Хто на Херсонщині платить більше: дурний чи розумний?
Це не просто стилістичний каламбур. Це, на мій погляд, відображення сьогоднішньої дійсності, коли «більшість» не розуміє чого хоче «меншість»; «меншість» перевертає все «з ніг на вуха» і видає «бажане за дійсне», а «пересічні громадяни» сприймають це як «реальність»...
Одним словом, все йде шкереберть і зрозуміти де дах, а де підлога; де правда, а де кривда; де вигадка, а де дійсність, не може навіть надрозумна людина, що вже говорити про «маленького українця»...
Починаючи з січня, коли події в Україні стали розвиватися за сценаріями, які написані для неї далеко за її межами, коли все те, що формувалося десятиліттями – летить у прірву, важко зрозуміти: у чому ж логіка поведінки і вчинків? Де втілення у життя того, про що говорять одні, роблять другі, а керують треті...
Де логіка? У наборі фраз... Де логіка? У невиправданих діях... Де логіка? У безглуздих вчинках... Заради чого? Яка суть? В чому кінцева мета?
Говорили про одне – отримали інше. Проголошували одні гасла – отримали іншу дійсність. Реалії не відповідають сподіванням... Громадяни зневірені... У головах та душах панує хаос і паніка.
І хтось мені скаже, що все це випадково... Що все це не прогнозовано, не плановано? Мало у це вірю...
Не збираюся тут оцінювати кроки тих, хто вів «на барикади» і «штурми», хто «махав прапором», і провокував з «броневичка» під стінами Адміністрації Президента. Все це вже факт, дійсність, сурова життєва реальність. Всього цього ми отримали сповна – QUANTUM SATIS (лат. - скільки треба; досхочу).
QUANTUM SATIS: сліз, обману, брехні, трупів, обіцянок, благань, сподівань, надій, розбрату, страждань, емоційних вибухів і нервових зривів...
Для чого? За ради чого? ЩО змінилося? ДЕ результат? КОЛИ покращення? НАВІЩО все це?
Людину не можна постійно лякати – через короткий проміжок часу її організм виробляє імунітет до жахів, до страждання, і перестає їх сприймати. Через певний проміжок часу людина перестає сприймати біль – організм включає захисну функцію – відключає больові рецептори...
Людина не може постійно сміятися і радіти – і тут рецептори притупляються, і тут сприйняття переходить в іншу площину – байдужість...
Так саме людині не можна постійно брехати – вона перестає на це реагувати, а тому й доводиться весь час компілювати, шукати все нові й нові шляхи впливу на сумління народу. Правда, чим нижче інтелектуальний рівень окремого індивідууму, тим ПРОСТІШЕ МАНІПУЛЮВАТИ ЙОГО РОЗУМОМ.
В останні роки ми постійно говоримо про те, що рівень освіченості українців знижується. Ми не перестаємо наголошувати на тому, що рівень деградації товариства збільшується. Ми констатуємо: нація інтелектуально «вимирає».
Чому? Кому це вигідно? Кому вигідно вирощувати «напівдегенератів»? Кому вигідно, що у молоді невпинно знижується рівень інтелекту?
А можливо це відбувається тому, що у такий спосіб простіше управляти натовпом (залишаючи тільки тваринні інстинкти)? Тоді досить мати тільки одного розумного «вожака зграї», який у потрібний час дасть відповідну команду, і зграя «загризе» кожного на кого вкаже «кормчий». Адже це так зручно: «я – сказав, ти – зробив», і ні яких питань, ні яких розпотякувань про «демократію», «свободу слова», «права», «сумління»... Правий той, у кого в руках палиця (або пряник), хто «знає» куди вести... А справа зграї: «бігти» – куди вкажуть; «гризти» – кого накажуть; «радіти» – коли дозволять...
Управляти «сірими» та «убогими» простіше, у них і запити менші, і вимоги нижчі, а рефлекси підкореності, натомість, – більш високі. Можливо саме тому й не потрібна сьогодні розумна, освічена та розвинена людина?
Запитайте у викладачів вишів – який реальний рівень знань школярів, які вступають на перший курс (не за сертифікатами після ЗНО, коли випускнику вдалося вгадати 50% відповідей, а у реальному житті). Якщо вам пощастить, і ви отримаєте чесну відповідь, то просто жахнетеся. У 40 – 80% студентів 1 курсу рівень знань не відповідає рівню оцінок, які вони мають у сертифікатах ЗНО.
Чому? Виходить, що товариство не ставить відповідного завдання, а країна не потребує високого рівня інтелектуальної підготовки своїх громадян. Державу не цікавить яких фахівців вона отримує. Якби це було не так, то й вимоги до випускників шкіл, а потім вишів були б зовсім інші.
Якби бодай один раз замовником став не Уряд (державне замовлення), а реальний підприємець (який би за свої гроші отримав цей непотріб), то 90% вишів просто б перестали існувати.
«За все в житті треба платити!», - сурова правда життя. За що платять сьогоднішні студенти-контрактники? За те, що вони 4 роки стоять у черзі за дипломом. Не більше. Більшість з них не цікавлять знання, їх цікавить папірець. Для кого вони його отримують? Для себе? Ні! Для батьків...
Хто й кого обманює? Ми – самі себе!
Запитайте у викладачів вишів: чи готові вони нести відповідальність за рівень знань, які отримують їх студенти? Якщо (знов таки) пощастить із чесним викладачем, то він вам скаже: реальні знання мають 10 – 15% випускників, всі інші – «папірець»... Чи знайде такий випускник де працевлаштуватися? Ніколи! А якщо й прийде на роботу (не на державне підприємство), то вже через місяць – два йому вкажуть на двері, і у кращому випадку звільнять за «власним бажанням», а не за статтею «професійна непридатність». Якби за кожного, хто був звільнений за такою статтею ніс відповідальність викладач, який поставив йому «задовільно», замість «відраховано», то фаховий рівень зріс би на тисячі відсотків.
Чому ж таке стається? Все просто... Викладачі – заручники системи. Якщо немає контингенту (необхідної кількості студентів), то йому знижують навантаження, а отже він отримує меншу зарплатню. Якщо ж необхідного мінімуму «платників» немає (тих, хто вчаться за контрактом), то викладач може не отримати зарплатню взагалі.
Якщо немає необхідного контингенту в рамках всього вишу, то йому буде знижено рівень акредитації, що потягне за собою зниження рівня зарплати викладача... То, хто ж винен? Викладач, якому декан забороняє відраховувати студентів, щоб не зменшувати кількість?
А можливо ректор: який забороняє деканові знижувати показники звітності рівня знань, що призведе до неминучих перевірок з боку Міністерства?
А можливо Міністерство, яке вимагає десятки, сотні, тисячі папірців звітів, що призводить до формалізму і окозамилювання?
А може все ж держава, яка не зацікавлена у тому, щоб її громадяни отримували насправді якісні знання?
А може винна система, яку породила держава: «Кум» – «сват» – «брат» – «приятель» – «діловий партнер» – «хороша людина» – «хабар»: Диплом... Можливо треба все ж почати з тих, хто сидить «на горі» і віддає накази, приймає рішення, контролює?
Може перед тим, як приймати на роботу дівчинку із довгими ногами на посаду начальника управління чи департаменту у Міністерство, треба перевірити її рівень знань не Камасутри, а того напрямку, якими вона буде керувати?
Може перед тим, як довірити їй «затверджувати навчальні програми», треба з'ясувати якими чином, і у чиєму ліжку вона отримала фаховий диплом?
Може перед тим, як ставити на посаду ректора чи декана треба з'ясувати, а що він вміє робити? Може треба поцікавитися чи здатен він займатися таким складним питанням як «менеджмент організації виробництва» (навчання це не що інше, як виробничий процес), а не питати де і у якому році, на яку тему він захистив дисертацію. Добрий вчений?.. Завідувати кафедрою! Навчати студентів! «Організаційними» питаннями повинен займається фахівець, а не науковець...
Може перед тим, як надати дозвіл викладачу зайти в аудиторію треба у нього поцікавитися: а чи розуміється він на предметі, який буде викладати... не просто прочитав два підручники і три методички, а що вміє зробити власноруч? Чому зможе навчити студента на практиці?
Перед тим, як вимагати від ВНЗ звітів, треба, мабуть, запитати у тих, хто контролює процес «паперотворення» та його «обіг», а що дадуть звіти про рівень знань студентів? Чи ніхто не знає, що «ректорську» контрольну роботу розробив викладач, і роздав питання разом із правильними відповідями, з урахуванням проценту успішності (100% – не можна, ні хто не повірить – додаткові перевірки; низький – не можна, знову зайві перевірки).
А кого ж цікавить реальність життя?
Коли вже наше товариство отримує можливість QUANTUM SATIS – робити вибір? Коли ми будемо мати QUANTUM SATIS – повноважень?
Невже, в решті решт, в Україні буде QUANTUM SATIS – політичної волі і свобод, для того, аби відверто сказати самім собі: ми брешемо один одному; ми крадемо один у одного; ми наживаємося один на одному...
Де ж QUANTUM SATIS – нашого життєвого сумління і відповідальності «за справи наші»?
Сергій ОСОЛОДКІН
