Революція… Профанація…

Минулої неділі в Києві, на Майдані Незалежності, в 10-й раз, відбулося Всенародне Віче, яке скликали лідери опозиційних сил

В 10-й раз люди вийшли на «Євромайдан», і в 10 раз послухали про те, як погано ми тут усі живемо... В 10-й раз їх до чогось закликали...

Та чи насправді всі ті, хто виходить на «Євромайдан», і головне – всі ті, хто туди скликають людей, живуть дійсно погано?

Чим далі розгортаються події в Україні, чим більше «градус пристрастей» навколо подій, тим більше особисто у мене виникає думок, що дуже далекі від революційних помислів...

Якщо у перший раз на вулиці вийшли насправді сотні тисяч людей, які йшли не через те, що хтось там чогось не підписав... 10 тижнів тому майже мільйонний натовп киян вийшов у єдиному пориві проти: «свавілля», «катувань», «незаконних дій», «Беркута», «корупції», «узурпації влади» в руках дуже обмеженого кола кількох родин, то за що виходять люди сьогодні? Що залишилося від їхніх емоційних поривів, з якими вони виходили у перші 2 – 3 тижні? «Самовизначення», «самоповага», «єдність», «гідність»...

Мені здається, що тоді люди насправді відчули, що вони щось можуть, що вони здатні заставити владу не просто «дослухатися» до їхніх думок, а насправді виконувати волю народу, а не примхи окремих політичних діячів. Тоді влада злякалася!

Але трохи згодом стало зрозуміло (особисто мені – моя суб'єктивна думка), що більшу кількість людей знову намагаються просто використати у власних інтересах. При цьому обидві сторони і «позиція», і «опозиція». Адже і там, і там знаходяться однотипні люди. Люди, які мають власність; люди, які мають бізнес; люди, яким є і що втрачати, і є що набувати. І війну вони ведуть не за інтереси пересічного громадянина, а за суто власні інтереси.

Факти? Прошу. Подивіться на дію провладної партії. Подивіться на реакцію депутатів ВРУ від влади. Невже ці люди не розуміють, що їх використовують як ганчірку? Що їх особисто ніхто не цінує... Керманичів, які знаходяться на вищих щаблях влади, зовсім не цікавить питання: хто про кого повинен дбати. Їх навіть не цікавить, хто і що про них думає. Вони неприхованим текстом говорять депутатам про їхнє завдання: відстоювати інтереси керманичів.

Яскравий приклад «турботи» «батогом» продемонстрував сам Президент, коли особисто приїхав «перевиховувати»! Не випадково ж дехто із тих, хто був присутній на «сеансі колективного гіпнозу», потім цитував слова Самого, що на кожного є «Справа», і що у разі чого справу вони матимуть з ним.

Чи можна залякати людину, якій немає чого втрачати, і яка прийшла туди заради «покращення життя вже сьогодні» не окремій групі олігархів, а всього народу? Чи можна вільну людину заставити йти проти власного сумління і проти власного народу? Так, можна, для цього треба тільки мати відповідні важелі впливу. Щодо абсолютної більшості представників провладної фракції важіль найпростіший – бізнес (власний, дружини, сина, доньки).

Мабуть вже не залишилося в державі підприємця, який би не відчув на собі «міцний кулак» конкретної родини. То чому ж не повстануть? Бояться. Бояться, що втратять останнє, а можливо й життя («ескадрони смерті» діють на повну).

Ну, коли олігархи тремтять за свої капітали, то це не тільки цілком зрозуміло, але й логічно. А чому ж тоді так тремтять «лідери» опозиції? Чого ж вони не діють рішуче, наполегливо? Чому вони не диктують умови? Чому не вимагають, а розмовляють з владою з позиції «будь ласка»? Спробую припустити, що вони знаходяться у тій же позиції, що й офіційні члени «провладної партії» – їм теж є що втрачати. Можливо не так багато, як окремим представникам ПР, але й беззастережно йти на «барикади» ніхто не наважується.

Категорично не сприймаю силові методи, а тим більше будь-які сепаратні спроби роз'єднати Україну, але аналізуючи те, як ведуть себе самопризначені «лідери», все більше й більше приходжу до висновку, що мої припущення правильні: вся ситуація з «боротьбою» побудована лише на тому, щоб привести до влади себе і «своїх людей».

Так, без сумніву – зміна Конституції необхідна. Так, без сумніву – проведення дострокових виборів і ВРУ, і Президента вкрай потрібні (знову суб'єктивна думка). Але, чи можливо це зараз? Чи можливо це у тій ситуації, що склалася в Україні саме сьогодні?

Чи насправді держава сьогодні незалежна? Чи насправді ті, хто дають гроші на «революцію», завтра не почнуть вимагати у її лідерів виконання тих завдань, які цікавлять саме «грошодавців»?

Чому зголосилася дати гроші Росія? Чому саме зараз активно говорять про те, що готовий дати гроші Євросоюз? І ті, і інші: «На вигідних для України умовах»? Чого б це всі стали такими добрими?

Подивіться, «лідери» вже й забули про ті гасла, з яких все починалося: «Юлі – волю», «Підписання угоди з ЄС». «Лідери» про це вже не згадують. Чому? Та тому, що народ виявляється цікавить зовсім не це. Людей цікавить їхнє нормальне повсякденне життя, яке з кожним вже не роком, вже не місяцем, а з кожним тижнем і навіть днем, стає все сутужнішим.

Курс долара за останні кілька днів зрів на майже гривню (і це при тому, що останні півтора роки залишався стабільним). Нацбанк ввів обмеження на купівлю та продаж валюти тощо. Що стоїть за цим? Відповідь банальна – подорожчання на все. Якщо в лютому долар зріс майже на гривню, то що з ним буде до кінця року? Відповідь і тут проста: борги з заробітної плати, невиплата пенсій, соціалки тощо.

Усе це вже проходили. Усе це вже знайоме. Тільки ситуація сьогодні значно гірша, ніж було 4–5 років тому. Позик ніхто не дає. Росія – під благовидним приводом – неоплачені борги за газ отриманий у 2012 році – «заморозила» черговий транш. МВФ – навіть мову не веде про кредити до формування Уряду (при цьому за участі суто від опозиції). То ж, як виживати?

І знову ми повертаємося до питання «Революція – діє».

Невже це насправді революційна ситуація: «Верхи – не можуть. Низи – не хочуть». Якщо слідувати цій класичній формулі, то начебто все так, ці два чинники присутні: «низи» – не хочуть жити у рабстві, в «верхи» – не хочуть віддавати набутого за рахунок тих самих «низів». Революційна ситуація начебто назріла. Але, хто ж її очолить? Хто поведе за собою маси? Ті, хто проголосили себе «поводирями»? А чи мають вони на це моральне право? Чи готові вони насправді боротися? Чи перша «приваблива пропозиція» – крісло прем'єра і все стало на свої місця?

Спочатку – заява для майдану: «Ні, ми не будемо! Ні, це не для нас!». А трохи згодом вже інша риторика: «Ми – готові, але за певної умови». «Ми – згодні». А я? А чи спитали мене? Чи спитали вас? Чи спитали ще мільйони «маленьких українців», а чи готові вони, щоб ними керували саме ці дяді? Хто сказав, що я повинен кричати «Слава!», лише тому, що цього хоче дуже невеличка купка людей? Хто сказав, що я повинен робити так, а не інакше? Кого цікавить моя думка? Я – проти «насилля», «свавілля», «диктатури», «корупції», але я при цьому і проти – «силових методів»! Я – проти, аби моїм ім'ям здійснювали штурми. Я – проти, «безкарності» і з одного, і з іншого боків. Я – проти вандалізму! Чому захоплюючи будівлю (яку завгодно), необхідно спалювати майно? Хто сказав, що саме це є цивілізована дія? Хто сказав, що саме так необхідно розпоряджатися майном, придбаним і за мій рахунок? Хто сказав, що 100 – 300 – 500 осіб повинні вирішувати за всіх?

Хіба у нас немає демократичного шляху? Хіба немає цивілізованого напрямку – референдуму. Тільки, хто його проводитиме? Ця ж купка людей, яка фальсифікує все і вся? Чи ті, хто не ризикує сперечатися з владою через те, що їм ще втрачати? Чи ті, хто готовий за 50 – 200 грн продати рідну матір, не те, що мої інтереси? Або ті, у кого замість мізків – «наповнювач»? Або ті, хто сплять і бачать себе «під протекторатом» сусідньої держави (на Сході, на Заході, на Півдні чи Півночі)?

Я розумію, що до влади приходять не для того, аби віддавати її задурно.

Я розумію, що весь каральний апарат, який є в руках влади сьогодні, спрямований на те, аби задушити «паростки».

Я розумію, що у цій «м'ясорубці» моя думка нікого не цікавить...

Але я розумію й те, що так само як і я думають ще десятки, а можливо тисячі, а може й мільйони українців...

І я, і можливо й ви, і можливо й вони – проти того, аби «революцію» робили руками народу для блага «ідейних» (кишенькових) керманичів, які вже сьогодні демонструють, що після того, як вони прийдуть у кабінети – нічого не зміниться. Відбудеться люстрація: виженуть тих, хто є зараз, і посадять своїх. «Банду – геть!». «Донецьких – геть!». Згоден! Але я проти «Опозиція – у владу!». «Опозиція» – це абстракція. У «опозиції» – повинне бути обличчя. У «опозиції» повинна бути – «Програма дій»...

За останні 10 тижнів «опозиція» чого тільки не висувала, і чого тільки не вимагала... І що? Усе, як було, так і залишилося. Чому? А може тому, що не ті, не там, не те, і не з тими?

Капіталізму з людським обличчям не буває – Історія це вже довела...

Хтось хоче набути власного досвіду...

Сергій Осолодкін