Що там з освітою: "жива" чи "мертва"?

Чи не настав час «ударити» по освіті? Ні, ну справді, скільки можна говорити про медицину? Коронавірус довів: медицини в Україні немає. Яка повинна статися «епідемія», аби звернули увагу на освіту?

Закривши кордони і заборонивши виїжджати на роботу – так в Україні вирішили боротися з трудовою міграцією. Та, чи тільки з нею?

Відомо, що кожен рік тисячі випускників шкіл (далеко не гірші) їдуть з України для того, аби отримати вищу освіту за її межами і більше ніколи сюди не повернутися.

Держави, які дбають про своє майбутнє, вкладають гроші у: медицину – люди повинні бути здоровими; освіту – люди повинні бути освіченими; сільське господарство – люди повинні бути нагодованими. І тільки наші керманичі думають про те де б взяти кредит, аби повернути кредит, вкрасти собі і піти по-тихому, поки не посадили.

З медициною все зрозуміло: здорові громадяни державі не потрібні – чим більше помре, тим менше платити пенсій. З фермерством так само – є «західні друзі», які завезуть свої продукти. Навіщо підтримувати українців? А освіта?

«За що вчителям платити зарплату? Вони нічого не роблять! Діти вчаться у репетиторів», - чуємо доволі часто. А й справді, навіщо? А взагалі не платіть!

А на хрена взагалі та школа і вчителі? Хоча, ще трохи реХформ і вчителів не буде. Старі повимирають, а молодих немає. Ні, звичайно, є дипломи, але не вчителі. Тільки суцільний дурень погодиться, щоб всі кому не лінь, плювали на нього за ті копійки, які він отримує. В учнів і батьків сьогодні стільки «прав», що вчитель перестав бути Вчителем, він перетворився на обслуговуючий персонал, який виконує забаганки «власника». Кожна «тля», яка не знає скільки буде 2 + 2, може послати вчителя куди подалі, а він не те що відповісти, він навіть виставити його з класу не має права. Я не говорю, що вчитель повинен дати йолопу в його наглу харю, а прикро... Але якщо він просто вижене його з класу, то через годину в школі з’явиться його алкоголік тато чи «відморожена» мама і почнуть з’ясовувати стосунки з вчителем за допомогою кулаків. І тут вчитель не може дати у відповідь по соплях – він же буде винний. Потім його «заб’є» ногами директор школи – навіщо нам скандал. Або ще гірше: з’являться «активісти», «герої» і «ветеран» всіх неймовірних «війн», а ще «патріоти», які зацькують нещасного вчителя. За що? За те, що він відстоює власну честь та гідність? За те, що він несе недорослі знання, яка та не хоче отримувати. Не хоче – не треба. Закінчив рік на двійки – відраховувати. Повторне навчання – батьки оплачують за бюджетними розцінками. Ще рік на двійки? Повернути чадо батькам – нехай самі займаються його освітою. Некваліфікований труд так само потрібен: хтось буде вигрібати багно, хтось підмітати вулиці й ринки, для цього не треба мати навіть середню освіту.

Проблема не у вчителях, проблема в суспільстві – деградованому і дебілізованому. Вчитель лише модератор того, чого хоче суспільство. Про яку освіту і знання взагалі (не говорячи про якісні) може бути мова в суспільстві, яке це не цінує і не шанує Вчителя? Для чого знання лобуряці, який вже у 7 класі переконай, що досить лише папірця, який підкріплений баблом батьків і власним хамством на додачу?

Ми все ще продовжуємо говорити, що у нас грамотне населення, що у нас найкраща система совіти, а треба говорити: було грамотним, була найкраща. «Патріоти» люблять повторювати: «…у нас розумні люди, велика територія, м’який клімат і багато корисних копалин…». А чому ми тоді живемо погано?

«Корупція в усьому винна, розруха». Одразу пригадуються слова професора Преображенського, з роману Булгакова «Собачье сердце»: «Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стёкла, потушила все лампы? Да её вовсе и не существует. Что вы подразумеваете под этим словом? … Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнётся разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах».

Так, корупція багато у чому винна. Але погано ми живемо ще й тому, що рівень освіти нації – нижче плінтусу (і по школі це видно, і по університетах), що так само штовхає людей на еміграцію. В Україні навіть низькокваліфікована праця й та стала незатребувана, а на висококваліфіковану більшість нездатна.

Запитайте у керівників підприємств, кого вони шукають на роботу: кваліфікованих слюсарів, зварювальників, монтажників. Де їх взяти? Вони працюють закордоном. А у нас? Залишилися: юристи, менеджери і коучери, які навіть під тортурами не скажуть, що означає навіть назва їх професії.

Що маємо? Кваліфіковані кадри робочих спеціальностей поїхали.

Кваліфіковані кадри висококваліфікованих фахівців (інженери, лікарі, ІТ, юристи) те ж поїхали, хоч і на більш низькокваліфіковані роботи. Хто залишився? «Круті»? Які нічого робити не вміють. Приклад? Третя хвиля «молодих облич» в Українському Уряді за 1 рік. Виявляється, що диплом курсів куплений за тисячу доларів, яких у «Оксфорді» та «Кембриджі» роздають сотнями, це не запорука успіху. Працює не «диплом», а людина.

Вихід? Класика: «Вчитися, вчитися і ще раз вчитися». Поки у нас не буде культу освіти, поки у неї учні не будуть вкладати гроші, поки труд як слюсаря так і Міністра не буде престижним – ми будемо сидіти у багні.

Чи повинно бути державне замовлення? Так, обов’язково. Але держава повинна вчити кращих, а не «пільговиків» (вибачне, звучить не дуже «патріотичненько»). Поки ми не будемо воювати з «лівими» дипломами, плагіатом, легким проходженням кваліфікаційних іспитів, академічної несумлінності і іншим видам шахрайства – справа з місця не рушить.

Навіщо нам така кількість вишів? Приклад: цього року 53 ВНЗ готові готувати студентів за спеціальністю «журналістика». Хто буде вчити? Наприклад у «Вінницькій філії Одеської національної академії зв’язку», у «Національному авіаційному університеті» чи «Національному університеті харчових технологій»? Там є галузеві фахівці? Кому потрібні «філій»? Покажіть хоч одну де лекції читають професори і доценти (які здебільшого числяться одразу в кількох ВНЗ для того, аби ті пройшли акредитацію), студенти їх там ніколи не бачили.

При вступі не повинно бути будь-яких пільг «діти села», «сироти», «переселенці», «АТОшніки» – або знання, або йди працювати руками, раз мізки не вигрібають на належний рівень. Закінчив семестр з «двійками» на повторний курс, з повною оплатою, доти поки не вивчиш. Інакше вчитися студентів не змусиш. Викладачам, які насправді кваліфіковані, а не «остепененные» (мають науковий ступень) платити так, щоб не було бажання бруднитися за 100 грн «хабара» від студента (спіймали на отриманні грошей – звільнення, без права займатися викладанням будь-де), тоді зникне необхідність «тягнути» за вуха заради навантаження та звітності.

Подивиться, що про якість нашої освіти говорять у світі. Починаючи з 1997 року існує «Програма міжнародного оцінювання учнів» PISA (Programme for International Student Assessment), яку координує Організація з економічного співробітництва та розвитку (OECР). PISA надає доказові дані про якість освіти. Вона не перевіряє, чи засвоїли учні зміст освітньої програми, вона оцінює, наскільки учні здатні використовувати здобуті знання, уміння та навички у реальному житті. Програма визначає наскільки учні володіють трьома ключовими компетентностями («грамотностями»): читацькою, математичною, природничо-науковою.

У грудні 2019 року було оприлюднено результати за 2018 рік (Україна взяла участь у оцінювані вперше). У загальному рейтингу ми посіли 39 місце (поміж 79 учасників).

Конкретного рейтингу країн по кожній компетенції немає, є діапазон позиції. По читацької грамотності ми займаємо з 37 до 42 місце; з математики: 41 – 46 місце; природничо-наукових знань: 35 – 42 позиція.

За показником читацької компетенції – здатності розуміння і інтерпретації текстів, з якими школярі матимуть справу в повсякденному житті – 15-річні учні українських шкіл набрали в середньому 466 балів з 1000 можливих (середній для країн ОЕСР – 487 балів); за показником математичної компетенції – 453 бали (середній для країн ОЕСР – 489 балів); у сфері природничих наук – 469 (середній для країн ОЕСР – 489 балів).

Ось вам і результат – третина не добрали навіть до половини базового показника.

Закінчу класичним питанням: «Кого дуримо?» Самі себе!..

Бережіть себе. Здоров’я Вам та Вашим родинам!