якщо ще тиждень тому там розуміли де і як «давити», то з появою Томіліної ситуація різко змінилася. Не тому, що у неї багато грошей, і що вона зможе купити електорат гречкою (наскільки відомо автору, там мінімальний бюджет). Що ж саме може непокоїти штаби? На чому Томіліна буде «грати» вибори?
По-перше, на прямих симпатіях людей. По-друге, вона може стати (якщо зареєструють) тією самою «свіжою» особою, яких не вистачає. По-третє, у неї є те, чого бракує більшості можливих претендентів: за нею немає шлейфу негативу. Вона не розподіляла бюджет, не торгувала землею, не брала хабарів та не давала обіцянок.
Відпрацювавши більше 20 років у Академічному ліцеї: вчителем, заступником директора, директором, вона має непоганий процент упізнаності серед освітян міста. Її знають випускники, їх батьки та родини, а це може стати сотнями, а можливо й тисячами голосів виборців.
Феномен Томіліної може бути ще й у тому, що вперше за всю історію виборчого процесу в Україні, в усякому разі у нашому місті, може спрацювати на користь кандидата такий фактор як «сарафанне радіо» (коли люди будуть передавати інформацію про неї один від одного у телефонних розмовинах, у транспорті, на вулицях, біля під'їздів тощо).
Якщо Томіліній вдасться правильно побудувати виборчу кампанію, при її мінімальному бюджеті, якщо її ім'я почнуть передавати люди один від одного, то це цілком може спрацювати.
Ще один важливий фактор – стать. Не секрет, що саме жінки є найбільш активними у «формування думки» родини. Якщо бабусі почнуть передавати її прізвище одна одній, якщо жінки виявлять солідарність... тоді Томіліна стане тим самим кандидатом, який буде «відбирати» голоси у всіх.
Вона не позиціонує себе на якусь конкретну аудиторію, вона позапартійна, вона доволі щира і відкрита людина (хоча, не без власних «тарганів»). Кожного окремого фактору замало, а ось складені разом... Хто його знає... Це може спрацювати. Час покаже...
Не менш цікавою є ситуація з тими, хто буде у списках партій. Останні тижні партійні лідери, усіма можливими засобами заманювали у списки якомога більше «знакових» фігур тих, хто зможе не тільки власні відсотки набрати, але й власним ім'ям голоси для партії підтягнути.
Система проходження у раду досить складна. Більшість електорату навіть не уявляє, як це відбуватиметься. Переконаний, що як тільки політичним силам буде дозволено агітувати, то перше, що вони кинуться пояснювати електорату, це буде система підрахунку. А кожна «знакова» фігура буде переконувати електорат, що треба голосувати за «нього» навіть у тому окрузі, де його прізвища не буде.
Виборці повинні зрозуміти, що для потрапляння у раду, особі якій вони симпатизують, не достатньо перемогти на окрузі (набравши більше голосів ніж найближчий суперник з іншої партії), треба також набрати максимум голосів для того, аби конкурувати з тими, хто йде поруч у списку «власної» партії.
«Відкритий» список, у разі якщо партія подолає 5% бар'єр, гарантує проходження у раду тільки одній особі, яка стоїть під №1. Решта будуть шикуватися за внутрішньопартійним рейтингом. Будуть боротися один з одним.
Як потрапити у раду? Треба подолати три рівні:
Перший: для того, аби взяти участь у розподілі мандатів партія повинна на всій території виборчого округу (область, місто, район тощо) набрати 5% голосів.
Другий: отримати мандатну квоту. Скільки партія отримає мандатів стане відомим після того, як стане зрозумілим скільки партій подолали бар'єр. Парадокс. Чим більше партій перетнуть «рубікон», тим меншою кожна приведе депутатів (доведеться ділити на більшу кількість).
Третій: ТВК побороти внутрішньопартійний рейтинг.
Приклад: 5% це – 10 мандатів. Першим йде той, хто стоїть у списку під №1. Другим той, хто матиме максимальну кількість % голосів виборців серед всього списку кандидатів від партії. Припустимо: кандидат «Б» – 15%, кандидат «К» – 45%, кандидат «Л» – 36%, кандидат «Д» – 56% (кожен у своєму окрузі). Загальний список буде побудований так: кандидат, який був у списку під №1, далі – кандидат «Д», який має – 56%, потім кандидат «К», у якого – 45%, за ним кандидат «Л», у якого – 36%, слідом кандидат «Б», який набрав – 15%... і так далі. Якщо партія має загальний список у 54 кандидати (ХМР), а квота у неї 10 мандатів – у раду пройдуть ті, хто займуть №1 + перші дев'ять місць внутрішньопартійного рейтингу. Чим більше партія набирає голосів по всьому округу, тим більшою є квота.
Тому ми й говоримо, що кожен «знаковий» кандидат буде агітувати не тільки за себе, але й за всю партію в цілому. «Знакова» особа буде на одному окрузі, але вона буде закликати своїх прихильників аби вони просили своїх знайомих, друзів, приятелів, щоб ті, у своєму окрузі, голосували так само за його партію. Голосуючи за особу – ви надаватимете голоси партії. Якщо людина, якій ви симпатизуєте, не на вашому окрузі, голосуючи за представника політичної сили від якої він іде, ви опосередковано голосуєте й за вашого обранця. Партії це гарантує проходження 5% бар'єру, а отже людина, якій ви симпатизуєте має шанс потрапити у раду – по-перше.
По-друге, чим більше у партії голосів, тим більший шанс у вашого візаві потрапити у раду з будь-якого місця. По-третє, це гарантує політичній силі максимально можливу кількість мандатів, що дозволить потім приймати рішення чи впливати на їх прийняття. Хоча тут є й прихований мінус для «знакового» кандидата. Якщо на тому окрузі, де він йде у нього виявиться прихильників менше, ніж там де його внутрішньопартійний опонент, то є шанс, що закликаючи голосувати за партію, ваш візаві може не потрапити у прохідну частину списку партії.
Це, у свою чергу, підштовхне вже виборця, який захоче допомогти «знаковій» фігурі шукати у відповідному окрузі друзів, знайомих і переконувати їх проголосувати за ту людину, якій він симпатизує. Ланцюгова реакція. Тут агітаторами будуть ставати вже самі виборці. Цікава ситуація.
Панівне становище. Чи є у когось шанси привести «більшість»? Вже зараз зрозуміло – ні. Доведеться домовлятися. Процес буде складний. І чим більше протилежних за політичними напрямками партій прийде, тим більш складним процес буде.
Якщо партії (їх загальнодержавні лідери) поставлять у головний кут політичні амбіції, а не якість життя конкретної громади, то можна одразу призначати нові вибори. Окремі політики ведуть сьогодні себе настільки радикально, що можна прогнозувати – конструктивну не буде.
Приклад: стосунки між Миколаєнко та «Батьківщиною». Уявляєте як буде вести себе «ображена» сторона, хто б не зайняв крісло мера. Не випадково на початку матеріалу, розглядаючи прізвище Томіліної, я говорив, що її «нейтральність» може бути тим самим компромісом, стабілізатором і об'єднуючим початком. Хоча, тут є цікавою репліка, яка прозвучала від Володимира Сальдо, який заявляв, що готовий працювати із представниками всіх політичних сил, аби це були професіонали.
Мені здається, що готуючись віддати свої голоси, виборцям слід думати й про те, кого слід приводити у владу? Тих, хто буде тільки «воювати», або тих, хто здатен на компроміси? Чим більш радикальні погляди у політсили чи кандидата сьогодні, тим менше шансів знайти порозуміння потім.
Маючи інформацію про списки деяких партій, знаючи трішки людей, я з жахом думаю, що буде якщо (не дай Боже) вони прийдуть керувати містом. Людина неосвічена, без совіти, культури, знань... Бути «активістом» з трьома класами освіти можна, а керувати містом? Ні. Амбіції амбіціями, але ми з вами обираємо не політиків, а тих, хто забезпечувати життя всього міста. Тут не можна діяти на рівні емоцій, тут треба аналізувати.
Я закликаю вас: прийдіть і проголосуйте, але, не помилиться із вибором. Не дай нам Боже, повторити власні помилки!
Сергій ОСОЛОДКІН
