Чи готові українці фінансувати партії з власного гаманця?
Чи є сенс у впровадженні фінансування політичних партій з народної кишені, а якщо так то, у якій формі, і як партії повинні про це звітувати?
Політична корупція, про яку так багато говорять в державі, яка як була, так і продовжує «квітнути» навіть після так званої «Революції Гідності» продовжує бути у центрі уваги громадськості.
Прояви корупції, або «корупційних зв'язків» можна побачити практично в усіх владних інститутах, починаючи з перших осіб держави, і закінчуючи наймолодшими клерками.
Я ж пропоную поговорити про її найвищий прояв – утримання партій за рахунок або окремих осіб т.з. «олігархів», або за рахунок «тіньового» фінансування з боку «великого бізнесу».
Льовочкін, Ахмєтов, Фірташ, Коломойський (і цей список можна продовжувати) – і є тими «батьками» певних партій та політпроектів, які на слуху, про які говорять, і які впливають на людей.
Окремі особи та «великий бізнес» утримують партії звичайно ж небезкорисно. За кожним фінансовим «вливанням» стоять преференції, які отримають «донори». Це можуть бути і місця у прохідній частині списку для потрібних людей (як правило для тих осіб, хто потребує прикриття «депутатською» недоторканістю), і за ким ридає Прокурор; і так звані «смотрящіє», (які діють від імені олігарха, і які слідкують за діяльністю партії з середини)...
Але, це може бути й інша форма.
Так, наприклад, сьогодні у Парламенті «живуть» щонайменше два проекти, на які не падає навіть тінь того, хто за них платить. Це робиться для того, аби не давати можливості звинувачувати партії напряму у її «продажності». До списків цих «проектів» навіть не включено жодної особи, які можуть «викликати питання», але це зовсім не значить, що партія «вільна».
Питання «як правильно голосувати» обговорюють далеко від вулиці Грушевського, а «незалежна» партія отримує черговий транш грошей одразу після того, як проголосує так, як треба її «господарю».
Такі проекти більш кошторисні.
Для того, аби зберегти відповідний імідж (а отже довіру виборців), такі парті голосують далеко не по кожному питанню так, як це здавалося б було вигідно олігарху. Це робиться невипадково. У такий спосіб партії уникають звинувачень і мають можливість публічно заявляти: «Ми – проти корупції» Ми – за державу!»...
Але по принциповим питанням, у потрібний момент, партія голосує як треба.
Беручи гроші від спонсорів керівники партій виправдовують себе в очах громадян тим, що вони їм потрібні на «утримання» партії (яке за різним підрахунками, залежно від масштабу партії, складає від 2 до 5 мільйоні гривень на місяць). Як правило у приватних бесідах керівники таких партій зізнаються, що іншого шляху утримання партії «на плаву» у них просто немає.
Чи є хоч який шанс позбутися такої «політичної корупції»?
Так, існує варіант, який практикується у Європі та Північній Америці – система державного фінансування та повної фінансово-господарської звітності.
Чи є шанси запровадити таку систему в Україні? Чи на часі вона? І чи не буде це коштувати занадто дорого для такої бідної держави як наша?
Питання фінансування партій повністю, або частково за рахунок бюджету обговорюється в Україні вже не перший рік. Говорять про це в основному експерти та окремі представники громадських структур, натомість партії з цього приводу здебільшого мовчать, роблячи вигляд, що це не про них.
Що ж стосується пропозицій, то мушу сказати, що громадські активісти та експертні середовища не просто «піднімають питання», а навіть розробили законопроект, який навіть був зареєстрований у Парламенті за № 4846, і мав назву: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій в Україні та передвиборної агітації».
Втім, незважаючи на те, що співавторами виступили представники більшості чинних парламентських фракції, але у залі, при його першому читанні, законопроект назбирав менше 160 голосів народних обранців.
Чим же аргументували парламентарі свою відмову голосувати?
Вони заявили: «Суспільство не підтримує ідею державного фінансування політичних партій». Що саме змусило їх так говорити, адже навряд чи вони питали з цього приводу думку громадян...
Хоча, при цьому, з певною долею упевненості можна говорити, що більшість населення насправді взагалі не розуміється на цьому питанні. Людям ніхто і ніколи не пояснював, що буде якщо дати партіям гроші із бюджету? А хоча б те, що саме у такий спосіб можна змусити партії відкрити джерела фінансування, через введення обов'язкової фінансової звітності. І тоді суспільство отримує відповідь на більшість питань щодо «фінансового життя» партій.
Прямі витрати із бюджету на утримання партій, за певних умов, у певному обсязі, із відповідною звітністю, можуть повернутися до бюджету мільярдними непрямими надходженнями – шляхом перекриття можливостей розкрадання бюджету з боку осіб, які фінансують партії, через прийняття «правильних» рішень.
Що ж стосується опитування думок громадян, то офіційно таких досліджень не проводилося жодного разу, а тому говорити про те, що ж насправді думає з цього приводу спільнота неможливо.
Хочу наголосити, що влітку цього року знайти відповідь на це питання спробували у «Центрі політичних студій та аналітики», де провели Всеукраїнське експертне опитування «Визначення алгоритму запровадження системи державного фінансування політичних партій і виборчих кампаній», яке було проведено в межах проекту «Об'єднуємося заради реформ UNITER» (яке фінансується Агентством США з Міжнародного Розвитку USAID та виконується Pact, Inc).
Звертаю вашу увагу, що опитування було саме «експертне», т.т. виконавець, на власний розсуд, відібрав певну кількість експертів (всього 401), в усіх регіонах України, які, на його думку, є «регіональними представниками партійно-політичного й громадського сектору, а також політологічних та журналістських кіл України».
На скільки «експерти» є насправді «експертами», а не заангажованими особами – невідомо.
За мету дослідники поставили завдання з'ясувати: як експерти у різних регіонах України ставляться до ідеї державної фінансово-матеріальної підтримки як самих партій так і виборчих кампаній, з одного боку, а з іншого: у чому вони бачать алгоритм її запровадження.
Експертам запропонували відповісти на 6 питань.
«На яку діяльність має спрямовуватися державна фінансова підтримка партій»?
Найбільше експертів – 30,1% – вважають, що державне фінансування має виділятися і на статутну, і на виборчу діяльність; 25,7% – переконані, що компенсації мають бути спрямовані лише на виборчу діяльність, а 24,6% – лише на статутну діяльність. 16,4% – назвали інші варіанти, а 3,2% – не визначилися із відповіддю.
«Види фінансування партій і виборчих кампаній, які має включати у себе відновлена система державної підтримки політичних партій»?
Позиція експертів у цьому питанні фактично розділилась порівну – 33,5% підтримали ідею одночасного прямого й не прямого державного фінансування, а 31,4% – вважають, що це має бути тільки пряме фінансування.
За ідею тільки непрямого фінансування висловилися – 13,2%, натомість інші форми запропонували – 14,0% опитаних. Важко було відповісти на це питання – 7,9% фахівців.
«Які партії мають право на державну фінансово-матеріальну підтримку»?
Опитані вважають, що на подібну підтримку мають право лише ті партії, які беруть участь у виборчих кампаніях – 17,2%, натомість – 11,4% говорять, що на таку підтримку мають право всі партії без винятку.
Треба фінансувати лише ті партії, які набрали на Всеукраїнських і місцевих виборах 1,5 і більше відсотків голосів, вважають – 10,0% опитаних.
За фінансування лише тих партії, які набрали на Всеукраїнських і місцевих виборах 5 і більше відсотків голосів висловилися – 9,9% респондентів.
За те, що гроші мають отримувати лише ті партії, які набрали на Всеукраїнських і місцевих виборах 3 і більше відсотків голосів, свої голоси віддали – 9,2% експертів.
Тезу, що фінансуватися з бюджету можуть лише ті партії, які перемогли на Всеукраїнських чергових і позачергових виборах підтримали – 7,7% учасників опитування.
Можуть отримувати гроші лише партії, які перемогли на Всеукраїнських і місцевих виборах, так думають – 7,4%.
За бюджетні гроші можуть утримуватися лише партії, які перемогли на Всеукраїнських чергових виборах – 4,1%.
З державної скарбниці мають отримувати фінанси лише партії, які перемогли на Всеукраїнських і місцевих виборах, таку позицію підтримали – 3,5%.
За інші форми висловилися – 17,7%. Не змогли відповісти на питання – 2,0% опитаних експертів.
«Пріоритетні види непрямого державного фінансування партій»
Експерти у своїй більшості підтримали вже існуючі форми непрямої державної підтримки політичних партій.
60,8% – вважають, що держава має безкоштовно надавати партіям ефірний час на радіо та телебаченні (сьогодні така форма оплати здійснюється тільки під час виборчого процесу, і тільки тим партійним структурам, які зареєстровані для участі у виборах).
48% – вважають, що такою підтримкою може бути надання права публікації певного об'єму інформації у пресі (сьогодні така форма також присутня тільки під час виборчого процесу, і тільки для партій, які є його учасниками).
36,7% – опитаних сказали, що підтримка може бути у формі надання безкоштовно державних приміщень для зустрічі з виборцями (і ця форма також є зараз для партій, які беруть участь у виборчий кампанії).
27,3% – наголосили на тому, що це може бути визначений Законом обсяг дотацій партійним фондам (пропонується напрацювати відповідний Закон, і прийняти його у Парламенті нового скликання).
18,2% – переконані, що це може відбуватися за рахунок фінансування певного обсягу партійної наочності (безкоштовне розміщення плакатів та символіки, існує зараз у визначених місцях, для партій які є учасниками виборчого процесу).
10,8% – наполягають на тому, що компенсації повинні стосуватися виключно оплати певного обсягу поштових витрат, які витрачають партії на статутну діяльність.
15,1% – бачать інші варіанти фінансування.
5,2% – не визначилися з цього питання.
«Які першочергові кроки треба зробити для стимулювання реформування в Україні механізму державного фінансування партій і виборчих кампаній»?
Тут опитані зійшлися на думці, що перед впровадженням системи, у першу чергу необхідно посилити громадський контроль за виконаннями партіями партійного та виборчого законодавства. За таку форму висловилися – 54,2%.
43,9% – вважають, що перед тим, як вводити зміни, повинна відбутися низка громадських обговорень необхідності та шляхів запровадження державного фінансування партій і виборчих кампаній.
За те, що повинно відбутися посилення інформування суспільства про доцільність запровадження державного фінансування партій і виборчих кампаній, висловилися – 39,5% опитаних.
«Форми звітності за використання державної фінансової підтримки партій та виборчих кампаній»
Експерти у своїх відповідях дійшли висновку, що надання будь-якої фінансової підтримки з боку держави можливо в принципі тільки за умов постійного, публічного звітування за отриманні кошти.
При цьому – 42,9% вважають, що це мають бути регулярні звіти; 41,8% – переконані, що достатньо лише річних звітів; 32,5% – думають, що повинні відбуватися щорічні звіти про прибутки і витрати партійних структур, але виключно під час виборчих процесів; 26,4% – висловили думку, що партії повинні звітувати не тільки про використання прямої фінансової підтримки з боку держави, але й не фінансової; 24,6% – переконані, що партії повинні щорічно публікувати списки всіх без виключення донорів партій та розміри їх пожертв; 16,5% – експертів підтримали варіант, що партії повинні звітувати щорічно про тих донорів, внески яких будуть перевищувати визначений Законом мінімум; 9,5% – наполягають на тому, що партії повинні оприлюднювати бухгалтерську звітність про використання отриманої допомоги виключно від держави; а 7,0% – упевнені, що партії повинні щорічно звітувати про те, які подарунки отримала сама партія та її члени, із оприлюдненням інформації про тих, хто зробив подарунки та їх вартість.
Інші варіанти запропонували – 4,3%; 9,7% – не змогли відповісти на поставлене питання.
Таким чином можемо припустити: результати дослідження показали, що частково суспільство готове до того, що в Україні може бути запроваджена система бюджетного фінансування партій та виборчого процесу (у своєму принципі), але за умов: активності партії; участі у політичному житті країни (як мінімум через виборчі процеси); обов'язкової звітності.
Якщо суспільство хоч якось та «готово», то ті, кого ці питання стосуються напряму до таких змін не готові, що й показали результати голосування запропонованого законопроекту.
Чому? Зрозуміло, що у цьому складі ВРУ достатньо людей, які «годують» партії за власний рахунок (не розкриваючи свого інкогніто), що й дає їм можливість впливати на результати голосування (хто – платить, той – замовляє музику). Відкритість – завадить впливу.
Тому, я думаю, ми маємо право говорити, що партії, які отримують гроші від бізнес-структур, або олігарха не готові змінювати сталу партійно-олігархічно-кланову систему.
З іншого боку, і про це також не треба забувати, у складі Верховної Ради – 50% її складу мажоритарники, які від запровадження «партійного фінансування» нічого не отримують (Закон не має на меті фінансування тих депутатів, які прийшли у парламент через перемогу в одномандатних округах).
«Одноосібники» розуміють, що у разі фінансування партій вони опиняться з ними у нерівних умовах, а тому й неготові підтримувати такі зміни. Як бачимо розраховувати на голоси мажоритарників не доводиться («за» можуть проголосувати лише ті депутати-мажоритарники, які прийдуть у парламент як висуванці партій, і які будуть їм підконтрольні).
Не секрет, що фінансування партій приватним чином відбувається не для того, аби вони приймали закони для людей, а для того, аби вони задовольняли інтереси відповідного «благодійника»...
Чи можна щось змінити? Так, але тільки в одному випадку: якщо у виборців вистачить політичної воля, і вони змусять партії, за які будуть віддавати голоси під час найближчих виборів прийняти відповідне законодавство, яке зробить партійне фінансування повністю прозорим.
Якщо таке станеться, то можу припустити, що вже рік загальнодержавний партійний список скоротиться більше ніж наполовину, а ще через 3 – 5 років їх залишиться всього 5 – 7. Коли таке станеться, ось тоді й можна буде говорити про те, що в Україні насправді відбуваються зміни, і ті особи, які правлять від імені народу, скуповуючи їх голоси за безцінь, насправді готові до оновлення політично-партійної системи України.
Політична корупція, про яку так багато говорять в державі, яка як була, так і продовжує «квітнути» навіть після так званої «Революції Гідності» продовжує бути у центрі уваги громадськості.
Прояви корупції, або «корупційних зв'язків» можна побачити практично в усіх владних інститутах, починаючи з перших осіб держави, і закінчуючи наймолодшими клерками.
Я ж пропоную поговорити про її найвищий прояв – утримання партій за рахунок або окремих осіб т.з. «олігархів», або за рахунок «тіньового» фінансування з боку «великого бізнесу».
Льовочкін, Ахмєтов, Фірташ, Коломойський (і цей список можна продовжувати) – і є тими «батьками» певних партій та політпроектів, які на слуху, про які говорять, і які впливають на людей.
Окремі особи та «великий бізнес» утримують партії звичайно ж небезкорисно. За кожним фінансовим «вливанням» стоять преференції, які отримають «донори». Це можуть бути і місця у прохідній частині списку для потрібних людей (як правило для тих осіб, хто потребує прикриття «депутатською» недоторканістю), і за ким ридає Прокурор; і так звані «смотрящіє», (які діють від імені олігарха, і які слідкують за діяльністю партії з середини)...
Але, це може бути й інша форма.
Так, наприклад, сьогодні у Парламенті «живуть» щонайменше два проекти, на які не падає навіть тінь того, хто за них платить. Це робиться для того, аби не давати можливості звинувачувати партії напряму у її «продажності». До списків цих «проектів» навіть не включено жодної особи, які можуть «викликати питання», але це зовсім не значить, що партія «вільна».
Питання «як правильно голосувати» обговорюють далеко від вулиці Грушевського, а «незалежна» партія отримує черговий транш грошей одразу після того, як проголосує так, як треба її «господарю».
Такі проекти більш кошторисні.
Для того, аби зберегти відповідний імідж (а отже довіру виборців), такі парті голосують далеко не по кожному питанню так, як це здавалося б було вигідно олігарху. Це робиться невипадково. У такий спосіб партії уникають звинувачень і мають можливість публічно заявляти: «Ми – проти корупції» Ми – за державу!»...
Але по принциповим питанням, у потрібний момент, партія голосує як треба.
Беручи гроші від спонсорів керівники партій виправдовують себе в очах громадян тим, що вони їм потрібні на «утримання» партії (яке за різним підрахунками, залежно від масштабу партії, складає від 2 до 5 мільйоні гривень на місяць). Як правило у приватних бесідах керівники таких партій зізнаються, що іншого шляху утримання партії «на плаву» у них просто немає.
Чи є хоч який шанс позбутися такої «політичної корупції»?
Так, існує варіант, який практикується у Європі та Північній Америці – система державного фінансування та повної фінансово-господарської звітності.
Чи є шанси запровадити таку систему в Україні? Чи на часі вона? І чи не буде це коштувати занадто дорого для такої бідної держави як наша?
Питання фінансування партій повністю, або частково за рахунок бюджету обговорюється в Україні вже не перший рік. Говорять про це в основному експерти та окремі представники громадських структур, натомість партії з цього приводу здебільшого мовчать, роблячи вигляд, що це не про них.
Що ж стосується пропозицій, то мушу сказати, що громадські активісти та експертні середовища не просто «піднімають питання», а навіть розробили законопроект, який навіть був зареєстрований у Парламенті за № 4846, і мав назву: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій в Україні та передвиборної агітації».
Втім, незважаючи на те, що співавторами виступили представники більшості чинних парламентських фракції, але у залі, при його першому читанні, законопроект назбирав менше 160 голосів народних обранців.
Чим же аргументували парламентарі свою відмову голосувати?
Вони заявили: «Суспільство не підтримує ідею державного фінансування політичних партій». Що саме змусило їх так говорити, адже навряд чи вони питали з цього приводу думку громадян...
Хоча, при цьому, з певною долею упевненості можна говорити, що більшість населення насправді взагалі не розуміється на цьому питанні. Людям ніхто і ніколи не пояснював, що буде якщо дати партіям гроші із бюджету? А хоча б те, що саме у такий спосіб можна змусити партії відкрити джерела фінансування, через введення обов'язкової фінансової звітності. І тоді суспільство отримує відповідь на більшість питань щодо «фінансового життя» партій.
Прямі витрати із бюджету на утримання партій, за певних умов, у певному обсязі, із відповідною звітністю, можуть повернутися до бюджету мільярдними непрямими надходженнями – шляхом перекриття можливостей розкрадання бюджету з боку осіб, які фінансують партії, через прийняття «правильних» рішень.
Що ж стосується опитування думок громадян, то офіційно таких досліджень не проводилося жодного разу, а тому говорити про те, що ж насправді думає з цього приводу спільнота неможливо.
Хочу наголосити, що влітку цього року знайти відповідь на це питання спробували у «Центрі політичних студій та аналітики», де провели Всеукраїнське експертне опитування «Визначення алгоритму запровадження системи державного фінансування політичних партій і виборчих кампаній», яке було проведено в межах проекту «Об'єднуємося заради реформ UNITER» (яке фінансується Агентством США з Міжнародного Розвитку USAID та виконується Pact, Inc).
Звертаю вашу увагу, що опитування було саме «експертне», т.т. виконавець, на власний розсуд, відібрав певну кількість експертів (всього 401), в усіх регіонах України, які, на його думку, є «регіональними представниками партійно-політичного й громадського сектору, а також політологічних та журналістських кіл України».
На скільки «експерти» є насправді «експертами», а не заангажованими особами – невідомо.
За мету дослідники поставили завдання з'ясувати: як експерти у різних регіонах України ставляться до ідеї державної фінансово-матеріальної підтримки як самих партій так і виборчих кампаній, з одного боку, а з іншого: у чому вони бачать алгоритм її запровадження.
Експертам запропонували відповісти на 6 питань.
«На яку діяльність має спрямовуватися державна фінансова підтримка партій»?
Найбільше експертів – 30,1% – вважають, що державне фінансування має виділятися і на статутну, і на виборчу діяльність; 25,7% – переконані, що компенсації мають бути спрямовані лише на виборчу діяльність, а 24,6% – лише на статутну діяльність. 16,4% – назвали інші варіанти, а 3,2% – не визначилися із відповіддю.
«Види фінансування партій і виборчих кампаній, які має включати у себе відновлена система державної підтримки політичних партій»?
Позиція експертів у цьому питанні фактично розділилась порівну – 33,5% підтримали ідею одночасного прямого й не прямого державного фінансування, а 31,4% – вважають, що це має бути тільки пряме фінансування.
За ідею тільки непрямого фінансування висловилися – 13,2%, натомість інші форми запропонували – 14,0% опитаних. Важко було відповісти на це питання – 7,9% фахівців.
«Які партії мають право на державну фінансово-матеріальну підтримку»?
Опитані вважають, що на подібну підтримку мають право лише ті партії, які беруть участь у виборчих кампаніях – 17,2%, натомість – 11,4% говорять, що на таку підтримку мають право всі партії без винятку.
Треба фінансувати лише ті партії, які набрали на Всеукраїнських і місцевих виборах 1,5 і більше відсотків голосів, вважають – 10,0% опитаних.
За фінансування лише тих партії, які набрали на Всеукраїнських і місцевих виборах 5 і більше відсотків голосів висловилися – 9,9% респондентів.
За те, що гроші мають отримувати лише ті партії, які набрали на Всеукраїнських і місцевих виборах 3 і більше відсотків голосів, свої голоси віддали – 9,2% експертів.
Тезу, що фінансуватися з бюджету можуть лише ті партії, які перемогли на Всеукраїнських чергових і позачергових виборах підтримали – 7,7% учасників опитування.
Можуть отримувати гроші лише партії, які перемогли на Всеукраїнських і місцевих виборах, так думають – 7,4%.
За бюджетні гроші можуть утримуватися лише партії, які перемогли на Всеукраїнських чергових виборах – 4,1%.
З державної скарбниці мають отримувати фінанси лише партії, які перемогли на Всеукраїнських і місцевих виборах, таку позицію підтримали – 3,5%.
За інші форми висловилися – 17,7%. Не змогли відповісти на питання – 2,0% опитаних експертів.
«Пріоритетні види непрямого державного фінансування партій»
Експерти у своїй більшості підтримали вже існуючі форми непрямої державної підтримки політичних партій.
60,8% – вважають, що держава має безкоштовно надавати партіям ефірний час на радіо та телебаченні (сьогодні така форма оплати здійснюється тільки під час виборчого процесу, і тільки тим партійним структурам, які зареєстровані для участі у виборах).
48% – вважають, що такою підтримкою може бути надання права публікації певного об'єму інформації у пресі (сьогодні така форма також присутня тільки під час виборчого процесу, і тільки для партій, які є його учасниками).
36,7% – опитаних сказали, що підтримка може бути у формі надання безкоштовно державних приміщень для зустрічі з виборцями (і ця форма також є зараз для партій, які беруть участь у виборчий кампанії).
27,3% – наголосили на тому, що це може бути визначений Законом обсяг дотацій партійним фондам (пропонується напрацювати відповідний Закон, і прийняти його у Парламенті нового скликання).
18,2% – переконані, що це може відбуватися за рахунок фінансування певного обсягу партійної наочності (безкоштовне розміщення плакатів та символіки, існує зараз у визначених місцях, для партій які є учасниками виборчого процесу).
10,8% – наполягають на тому, що компенсації повинні стосуватися виключно оплати певного обсягу поштових витрат, які витрачають партії на статутну діяльність.
15,1% – бачать інші варіанти фінансування.
5,2% – не визначилися з цього питання.
«Які першочергові кроки треба зробити для стимулювання реформування в Україні механізму державного фінансування партій і виборчих кампаній»?
Тут опитані зійшлися на думці, що перед впровадженням системи, у першу чергу необхідно посилити громадський контроль за виконаннями партіями партійного та виборчого законодавства. За таку форму висловилися – 54,2%.
43,9% – вважають, що перед тим, як вводити зміни, повинна відбутися низка громадських обговорень необхідності та шляхів запровадження державного фінансування партій і виборчих кампаній.
За те, що повинно відбутися посилення інформування суспільства про доцільність запровадження державного фінансування партій і виборчих кампаній, висловилися – 39,5% опитаних.
«Форми звітності за використання державної фінансової підтримки партій та виборчих кампаній»
Експерти у своїх відповідях дійшли висновку, що надання будь-якої фінансової підтримки з боку держави можливо в принципі тільки за умов постійного, публічного звітування за отриманні кошти.
При цьому – 42,9% вважають, що це мають бути регулярні звіти; 41,8% – переконані, що достатньо лише річних звітів; 32,5% – думають, що повинні відбуватися щорічні звіти про прибутки і витрати партійних структур, але виключно під час виборчих процесів; 26,4% – висловили думку, що партії повинні звітувати не тільки про використання прямої фінансової підтримки з боку держави, але й не фінансової; 24,6% – переконані, що партії повинні щорічно публікувати списки всіх без виключення донорів партій та розміри їх пожертв; 16,5% – експертів підтримали варіант, що партії повинні звітувати щорічно про тих донорів, внески яких будуть перевищувати визначений Законом мінімум; 9,5% – наполягають на тому, що партії повинні оприлюднювати бухгалтерську звітність про використання отриманої допомоги виключно від держави; а 7,0% – упевнені, що партії повинні щорічно звітувати про те, які подарунки отримала сама партія та її члени, із оприлюдненням інформації про тих, хто зробив подарунки та їх вартість.
Інші варіанти запропонували – 4,3%; 9,7% – не змогли відповісти на поставлене питання.
Таким чином можемо припустити: результати дослідження показали, що частково суспільство готове до того, що в Україні може бути запроваджена система бюджетного фінансування партій та виборчого процесу (у своєму принципі), але за умов: активності партії; участі у політичному житті країни (як мінімум через виборчі процеси); обов'язкової звітності.
Якщо суспільство хоч якось та «готово», то ті, кого ці питання стосуються напряму до таких змін не готові, що й показали результати голосування запропонованого законопроекту.
Чому? Зрозуміло, що у цьому складі ВРУ достатньо людей, які «годують» партії за власний рахунок (не розкриваючи свого інкогніто), що й дає їм можливість впливати на результати голосування (хто – платить, той – замовляє музику). Відкритість – завадить впливу.
Тому, я думаю, ми маємо право говорити, що партії, які отримують гроші від бізнес-структур, або олігарха не готові змінювати сталу партійно-олігархічно-кланову систему.
З іншого боку, і про це також не треба забувати, у складі Верховної Ради – 50% її складу мажоритарники, які від запровадження «партійного фінансування» нічого не отримують (Закон не має на меті фінансування тих депутатів, які прийшли у парламент через перемогу в одномандатних округах).
«Одноосібники» розуміють, що у разі фінансування партій вони опиняться з ними у нерівних умовах, а тому й неготові підтримувати такі зміни. Як бачимо розраховувати на голоси мажоритарників не доводиться («за» можуть проголосувати лише ті депутати-мажоритарники, які прийдуть у парламент як висуванці партій, і які будуть їм підконтрольні).
Не секрет, що фінансування партій приватним чином відбувається не для того, аби вони приймали закони для людей, а для того, аби вони задовольняли інтереси відповідного «благодійника»...
Чи можна щось змінити? Так, але тільки в одному випадку: якщо у виборців вистачить політичної воля, і вони змусять партії, за які будуть віддавати голоси під час найближчих виборів прийняти відповідне законодавство, яке зробить партійне фінансування повністю прозорим.
Якщо таке станеться, то можу припустити, що вже рік загальнодержавний партійний список скоротиться більше ніж наполовину, а ще через 3 – 5 років їх залишиться всього 5 – 7. Коли таке станеться, ось тоді й можна буде говорити про те, що в Україні насправді відбуваються зміни, і ті особи, які правлять від імені народу, скуповуючи їх голоси за безцінь, насправді готові до оновлення політично-партійної системи України.
Сергій ОСОЛОДКІН
