Херсонцям про «абонентську плату за газ»

Як бути з «заявами» та «обуреннями» Президента і Прем'єра щодо того, що її не треба вводити?

Коріння цієї «абонплати» треба шукати у співпраці України з Міжнародним валютним фондом (МВФ).

Днями у відкритому доступі з'явилася інформація з якої стало відомо, що саме Президент і Прем'єр пообіцяли «капіталістам» в обмін на гроші.

Інформація була захована під грифом «секретно», і стала відома тільки тоді, коли текст Меморандуму з'явився у закордонній пресі. «Абонплата» це тільки частина тих зобов'язань, які взяла на себе Україна.

Нагадаю. У продовж кількох років ми живемо в основному за рахунок тих грошей, які позичаємо у міжнародних донорів. Минулого тижня МВФ «накинув» на шиї українців черговий «зашморг» у розмірі $1 мільярда.

Після того, як Україна 5 квітня, цього року отримала гроші від МВФ, які надійшли частинами у різних валютах: 367 млн спеціальних прав запозичення (СПЗ), £200 млн., €146 млн. і $92 млн.; та від Європейського Союзу (ЄС) на суму €600 млн., резерви Національного банку України (НБУ) зросли до $16,7 мільярдів.

В Уряді «радіють», це максимальний рівень резервів починаючи з середини 2014 року. Куди витрачатимуть гроші? Серед іншого на погашення боргів. Т.т. ми й далі позичаємо для того, аби віддавати. Борг «гасять» за рахунок збільшення боргу. Як повідомляє КМУ отримані гроші «покривають 3,6 місяця майбутнього імпорту і є достатнім для виконання зобов'язань України і поточних операцій Уряду і Національного банку».

Нагадаю. З того моменту, як почала діяти програма EFF, яку було започатковано у травні 2015 року, Україна отримала від МВФ $8,5 млрд.

Грошей «багато не буває». Україна й далі запозичуватиме. У НБУ заявили, що до кінця поточного року там розраховують отримати ще три транші на загальну суму майже $4,5 млрд. Цей рік не стане крайнім. У 2018 році Україна буде знову стояти з «простягнутою» рукою і планує збільшити борг ще на $3,9 млрд.

Нагадаю. В Уряді зробили амбітну заяву: в 2019 році, коли Програма закінчиться – Українська економіка буде міцно стояти на ногах(?). І це при тому, що сьогодні запозичення становлять майже 90% ВВП! Економісти застерігають, що максимально припустима сума запозичень не може перевищувати 60% ВВП (і це для країн у яких економіка розвинена краще ніж наша).

Якими можуть бути наслідки? Кожен новий відсоток понад рекомендований кордон, це новий крок до втрати незалежності. Невже ми за «підтримку» позичальникам, крім прямих відсотків, платитимемо Незалежністю? Фахівці заявляють: так – чим далі, тим більше країна залежить від позичальників як економічно, так і політично. Влада втрачає можливість самостійно приймати будь-які рішення.

Україні вже зараз важко говорити, що вона вільна, незалежна і самостійна. Вже зараз вона змушена виконувати умови тих, хто дає гроші. Окремі політики запевняють – влада приймає рішення під тиском позичальників, які диктують умови поведінки як на міжнародному рівні, так і у середині країни.

Вони наголошують – кожен раз переговори про умови фінансування проходять за щільно зачиненими дверима, у яких беруть участь 3 – 4 особи, які повністю підконтрольні Президенту (він сам, Голови КМУ, НБУ, секретар РНБО, іноді Спікер ВРУ).

Ані парламентські політичні партії, ані широкий громадський загал, ані, тим більше, пересічні громадяни – до процесу не допущені. Україну ставлять перед фактом, і вона повинна виконувати те, про що домовився «переговорники». При цьому громадян детально не інформують і про те, куди і скільки грошей буде витрачено.

Один з напрямків – золотовалютні резерви НБУ. Так ЗВР збільшуються за рахунок надходжень, але, у той же час, вони й зменшуються. На що їх витрачають? Таємниця. Хоча, загальновідомо, що один з пріоритетів НБУ це курс національної валюти, який продовжує стабільно рости. Чому?

Незалежні економісти переконують – через постійне зменшення надходжень валюти за рахунок зовнішньоекономічної діяльності (продаж товарів та послуг на зовнішніх ринках).

Конкурентна спроможність українських товарів вкрай низька. Те, що ми можемо продати, країни ЄС не пускають на свої ринки. У нас готові купувати тільки сирець і той по мінімальним цінам. У більшості своїй ми продаємо не готову продукцію, а тільки сировину.

Пригадайте вимоги ЄС щодо продажу лісу-кругляку. Чому не продаємо готовий товар? Тому, що ЄС піклується про екологічний стан своїх країни, у той час як Україна змушена все більше й більше вирубати власних лісів для того, аби задовольняти потреби і вимоги зовнішніх «партнерів».

Крім того, що країни ЄС у такий спосіб задовольняють потребу в сировині, вони зберігають власну флору і фауну, і дають роботу своїм виробництвам. А що ж наші? Наші підприємства, які б могли виробляти якісний товар і торгувати ним за конкурентною, справедливою ціною змушені закриватися.

Люди відправляються працювати за злиденну платню на територію інших країн і виконують чорнову роботу. От вам і «партнерство». Т.т. ми своїми руками нищимо не тільки свою екологію і виробництво, яке б могло приносити валютні прибутки, наповнювати різні фонди у т.ч. й Пенсійний, але і залишаємо людей без роботи та примушуємо їх жебракувати по сусідніх країнах.

Ще одна халепа в яку «вскочила» Україна, це так звана «економічна блокада» ОРЛДО. Прямі валютні збитки, за дуже «скоромними» підрахунками тільки цього року можуть скласти $2,6 млрд. – це більше половини того, що Україна планує запозичити цього року у зовнішніх кредиторів (і без будь-яких відсотків). Питання «блокади» далеко не політичне, заручником стала економічна безпека держави.

Чи витримає економіка таке навантаження? Економісти переконують – ні. Чи є вихід? Їх два. Переший – «повноцінний замінник», другий – «друкарський верстат». Повноцінно замінити втрати з цього напрямку немає чим і де. Ринки ЄС для наших товарів закриті. Нас там не тільки не чекають, нас туди не пускають.

У кожної країни ЄС, попри всі політичні заяви про підтримку України, є власні громадяни долею яких вони опікуються, що цілком зрозуміло. Кожного нормального керівника країни у першу чергу цікавить благополуччя його громадян, а не якихось там українців, про існування яких більшість громадян його країни навіть не чули.

Тож, всі заяви про те, що ЄС відкриває для нас кордони і чекає нас на своїх ринках – неправда. Цю «казку» влада вигадала для того, аби забезпечити політичний спокій і виправдати свої дії.

Теж саме можна говорити й про торгівлю з Росією. Тут на першому місті політика, яку проводить купка «політиканів», яка дуже далека від розуміння, що таке економіка та міждержавні зв'язки на яких була побудована економіка двох країн ще тоді, коли вони були єдиною державою. Розірвати політичні стосунки можна в одну мить.

А чи можна так само, без наслідків, розірвати стосунки економічні? Ми так і не маємо об'єктивної інформації щодо того, що ми набули, а що втратили.

Міжнародні експерти заявляють: економіка України не витримає такої «самостійності» при таких витратах. От і маємо: на Заході нас бачити не хочуть, а з Північчю ми стосунки розірвали. Як бути?

Йдемо другим шляхом – «друкарський верстат». Фабрика держзнаку працює. Країну наповнюють папірцями. Статистика інфляції – засекречена. Але навіть те, що є у відкритих джерелах свідчить – ситуація погіршується. Скільки б не говорили про покращення, реальна економіка цього не демонструє. Скільки б не «підвищували» зарплати і пенсії, якщо немає реальних грошей, то надрукованими папірцями проблему не вирішити.

На фоні економічного колапсу, не менш жахливим є внутрішньополітичний, і залежність держави від тих, хто дає гроші.

Ну й нарешті, що таке «абонплата», або «розділення» ціни за газ? Як вже було сказано вище, відповідно до Меморандуму який Україна підписала з МВФ, не пізніше як до 1 серпня Україна зобов'язалася виділити із загальної кінцевої ціни природного газу для населення і підприємств теплокомуненерго плату за його доставку на основі приєднаної потужності (так звана абонентська плата за користування газовою інфраструктурою).

Хто цього вимагає – вже сказано. Спитаємо себе: а що це, як не грабунок населення? Мережі, про які йдеться, з'явилися не сьогодні і не вчора, вони дісталися Україні задурно. Більшість з них, як тих, по яким подається газ до маленького будиночка, так і тих, по яким він транспортується територією України були побудовані 30 – 50 років тому.

Їх будувала країна якої вже не існує – СРСР. Їх будували ті, хто сьогодні живе на злиденну пенсію, і рахує кожну копійку гадаючи на що її витратити: харчування, ліки, на оплату послуг ЖКГ, а може заплатити за світло, воду, газ?

Людям не вистачає грошей. Не надати послугу одній людині по прибиранню двору чи вивозу ТПВ неможливо. А якщо ви вчасно не оплатите за газ, світло, воду, то через місяць залишитеся без постачання. Тих кого відключають з кожним днем стає все більше.

Загальний борг по ЖКГ виріс до 30 мільярдів, тоді як ще рік тому не перевищував 9-ти. Люди не просто накопичують борги – тих, хто не може платити стає все більше. Ціни ростуть – реальні доходи падають. «Дуті» цифри прибутків стають все більшими, а реальні надходження сімей все меншими. Все дорожчає у кілька разів швидше, ніж Уряд декларує зростання прибутків.

Саме з цієї серії «абонплата». Це політика Президента і Прем'єра, яка закріплена у «Меморандумі про економічну і фінансову політику України». Там є такий рядок: «До кінця липня ми переглянемо інші параметри системи комунальних субсидій домогосподарствам (КСД) для поліпшення адресності; введемо коригування соціальних норм в не пікові місяці протягом опалювального сезону; застосуємо тариф на розподіл газу і опалення на основі потужності, що дозволить перенести деяку частину вартості на літні місяці – всі зміни вступлять в силу з 1 травня (новий структурний маяк)».

Що це? Маніпуляція свідомістю. Намагання видати бажане за дійсне і ввести людей у оману. На ділі це означає інше: загальні витрати на субсидії, які спрямовані на оплату ЖКГ будуть обмежені у розмірі 47 млрд грн. Це вписується у зобов'язання, які Україна взяла на себе ще раз (і брала раніше) у Меморандумі про співпрацю з МВФ.

Рішення про «абонплату» приймала Нацкомісія регулювання енергетики і комунальних послуг. Після того, як про це стало відомо в Україні здійнявся такий ґвалт, що перші особи держави злякалися не на жарт. Вони не очікувати такої реакції.

Силовики попередили – може піти хвиля прямої непокори. Невже терпець народу урвався? Невже дійшли межі? «Вибух» попередили. Спочатку рішення Комісії кинувся критикувати Гройсман, який передбачливо заявив, що Комісія йому непідвладна, і які рішення вона приймає він не знає, але вважає, що рішення треба призупинити.

Слідом слово взяв Порошенко. Він так само висловив «здивування» таким рішенням і різко засудив його. І Гройсман, і Порошенко старанно робили вигляд, що вони до цього не мають відношення – Комісія незалежний орган. У Комісії зробили вигляд, що вони «злякалися», і заявили, що з 10 квітня рішення начебто буде призупинено.

Буде так чи ні, подивимося. Нас більше цікавить відповідь на інше питання: чи насправді Петро Порошенко і Володимир Гройсман тут ні до чого? Чи насправді вони нічого про це не знали? Вони не могли про це не знати! Кожен з них ставив свій підпис під «Меморандумом». Тож, вони знали і чудово розуміли, що рішення буде прийнято.

Так, Комісія незалежний орган, але вона не має права не виконувати те, що взяла на себе Україна у рамках міжнародних зобов'язань. От і виходить, що Комісію зробили цапом відбувайлом, який щось там натворив, а добрі дядечки Порошенко і Гройсман прийшли, в усьому розібрались, і захистили народ.

Ніякого «захисту» не буде. Президент і Прем'єр від імені народу зобов'язання підписали, а отже їх слід виконувати! А якщо ні? То тут може бути та ж халепа, яка сталася з «землею».

Нагадаю. З минулого року в повітрі зависло зобов'язання, яке від імені України взяли Гройсман та Порошенко – «ринок земель» (її продаж). Але, там ситуація складніше. Тут Комісія, у складі якої невідомі нікому особи, які, можна припустити, працюють не за зарплату в 4 тисячі гривень і які потрапляють туди невідомо у який спосіб.

Цілком можу припустити, що хтось має в руках важелі, завдяки яким Комісія приймає «правильні» рішення. З землею складніше. Там рішення за ВРУ, у якій у Президента з голосами велика проблема! 226 голосів за торгівлю землею не знайти, як не крути. Мало одного клопоту, навіщо вішати на шию ще один? Зараз для того, аби спустити пару «абонплату» «призупинять» (благо є час), а потім по-тихому знову введуть у дію.

Справа вже не тільки у тому, що українці знову будуть плати більше (чи просто накопичуватимуть нові борги). Справа у тім, що ми знову зменшили свої права на вільне й незалежне управління державою. Чого чекати у наступних «меморандумах»?

Сергій ОСОЛОДКІН

Фото "Голос України"