Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Що приховує влада за закликами введення візового режиму з Росією?

Минулого тижня Україну «підірвав» гучний скандал щодо «введення візового режиму з Росією», «організатором» якого став Голова ВРУ Парубій.

Останній раз так «категорично» про «візи з Росією» майже рік тому заявляв Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов: «Ще в 2014 році РНБО прийняла рішення щодо введення візового режиму з Росією і доручила Кабінету міністрів реалізувати це завдання. Вже перший етап цього завдання реалізований. Ви знаєте, на територію України громадянин Росії може потрапити лише по закордонному паспорту. Але я переконаний, з нового року ми повинні запровадити реальний і достатньо жорсткий візовий контроль, візовий режим із Росією».

Не дивлячись на те, що Турчинов досить одіозний політик, який так само як і більшість «небожителів» далекий від розуміння того, чим живуть українські громадяни, але й він розумів, що «візовий режим» так просто не минеться: «У нас багато українців знаходяться на Росії, і одна з причин, чому уряд не прискорює візовий режим, ми розуміємо, що відразу будуть синхронні дії РФ».

Майже рік державні мужі не згадували про «візи з Росією» і тут такий сплеск емоцій. Чому? Звідки така необхідність? Чому саме сьогодні?

Неадекватність поведінки окремих політичних фігур, які постійно грають на складностях життя України і її громадян, вже давно виходить за межі нормального розуміння і ставить питання щодо їх психічного стану.

Зрозуміло, що є політики, які «несуть» відповідні образи, на які реагує частина електорату («неадекват» хоче бачити при владі «неадеквата», який діє неадекватно), яка не хоче бачити і чути адекватних громадян (які хочуть адекватності поведінки і відповідальності за вчинки). Перед тим, як щось робити адекватні люди хочуть розуміти – якими будуть наслідки?

Парубій вирішив зайвий раз привернути до себе увагу свого електорату, чи тут щось інше?

Парубій переконував, що це реакція на дії Росії щодо затримання українського журналіста Романа Сущенка. Спікер вирішив, що треба не лише звертатися до міжнародних організацій, але й запровадити візовий режим з «країною-агресором» і «посилити санкції проти неї»: «Я запропонував комітетам розглянути питання щодо введення візового режиму з Росією. Цей законопроект був зареєстрований ще півроку тому, і, можливо, зараз є той час, коли цю ситуацію ми змогли б розглянути». Законопроект № 4030 Парубій вніс до Верховної Ради ще в лютому, то, чого ж так довго чекав?

Чому саме зараз? Чи є в Раді 226 голосів для прийняття рішення? Парубій переконував: «Є підстави вийти на результативне голосування, є підстава у Верховній Раді України знайти більшість».

Коротко про «підставу» - журналіста, якого Москва звинувачує у «шпигунстві».

У п'ятницю, 30 вересня, ц.р., кореспондента інформаційного агентства «Укрінформ» у Франції, 47-річного Романа Сущенка затримали у Москві (який прибув туди за власним бажанням, перебуваючи у відпустці). Про його затримання випадково дізналися члени Громадської спостережної комісії Москви (про затримання Сущенка російська сторона не повідомила нікого, навіть дипломатичні установи). Дружина Сущенка дізналася про затримання чоловіка лише 2 жовтня (весь цей час вона продовжувала знаходитися у Франції), т.т. у продовж місяця те, що чоловік не виходив на зв'язок і не повідомляв про себе, її не дуже хвилювало?

Що закидає Сущенко Росія: «Цілеспрямовано збирав відомості, які становлять державну таємницю, про діяльність Збройних сил і військ Національної гвардії РФ, витік яких за кордон міг завдати шкоди обороноздатності держави». «Під час проведення шпигунської акції було затримано кадрового співробітника Головного управління розвідки Міністерства оборони України полковника Романа Сущенка».

Здавалося емоції Спікера можна зрозуміти: скривдили журналіста, і він вимагає у Парламенту «адекватної» реакції. Але чому так емоційно саме щодо цього затримання – воно ж не перше?

Якою є реакція на ініціативу Парубія?

«Та безумовно за, ну що ви», - лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

«Тільки візи, звичайно», - керівник фракції «Самопоміч» Олег Березюк.

«Ми проти того, щоб два мільйони наших громадян, яких сьогоднішня влада виштовхнула з країни і вони шукають роботу в Росії, залишилися без підтримки», - керівник «Опозиційного блоку» Юрій Бойко.

«Тоді треба запроваджувати військовий стан. Тоді буде зрозуміло. Якщо подивитися по Києву і по ресторанам, то я тут війни не відчуваю, тут усе добре», - екс-керівник Донеччини Сергій Тарута.

«Це є вимога, фактично, воєнного стану. Ми розуміємо, що надзвичайно велика кількість диверсантів кожен день перетинає український кордон», - Леонід Ємець, «Народний фронт».

«Коли якомусь диверсанту потрібно потрапити до нашої країни – він собі три візи відкриє і буде ходити по центральних вулицях Києва», - Наталія Королевська, ОПБ.

«Їм, звісно, потрібно підтримувати відносини. Я думаю, Бойко і Королевська це і роблять. Тільки не треба себе асоціювати з Україною. Вони живуть у віртуальному світі, вводячи в цей світ своїх виборців», - «віртуальний герой» Семен Семенченко.

«Я думаю, що це буде, як і з суддями нещодавно: всі за, а голосів не могли ніяк назбирати. Воно затягнеться на два-три місяці», - нардеп Володимир Парасюк.

До думок Парасюка ми ще повернемося, а поки давайте зрозуміємо, що таке на ділі закриті кордони і візовий режим?

«Введення візового режиму з Росією стане серйозним викликом для громадян України, які перебувають в окупованому Криму та на Донбасі. Цей захід унеможливить нормальний порядок оформлення документів, виїзду та призведе до багатьох інших проблем», - Сергій Погорельцев, директор департаменту консульської служби МЗС України.

«Це значно ускладнить роботу та міграцію і українців, і росіян. У громадян обох країн маса родичів і друзів», - міжнародник Андрій Бузаров.

«Особливо це вдарить по трудових мігрантах, яких у нас понад два мільйони. Вдарить і по жителях прикордонних районів. Крім того, ліквідація безвізу може призвести до девальвації гривні, адже тільки за минулий рік російські гастарбайтери привезли в український бюджет 1,2 млрд. доларів. А це тільки офіційна цифра!», - політолог Руслан Бортник.

«Треба голосувати за остаточний вихід з СНД і щодо скасування договору про стратегічне партнерство з РФ», - Іван Крулько, «Батьківщина».

«Після узгодження позиції з українським МЗС ми виробимо і свою позицію», - Ігор Гринів, глава фракції БПП.

Депутати так і не зуміли проголосувати за встановлення візового режиму з Росією. Однак обіцяють повернутися до цього питання – на наступному пленарному тижні. Частина нардепів переконана, що розгляд «затягнули» навмисно – голосів «за» немає.

Хто виграє, а хто програє?

Питання не риторичне і дуже складне. Не дивлячись на всі закидання і популістські заяви, що там «агресор», а тут «свідомі українці», які повинні відмовитися від можливість заробляти собі на життя працюючи там – однозначного вирішення питання немає.

Чому? Ну, по-перше, тому, що за різними підрахунками сьогодні на території Східного сусіда працює від 3,6 до 4,5 мільйонів українців, які щорічно ввозять в Україну від 3 до 4,5 мільярдів доларів США.

Як будуть жити ті, хто утримує родину тільки за рахунок того, що знайшов роботу там, а не тут, де рідна держава не пропонує будь-якої роботи?

«Неадеквати» діють експансивно не замислюючись над тим, чим все це може закінчитися. Що скажуть «неадекватному» на всю голову нардепу ті українці, чиї родини залишаться навіть без сподівання на те, що їм буде завтра що їсти?

Чи сприйме товариство бредові ідеї окремих «неадекватів»? Покаже час.

Один «неадекват» спробує ще раз з порушенням законодавства протягнути це питання у ВРУ. Інший його «побратим» Володимир Парасюк вважає неправильним їздити українцям в Росію заробляти гроші і порадив їм звідти не повертатися: «Це неправильно. Скільки б там грошей не було зароблено, скільки б вони їх не привезли в Україну, я це ніколи не буду сприймати по одній простій причині: ми вже десятки людей втратили під час боротьби проти цього ворога. Я дивлюся реально на речі і хочу сказати, ми завжди запитуємо їх думку, через те, що «вони працюють там в Росії». Їм хтось забороняє туди їхати? Так їдьте, можете взагалі з речами. І більше не повертатися. Тут стоїть питання, чому ми не питаємо думки родичів загиблих учасників бойових дій або самих учасників? Давайте дивитися двосторонньо на ці речі». Він так само вважає «агентами Путіна» депутатів від БПП, які не підтримують введення візового режиму з РФ.

Чому б і справді Парасюку так не думати і не махати тут ногами та руками, адже він є досить забезпеченою людиною (у парламенті у нього друга за величиною зарплатня, яка складає близько 35 тисяч гривень).

Руками махати, не мізками «ворочати»: Парасюк так і не зміг подолати надто складну для нього електронну декларацію, його збентежили незрозумілі фрази. Та й саме життя нардепа, як таке, не є взірцем для наслідування молоді.

А тепер шукаємо відповідь на головне питання дня: чому зараз, чому так емоційно, чому так стрімголов?

Чи не здалося вам, що історія з журналістом Сущенко нагадує історію, якою два роки переймалися не тільки в Україні але й у Європі? Мається на увазі історія з українською чи то льотчицею, чи то радисткою, чи то пілотом гвинтокрила, чи то коригувальницею вогню (всі ці версії звучали у продовж двох років, змінюючи одна іншу, хто вона на ділі так і не відомо), а сьогодні це народний депутат України Надія Савченко.

Фахівці по різному ставляться до історії Савченко. Остаточної думки, що то було: «захоплення», чи «постановка захоплення» (завдання якої було відволікати увагу від головних подій в Україні) так і немає. Пригадаємо, які події могли б у той час бути на перших шпальтах, але від яких «розумним» маневром кожен раз відволікали увагу «надією»: «Ліпетська фабрика» «Сліпий траст», «Кайманові офшори», двічі «Бюджет під ялинку», «Меморандум про співпрацю з МВФ» тощо. Кожен раз, як тільки в Україні виникають скандальні ситуації, які стосуються керівників держави, як тієї ж миті на світ з'являється якась «патріотична» тема, через яку увагу суспільства відводять у бік від насправді головного питання дня.

Невже насправді журналіст став ТОП-темою аж на рівні ВРУ і «візового режиму»? Він перший кого затримали? Чому не було подібної реакції на десятки інших затримань наших громадян у Росії? Чому не говорять про це щоденно коли наших громадян вбивають на Сході і порушують міжнародні права громадян нашої держави? Це вже не перший гучний процес, коли невинних (за твердженням нашої сторони) громадян України звинувачують і засуджують за шпигунство. Чому раніше не було такої бурхливої реакції?

Можливо тому, що були інші чинники, які відволікали увагу від головного? Чи не було потреби «відволікати увагу»? Чи є такі події зараз? Щонайменше три.

Перша – неготовність держави до зими: опалення, освітлення. Проблеми надто серйозні. «Зимой могут отключать электричество из-за нехватки угля и дорогого газа», - Т.В.О. директора НЕК «Укренерго» Всеволод Ковальчук.

Детальніше про зиму читайте у моєму матеріалі: «Політика повинна бути політичною».

Друга – черговий транш МВФ. Його дадуть тільки у тому випадку, якщо Україна підніме пенсійний вік і почне продавати землю.

Щодо землі питання «провалили» минулого тижня у ВРУ, так і не знайшовши вдосталь голосів, аби дозволити торгувати землею. Мораторій подовжили до 2018 року. Питання з траншем МВФ практично знято, то ж про пенсійний вік можна поки не піклуватися (можна «тягнути»). Остаточного рішення немає, але зрозуміло, що немає сенсу цькувати людей питаннями пенсій, якщо «злетіла» земля.

Третя – державний бюджет на 2017 рік.

Пам'ятає в КМУ кілька разів голосно хвалилися тим, що цього року бюджетна резолюція буда подана вчасно, що бюджет будуть розглядати привселюдно, а прийматимуть вчасно, а не під «вітання президента».

Де обіцяне? Чому мовчать? Є що приховувати? Багато чого!

Озвучимо речі, про які не говорять у голос: «Бюджет – 2017 жахливий!».

Серед головного, що є страшним для місцевих громад це те, що держава відмовляється у подальшому фінансувати ряд витратних галузей і перекладає ці питання на плечі місцевих громад.

Освіта – окрім оплати праці педагогічних працівників це буде ще й утримання закладів освіти: оплата комунальних послуг, енергоносіїв. Крім того, виплата зарплатні шкільним бібліотекарям, прибиральницям, лаборантам тощо.

Охорона здоров'я – медичний і технічний персонал не ділитимуть (як про це говорилося раніше). Громади будуть оплачувати: комунальні послуги та енергоносії.

Бюджетам міст – обласного значення (Херсон, Каховка) та (зверніть на це особливу увагу) об'єднаних територіальних громада не передбачено фінансовий ресурс на утримання закладів освіти та охорони здоров'я, у той же час для обласної ради та районних рад дотації заплановані у об'ємі 14,9 млрд. грн.

Міські бюджети – будуть утримувати 25 державних закладів охорони здоров'я(?).

Без фінансування з боку держави – залишилися всі санаторії для дітей та підлітків і для хворих на туберкульоз (пропозиції напряму суперечать ст. 142 Конституції і не відповідають Концепції реформування місцевого самоврядування).

Пільгові перевезення – не закладено жодної копійки (напрямок потребує щонайменше 2,2 – 2,5 млрд. грн., або адресну грошову допомогу). Проект передбачає одне – «перекласти на місцеві бюджети».

Компенсація різниці у тарифах – нуль. При минулих «владах», це були цільові гроші, які надходили з державного бюджету. При цій владі, у минулі роки, гроші якщо й не виділяли, то їх бодай декларували (роблячи вигляд «турботи» про населення). У проекті бюджету на наступний рік немає навіть декларацій.

По більшості статей, які раніше були захищені і фінансувалися державою, на наступний рік немає навіть декорацій – про субсидії мова не ведеться.

Фахівці заявляють: місцеві бюджети не виживуть. Країна «загине» через 2 – 4 роки. Шляхів два: або списати заборгованість та штрафи, або дати субвенцію на погашення заборгованості за спожиті енергоносії, пені та нараховані штрафи.

Вже сьогодні арештовано рахунки 104 теплопостачальників. Слід констатувати, що на цей час незрозуміло якими чином розпочинати опалювальний сезон. Чи розпочнеться він взагалі?

В Уряді говорять, що компенсації будуть, і що вони вже готові. Чи так це? На ділі – грошей немає. «Компенсації» пропонують робити за рахунок так званих «спецконфіскацій», але, яке відношення вони мають до місцевих бюджетів? Ці гроші йдуть по іншим статтями, на інші цілі. Вони в усіх випадках оминають місцеві бюджети (гроші зараховуються до державного бюджету).

Гостро стоїть питання щодо «атошників». Є пропозиція замість землі, яку вони не можуть освоїти з причин браку коштів – давати грошову компенсацію. Платити мають місцеві бюджети.

Складним залишається процес децентралізації: відсутня нормативна база у повному обсязі. Сказати – легко, як жити – невідомо.

І це далеко не повний перелік питань, які сьогодні вкрай важливі для життя всієї держави.

То, чому ж саме сьогодні, замість того, аби обговорювати питання виживання держави, на поверхню піднімають політичні чвари? Чи не тому, що раз відпрацьований сценарій вирішили «зіграти» знову. Головне – відволікти увагу, внести напруження, аби народ думав про «глобальне», не про «дріб'язок» – власне виживання?

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів