Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Безвізовий режим – Прощавай! Здрастуй?

Безвізовий режим – Прощавай! Здрастуй?
Минулий тиждень розвіяв ще один міф нинішньої української влади – про безвізовий режим...

По великому рахунку, українці вже звикли до того, що влада традиційно годує їх обіцянками: «Ось ми ще трішки попрацюємо, ознайомимося з ситуацією, вивчимо те, що нам залишили «папередники», увійдемо у курс справ, почнемо працювати і налагоджувати життя. А ви поки ще трішечки затягніть паски і чекайте на «нове життя». Знайомі фрази, чи не так?

Кожна нова влада починає з одного й того ж. По-перше, лає «папередників» і розповідає як вони погано працювали. По-друге, знайомить з тим у яких напрямках «недопрацьовували» або працювали «проти українського народу» ті, хто були перед ними. По-третє, йшов «обов'язковий номер програми» – розповідь про те, як нова влада буде все виправляти. По-четверте, йшли обіцянки: «Ми виправимо все! У найближчий: тиждень, місяць, 100 днів».

Час плинув. Змін не наставало. Ситуація ставала все більш гіршою. Народ продовжував «тонути» у злиднях. Влада продовжувала йти своїм шляхом: лаяла тих, хто перед ними, продовжувала роздавати все нові й нові обіцянки. Частина людей, що були у керма відходили на другий план, на їх місце приходили інші... Все починалося знову... Все з початку... З тієї тільки різницею, що рівень зубожіння народу стає з кожним разом більш жахливим. Умовна «нова» влада починає з «чистого» аркушу кроки вгору, тоді як народ безупинно продовжує рухатися вниз. Обіцянки, змінюються новими обіцянками... Незмінним залишається тільки рух влади й народу. Правда, вони хоч і йдуть один одному назустріч, але не зустрінуться ніколи, адже рухаються по різних сходинках ескалатору. Влада їде нагору до тепла і сонця, народ все більше спускається вниз у холод і темряву.

Прикро, але за всі роки руху у безодню, народ так й не навчився головному – перед тим, як повірити обіцянкам, щонайменше запитати у тих, хто обіцяє: «За рахунок чого будете виконувати?». «Що робити з вами, якщо обіцянки залишаться тільки обіцянками?». «Як карати тих, хто не виконає обіцяне?».

Все повторюється знову... знову... знову...

Чому? А тому, що народ не аналізує те, що відбувається. Коли вже нарешті народ запитає у самого себе: «А чи насправді відбуваються бодай якісь зміни, після того, як змінюються прізвища перших осіб держави?».

Народ так ратує за те, аби у владу прийшли нові обличчя. І кожен раз так пишається собою, що ось цього разу насправді обрали «нових». Невже? Насправді нові? Де там!

Придивіться уважніше і ви побачите – нічого не змінюється. До влади не приходять нові люди. Це ті ж самі, які були раніше, тільки у інших кріслах при інших посадах.

За ці роки змінили 2 – 3 обличчя і то тільки тому, що ті, хто дуже хотів у владу мав когось «посунути», адже вільного місця біля годівниці не було. «Лівих» – змінили «праві». Замість «соціалістів» і «комуністів» прийшли «націоналісти». А суть? Чи змінилася суть? Ні, все як було, так і залишилося. Тепер смачно «їдять» ці. Більшість ж облич – ті ж.

Скажімо Петро Порошенко. Коли він з'явився на політичному Олімпі? Хтось пам'ятає коли і з ким? А даремно. Трішки історії і все встає на свої місця.

Вперше політик Порошенко з'явився коли його було обрано Народним депутатом України III скликання. Тоді він балотувався у списку партії СДПУ(о) маючи № 11. Хтось пам'ятає, хто тоді керував «об'єднаними» соціалістами (партією «лівого» напрямку)? Віктор Медведчук! Той самий Медведчук, якого сьогодні «активісти» звинувачують в усіх смертних гріхах, але який продовжує утримуватися на плаву і навіть є офіційним представником України у Мінському переговорному процесі. Що стосується Порошенко, то депутатом він тоді став як мажоритарник, але не тільки входив у склад фракції СДПУ(о), але й був членом Політбюро партії.

Вже у 2000 році Порошенко створює власну партію – «Солідарність», а у 2001 році стає співзасновником Партії регіонів. Саме тоді Порошенко з Миколою Азаровим та Володимиром Литвином входив у одну групу за бізнесовими інтересами.

У 2001 «Солідарність» стає засновником і Блоку «Наша Україна», а Порошенко очолює його передвиборчий штаб.

Що стосується депутатства, то далі Петро Олексійович ще кілька разів стає нардепом: IV скликання (від блоку Ющенка «Наша Україна»), V скликання (від блоку «Наша Україна»), VII скликання (мажоритарник).

Кар'єра: з 8 лютого до 8 вересня 2005 (Президент Ющенко), займав пост Секретаря РНБО.

З 9 жовтня 2009 до 11 березня 2010 (Президент Ющенко), обіймав посаду Міністра закордонних справ України.

З 22 лютого 2007 до 26 квітня 2012 (Президент Ющенко), Голова Ради Національного банку України (перевищивши Конституційний термін перебування при посаді на 3 роки).

З 23 березня до 3 грудня 2012 (Президент Янукович), Міністр економічного розвитку і торгівлі України.

З 7 червня 2014, 5-й Президент України (був обраний у один тур). За Порошенко проголосувало 54,7% виборців, що взяли участь у голосуванні, або 51,42% від тих, хто мав право голосувати.

Серед основних обіцянок, які давав Петро Олексійович, але які не виконав:

* щодо вступу у НАТО (грудень 2009 року): «Я вважаю, що це можна зробити за рік, за два, якщо є політична воля, якщо є бажання суспільства, якщо є суспільна підтримка політиків, які цим займаються, якщо є зрозуміла і правильна інформаційна політика».
* щодо відновлення бруківки і портика на вході у стадіон «Динамо» (після зіткнень з міліцією на вулиці Грушевського (січень 2014). Відновлені на кошти виділені правлінням ФК «Динамо»;
* щодо продажу концерну Roshen (квітень 2014), якщо виграє вибори;
* щодо розірвання олігархічної поруки, коли багаті українці купують політичний вплив, щоб стати ще багатшими (квітень 2014);
* щодо припинення «війни» за два тижні. Тощо...

Але існує «обіцянка» з якою нинішній Президент «грається» вже не перший рік, знову і знову повертаючись до неї, як до «нових воріт» – «Безвізовий режим з ЄС». Вперше Петро Олексійович заговорив про нього у 2011 році, коли був Міністром закордонних справ, заявивши, що українці можуть вже в 2011 році розраховувати на безвізовий режим з країнами Шенгенської зони.

Часу минуло чимало, подій сталося безліч, але обіцянка так і залишається обіцянкою (нагадаю, що «безвізова» тема була серед основних коли Порошенко боровся за крісло № 1).

Минуло майже три роки... Тему згадують всяк час тоді, коли того вимагає ситуація. Її дістають з «шухляди» як тільки треба когось «присмирити» і «поставити на місце». Коли хтось наважується критикувати бездіяльність Порошенка і влади в цілому, одразу звучить: «Не можна розгойдувати човен. Якщо погано себе поводити, то нам не дадуть безвізовий режим». На «винних» спускають «прив'язних активістських псів», які «деруть» тих, хто критикує владу як «Тузик ганчірку». Тему використовують одразу у двох площинах: і як «батіг», і як «пряник» (залежно від того, що вигідно владі).

І ось – крах. Більше казки про те, що як тільки нам дадуть безвізовий режим, то все стане добре – немає. Кулька – луснула. Виявилося, що все, про що нам розповідали всі ці роки, це тільки міф.

Чим тепер пояснювати те, що народу й далі доведеться затягувати паски? Особливо у той момент коли все більше людей це вже називає не інакше як «Зашморг на шиї пересічних громадян»?

Отже, Україна не отримала безвізовий режим, незважаючи на всі обіцянки. Нагадаю, що майже три роки влада «планомірно» переносила дату введення «безвізу». Вперше, у 2014 році, під час інавгурації, Порошенко заявив, що з 1 січня 2015 року безвіз буде. Потім, коли стало зрозумілим, що цього не станеться стали говорити, що це буде наприкінці 2015 року.

Потім знову був період мовчання і обіцянок, без будь якої конкретики...

В останні кілька місяців Порошенко переконував – всі питання вирішені...

Півтора місяці тому він не утримався і просто спантеличив кореспондента Російського видання заявивши йому в відповідь на запитання, чи вірить він у безвізовий режим ЄС – Україна: «Запишіть: спеціально для вас, хоча я не даю коментарів російським каналам. У нас у листопаді місяці українці подорожуватимуть без віз. І я дуже хочу, щоб коли-небудь до росіян також прийшла ця можливість».

І нарешті наприкінці жовтня Порошенко в інтерв'ю українським телеканалам назвав конкретну дату – 24 листопада 2016 року.

Весь цей час народ переконували – Київ виконав всі умови Євросоюзу і справа тільки за Брюсселем. «Єврокомісія і Європейський парламент зробили все для скасування візового режиму між ЄС і Україною», - заявив Голова Європарламенту Мартін Шульц.

І все ж, в останню мить, від влади стали знову звучати застереження, що виникли питання, і що є проблеми з Німеччиною та Францією щодо їх бачення надання безвізу. А всі інші готові?

На питання журналістів, чи правда, що вся проблема у наближенні виборів у Німеччині і Франції Мартін Шульц пояснив, що певні сумніви є не тільки в цих країнах: «Занепокоєння є також у Італії, Угорщини та інших країн. У свою чергу ми зробили все, що потрібно. Європарламент прийняв всі необхідні рішення. Механізм припинення безвізового режиму теж сформульований. Все залежить від того, чи зможуть ці країни-учасниці порозумітися між собою».

Хто ж говорить неправду? Так всього дві країни,чи значна більшість?

І от... Нарешті! Сталося?! Українці «помили шиї» і сіли чекати... Чого? Саміту «Україна – ЄС», який проходив у Брюсселі. Чи не марно? Адже ще за місяць до того було відомо, що питання безвізу для України навіть до порядку денного не розглядалося. Але ж представники МЗС та АП один перед одним переконували, що питання обговорюється і буде включено останньої миті.

День відкриття Саміту. Вранці інформаційне агентство Reuters написало про те, чого слід чекати від цієї «зустрічі»:
* лідери ЄС трохи похвалять Порошенко і закличуть оживити реформи;
* Європейців непокоїть рівень корупції і занадто повільні темпи, з якими Київ бореться проти неї;
* сторони обговорять імплементацію Мінських угод;
* проведення реформ;
* надання Україні фінансової допомоги (15 млн. євро на підтримку програми по боротьбі з корупцією та 104 млн. на реформування державного управління);
* безперебійних поставок газу в Європу в зимовий період.

Все! А де ж «безвізовий режим»?

Виявляється його й не планували розглядати.

Для тих, хто володіє англійською раджу зазирнути на офіційний сайт European Council Council of the European Union (Европейский совет Совет Европейского союза)
Там є підпункт Visa liberalisation (Лібералізація візи)
The summit was an occasion to welcome recent steps towards visa-free travel for Ukrainian citizens when travelling to the EU and vice versa. On 17 November the Council agreed its position, demonstrating its commitments to visa-liberalisation for Ukraine, ahead of negotiations with the European Parliament.
"I am happy that all EU Member States decided Ukraine is ready for a visa-free regime. This decision is a recognition of Ukraine's achievements in meeting European standards," said President Tusk.

Суть звучить так: саміт став приводом, для того, аби вітати недавні кроки до безвізового режиму для українських громадян щодо подорожей у ЄС і назад. 17 листопада Рада погодила своє ставлення, демонструючи погляди на лібералізацію візи для України, перед переговорами з Європейським парламентом.

«Я радий, що всі країни-члени ЄС вирішили, що Україна готова до безвізового режиму. Це рішення – визнання успіхів України відповідно до європейських стандартів», - заявив президент Туск. (Переклад неофіційний).

Отже: там готові розпочати переговорний процес з Європейським парламентом? А що ж тоді було до цього? Нам знову щось недорозповідали? Чи знову видавали «бажане» за «дійсне»?

Що з новою датою «безвізу»? Тиша! Звернули увагу? З 24 листопада жодного офіційного повідомлення чи заяви з цього приводу з боку влади не прозвучало. Жодного коментаря у підконтрольних ЗМІ. Здається питання ніколи й не існувало.

Подивимося, що про це пишуть закордонні ЗМІ.
«Механізм зупинення безвізових режимів, який гальмує скасування віз для України, можуть так і не прийняти в цьому році і відкласти до виборів у Франції, - брюссельський кореспондент Радіо Свобода Рікард Йозвяк. Як відомо, перший тур президентських виборів у Франції відбудеться 23 квітня, другий – 7 травня. Таким чином, фактичного скасування віз для України можна очікувати не раніше літа наступного року, оскільки після рішення йде формальна процедура підписання і 21-денний період очікування?

А можливо все ще більш серйозно? Так Німецька Deutsche Welle цитує слова свого Президента Йоахима Гаука який буквально, у понеділок, 28 листопада заявив про те, що ЄС слід «взяти паузу» в інтеграції європейських країн до ЄС: «Создавая ЕС, мы разработали невероятную концепцию. Проект мира, о котором предыдущие поколения даже не могли мечтать. Но на этом пути ко все большему объединению мы порой действовали настолько быстро, что не все граждане могли или хотели следовать за нами». Гаук вважає, що під час паузи необхідно обговорити: «какой цели и с какой скоростью мы хотим достичь».

Як слід розуміти ці слова? Чи не так, що нам не тільки не раді, але й не хочуть нас бачити, не тільки з без віз, але й з візами?

Чи дуже відсутність «безвізу» розчарувала українців? Відповідно до опитування, яке провів Київський Міжнародний Інститут Соціології (КМІС), у листопаді поточного року, тільки 40% українців вважали, що це насправді актуальне для держави питання, тоді як неважливим його вважали – 52%.

Про що ж тоді постійно говорила влада? Про яку абсолютну більшість Українців які підтримують її? Те ж саме опитування показало, що більшість українців не підтримує політику, яку проводить Порошенко: «69% українців вважають, що Президент Петро Порошенко веде країну у неправильному напрямку. Вважають, що веде у правильному напрямку – 14%».

У той же час 82% українців оцінюють поточну соціально-економічну ситуацію як «погану», вважаючи, що основна причина тому повальна корупція у вищих ешелонах влади – 66%.

84% українців загалом негативно оцінюють «все, що зараз відбувається в країні». З тих, хто дав таку оцінку 56% вважають, що в такій ситуації «краще виходити на вулицю з протестом», 16%, що «краще терпіти все заради збереження спокою». При цьому 40% українців говорять, що готові особисто взяти участь в акціях протесту проти чинної влади.

70% опитаних вважають, що Президент Петро Порошенко не здатен вивести країну з кризи. Протилежної думки дотримуються 14%. Водночас, 68% українців не вірять, що Президент Петро Порошенко здатен припинити війну. 16% вважають, що він може це зробити.

Чим все це може закінчитися для влади? Щонайменше достроковими виборами, яких так боїться діюча влада. Чому?

Відповідно до опитування КМІС – якби парламентські вибори відбулися у середині листопада, то до нового складу ВРУ пройшли б представники семи політичних сил:

ВО «Батьківщина» – 20% від тих, хто збирається голосувати і визначився;
«Блок Петра Порошенка» – 13,3%;
Радикальна партія Олега Ляшка – 9,8%;
«Опозиційний блок» – 9%;
Партія «За життя» – 8,2%;
«Самопоміч» – 6,0%;
«Громадянська позиція» – 5,8%.

Як бачимо за «бар'єром» залишився не тільки Яценюк зі своїм «фронтом», але й всі «праві» партії «націоналістичного» спрямування (які були створені і утримуються відповідними «грошовими мішками»).

Якщо ці результати порівняти з вересневими, то ми побачимо, що є зміни:
ОПБ – 13,1%;
БПП – 12,6%;
ВО «Батьківщина» – 12,1%;
Радикальна партію Олега Ляшка – 7,9%;
«САМОПОМІЧ» – 7,6%;
Партія Саакашвілі – 5,7%.
Решта партій не долала прохідний бар'єр у 5%.

Що стосується виборів Президента, то якби вони відбувалися у середині листопада, то у першому турі найбільше голосів отримала б Юлія Тимошенко – 24% серед тих, хто збирається голосувати і визначився, Петро Порошенко – 17,9%.

У разі виходу до другого туру Юлії Тимошенко та Петра Порошенка, більше голосів отримала б Юлія Тимошенко. Такий саме розклад але з іншою кількістю голосів був і у вересні.

Сподіваюся, що тепер ви більше розумієте чому саме влада так боїться проведення дострокових виборів? Більшість з теперішніх чекає небуття. Не допоможуть навіть обіцянки?

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2022 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів