Херсонські «лжепатріоти»

Херсонські «лжепатріоти»

На теренах України після того як сталася «Революція гідності» як ніколи раніше набули активності ті, хто називає себе «активістами» і «представниками громади».

Вони намагаються брати участь в управлінні життям у своїх населених пунктах діючи від імені народу, навіть не отримавши на це мандата.

На першому етапі здавалося, що це насправді необхідний і такий довго очікуваний сплеск активності громадян.

Ті, хто роками намагався щось протиставити офіційній владі нарешті отримали можливість брати участь в управлінні суспільством, висловлювати свою позицію і вголос говорити владі те, про що насправді думають люди.

Саме з 2014 року стали активно формуватися «громадські організації», які взялися говорити від імені народу.

Чи насправді всі «громадські діячі» діють від імені громади? Хто вони? Кого представляють? Чи завжди насправді діють в інтересах громади?

Час довів: часто-густо люди, які беруть на себе сміливість говорити від імені громади на ділі не є тими, хто діє в інтересах народу.

Так, діяльність окремих громадян підвищилася – вони не мовчать: говорять, діють. Та чи завжди адекватно? Чи всі вони просто адекватні по життю (сповна розуму й глузду)?

Якщо придивитися до окремих осіб більш уважно, то побачимо, що серед тих, хто критикує владу і говорить їй про найболючіше, є й ті, хто взагалі не має права говорити, що вони «представляють народ», адже діють виключно у власних інтересах.

Хтось з такими «звинуваченнями» не погодиться. Для них «активісти» це ті, хто критикує владу й постійно вказує їй на помилки. Насправді ж ці люди-маски, вони часто називають себе узагальненим ім'ям «Активісти Майдану».

Чи всі вони однакові? Саме в Херсоні ми маємо яскраві приклади трансформації окремих осіб з «активістів майдану» у «активістів власних інтересів».

У цьому циклі матеріалів ми розглянемо кілька прикладів. Поговоримо про людей, які чітко демонструють подвоєння особи на «до» і «після» «революції».

Першим буде Херсонський міський голова Володимир Миколаєнко. Людина яка прийшла до влади на хвилі «революційних» подій.

У публікаціях трирічної давнини прізвище Володимира Миколаєнко звучить як людини-активіста, яка чи не кожного дня виходила на місцевий «майдан» і нищівними промовами таврувала «ту» владу. В усякому разі так про це говорили тоді, і саме так його позиціонували тодішні однопартійці.

Нагадаю, що на той час Володимир Миколаєнко був не просто депутатом Херсонської міської ради, а й очолював міську партійну організацію ВО «Батьківщина».

Саме приналежність до цієї партії, активність на «майдані» допомогли йому спочатку стати Секретарем Херсонської міської ради, потім т.в.о. міського голови, а згодом й виграти вибори.

Хоча на момент початку та проведення виборчої кампанії у політичному житті Володимира Васильовича багато що змінилося. Прикро, але більшість електорату про це або не знала, або не звернула на це увагу.

Сьогодні все змінилося настільки, що Володимира Васильовича Миколаєнко частина Херсонців називає чи не найгіршим мером «всіх часів і народів».

Хоча, при цьому, інша частина мешканців обласного центру, якщо вірити результатам опитування, які днями обнародував Голова Херсонської обласної організації «Комітету виборців України» Дементій Бєлий, відповідаючи на питання: кого вони бачать мером, на перше місце знову поставили того ж Миколаєнко?..

Я пам'ятаю, як три роки тому раділи «майданівці», що т.в.о. мера Херсона стала «чесна», «справедлива» та «принципова» людина. Та, оцінки які давали Володимиру Васильовичу змінилися дуже швидко: вже тоді, коли він став формувати органи виконавчої влади і призначати своїх заступників.

Мається на увазі і призначення першим заступником одіозного Ігоря Пастуха, і десяток інших. Буквально перші кроки Миколаєнко у якості т.в.о. міського голови стали викликали подив і нерозуміння в першу чергу у самих «майданівців».

Ті, хто добре знається на питанні заявляють, що Миколаєнко в один момент перетворився на людину, яка перестала чути тих, хто привів його до влади – голосуючи за нього, як за Секретаря ради, який автоматично зайняв крісло міського голови, хоч і з додатком «т.в.о.».

Саме ті, хто був у перших рядах місцевого «майдану», сьогодні переконують, що вже через дуже короткий проміжок часу стало зрозуміло, що Володимир Васильович дуже далекий від його ідеалів. Виявилося, що його «ідеали» зовсім інші.

Наскільки об'єктивні такі оцінки? Хтось зараз спробує закинути мені звинувачення у тому, що я намагаюся очорнити людину. Натомість відповім: моя об'єктивність, у даному випадку, базується в першу чергу на справах Миколаєнко і оцінці дій, які йому дають мешканці нашого міста.

Треба зазначити, що такої нищівної критики, яку має зараз Володимир Миколаєнко за всі роки перебування у кріслі міського голови не знав жоден мер.

Так не критикували навіть попереднього очільника міста – Володимира Сальдо (про якого не раз говорили, що при ньому місто втратило свою колишню привабливість та затишок).

Більш того, зараз оцінки дій Сальдо змінюються кардинально – звучать протилежно інші думки. Виявляється, що при Сальдо місто не просто «жило», а ще й «розвивалося».

«З приходом Миколаєнко, місто почало упевнено рухатися назад, у кам'яний вік», - саме таку оцінку дають Херсонці. У соціальних мережах є й такі коментарі: «Все, що могло зупинитися – зупинилося! Все, що ще рік перед тим працювало – стало давати збої!». З такими оцінками важко не погодитися.

Пригадаємо скандальну історію. Минулого літа місто буквально «потонуло» у глобальній проблемі – вивіз сміття. Минуло півроку, і що? Нажаль проблему так і не вирішено.

Так, загальна напруга дещо спала, але місто й далі постійно балансує на грані сміттєвого колапсу. Чому? В Херсоні перестали нормально працювати навіть ті підприємства, які напряму підпорядковані міському голові – комунальні. Що вже говорити про приватні.

До речи, питання «власності» яке кілька років не піднімали, при Миколаєнко знову почали обговорювати. Якою повинна бути форма власності підприємств які працюють для городян: приватна, державна чи комунальна? Яка більш ефективна?

Моя думка з цього приводу однозначна – комунальна. Я про це говорив не раз. З цього приводу, будучи депутатом міської ради, мені не раз доводилося сперечатися і з колегами, і з тодішнім міським головою Володимиром Сальдо.

Я постійно наголошував, і продовжую бути упевненим і сьогодні: там де можна – там повинні працювати і надавати послуги підприємства, які є власністю громади.

Навіщо віддавати гроші комусь, якщо їх може заробляти місто? Таким чином ми не тільки утворюємо робочі місця, але й повертаємо частину бюджетного фінансування назад до бюджету в вигляді податків.

Крім того, така форма власності як комунальне підприємство, дає можливість більш якісно його контролювати. Адже крім апарату виконкому за ним мають можливість «пильнувати» кілька десятків пар очей депутатів.

Мені не раз апелювали: на комунальному підприємстві простіше красти. Невже? Давайте проаналізуємо: чому такі думки? Чому такий підхід? Адже повинно бути навпаки: все, що належить всім – повинно краще працювати на всіх.

Опоненти переконували: у тих, хто працює у комунальних підприємствах немає відповідальності, там працюють виходять з позиції: «Не моє – не жалко!». На що я постійно відповідав: таке ставлення неприпустимо.

Якщо людина, яка працює у комунальному підприємстві, навіть просто так думає, то вона не на своєму місці, адже вона не бути «боронити» власність народу. Нажаль у житті трапляється саме так.

Тут і загострюється питання: а де ж депутати? Вони ж взялися опікуватися інтересами громади? Обираючи депутатів ми сподіваємося, що вони будуть перейматися й тим, аби підприємства комунальної власності працювали якомога ефективніше: і послуги б надавали якісні, і гроші б заробляли, і бюджет наповнювали.

Звісно, що при цьому не зникає проблема того, що комунальне підприємство міський голова може «нагнути» під себе, тоді як над приватним він невласний. Чи насправді це так? До певної міри.

Але, тут знову повинні вийти на перший план депутати, які повинні «вставляти свої п'ять копійок», якщо мер намагатиметься «качати» гроші з КП у власний карман.

Далеко не всі знають, що у певних питаннях депутати мають більше прав щодо управління майном та КП ніж їх є у міського голови. Інша справа, що депутати не користуються ними, особливо коли у них на першому місці стоять питання власного збагачення.

На прикладі історії зі сміттям, ми можемо побачити, як Володимир Миколаєнко довів, що так само «успішно» можуть не працювати як приватні, так і комунальні підприємства.

Сьогодні колишні однопартійці Миколаєнко та його друзі по «майдану» постійно говорять про те, що всі схеми, всі корупційні зв'язки, всі ті речі, які були при минулій владі, які здавалося повинні піти у «небуття» – при Миколаєнко (точніше при його тодішньому першому заступнику Ігореві Пастуху) набули нового «звучання». Вони «розквітли». Місто перетворилося на суцільний «центр відмивання грошей».

Зараз «активісти» звинувачують Миколаєнко і Пастуха у тому, що вони: стали «батьками» корупційних схем, які сьогодні набули тотальності і «перекрили» все місто; що до влади ними було приведено тих, хто займається виключно питаннями збагачення своїх «батьків».

Для того, аби мене не звинувачували у необ'єктивності та в упередженості наведу ще один приклад. ВО «Батьківщина», членом якої був Миколаєнко і яка активно просувала «його» у крісло спочатку Секретаря ради, а потім т.в.о. міського голови, буквально за кілька місяців перетворилася на його головного критика.

А згодом у них терпець і зовсім урвався. Спочатку Миколаєнко попросили покинути фракцію, потім звільнили з посади керманича міського осередку, а потім й просто виключили з партії. І вже під час виборчої кампанії 2015 року «Батьківщина» стала його активним опонентом, і була першою, хто закликав не голосувати за Миколаєнко.

Про Володимира Васильовича не дарма говорять, що він ніколи не був самостійною фігурою. Навіть коли був просто депутатом. Йому завжди бракувало активності, ініціативності, креативності. Завжди поруч з ним була якась людина, яка думала за нього; підказувала, що говорити, як діяти...

Він завжди був під впливом якоїсь третьої особи, яка керувала ним з тіні. Це було і тоді, коли він був депутатом, і коли досить не довгий час був заступником у Володимира Сальдо (до речи той одразу збагнув, що з Миколаєнко працювати неможливо і зміг його швидко позбутися).

Певний час такою людиною був Ігор Пастух. Потім, коли сумісними зусиллями новообраних депутатів Пастуха «відірвали» від Миколаєнко (депутати не затвердили його кандидатуру на посаду першого заступника міського голови), Володимир Васильович не довго залишався «вільним», навколо нього дуже швидко звили кубло нові «радники» (про персоналії говоритимемо далі).

«Молода» команда Миколаєнко до якої входять всього кілька осіб і адекватність яких викликає сумніви у лікарів певної спеціалізації, фактично керують містом, витворюючи те, що зовсім не сумісне з тим, що він обіцяв під час виборів, і про що говорив будучи «патріотом» формату 2014 року. Про це я вже частково писав у матеріалі «Хто керує Херсоном?».

Ми з вами дослідили тільки один приклад того, як людина з ідеаліста «майдану» перетворилася на ту, яка готова піти на що завгодно, аби самому жилося тепло й солодко.

Тему «лжепатріотизму» в Херсоні розкрито далеко не повністю. Розмова про це далі...

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере