Що робить влада, аби херсонці отримували пенсії?
Днями стало відомо, що Україна готова позичати у Китаю, з яким Кабінет міністрів України має намір укласти рамкову кредитну угоду по ряду інфраструктурних проектів загальною вартістю $7 млрд.
Заступник міністра інфраструктури України Віктор Довгань: «Уряд ставить за мету вийти з офіційною пропозицією до міністерства економіки Китаю щодо укладення рамкової кредитної угоди по ряду проектів приблизно на $7 млрд.».
В Уряді вже приступили до втілення планів у життя. Відомо, що підписано кілька контрактів (скільки саме не повідомляється), загальною вартістю понад $200 млн., це будуть дві китайські компанії, які займатимуться будівництвом шляхів в Україні. Крім того відомо, що китайські компанії будуть вести будівництво мосту поблизу Кременчука (Полтавська область).
Тут варто зрозуміти, який головний мінус у такій співпраці. Справа у тім, і на цьому наголошує більшість фахівців, що умови таких контрактів дуже специфічні – разом із виділенням грошей, т.т. інвестиціями, китайці ставлять умови виділення земель для побудови житла для своїх працівників – вони не розраховують залучати нашу робочу силу.
Виходить, що ми отримаємо умовну позику, яку китайці візьмуть самі у себе, вкладуть у власні фірми, заплатять власним працівникам, сплатять податки до власного бюджету.
А що ж отримаємо ми? Борги! Ну, і ймовірно, що хтось із чиновників (наближений до прийняття рішення) отримає відсотки «відкату», інакше таке рішення було б, скоріш за все, не можливим. Цікавий варіант «розвитку» держави, чи не так?
Пригадаємо історію, яка пов'язана з нашою областю. Минулого року представники влади на Херсонщині активно рекламували свої переговори з представниками китайської сторони щодо ведення аграрного бізнесу.
Саме тоді фахівців і зацікавили тези щодо виділення земельних ділянок не тільки під сільгоспвиробництво, але й під будівництво житла. Наші раділи – китайці будуть розбудовувати село.
А потім стало зрозуміло, що будувати житло вони збираються для робочої сили яку завозитимуть з Китаю. То, у чому ж сенс такої «співпраці»? У тому, що нашу землю будуть виснажувати, а ми з цього нічого не матимемо? Навіщо такі «інвестиції»? Це нагадує кабалу...
Сьогодні Китай входить до десятки держав, які є найбільшими торгівельними партнерами України, а найбільшою статтею українського експорту в Китай є продовольство.
Не слід забувати й про те, що наприкінці 2016 року Україна та Китай вели консультації щодо можливостей формування між нашими країнами т.з. «зони вільної торгівлі».
У грудні 2017 року було підписано «дорожню карту» в рамках якої збираються реалізувати ініціативи «Економічний пояс Великого шовкового шляху» і «Морський шовковий шлях», які повинні посилити економічну співпрацю між Європою та Азією.
Вважається, що Україна, яка географічно знаходиться у центрі Європи, може стати тим самим «перевалочним» пунктом: «море – залізничний транспорт», «авто – море», через який товари з Європи «потечуть» у Азію в обхід обкладеної санкціями Росії.
Ініціатива Китаю «Один пояс – один шлях» передбачає розвиток торгівлі між Китаєм і Європою. Посол КНР в Україні Ду Вей відзначав, що цей проект є немислимим без України. Та поки незрозуміло, яким чином зароблятиме на цьому Україна, якщо податки платитимуть за її межами? Хоча, ідея сама по собі цікава. Пам'ятаєте навіть була спроба – запустили пробний потяг. Але далі «пробного шару» справа не пішла.
А Україна нагально потребує грошей. Її традиційний «позичальник» - МВФ, чим далі тим більше «показує зуби» і диктує вимоги (якщо раніше це були побажання, то сьогодні це вже формат диктату).
Нагадаю, що тиждень тому, в Давосі, директор-розпорядник МВФ Кристін Лагард, дала Президенту щирого «ляпасу» відмовивши у наданні чергового траншу. ЗМІ подавали це під різними кутами, але так і не сказали правду.
А почалося все минулого грудня, коли в Офісі представника МВФ у Вашингтоні заявили, що: «Розгляд Радою директорів четвертого перегляду буде можливим, коли буде реалізована політика, необхідна для цього перегляду».
Основну увагу тоді зосереджували на реалізації таких заходів як: пенсійна реформа, формування антикорупційного суду, політика в галузі енергетики, бюджет на 2018 рік, перегляд закону про приватизацію. Умов п'ять, для пересічних громадян важливі три: пенсійна реформа, продаж землі, підняття ціни на газ.
Що стосується «пенсійної реформи», яка була прийнята минулого року, то там немає одного важливого пункту, на якому наголошує Фонд – підвищення пенсійного віку.
Недарма постійний представник МВФ в Україні Йоста Люнгман заявляв, що МВФ спільно з Всесвітнім банком продовжує працювати з владою України над вирішенням деяких питань прийнятої пенсійної реформи.
Про що мова? Можливо пан Люнгман мав на увазі те, що сьогодні Європа просуває питання подальшого збільшення пенсійного віку до 70 років. Такі перспективи викликають хвилі обурення раз по разу в різних країнах ЄС.
Страйки, акції непокори «накривають» Європу. Наші ЗМІ розповідаючи про це «тактовно» (аби догодити владі) кожен раз обходять стороною головне питання, яке є наріжним каменем – підняття пенсійного віку.
З неофіційних джерел відомо, що наші політики, які вели переговори в грудні 2016, у січні та березні 2017 років дійшли згоди у цьому питання – пенсійний вік підніматимуть. Про це не сказано жодного слова у публічних виступах, але це начебто вже закріплено на папері.
Влада України зацікавлена про це мовчати як мінімум до кінця 2019 року, коли відбудуться вибори Президента та ВРУ. Зрозуміло, що коли про це стане відомо, то на голоси виборців – людей старшого віку розраховувати годі.
Тому про це вирішили мовчати. Опосередковане підтвердження тому, що по цьому питанню знайшли порозуміння можна побачити у заяві, яку зробив у січні 2018 Міністр соціальної політики України Андрій Рева який сказав, що до 2021 року МВФ не буде ставити перед Україною питання про наповнення ПФ, а країна на наступні 10 років відмовиться від питання підняття пенсійного віку.
Фахівці переконують: така заява не більше ніж намагання погасити «пожежу» в країні яка стоїть на порозі президентських виборів, і, як тільки все скінчиться, нас поставлять перед фактом.
У грудні 2017 у МВФ наголошували й на тому, що незважаючи на певний прогрес, там все ще очікують виконання деяких дій з боку української влади. Перший заступник директора-розпорядника МВФ Девід Ліптон: «Україна повинна скористатися сприятливим зовнішнім середовищем для просування реформ та переходу від стабілізації до зростання».
Друга суттєва вимога МВФ – продаж землі. Для влади це ще більш складна проблема. Якщо питання з підвищенням пенсійного віку частково вдалося протягнути у «пенсійній реформі», то з землею все дуже складно. Голосів під цю вимогу МВФ у Раді немає, і, скоріш за все, не знайдеться. «Камікадзе» у залі немає.
Ті, хто там зараз, і хто має хоч найменший шанс потрапити до наступного складу голосувати за це не будуть за будь-які гроші. Восени 2019 це коштуватиме мандату. Це навіть гірше ніж «зрадницькі» закони 2014, це – кінець політичної кар'єри. Влада розуміє, що голосів тих, хто буде голосувати (тільки ті, хто у новий склад ВРУ не потрапляє за будь-яких обставин) – немає, а зобов'язання є.
І, найголовніше питання дня – підняття ціни на газ. Минулого року Уряд прийняв Постанову відповідно до якої укладено формулу розрахунку ціни на газ, згідно з якою підстав піднімати ціну немає. МВФ наполягає: рішення слід переглянути, ціна повинна бути піднята до «ринкової». Що таке «ринкова ціна» у нашій країні відповісти не може ніхто. «Чим більше – тим краще»?
Після заяв з боку МВФ Порошенко обережно натякнув у одному з виступів, що слід підняти ціну. Здійнявся галас. У АП поспішили заявити, що Президента не так зрозуміли, що він хотів сказати інше, що журналісти все перекрутили, а «вороги» намагаються дискредитувати Президента (начебто ще є куди більше). Згадали «зовнішніх ворогів і «Руку Москви».
Питання спустили на гальмах. Але це не залишилося непоміченим у штаб-квартирі МВФ, і от заява Лагард, у Давосі: «грошей не буде». Крапка. Категоричність вимог щонайменше по трьом питанням: Антикорупційний суд (пересічних громадян менш за все цікавить і турбує), але саме це не дає спати всій верхівці влади на Грушевського, Банковій, Інститутській і далі до останнього районного центру по всій вертикалі. Громадян турбує інше – підвищення ціни на газ.
Гройсман в решіт решт заяви: у цьому опалювальному сезоні підвищення не буде. Маю сміливість припустити, що й у наступному так само (адже він розпочнеться восени 2018 у розпал виборчої гонки за крісло Президента та за місця «під куполом»). Але якщо все ж піднімуть, то слідом, скоріш за все, слід чекати відміни виборів. Причин як і привидів для цього більш ніж вдосталь (тема окремої розмови).
А якщо вибори будуть? Тоді у світлі того, що МВФ грошей не дає і не ведеться на обіцянки, а проводити їх треба на фоні «перемог», які без грошей неможливі, то тут цілком логічним є крок влади у бік Китаю з пропозицією позичити $7 млрд. Чи пристануть у Китаї на таку пропозицію? Виходячи з посилань, про які я говорив на початку матеріалу – цілком можливо.
Гроші потрібні терміново і багато ще й тому, що цього року нам належить знову платити по боргах МВФ, якому минулого року перерахували більш ніж отримали – $1,268 млрд. НБУ: «За графіком погашення боргу перед МВФ 1 грудня Україна погасила 114,3 млн. спеціальних прав запозичення (СПЗ) – $169 млн. Всього за 2017 Україна виплатила 858,7 млн. СПЗ – близько $1,3 млрд.».
Не зайвим буде пригадати й те, що у 2017 Україна у важкій «боротьбі» ледь «вигризла» у МВФ один транш на суму – $1 млрд., хоча розраховувала на два. Не дивлячись на те, що все так погано, Порошенко продовжує переконувати суспільство, що все йде за графіком, все добре, і всі один одного розуміють: «Хочу чітко відзначити, що і я, і уряд, і парламент налаштовані на продовження співпраці з МВФ... Шоста програма співпраці з МВФ і перша в історії наших 20-річних відносин, яка послідовно виконується українською владою. Наголошую, що і далі буде виконуватися».
Заява була адресовані не Україні, а штаб-квартирі МВФ для того аби їх заспокоїти, втім, не вдалося – грошей не дали, а далі просто констатували: «Вранці – виконання умов, увечері – гроші».
Виходячи із заяви Гройсмана, що ціну на газ не піднімуть, а у ВРУ немає голосів для голосування за продаж землі, то справи на Банковій кепські... Може для того, аби відволікти увагу суспільства від нагальних проблем хтось таки дав команду зайнятися Православною Церквою Московського патріархату?
Сергій ОСОЛОДКІН
