Сергей Осолодкин

Заслуженный журналист Украины

Влада крадіїв чи зрадників?

Влада крадіїв чи зрадників?
Цієї осені з українськими політиками сталося якесь диво, вони поводять себе неадекватно ситуації, що склалася.

Не секрет, що з кожним місяцем і навіть днем, ситуація у державі стає все більш складною і загрожує стати некерованою.

Стан справ у економіці кепський, політична ситуація, як наголошують фахівці, майже некерована, і це при тому, що певні особи продовжують концентрацію влади у своїх руках, не залишаючи право вибору більшості громадян.

Політичні утиски, стверджують аналітики, можуть перерости у фізичні. Реакція на те, що відбувається у суспільстві з боку тих, хто тримає владу, неадекватна тому як поводять себе люди.

Фахівці припускають, що така реакція викликана тим, що влада боїться, що громадяни можуть відреагувати на її дії так, як це було три роки тому, і тоді в країні станеться черговий переворот і нове силове захоплення влади. Для того, аби цього не допустити, її адепти проводять відповідну політику.

Боротьба за те, аби панувати над населенням переходить всі кордони. І це при тому, що люди з кожним днем все більше розуміють, що окремі особи все більше концентрують владу у своїх руках і панують над країною.

Тенденція, яка склалася в Україні за роки Незалежності, все більше нагадує поступовий рух від країни з розвиненим демократизмом до «царизму».

Якщо подивитися на історію Незалежної України від часів Леоніда Кравчука до сьогоднішнього дня, то ми побачимо тенденції та закономірності побудови «монополії», коли «правління» країною поступово переходить в одні руки.

Першим, хто став будувати таку «вертикаль» був Леонід Кучма. Те, що йому дісталося від Леоніда Кравчука було залишками вертикалі влади, яка була за часів Комуністичної партії, з тією тільки різницею, що Кравчук став першим, хто вніс у «незалежну» владу елементи «верноподданичества» одній особі.

Сьогодні часто лають владу яка була при комуністах, в першу чергу через те, що Комуністична партія Радянського союзу побудувала тоталітарну країну, в якій рішення приймало визначене коло осіб – члени Політбюро ЦК КПРС.

Кучма став першим, хто почав ламати систему, не дивлячись на те, що був нею народжений і вихований. Ставши Президентом він, на відміну від Кравчука, який правив державою на зразок Першого секретаря ЦК КПУ (приймав рішення, але все не мав концентрації всієї влади у своїх руках), Леонід Данилович став будівником нової моделі.

Якщо за часів Кравчука на місцях все ще вирувала «перебудова» Горбачева – з вільними думками і вільним прийняттям рішень, то за часів Кучми почалася розбудова кланового напрямку керівництва державою з елементами централізації її в руках певних груп.

Кучма став першим, хто запровадив призначення на посади не за принципом того, що може і вміє людина, а за принципом відданості Президенту.

І хоча сьогодні про це майже не говорять, але саме Леонід Данилович був першим, хто почав будувати клановий або «родинний» устрій управління Україною. З тією тільки різницею, що Кучма, на відміну від наступників (які перевели це повністю на родинні зв'язки), будував імперію за «географічним» принципом.

Пригадаймо, саме тоді ми вперше стали свідками того, як керівниками стали призначати людей, які були вихідцями з Дніпропетровщини: Павло Лазаренко, Вітольд Фокін, Юлія Тимошенко... та інші.

Головне, чим керувався Кучма при призначенні (і чого позбувся вже його наступник), це не просто відданість «царю» (тоді ще не яскраво означеному, промальовувалися тільки загальні обриси), а ще й наявність мізків. Кучма ще звертав увагу на розум, вміння, навички, досвід, професіоналізм, все те, що наступники повністю відкинули.

Вже за часів Ющенка на перший план вийшли образи «любих друзів». Це були люди, які були віддані вже не справі, а Особі. Вікторові Андрійовичу вже було не важливо, що вміють «друзі», як вони працюють. Головним стало: чи був «друг» поруч з ним у буремні часи «помаранчевої» революції? Чи розповідав йому, про його геніальність та «боговизначеність»? Хто поводив себе «правильно», той отримував привілеї і великі статки.

Саме за часів Ющенко у злиденній країні головним «статком» стає бюджет. Якщо перед тим з бюджету ризикували взяти копійки, то Віктор Андрійович вважається «батьком» нового напрямку: «розкрадання бюджету». Якщо при Кучмі це була «священна десятина» (10% йшло у карман чиновників – інше на справу), то після нього цифри стали 50/50%.

Як це не дивно звучить, але саме Кучма з його 10% дав можливість стати на ноги дрібним бізнесменам і малому бізнесу (хоча тоді він ще й не мав такої назви). Хоча, при цьому не слід забувати, що саме при Кучмі дехто з сьогоднішніх мільярдерів «заробив» на розкраданні державного майна свій перший мільйон.

Ні, Кучма не був «святим», але, у порівнянні з тими, хто прийшов натомість, він цілком може розраховувати на те, що його канонізують ще за життя.

Кучма дозволяв заробляти (скромно по сьогоднішнім міркам) і членам родини й тим, хто був поруч. В першу чергу це були так звані «червоні директори», т.т. ті, хто працював на заводах військової промисловості. Вони ще вміли працювати, пам'ятали, що таке виробнича дисципліна.

Саме це й дозволило Україні врятувати частину виробництва, хоча й працювало воно вже не тільки на державу, але й на конкретних власників, приносячи статки їх родинам.

Не слід забувати, що Кучма все ж був господарником. Так, при ньому виробництво не розвивалося, «тупцювало» на одному місці, у певних напрямках робило кроки назад, але не можна не говорити про те, що саме тоді було намічено перші і єдині за весь час Незалежності шляхи реорганізації і модернізації виробництва. Щось навіть було втілено у життя.

Відбувалися «реформи» не довго. Після того, як до влади на хвилі «помаранчевої «революції» прийшов Головний «реформатор» Ющенко, для державі настали важкі, але не трагічні (як вбачається сьогодні) часи.

На хвилі тієї «революції» до влади прийшли демагоги, які почали остаточний розвал виробництва. Замість того, аби працювати, у владі почали говорити, а на підприємствах нещадно розкрадати те, що ще було «живим». Ющенко своїми промовами – переливаючи із пустого та у порожнє «заговорив» державу до того, що вона пішла регресивним шляхом.

З приходом Ющенко, у владні структури стали приходити люди виключно за ознаками відданості першій особі. Це були вже не ті, хто вмів і хотів працювати, це були ті, хто вмів говорити довгі й пусті промови. Поки одні говорили, інші крали.

Ющенко їздив по державі, їв пиріжки у придорожніх кафе, хизувався руками «які нічого не крали», а країну розкрадали його «любі друзі».

Ющенко відзначився ще й тим, що саме за його часів країною покотилася хвиля «владної анархії». Кожен займався своїми справами: президент упивався «голодомором», а ділки наповнювали кармани.

Паралельно з державною владою, було сформовано тіньову, яка приймала рішення для «любих друзів».

При цьому слід зазначити, що біля керівництва державою був політик, який головним своїм завданням вбачав навіть не своє збагачення, а власне звеличення. Такий собі Нарцис.

Навіть сьогодні, коли пройшло стільки років, Ющенкові можуть закидати все що завгодно, але тільки не те, що він «розікрав пів-країни». Так, якісь там оборудки були. Якісь копійки не дійшли до «лікарні майбутнього», якийсь там ОХМАДИТ не добудували. Але, у порівнянні з наступниками, він був теж «святою» людиною.

Ющенко, так само як і Кучма став «батьком» нового явища. При Ющенко почали будуватися та міцніти схеми, які на повну запрацювали при його наступнику.

Головні втрати які зазнала Україна при Ющенко, це втрати політичного напрямку і політичної та духовної єдності.

При Ющенко загострилося «непорозуміння» між Сходом та Заходом, при ньому «народилося» «мовне» питання, яке перед тим нікого не цікавило десятки років, і стало питанням розбрату.

Ющенко «породив» і ухил у незрозумілу «українізацію». За його часів «підняли» голови і «розправили» плечі націоналістичні рухи з нацистським підґрунтям.

Пригадайте, хтось до Ющенка згадував про те, хто якою мовою спілкується, хто де народився, хто є титульною нацією і що в Україні існують проблеми між українцями та росіянами? Все це стало визрівати з подачі демагога Ющенка, який і повів країну шляхом націоналістичного протистояння.

У боротьбі за свою «величність», Ющенко забув про те, що існує економіка, що є громадяни, що треба не тільки втішатися самим собою, треба не тільки годинами розпатякувати про свою «геніальність», але й керувати державою.

На відміну від «папередників» він став першим Президентом який зробив неможливе – сам собі «програв» вибори на другий президентський термін. Вже у середині каденції він втратив більше половини електоральної підтримки. У пилу боротьби за «першість» став автором персоніфікованого скандалу і пішов чи не у рукопашний бій з власним Прем'єр-міністром.

Ніхто не говорить, що Тимошенко колись була янголом... Втім, і тут все пізнається у порівнянні. Якщо проводити прямі паралелі з сучасністю... то Юлія Володимирівна, як і Леонід Данилович може розраховувати на місце на небесному Олімпі.

Безглуздість вчинків Ющенко привели до влади Януковича. Мало хто собі міг уявити, що людина, яка має дві судимості, яка свого часу заробляла на життя тим, що брала перехожих на «гоп-стоп», стане спочатку Прем'єром, а згодом й Президентом.

Віктор Федорович, а точніше ті, хто його оточував, продовжили справу Кучми і побудували в країні систему кланового/родинного управління.

На відміну від Кучми і Ющенка, Янукович не соромлячись будував авторитарну країну. Його люди бралися за справу тільки під одним кутом зору: чи вигідно це мені й моїй родині?

За часів Януковича остаточно сформувалися родинні клани тих, хто приймав рішення і заробляв гроші. Іншим відводилася роль «рабів», які мали право «працювати у полі».

Втім, як не дивно і це звучить, але кожен знав і розумів, що відбувається. Кожен знав скільки мав права взяти, кому й скільки віддати.

Порівнюючи те, що було, з тим, що є, «тіньовики» кажуть: така ситуація задовольняла всіх – був «порядок», всі розуміли послідовність дій. Ми жили погано... Все пізнається у порівнянні...

За часів Януковича знову змінилися власники кабінетів, у які тепер призначали виключно тих, хто народився на Донбасі. Вже нікого не цікавило, яка у тебе освіта, досвід, стаж роботи – головне, що ти народився і працював у Єнакієво – чарівні слова, які забезпечували кар'єрне зростання...

Втім, не дивлячись на всі негаразди, неможна сказати, що за часів Януковича нічого не будували або не робили: країна дещо ожила й навіть спробувала рухатися у напрямку розвитку.

І тут нові карколомні зміни. Чим вони були викликані: політичним егоїзмом, економічною ненажерливістю, а може справді зрадою?

Колись історики обов'язково розтлумачать нашим нащадкам, що саме стало причиною того, що ми маємо сьогодні. Що то було: заколот чи безглуздя? Що призвело до такої ситуації?

Сучасна влада, сучасний Президент, сучасні керівники. Чим вони відрізняються від тих, що були. Чи стала країна жити краще? Чи є перспективи на виживання?

Ці питання цікавлять нажаль не мільйони, а тільки тисячі, а може й всього лише сотні пересічних громадян. Тоді як влада продовжує йти тим шляхом, який обрала вона і яким примушує йти мільйони.

Сучасний Президент став знову першим і унікальним у своєму роді...

Він став першим, кого було обрано такою великою кількістю голосів, що навіть не знадобився другий тур.

Він став першим, при кому Україна втратила частину території.

Він став першим, при кому на Сході України вже кілька років не вщухає збройний конфлікт (який він не може, а може не хоче загасити).

Він став першим, який за перший рік владі втратив 2/3 електоральної підтримки.

Він став першим, кого люди не ховаючись називають диктатором.

Він став першим, чия правляча політична сила під час проміжних виборів у ВРУ потерпіла повне фіаско – жодного представника від провладної партії.

Він став першим, при кому до влади приходять люди без освіти, без знань, без розуму (деякі із лікарняними довідками про те, що він несповна розуму, або навіть психічно хворий). Чому ці люди керують державою? Чому ці люди залякують адекватних громадян, нав'язуючи диктатуру?

Він став першим, хто спромігся, у той час як за його мовчазною згодою відбувається знищення народу, вести з так званим «ворогом» (в Україні не оголошено війну, а отже у нас немає офіційних збройних ворогів, а тим більше загарбників) пряму торгівлю.

Його підприємства працюють на території «ворога», приносять прибутки власнику і наповнюють бюджет «агресора».

Він став першим, при кому ведуть відкриту «охоту на відьом» (всі, хто думає не так як йому подобається – вороги народу).

Він став першим, при кому на збагачення «загарбника» працює вже майже 4 мільйони українців.

Він став першим, при кому державний бюджет та валютні резерви наповнюють грішми, які нелегально завозять з території «загарбника», що складає до $3 мільярдів.

За рахунок цих грошей держава намагається виживати. Ще стільки ж людей працюють за межами західного кордону держави. Ті, хто працюють «там» – навіть не думають про проблеми, які існують «тут».

Саме при ньому у фавору потрапили представники західних регіонів, тепер їх призначають на керівні посади. Саме у них є шанс стати прокурором чи начальником поліції навіть не маючи базової середньої освіти.

Саме при ньому закони у державі пишуть люди, які не тільки не мають профільної освіти, життєвого досвіду, але не мають навіть мізків для того, аби зрозуміти чим саме вони замаються і якими будуть наслідки їх «діяльності».

Нажаль, саме Верховна Рада України є сьогодні взірцем того, як не треба працювати, як не треба жити задля людей, як не треба взагалі нічого робити.

Не дивлячись на те, що новий політичний сезон вже місяць як стартував, політики так і не спромоглися зробити жодної адекватної заяви, а тим більше дії, яка б вказувала на те, що їх цікавить те, як люди переживуть цю зиму.

Поодинокі заяви, невиразні виступи – це все, чим може похвалитися сьогодні український Парламент.

Невже все на що здатні «політики» так це побитися з політичним опонентом перед камерами та надряпати на капоті нецензурні слова, і після цього хвалитися своєю неадекватністю і тим, що професійні психіатри називають: «Розумово нерозвинена людина»? І все це заради того, аби кілька сотень таких саме «недорозвинених» плескали у долоні і кричали «Браво»?

Неадекватність поведінки, неадекватність розумового розвитку. Раніше таких не допускали до виконання навіть некваліфікованої праці. Максимум на що вони могли розраховувати так це підмітати подвір'я на «базарі» та прибирати у громадській вбиральні на пероні вокзалу.

А сьогодні ці люди мають високе звання «Народний депутат України». Неадекватні люди приводять до влади неадекватних політиків...

Де ж інші політичні рухи та партії, які не представлені у парламенті? Чого чекають? Виборчого процесу?

Чому така тиша на політичному небосхилі Україні? Може у нас все настільки добре, що більшість народу вже зголосилася з ситуацією і готова вимирати відповідно до планів Банкової та Грушевського?

З часів Ющенко в Україні у тренді була тема «Голодомор Українського народу»...

Цікаво, як цей період з часом будуть називати історики: просто «Насильницьке знищення» чи «Централізована децентралізація населення»?

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2022 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів