Вибори тривають
Сплив перший тиждень виборчої кампанії по дострокових виборах народних депутатів
Нагадаю, що у зв'язку із тим, що у Верховній Раді України, цього скликання, розпалася Коаліція, і у продовж місяця не було сформовано нову – Президент скористався своїм правом, і Указом від 27 серпня 2014 року, розпустив ВРУ VII скликання, а відтак, з 28 серпня, розпочався виборчий процес.
Вибори відбудуться 26 жовтня, за змішаною системою: 50% депутатів буде обрано за закритими партійними списками і 50% у одномандатних мажоритарних округах.
Перший тиждень виборчого процесу ознаменувався тим, що основні партії-гравці вголос заявили про свої амбіції і плани на виборчі перегони, і розповіли про те, як, і у якому форматі збираються приходити у владу.
Першим «здивував» Президент Порошенко, який завів собі персональну, іменну партію, і назвав її «Блок Петра Порошенка» (БПП).
Депутати так і не спромоглися внести зміни у виборчий Закон, хоча неодноразово заявляли, що готові змінити і процес (скоротити до 45 днів), і формат (скасувати «мажоритарку», залишити виключно пропорційну систему, реанімувати «блоки»).
Після того, як дійсність ще раз підтвердила, що голосів у провладної «більшості» як не було, так і не буде, і що блоки «відродити до життя» не вдасться, Петро Порошенко вдався до тактичного ходу: провівши з'їзд партії «Солідарність», яку кілька місяців «розкручували» як «партію президента» – змінив назву нікому невідомої партії віддавши їй власне ім'я.
Найпростіший спосіб привернути увагу.
Але технологи мабуть пригадали, що іменні партії це не зовсім політкоректно, і тому вирішили піти тим шляхом, яким свого часу пройшла Юлія Тимошенко, коли створювала блок власного імені.
Правда, з тією різницею, що Тимошенко була просто політиком, а тут на перший план вивели ім'я Президента, що з точки зору коректності та етики викликає запитання.
Втім, про яку етику чи коректність можна говорити, коли на кону боротьба за владу, а у цій боротьбі всі засоби добрі.
Наскільки власне ім'я у назві партії додасть Порошенкові успіху у боротьбі із конкурентами? Сказати важко, але для певної кількості людей, які задоволені діями Президента, це значно спростить задачу у пошуку «пропрезидентської сили». Хоча, для тих, хто не підтримує Порошенка завдання також спростили.
Чому партія має таку дивну назву? Ну, у першу чергу тому, що, як заявив сам Порошенко на з'їзді, у такий спосіб він запрошує всі політичні сили «проукраїнського спрямування» до об'єднання і «єдиного списку».
Можу припустити, що саме у такий спосіб намагаються «прибрати» конкурентів, які будуть працювати на одному з БПП політичному полі.
Що у свою чергу, знов таки, не зовсім політкоректно по відношенню до інших політиків і політичних сил. Яке значення вкладається у термін «проукраїнські»? Виходить, що відтепер всі, хто не в партії Порошенка «не українці» і вони «проти України»?
В усякому разі із заявами на кшталт: «Ти – проти президента! Ти – проти України!», тепер можуть виступати члени БПП.
Ситуація пікантна, особливо з урахуванням того розкладу, який вже зараз промальовується щодо тих, хто готовий «вступити»...
Заявлений формат має на увазі тільки один шлях «об'єднання» - вступ у БПП, а таке «об'єднання» без втрати автентичність неможливе, адже «блоків» немає. Вихід один: хочеш у БПП – виходь зі своєї...
Чи підуть таким шляхом поважаючи себе політики? Відповідь вже прозвучала – більшість, хто прямо і голосно, хто тихесенько і опосередковано, але заявили, що мовляв «Красненько дякуємо, але ми самостійно».
Ті парті, які мають бодай хоч трохи розгалужену систему, і у кого партія не вміщується на одному дивані, ті сказали, що їх такі пропозиції не цікавлять.
Єдина партія, яка на слуху, і яку впізнають, що дала згоду на власну «девальвацію» - партія УДАР Віталія Кличка.
Хоча, тут особливо немає чому дивуватися, тут все закономірно і було заздалегідь прогнозовано.
Ще напередодні президентських виборів я говорив про те, що на партії УДАР, як на самостійній політичній одиниці, можна поставити хрест. Час підтверджує мої слова. У той момент, коли Віталій Кличко заявив про зняття своєї кандидатури «на користь Порошенка», а партія взялася його рекламувати і віддала всі свої структури, саме тоді стало зрозуміло, що цей проект завершився, і що вже під час парламентських виборів (планових, позапланових, вчасних або передчасних) партія повністю зникне з політичної мапи України, і скоріш за все, розчиниться у партії Порошенка.
4 місяці тому я говорив, що як тільки закінчаться вибори, і Порошенко отримає на них перемогу, то перше чим він займеться, то це почне розбудовувати власну партію, а партії: УДАР, «Свобода» та «Батьківщина» стануть зайвими. Так є сьогодні на ділі. Ці партії були потрібні Порошенко тільки для того, аби мати «рупор» у ВРУ (який поки там не має власних полпредів), а при розбудові власної партії, він не зупиниться ні перед чим (забувши про всі обіцянки).
Я переконаний, що у найближчий час Порошенко «позбудеться» всіх, хто приводив його до влади; всіх, хто допомагав; всіх, перед ким у нього є певні політичні зобов'язання. Відповідні «кроки» вже можна побачити: з владних кабінетів зникають ті, хто прийшов туди на гребні «революції».
Наприклад, стало відомо, що то й же Кличко звертався на Банкову із питанням щодо «подовження» його терміну перебування у кріслі міського голови Києва.
У світлі того, що вибори були дострокові, пропонувалося внести зміни у Закон щодо проведення виборів до Київської міської ради і міського голови, які пропонувалося проводити не наступного року, а через 5 «повних» років).
На що Віталіку дали зрозуміти, що цього не буде, і розраховувати на те, що він й надалі буде обіймати цю посаду немає сенсу.
Такі саме відповіді на політичні «очікування» отримала й «Свобода», у партії мали сподівання на підтримку їх проекту на дострокових виборах у ВРУ та у органи місцеві влади.
На що отримали відповідь, що інтереси двох партійних структур не зовсім збігаються, і що мова може йти тільки про «співпрацю».
Наскільки відомо така відповідь викликала настільки бурхливу реакцію у керівництві «Свободи», що там дезавуювали власну заяву про «спільний» похід у владу. А Тягнибок, в одному з інтерв'ю для преси, заявив відкритим текстом: партія буде брати участь у виборах самостійно; партія не бажає втрачати обличчя; є політичні розбіжності, які проявляють себе все більше й більше; у партії є все більше запитань до влади та Порошенка.
Чи є шанси у «Свободи» перемогти і подолати прохідний бар'єр? Особливо у світлі того, що Тягнибок, заявив, ще до проведення з'їду, що змістовно партія нічого змінювати не буде, піде практично тим самим списком, з можливими невеликими коригуваннями.
Якщо «Свобода» не збирається нічого змінювати, то це не значить, що не змінилася ситуація, і що вона зможе знову отримати таку саме електоральну підтримку, як і два роки тому. Здається в партії не враховують, що попиту на екстрим більше немає.
Буваючи у різних регіонах України, спілкуючись з різним людьми, можу сказати, що доволі часто доводиться чути, що радикалізм «Свободи» вцілому, і окремих членів зокрема, відвернули увагу навіть стійких прихильників.
Як не дивно це може для когось прозвучить, але Західна Україна, яка міфічно вважається вотчиною «Свободи», далеко не вся готова голосувати за неї. І тому якщо в партії нічого не змінять, то цілком можливо станеться так, що минулі два роки можуть стати для неї «зоряними».
Тим більше, що не слід не враховувати повергнення у «велику» політику Юлії Тимошенко, яка, без сумніву, внесе суттєві корективи у сприйняття дійсності на політичні арені України.
Останні події у «Батьківщині» вказують на те, що Тимошенко вирішила «залізною рукою» навести лад у рядах партії, і поставити не тільки всі крапки над «і», але й раз і назавжди визначити «Хто у домі господиня!». Розкол у партії, про який так довго говорили пошепки (починаючи із лютого – квітня), сьогодні виріс у відкрите протистояння, з якого Юлія Володимирів вийшла переможницею: відстояла власні позиції; утримала партію у своїх руках (в усякому разі її структурну частину); і відтепер має моральне право на помірковану критику (тим більше, що критикувати є кого і за що).
Я не думаю, що вже сьогодні Тимошенко піде на відкритий конфлікт із Порошенко, який був у неї з Ющенко, але те, що вона не буде мовчати, то всі фактори вказують саме на це.
Ви мабуть звернули увагу, що Тимошенко, як до речи і Симоненка практично немає у інформаційному просторі. Я так думаю, що обидва лідери партій, які будуть критикувати провладні сили, діють відповідно до прорахованих певних тактичних ходів і стратегічних задумок. Чого слід від них чекати? «Вибуху» вже після реєстрації у ЦВК, чи за кілька днів до дня голосування?
Або це політична цензура: на появу і Тимошенко, і Симоненка у всеукраїнському інформаційному просторі накладено табу...
Таким чином «Батьківщина» стала другою партією з «трійки», яка не буде долучатися до виборів під протекторатом Порошенко, і це вже факт.
Що ж стосується тих осіб, які демонстративно розірвали свої стосунки з Тимошенко, то це, можу припустити, вказує на те, що вони володіють інформацію про те, що проти «Батьківщини» будуть вести жорстку гру, і що вибори Тимошенко може так само як і Тягнибок, якщо і не програти (5% вона назбирає точно), але і не виграти (великої фракції, яка б могла диктувати умови у Коаліції можуть «назбирати» не «дозволити»).
Ще одна політична сила, яка буде грати «проти Президента» і відбирати у нього голоси, це без сумніву «Радикальна партія Олега Ляшка» (ще одна іменна партія), яка буде «вигравати» вибори виключно за рахунок екстравагантності Ляшко.
Не секрет, що проект «Ляшко» сьогодні найбільш «розкручений». Правда далеко не всі знають, хто саме фінансує його і чиї люди будуть представлені у списку... А треба було б розуміти, що ідейний організатор Ляшка, представник колишньої провладної політичної сили, не випадково, ще будучи при дуже впливовій посаді, зайнявся цим проектом. З одного боку завжди незайве тримати «запасний аеродром», а з іншого, треба було зайняти «поле Жиреновського». Хтось повинен робити непопулярні заяви...
На цих виборах Ляшко буде однозначним конкурентом Порошенко, і проти нього, так само як і проти всіх інших хто не у «блоці», буде працювати владна машина.
Хоча, треба визнати, що з «адміністративним ресурсом» сьогодні найбільші складності. Про це детальніше у іншому матеріалі...
Про участь у виборах, устами Чечетова, заявила і Партія Регіонів. Правда зроблено це було у дуже специфічний спосіб. Чечетов заявив, що ПР проти проведення дострокових виборів, які зараз не на часі, але обставини змушують партію брати участь у виборчому процесі. Нічого нового він не сказав, було прогнозовано, що партії якимись чином вже сьогодні треба виправдовувати свій майбутній програш. За всіма опитуваннями ПР суттєво не дотягує до прохідного бар'єру, її середній рейтинг не перевищує 1,6%. Тож говорити про суттєву боротьбу за владу з боку цієї політичної сили не доводиться.
Тим більше, що на фоні розвалу ПР відчутно зміцнили свої позиції її колишні члени, особливо ті, які мають власні партійні проекти.
Ще одна партія, яка буде йти власним списком, і відверто боротися за «виживання» – комуністи. Проти них сьогодні працюють всі, і все через те, що партія, не дивлячись на всі утиски, не просто продовжує жити, а її підтримка з боку електорату залишається незмінною.
Партія вже провела свій з'їзд і визначила першу п'ятірку, де на третій позиції стоїть Херсонка, депутат ВРУ п'яти скликань, голова Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України» Катерина Самойлик.
Боротися комуністам буде важко, але практично всі незаангажовані аналітики у один голос заявляють, що комуністи долають бар'єр, і якщо їх не знімуть із перегонів суто адміністративним шляхом – прийняттям рішенням про заборону партії за пару днів до голосування, то комуністи мають реальний запас у 8 – 12%.
Без сумніву участь у цих виборах візьмуть партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпко, і «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Якими будуть їх формати поки не зрозуміло, адже партії вголос про це поки не повідомляють.
Наступний тиждень принесе нові повідомлення – партії почнуть реєстрацію...
Нагадаю, що у зв'язку із тим, що у Верховній Раді України, цього скликання, розпалася Коаліція, і у продовж місяця не було сформовано нову – Президент скористався своїм правом, і Указом від 27 серпня 2014 року, розпустив ВРУ VII скликання, а відтак, з 28 серпня, розпочався виборчий процес.
Вибори відбудуться 26 жовтня, за змішаною системою: 50% депутатів буде обрано за закритими партійними списками і 50% у одномандатних мажоритарних округах.
Перший тиждень виборчого процесу ознаменувався тим, що основні партії-гравці вголос заявили про свої амбіції і плани на виборчі перегони, і розповіли про те, як, і у якому форматі збираються приходити у владу.
Першим «здивував» Президент Порошенко, який завів собі персональну, іменну партію, і назвав її «Блок Петра Порошенка» (БПП).
Депутати так і не спромоглися внести зміни у виборчий Закон, хоча неодноразово заявляли, що готові змінити і процес (скоротити до 45 днів), і формат (скасувати «мажоритарку», залишити виключно пропорційну систему, реанімувати «блоки»).
Після того, як дійсність ще раз підтвердила, що голосів у провладної «більшості» як не було, так і не буде, і що блоки «відродити до життя» не вдасться, Петро Порошенко вдався до тактичного ходу: провівши з'їзд партії «Солідарність», яку кілька місяців «розкручували» як «партію президента» – змінив назву нікому невідомої партії віддавши їй власне ім'я.
Найпростіший спосіб привернути увагу.
Але технологи мабуть пригадали, що іменні партії це не зовсім політкоректно, і тому вирішили піти тим шляхом, яким свого часу пройшла Юлія Тимошенко, коли створювала блок власного імені.
Правда, з тією різницею, що Тимошенко була просто політиком, а тут на перший план вивели ім'я Президента, що з точки зору коректності та етики викликає запитання.
Втім, про яку етику чи коректність можна говорити, коли на кону боротьба за владу, а у цій боротьбі всі засоби добрі.
Наскільки власне ім'я у назві партії додасть Порошенкові успіху у боротьбі із конкурентами? Сказати важко, але для певної кількості людей, які задоволені діями Президента, це значно спростить задачу у пошуку «пропрезидентської сили». Хоча, для тих, хто не підтримує Порошенка завдання також спростили.
Чому партія має таку дивну назву? Ну, у першу чергу тому, що, як заявив сам Порошенко на з'їзді, у такий спосіб він запрошує всі політичні сили «проукраїнського спрямування» до об'єднання і «єдиного списку».
Можу припустити, що саме у такий спосіб намагаються «прибрати» конкурентів, які будуть працювати на одному з БПП політичному полі.
Що у свою чергу, знов таки, не зовсім політкоректно по відношенню до інших політиків і політичних сил. Яке значення вкладається у термін «проукраїнські»? Виходить, що відтепер всі, хто не в партії Порошенка «не українці» і вони «проти України»?
В усякому разі із заявами на кшталт: «Ти – проти президента! Ти – проти України!», тепер можуть виступати члени БПП.
Ситуація пікантна, особливо з урахуванням того розкладу, який вже зараз промальовується щодо тих, хто готовий «вступити»...
Заявлений формат має на увазі тільки один шлях «об'єднання» - вступ у БПП, а таке «об'єднання» без втрати автентичність неможливе, адже «блоків» немає. Вихід один: хочеш у БПП – виходь зі своєї...
Чи підуть таким шляхом поважаючи себе політики? Відповідь вже прозвучала – більшість, хто прямо і голосно, хто тихесенько і опосередковано, але заявили, що мовляв «Красненько дякуємо, але ми самостійно».
Ті парті, які мають бодай хоч трохи розгалужену систему, і у кого партія не вміщується на одному дивані, ті сказали, що їх такі пропозиції не цікавлять.
Єдина партія, яка на слуху, і яку впізнають, що дала згоду на власну «девальвацію» - партія УДАР Віталія Кличка.
Хоча, тут особливо немає чому дивуватися, тут все закономірно і було заздалегідь прогнозовано.
Ще напередодні президентських виборів я говорив про те, що на партії УДАР, як на самостійній політичній одиниці, можна поставити хрест. Час підтверджує мої слова. У той момент, коли Віталій Кличко заявив про зняття своєї кандидатури «на користь Порошенка», а партія взялася його рекламувати і віддала всі свої структури, саме тоді стало зрозуміло, що цей проект завершився, і що вже під час парламентських виборів (планових, позапланових, вчасних або передчасних) партія повністю зникне з політичної мапи України, і скоріш за все, розчиниться у партії Порошенка.
4 місяці тому я говорив, що як тільки закінчаться вибори, і Порошенко отримає на них перемогу, то перше чим він займеться, то це почне розбудовувати власну партію, а партії: УДАР, «Свобода» та «Батьківщина» стануть зайвими. Так є сьогодні на ділі. Ці партії були потрібні Порошенко тільки для того, аби мати «рупор» у ВРУ (який поки там не має власних полпредів), а при розбудові власної партії, він не зупиниться ні перед чим (забувши про всі обіцянки).
Я переконаний, що у найближчий час Порошенко «позбудеться» всіх, хто приводив його до влади; всіх, хто допомагав; всіх, перед ким у нього є певні політичні зобов'язання. Відповідні «кроки» вже можна побачити: з владних кабінетів зникають ті, хто прийшов туди на гребні «революції».
Наприклад, стало відомо, що то й же Кличко звертався на Банкову із питанням щодо «подовження» його терміну перебування у кріслі міського голови Києва.
У світлі того, що вибори були дострокові, пропонувалося внести зміни у Закон щодо проведення виборів до Київської міської ради і міського голови, які пропонувалося проводити не наступного року, а через 5 «повних» років).
На що Віталіку дали зрозуміти, що цього не буде, і розраховувати на те, що він й надалі буде обіймати цю посаду немає сенсу.
Такі саме відповіді на політичні «очікування» отримала й «Свобода», у партії мали сподівання на підтримку їх проекту на дострокових виборах у ВРУ та у органи місцеві влади.
На що отримали відповідь, що інтереси двох партійних структур не зовсім збігаються, і що мова може йти тільки про «співпрацю».
Наскільки відомо така відповідь викликала настільки бурхливу реакцію у керівництві «Свободи», що там дезавуювали власну заяву про «спільний» похід у владу. А Тягнибок, в одному з інтерв'ю для преси, заявив відкритим текстом: партія буде брати участь у виборах самостійно; партія не бажає втрачати обличчя; є політичні розбіжності, які проявляють себе все більше й більше; у партії є все більше запитань до влади та Порошенка.
Чи є шанси у «Свободи» перемогти і подолати прохідний бар'єр? Особливо у світлі того, що Тягнибок, заявив, ще до проведення з'їду, що змістовно партія нічого змінювати не буде, піде практично тим самим списком, з можливими невеликими коригуваннями.
Якщо «Свобода» не збирається нічого змінювати, то це не значить, що не змінилася ситуація, і що вона зможе знову отримати таку саме електоральну підтримку, як і два роки тому. Здається в партії не враховують, що попиту на екстрим більше немає.
Буваючи у різних регіонах України, спілкуючись з різним людьми, можу сказати, що доволі часто доводиться чути, що радикалізм «Свободи» вцілому, і окремих членів зокрема, відвернули увагу навіть стійких прихильників.
Як не дивно це може для когось прозвучить, але Західна Україна, яка міфічно вважається вотчиною «Свободи», далеко не вся готова голосувати за неї. І тому якщо в партії нічого не змінять, то цілком можливо станеться так, що минулі два роки можуть стати для неї «зоряними».
Тим більше, що не слід не враховувати повергнення у «велику» політику Юлії Тимошенко, яка, без сумніву, внесе суттєві корективи у сприйняття дійсності на політичні арені України.
Останні події у «Батьківщині» вказують на те, що Тимошенко вирішила «залізною рукою» навести лад у рядах партії, і поставити не тільки всі крапки над «і», але й раз і назавжди визначити «Хто у домі господиня!». Розкол у партії, про який так довго говорили пошепки (починаючи із лютого – квітня), сьогодні виріс у відкрите протистояння, з якого Юлія Володимирів вийшла переможницею: відстояла власні позиції; утримала партію у своїх руках (в усякому разі її структурну частину); і відтепер має моральне право на помірковану критику (тим більше, що критикувати є кого і за що).
Я не думаю, що вже сьогодні Тимошенко піде на відкритий конфлікт із Порошенко, який був у неї з Ющенко, але те, що вона не буде мовчати, то всі фактори вказують саме на це.
Ви мабуть звернули увагу, що Тимошенко, як до речи і Симоненка практично немає у інформаційному просторі. Я так думаю, що обидва лідери партій, які будуть критикувати провладні сили, діють відповідно до прорахованих певних тактичних ходів і стратегічних задумок. Чого слід від них чекати? «Вибуху» вже після реєстрації у ЦВК, чи за кілька днів до дня голосування?
Або це політична цензура: на появу і Тимошенко, і Симоненка у всеукраїнському інформаційному просторі накладено табу...
Таким чином «Батьківщина» стала другою партією з «трійки», яка не буде долучатися до виборів під протекторатом Порошенко, і це вже факт.
Що ж стосується тих осіб, які демонстративно розірвали свої стосунки з Тимошенко, то це, можу припустити, вказує на те, що вони володіють інформацію про те, що проти «Батьківщини» будуть вести жорстку гру, і що вибори Тимошенко може так само як і Тягнибок, якщо і не програти (5% вона назбирає точно), але і не виграти (великої фракції, яка б могла диктувати умови у Коаліції можуть «назбирати» не «дозволити»).
Ще одна політична сила, яка буде грати «проти Президента» і відбирати у нього голоси, це без сумніву «Радикальна партія Олега Ляшка» (ще одна іменна партія), яка буде «вигравати» вибори виключно за рахунок екстравагантності Ляшко.
Не секрет, що проект «Ляшко» сьогодні найбільш «розкручений». Правда далеко не всі знають, хто саме фінансує його і чиї люди будуть представлені у списку... А треба було б розуміти, що ідейний організатор Ляшка, представник колишньої провладної політичної сили, не випадково, ще будучи при дуже впливовій посаді, зайнявся цим проектом. З одного боку завжди незайве тримати «запасний аеродром», а з іншого, треба було зайняти «поле Жиреновського». Хтось повинен робити непопулярні заяви...
На цих виборах Ляшко буде однозначним конкурентом Порошенко, і проти нього, так само як і проти всіх інших хто не у «блоці», буде працювати владна машина.
Хоча, треба визнати, що з «адміністративним ресурсом» сьогодні найбільші складності. Про це детальніше у іншому матеріалі...
Про участь у виборах, устами Чечетова, заявила і Партія Регіонів. Правда зроблено це було у дуже специфічний спосіб. Чечетов заявив, що ПР проти проведення дострокових виборів, які зараз не на часі, але обставини змушують партію брати участь у виборчому процесі. Нічого нового він не сказав, було прогнозовано, що партії якимись чином вже сьогодні треба виправдовувати свій майбутній програш. За всіма опитуваннями ПР суттєво не дотягує до прохідного бар'єру, її середній рейтинг не перевищує 1,6%. Тож говорити про суттєву боротьбу за владу з боку цієї політичної сили не доводиться.
Тим більше, що на фоні розвалу ПР відчутно зміцнили свої позиції її колишні члени, особливо ті, які мають власні партійні проекти.
Ще одна партія, яка буде йти власним списком, і відверто боротися за «виживання» – комуністи. Проти них сьогодні працюють всі, і все через те, що партія, не дивлячись на всі утиски, не просто продовжує жити, а її підтримка з боку електорату залишається незмінною.
Партія вже провела свій з'їзд і визначила першу п'ятірку, де на третій позиції стоїть Херсонка, депутат ВРУ п'яти скликань, голова Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України» Катерина Самойлик.
Боротися комуністам буде важко, але практично всі незаангажовані аналітики у один голос заявляють, що комуністи долають бар'єр, і якщо їх не знімуть із перегонів суто адміністративним шляхом – прийняттям рішенням про заборону партії за пару днів до голосування, то комуністи мають реальний запас у 8 – 12%.
Без сумніву участь у цих виборах візьмуть партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпко, і «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Якими будуть їх формати поки не зрозуміло, адже партії вголос про це поки не повідомляють.
Наступний тиждень принесе нові повідомлення – партії почнуть реєстрацію...
Сергій ОСОЛОДКІН
