Кому бути депутатами, а кому тільки мріяти…
Потроху все встає на свої місця і нарешті ми можемо сказати, що з партіями які будуть брати участь у дострокових виборах до нового складу ВРУ стало все зрозумілим,і ми маємо деяке уявлення (останній день реєстрації 25 червня), про загальну картинку того, яким може бути наступний склад Парламенту (в усякому разі 50% його складу – тих депутатів, яких будуть обирати за партійними списками). Партії визначилися і розповіли про свої «стартові» п'ятірки (детальніше тут і тут).
Відтепер черга за виборцями, хоча вони й теоретично, але уявляють за кого будуть голосувати. КМІС оприлюднив чергові рейтинги (детальніше тут).
За останні дні всі основні гравці (які реально будуть претендувати на місця під «куполом») заявили про свою участь і оголосили склади «команд» (в усякому разі бодай назвали прізвища перших п'яти осіб). Настав час думати виборцям: за кого вони готові віддавати голоси.
Залишається головна таємниця і інтрига цього політичного сезону – кого чекати на мажоритарних округах? ЦВК продовжує реєстрацію і поки точно сказати хто проти кого буде грати на місцевому рівні важко. Хоча, вже зараз зрозуміло, що партії, які сподіваються на прихід у Парламент будуть намагатися за рахунок мажоритарників «добрати» максимум можливого. Так, наприклад, у Зеленського заявили про амбітність планів щодо формування парламентської більшість одноосібно виключно за рахунок тих, хто отримає перемогу в одномандатних виборчих округах (ОВО).
Мажоритарники це не тільки головна «інтрига сезону», але й може статися так, що це буде головна несподіванка, яка буде не у тому, що на окремих ОВО пройдуть представники партій, які не подолають 5% бар'єр, а у тому, до кого приєднаються, членами якої фракції стануть?
Як себе поведуть «одноосібники»? Як зможуть достукатися до виборців? З чим прийдуть до них? За рахунок чого зможуть переконати пересічних громадян, що вони (особливо ті, хто буде йти як самовисуванці) будуть виконувати волю народу, відстоювати їх інтереси у наступному складі ВРУ?
Фахівці висловлюють припущення, що зараз, у такому стрімкому вихорі подій, саме мажоритарники, які прийдуть не під егідою партій, можуть стати тими, хто буде грати суттєво важливу роль у формуванні «більшості», адже формувати її можуть тільки фракції.
Свого часу саме партії й тут заклали дискримінацію стосовно мажоритарників: написавши у Законі, що формувати Коаліцію («більшість») можуть тільки фракції. Таким чином з активної участі у житті Парламенту виключено 50% депутатів, яких лишили частини законних прав.
Але, здається, зараз у пастку потраплять ті, хто колись розставляв її.
Жодна партія не може гарантувати собі «більшість» і одноосібне формування Коаліції. Отже, доведеться домовлятися. Кому з ким? Про що? На яких умовах? Чим будуть торгувати? Політологи припускають: можлива «широка» коаліція. До дня голосування ще майже місць, але вже почалися розмови з боку т.з. «активістів» і «патріотів», що нас чекає «зрада», що у владу приходять «продажні сепаратисти», які будуть торгувати «незалежністю», адже будуть домовлятися з «ворогами народу». Позиція знайома, з нею прожили останні 5 років. Народ України ще не сказав свого слова, а «лжепатріоти» вже звинувачують його у «зраді». Все що не так як вони хочуть (а їх абсолютна меншість), то це не так, а ті, хто так не думає, ті «зрадники»!?
Політична риторика цієї кучки осіб зрозуміла, але, нажаль, вони не хочуть зрозуміти головного: якщо фракції не зможуть між собою домовитися у продовж місяця, то виникне парламентська криза, і наступні позачергові вибори будуть вже через рік (за Конституцією парламент обраний на дострокових виборах не можна розпускати у продовж 1 року).
Несформована «більшість» це відсутність повноцінного КМУ, а як наслідок – криза виконавчої гілки влади...
Ситуація у новому Парламенті буде ще більш складною ніж є зараз. Відомо, що Порошенко вже заявив, що він не буде «працювати» з Зеленським. Це «державницька», «демократична», «проукраїнська» позиція? Хворобливі амбіції вже зараз не дають спокійно жити і спати. Невже своїм головним завданням Порошенко бачить те як «насолити» Зеленському, а не зробити краще для держави? Втім, нічого нового ми від Петра Олексійовича поки не почули.
Чи зможе Зеленський привести 226 осіб («списки» плюс «мажоритарники»)? Малоймовірно. Останні заяви проти Медведчука, Бойко щодо не відкриття провадження генпрокуратурою про ведення переговорів з «ворогом»; про те, як слід вести інформаційну політику стосовно окремих телевізійних каналів – викликали бурхливу реакцію, яка може дорого коштувати. Що це було? У Зеленського вирішили показати «зуби» і констатувати «хто у домі господар»? Чи це була спроба познущатися з Генерального прокурора (за добу до внесення подання про його відставку)?
Як би там не було, але навіть обережна заява двох прес-секретарів (Президента та Генпрокурора) викликала бурхливу реакцію. Медведчук одразу заявив, що це продовження лінії Порошенка, це тиск на опозицію. Одним словом: «злочинна влада». Якщо це був «тролінг», то явно невдалий. Якщо спроба «пограти м'язами», то явно зарано. Якщо «розвідка боєм», то – фатальна. Самі викликали проти себе хвилю невдоволення. Це не сцена, це не сприймається як жарт. Тут будь-який привід використовують для політично вмотивованих звинувачень, і ніхто нікого жаліти не буде. А тим більше пробачати промахи, їх будуть використовувати на користь собі.
Отже, щодо «Коаліції»: з урахуванням того, що «ЄС» в опозиції, то чи зможуть між собою «подружитися»: «Слуга народу», «Опозиційна платформа – За життя» та ВО «Батьківщина», а якщо так, то на яких умовах?
Якщо припустити, що там будуть «Голос» і «радикали», то ситуація буде ще більш складною – лідери цих сил вже заявляли, що будуть «працювати самостійно» і ні з ким об'єднуватися не будуть. Знову амбіції?
І у Бойко, і у Тимошенко, і у Порошенко амбіції на посаду Прем'єра. А Медведчук та Ляшко заявили, що готові претендувати на Спікера... на ці ж посади претендують люди Зеленського. З урахуванням того, що депутати ще цього скликання відчули «смак» влади, у світлі «реформ» які намітилися щодо передачі повноти влади Раді – Спікер може виявитися більш ласим шматком ніж Прем'єр і Президент разом взяті.
Кому? Хто? Яким чином?
І тут ми знову повертаємося до того, що на перший план вийдуть саме мажоритарники: яка фракція більше «рекрутує», «заманить», «зацікавить», «назбирає» більше мажоритарників – у того будуть всі козирі.
Чи буде це пропрезидентська фракція? Зараз все більше аналітиків говорять, що це далеко не факт. Без сумніву певну кількість одномандатників «Слуга народу» під своїми прапорами у Раду приведе. Але, скільки?
Країна занадто політизована і розпорошена для того, аби вірити у те, що Зеленському вдасться за рахунок «своїх» назбирати 226 голосів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що якщо партійні списки ще більш менш «причепурили», то на мажоритарці цього зробити неможливо. Там виборцям локшину на вуха задурно не повісити. Люди вже навчилися відрізняти погане від дуже поганого.
Якщо пересічні громадяни мало уявляють собі, що таке парламентська криза у зв'язку з не формуванням «більшості» та утворення КМУ, то політики це добре розуміють. А те, що криза можлива, а отже позачергові вибори можуть бути, то це ще більше загострює ситуацію. Мажоритарник, як ніхто інший розуміє, що у разі якщо він зробить бодай один неправильний крок, то через рік йому не переобратися (занадто короткий термін – люди не забудуть «зраду»), а тому буде дуже обережним у прийнятті будь-яких рішень.
Така ситуація змусить його бути більш обережними і у виборі фракції, що ще більше ускладнить формування «більшості». Ті мажоритарники, які підуть як самовисуванці і які реально працювали, а не займалися грічкосіянням насправді десять разів поміряють перед тим, як один раз відрізати.
Партіям так само доведеться грати з мажоритарникам дуже обережно. Коаліція сформована за їх великої кількості переверне все з ніг на голову: «одноосібники» можуть стати тими, хто буде не тільки контролювати ситуацію, але й диктувати умови, адже у них буде козир – будь-якої миті вони можуть вийти зі складу фракції, що означатиме «смерть» Коаліції, а, отже, нові дострокові вибори.
Здається саме цей склад ВРУ може стати насправді революційним, який зламає ситуацію. Звичайно ж якщо влада не стане діяти тими методами якими діяла попередня – ламати через коліно кожного, хто буде мати власну позицію і проштовхувати те, що їй потрібно. Чи можливий таки варіант? Цілком!
Але, якщо мажоритарники виявляться бодай трохи стійкими і будуть хоч трохи воювати, а у разі виникнення проблем звертатися за підтримкою до народу, як до тих, хто делегував їм право представляти їх інтереси, то у них є шанс увійти в історію України особами, які змогли здійснити реальні зміни. Адже саме вони, в усякому разі так вважається, будуть на прямому контакті з виборцями – транслюючи їх волю.
Невипадково головні плюси мажоритарки як системи: наявність постійного зв'язку між депутатом і виборцями; персоніфікація – виборці знають конкретну людину; контроль діяльності депутата, його відповідальність перед виборцями; робота в інтересах виборців; свобода дій – залежати тільки від виборців.
Тут час пригадати теоретичні постулати:
демократизм – враховує інтереси реальної більшості виборців – саме тієї частини суспільства, якій небайдуже майбутнє держави і які прийшли на виборчі дільниці;
ключова функція – у створені ефективної більшість у парламенті;
контактність – виборці і депутати знаходяться у постійному контакті;
впізнаваність – населення знає, до кого безпосередньо варто звертатися;
якість – персональне голосування і одноосібна відповідальність;
незалежність – можливість бути обраним позапартійному кандидату.
В результаті чого вартість кожного мандату стає більш вагомою, а голос більш «дорогим».
Чи зможуть мажоритарники справитися? Чи зможуть протиставити інтереси виборців власним? Чи вдасться партіям переконати їх бути союзниками, чи мажоритарники знову продадуть себе і будуть сліпими виконавцями чужої волі?
Якби не склалося, але ситуація у новій ВРУ буде дуже не простою.
Загальна ситуація в Україні далеко не стабільна. Вона різко змінилася, люди перестали вірити у просто слова, вони перестали йти за тупими обіцянками, їх вже не влаштовують гасла на кшталт: «Віра. Мова. Армія». Пусті звуки вже нікого не приваблюють. Невиконані обіцянки чітко закарбувалися у пам'ять, а тому якщо хтось з тих, хто зараз йде у парламент ризикне не виконувати щось із заявленого – тому мало не здасться.
До речі, чи помітили ви новий феномен у політиці? Хоча прямої агітації ще мінімум, але все про що зараз говорять політики вкладається у парадигму яку заклав на виборах Президента Зеленський – ніхто, нічого не обіцяє! Зеленський став законодавцем моди і його успіх намагаються проектувати на себе всі учасники перегонів.
У Херсоні, наприклад, один з потенційних кандидатів у ОВО чесно «вкрав» стиль і формат. Зрозуміло, що таким чином претендент намагається позиціонувати себе як людина «президента»... Хоча, з іншого боку, це можна розцінювати як те, що деякі кандидати зрозуміли, що люди потребують іншого підходу, що грати так як це було раніше вже не можна – треба перебудовуватися, треба шукати нові формати. Той, хто цього не зрозумів, хто продовжує діяти прямолінійно як і під час президентської кампанії – той буде за це покараний результатом. Ну, то його справа...
Підсумовуючи ще раз наголошую: роль мажоритарників цього сезону зросла. А отже зросла відповідальність виборців.
Може й справді нас чекають революційні зміни? І через 2 – 3 роки ми скажемо один одному: ми таки мали рацію, цього разу з вибором ми не помилилися, ми обрали правильні партії і правильних мажоритарників!
Відтепер черга за виборцями, хоча вони й теоретично, але уявляють за кого будуть голосувати. КМІС оприлюднив чергові рейтинги (детальніше тут).
За останні дні всі основні гравці (які реально будуть претендувати на місця під «куполом») заявили про свою участь і оголосили склади «команд» (в усякому разі бодай назвали прізвища перших п'яти осіб). Настав час думати виборцям: за кого вони готові віддавати голоси.
Залишається головна таємниця і інтрига цього політичного сезону – кого чекати на мажоритарних округах? ЦВК продовжує реєстрацію і поки точно сказати хто проти кого буде грати на місцевому рівні важко. Хоча, вже зараз зрозуміло, що партії, які сподіваються на прихід у Парламент будуть намагатися за рахунок мажоритарників «добрати» максимум можливого. Так, наприклад, у Зеленського заявили про амбітність планів щодо формування парламентської більшість одноосібно виключно за рахунок тих, хто отримає перемогу в одномандатних виборчих округах (ОВО).
Мажоритарники це не тільки головна «інтрига сезону», але й може статися так, що це буде головна несподіванка, яка буде не у тому, що на окремих ОВО пройдуть представники партій, які не подолають 5% бар'єр, а у тому, до кого приєднаються, членами якої фракції стануть?
Як себе поведуть «одноосібники»? Як зможуть достукатися до виборців? З чим прийдуть до них? За рахунок чого зможуть переконати пересічних громадян, що вони (особливо ті, хто буде йти як самовисуванці) будуть виконувати волю народу, відстоювати їх інтереси у наступному складі ВРУ?
Фахівці висловлюють припущення, що зараз, у такому стрімкому вихорі подій, саме мажоритарники, які прийдуть не під егідою партій, можуть стати тими, хто буде грати суттєво важливу роль у формуванні «більшості», адже формувати її можуть тільки фракції.
Свого часу саме партії й тут заклали дискримінацію стосовно мажоритарників: написавши у Законі, що формувати Коаліцію («більшість») можуть тільки фракції. Таким чином з активної участі у житті Парламенту виключено 50% депутатів, яких лишили частини законних прав.
Але, здається, зараз у пастку потраплять ті, хто колись розставляв її.
Жодна партія не може гарантувати собі «більшість» і одноосібне формування Коаліції. Отже, доведеться домовлятися. Кому з ким? Про що? На яких умовах? Чим будуть торгувати? Політологи припускають: можлива «широка» коаліція. До дня голосування ще майже місць, але вже почалися розмови з боку т.з. «активістів» і «патріотів», що нас чекає «зрада», що у владу приходять «продажні сепаратисти», які будуть торгувати «незалежністю», адже будуть домовлятися з «ворогами народу». Позиція знайома, з нею прожили останні 5 років. Народ України ще не сказав свого слова, а «лжепатріоти» вже звинувачують його у «зраді». Все що не так як вони хочуть (а їх абсолютна меншість), то це не так, а ті, хто так не думає, ті «зрадники»!?
Політична риторика цієї кучки осіб зрозуміла, але, нажаль, вони не хочуть зрозуміти головного: якщо фракції не зможуть між собою домовитися у продовж місяця, то виникне парламентська криза, і наступні позачергові вибори будуть вже через рік (за Конституцією парламент обраний на дострокових виборах не можна розпускати у продовж 1 року).
Несформована «більшість» це відсутність повноцінного КМУ, а як наслідок – криза виконавчої гілки влади...
Ситуація у новому Парламенті буде ще більш складною ніж є зараз. Відомо, що Порошенко вже заявив, що він не буде «працювати» з Зеленським. Це «державницька», «демократична», «проукраїнська» позиція? Хворобливі амбіції вже зараз не дають спокійно жити і спати. Невже своїм головним завданням Порошенко бачить те як «насолити» Зеленському, а не зробити краще для держави? Втім, нічого нового ми від Петра Олексійовича поки не почули.
Чи зможе Зеленський привести 226 осіб («списки» плюс «мажоритарники»)? Малоймовірно. Останні заяви проти Медведчука, Бойко щодо не відкриття провадження генпрокуратурою про ведення переговорів з «ворогом»; про те, як слід вести інформаційну політику стосовно окремих телевізійних каналів – викликали бурхливу реакцію, яка може дорого коштувати. Що це було? У Зеленського вирішили показати «зуби» і констатувати «хто у домі господар»? Чи це була спроба познущатися з Генерального прокурора (за добу до внесення подання про його відставку)?
Як би там не було, але навіть обережна заява двох прес-секретарів (Президента та Генпрокурора) викликала бурхливу реакцію. Медведчук одразу заявив, що це продовження лінії Порошенка, це тиск на опозицію. Одним словом: «злочинна влада». Якщо це був «тролінг», то явно невдалий. Якщо спроба «пограти м'язами», то явно зарано. Якщо «розвідка боєм», то – фатальна. Самі викликали проти себе хвилю невдоволення. Це не сцена, це не сприймається як жарт. Тут будь-який привід використовують для політично вмотивованих звинувачень, і ніхто нікого жаліти не буде. А тим більше пробачати промахи, їх будуть використовувати на користь собі.
Отже, щодо «Коаліції»: з урахуванням того, що «ЄС» в опозиції, то чи зможуть між собою «подружитися»: «Слуга народу», «Опозиційна платформа – За життя» та ВО «Батьківщина», а якщо так, то на яких умовах?
Якщо припустити, що там будуть «Голос» і «радикали», то ситуація буде ще більш складною – лідери цих сил вже заявляли, що будуть «працювати самостійно» і ні з ким об'єднуватися не будуть. Знову амбіції?
І у Бойко, і у Тимошенко, і у Порошенко амбіції на посаду Прем'єра. А Медведчук та Ляшко заявили, що готові претендувати на Спікера... на ці ж посади претендують люди Зеленського. З урахуванням того, що депутати ще цього скликання відчули «смак» влади, у світлі «реформ» які намітилися щодо передачі повноти влади Раді – Спікер може виявитися більш ласим шматком ніж Прем'єр і Президент разом взяті.
Кому? Хто? Яким чином?
І тут ми знову повертаємося до того, що на перший план вийдуть саме мажоритарники: яка фракція більше «рекрутує», «заманить», «зацікавить», «назбирає» більше мажоритарників – у того будуть всі козирі.
Чи буде це пропрезидентська фракція? Зараз все більше аналітиків говорять, що це далеко не факт. Без сумніву певну кількість одномандатників «Слуга народу» під своїми прапорами у Раду приведе. Але, скільки?
Країна занадто політизована і розпорошена для того, аби вірити у те, що Зеленському вдасться за рахунок «своїх» назбирати 226 голосів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що якщо партійні списки ще більш менш «причепурили», то на мажоритарці цього зробити неможливо. Там виборцям локшину на вуха задурно не повісити. Люди вже навчилися відрізняти погане від дуже поганого.
Якщо пересічні громадяни мало уявляють собі, що таке парламентська криза у зв'язку з не формуванням «більшості» та утворення КМУ, то політики це добре розуміють. А те, що криза можлива, а отже позачергові вибори можуть бути, то це ще більше загострює ситуацію. Мажоритарник, як ніхто інший розуміє, що у разі якщо він зробить бодай один неправильний крок, то через рік йому не переобратися (занадто короткий термін – люди не забудуть «зраду»), а тому буде дуже обережним у прийнятті будь-яких рішень.
Така ситуація змусить його бути більш обережними і у виборі фракції, що ще більше ускладнить формування «більшості». Ті мажоритарники, які підуть як самовисуванці і які реально працювали, а не займалися грічкосіянням насправді десять разів поміряють перед тим, як один раз відрізати.
Партіям так само доведеться грати з мажоритарникам дуже обережно. Коаліція сформована за їх великої кількості переверне все з ніг на голову: «одноосібники» можуть стати тими, хто буде не тільки контролювати ситуацію, але й диктувати умови, адже у них буде козир – будь-якої миті вони можуть вийти зі складу фракції, що означатиме «смерть» Коаліції, а, отже, нові дострокові вибори.
Здається саме цей склад ВРУ може стати насправді революційним, який зламає ситуацію. Звичайно ж якщо влада не стане діяти тими методами якими діяла попередня – ламати через коліно кожного, хто буде мати власну позицію і проштовхувати те, що їй потрібно. Чи можливий таки варіант? Цілком!
Але, якщо мажоритарники виявляться бодай трохи стійкими і будуть хоч трохи воювати, а у разі виникнення проблем звертатися за підтримкою до народу, як до тих, хто делегував їм право представляти їх інтереси, то у них є шанс увійти в історію України особами, які змогли здійснити реальні зміни. Адже саме вони, в усякому разі так вважається, будуть на прямому контакті з виборцями – транслюючи їх волю.
Невипадково головні плюси мажоритарки як системи: наявність постійного зв'язку між депутатом і виборцями; персоніфікація – виборці знають конкретну людину; контроль діяльності депутата, його відповідальність перед виборцями; робота в інтересах виборців; свобода дій – залежати тільки від виборців.
Тут час пригадати теоретичні постулати:
демократизм – враховує інтереси реальної більшості виборців – саме тієї частини суспільства, якій небайдуже майбутнє держави і які прийшли на виборчі дільниці;
ключова функція – у створені ефективної більшість у парламенті;
контактність – виборці і депутати знаходяться у постійному контакті;
впізнаваність – населення знає, до кого безпосередньо варто звертатися;
якість – персональне голосування і одноосібна відповідальність;
незалежність – можливість бути обраним позапартійному кандидату.
В результаті чого вартість кожного мандату стає більш вагомою, а голос більш «дорогим».
Чи зможуть мажоритарники справитися? Чи зможуть протиставити інтереси виборців власним? Чи вдасться партіям переконати їх бути союзниками, чи мажоритарники знову продадуть себе і будуть сліпими виконавцями чужої волі?
Якби не склалося, але ситуація у новій ВРУ буде дуже не простою.
Загальна ситуація в Україні далеко не стабільна. Вона різко змінилася, люди перестали вірити у просто слова, вони перестали йти за тупими обіцянками, їх вже не влаштовують гасла на кшталт: «Віра. Мова. Армія». Пусті звуки вже нікого не приваблюють. Невиконані обіцянки чітко закарбувалися у пам'ять, а тому якщо хтось з тих, хто зараз йде у парламент ризикне не виконувати щось із заявленого – тому мало не здасться.
До речі, чи помітили ви новий феномен у політиці? Хоча прямої агітації ще мінімум, але все про що зараз говорять політики вкладається у парадигму яку заклав на виборах Президента Зеленський – ніхто, нічого не обіцяє! Зеленський став законодавцем моди і його успіх намагаються проектувати на себе всі учасники перегонів.
У Херсоні, наприклад, один з потенційних кандидатів у ОВО чесно «вкрав» стиль і формат. Зрозуміло, що таким чином претендент намагається позиціонувати себе як людина «президента»... Хоча, з іншого боку, це можна розцінювати як те, що деякі кандидати зрозуміли, що люди потребують іншого підходу, що грати так як це було раніше вже не можна – треба перебудовуватися, треба шукати нові формати. Той, хто цього не зрозумів, хто продовжує діяти прямолінійно як і під час президентської кампанії – той буде за це покараний результатом. Ну, то його справа...
Підсумовуючи ще раз наголошую: роль мажоритарників цього сезону зросла. А отже зросла відповідальність виборців.
Може й справді нас чекають революційні зміни? І через 2 – 3 роки ми скажемо один одному: ми таки мали рацію, цього разу з вибором ми не помилилися, ми обрали правильні партії і правильних мажоритарників!
Сергій ОСОЛОДКІН
