Прощавай спекота літа, привіт політична
Перші дні осені замінюють природну спекоту літа на підвищення температурного режиму на термометрі політичному...
Перший день осені цього року не порадував більшість пересічних громадян, адже саме з 1 вересня Уряд Гройсмана у черговий раз, планово підняв для населення тарифи на електричну енергію одразу на 25%, і це при тому, що наші статки стали меншими за рахунок того, що долар, який останні кілька місяців був більш-менш стабільним, знову взявся за своє і став рости у ціні.
Сталося те, про що не раз говорили фахівці – дестабілізація почнеться з настанням нового політичного сезону, з відкриття нової сесії Верховної Ради України. Цього тижня, 6 вересня, у вівторок, депутати зберуться на своє перше засідання для того, аби дати офіційний старт новому політичному сезону.
Яким він буде? З чим ми до нього прийшли? Саме про це й поговоримо. Порадувати немає чим. Крім того, що зросли на 25% тарифи на електрику, ми маємо ще цілу купу інших неприємних речей, які пов'язані як із внутрішньополітичним та і зовнішнім життям держави.
Міжнародний валютний фонд знову знайшов привід для того, аби не розглядати питання про виділення чергового траншу. Нагадаю, що Україна вже рік живе без зовнішніх вливань. Здавалось би чудово – не позичаємо, але продовжуємо жити. В Усякому разі у пана Гройсмана саме так трактують цю «стабільність».
Та, чи насправді це стабільність? Чи мають «райдужні» заспокоєння під собою реальне підґрунтя? Чи насправді в країні настала стабільність? Більшість політиків, на відміну від представників правлячої політичної партії, КМУ та Адміністрації Президента стверджують, що її немає.
Панів від влади зрозуміти можна, чим більше вони говорять про стабільність, успіх і розвиток, тим більше створюють ілюзію, що вони добре працюють. Та, нажаль, «успіхи» ми маємо тільки на словах цих політиків. На ділі, і це бачать громадяни держави, ситуація далека від того, аби нею хвалитися.
Нам говорять про те, що слід пишатися тим, що ми й досі не оголосили дефолт. Нам слід пишатися тим, що не почали віддавати за борги землі і самих українців. Але, нам жодного слова не говорять про те, як далеко ми від дефолту і від того моменту коли державу почнуть розпродавати за борги.
Нагадаю, 1 вересня Україна повинна була виплатити чергові $500 млн. зовнішнього боргу, що не могло не вплинути на те, що долар знову поповз у гору. І хоча в НБУ і Уряді продовжують переконувати, що долар дорожчає у силу кількох несприятливих обставин, які випадково збіглися у часі та просторі, насправді це не так.
Прикро, але зі зміною Уряду, ми не отримали відповідь на головне питання порядку денного життя держави: куди, а головне яким шляхом ми рухаємося? За весь цей час не було жодного повідомлення про те, що почало працювати виробництво.
При Гройсмані перестали навіть говорити про те, що у України є шанс на стабілізацію. Не повідомляють і про те, що ситуація покращилася настільки, що ми почали нарешті заробляти валюту для того, аби гасити зовнішні борги. Натомість кожного дня ми чуємо про те, що КМУ вживає все більш драконівські заходи щодо всебічної економії та підвищує ціни.
Підсумки першого півріччя, які не так давно обнародував Держстат свідчать: стабілізації не сталося, як не сталося й нарощування виробництва. Але про це мовчать.
Відомо, що статистика «дама» невблаганна, її обманути й обвести навколо пальця неможливо, але її даними можна маніпулювати, їх можна використовувати у політичних цілях. Підтасовуючи дані відповідним чином, можна «малювати» ту картину, яку хоче замовник. А на ділі? На ділі справа далека від «малюнків».
«Пані» Статистика свідчить: бюджет за перше півріччя не виконаний, а фахівці переконують, що за підсумками року слід чекати ще більшого падіння надходжень, а отже боргів по соціальним виплатам буде ще більше.
Те ж саме буде стосуватися й погашень боргових зобов'язань по зовнішнім запозиченням. Якщо до кінця року гроші від МВФ не надійдуть, а такі перспективи дуже ймовірні, то вже у грудні ми змушені будемо оголосити не технічний, а повноцінний економічний дефолт.
Чого чекати? Уряд буде змушений: припинити виплачувати соціальні виплати; датувати Пенсійний фонд; забути про хвалені компенсації з бюджету. Наслідки? Люди залишаться один на один з безумними цінами та тарифами.
А коли вони тотально перестануть платити по платіжкам, в крані настане справжній колапс, який спробують вирішити одним «простим» шляхом – розпродажем держави «інвесторам» за борги. Хто знає, можливо ми наближуємося до розв'язки, яку було закладено в основу?
Скільки владі ще вдасться обманювати і дурити народ? Зараз сказати важко. Та, скоріш за все, вже цієї зими настане той самий момент, про який постійно говорять опозиційні політики: не можна весь час безкарно обманювати людей, рано чи пізно вони це зрозуміють і вимагатимуть відповідальності за злочини.
Наприклад історія з обманом щодо Європейської інтеграції, яка тягнеться не перший рік. Ми знову чуємо обіцянки, що ще трішечки і ми нарешті отримаємо омріяну «свободу» у вигляді «безвізового режиму» з ЄС.
Цю обіцянку повторюють як Життєдайну Мантру вже три роки. Хоча, як на мене, то це та сама «морквина» перед носом віслюка, за якою йде частина країни. «Морквину» дістають кожні 3 – 4 місяці, коли керманичі знову й знову розповідають одну й ту ж історію: чи не завтра будуть підписані папери і настане свято.
Тут так само як і зі статистикою, про яку ми говорили вище: маніпуляція свідомістю, без відповіді на постановче питання: кому потрібен «безвізовий режим»? Хто зможе дозволити собі їздити у Європу? 98% населення України не цікавлять безвізові преференції, адже вони ними ніколи не скористаються.
«Безвізовий» не означає «безкоштовний». Він не знімає всі інші обов'язкові вимоги: гроші, страховки, квитки тощо. «Безвізовий» так само не значить «робочій». Для працевлаштування треба мати дозвіл. Що ж тоді «безвізовий режим», чому за нього йде така боротьба?
Це й є та сама «морквина», уявний символ. Народ намагаються знову обдурити, між «безвізовим режимом» і членством у Європі ставлять знак тотожності. Необізнані громадяни, і у першу чергу неосвічені молоді люди, ведуться на брехливі, але такі яскраві картинки політичної пропаганди: «Як все буде здорово!».
Пропагандисти мовчать за рахунок чого це може статися, і про те, чому не стається. Для того, аби все сталося, треба аби ті, хто живе на «широку ногу» і обкрадає сотні тисяч українців щодня – від цього відмовилися... Реально? Ні!
Невже ви думаєте, що у Європі не бачать, що відбувається в Україні? Невже вони не бачать: корупцію, того, що владна купка огалтілих маразматиків грабує державу і змінює її устрій під себе?
Диктатура, панщина, кабала – все це є в Україні. Це наші співгромадяни через підконтрольні ЗМІ отримують щодня порцію пропагандистського сурогату: «у нас все добре», «нами пишається Європа та Америка». Тих, хто говорить інше, чекає доля телеканалу «Інтер»?
Влада знову наступає на ті самі граблі, які валялися у неї під ногами після Майдану, коли купки безумних націоналістів кинулися зі Заходу на Схід встановлювати свої порядки. Тоді влада на це не відреагувала і отримала ситуацію, яку сьогодні «сором'язливо» називають – «АТО» і «анексія Криму».
Потім ми пережили безкарні події на адміністративному кордоні із АРК, коли люди певної національності, з автоматичною незаконною зброєю у руках, стали встановлювати власні порядки. Тепер терористичний акт у центрі столиці, проти провідного каналу, і влада знову мовчить.
Жодної офіційної реакції: ані Президент, ані Прем'єр, ані Голова ВРУ. Про силовиків взагалі мовчу. Головний міліціянт, чи нині вже поліціянт по боротьбі із «злочинністю» у соціальних мережах, розповідає про те, що слідчі ведуть розслідування за надуманими фактами узгодженої редакційної діяльності каналу з якимись там «ворогами народу», а те, що відбулося вчора називає не інакше як факт «хуліганства». Всі ознаки того, що влада незацікавлена у об'єктивному розслідуванні того, що сталося.
Що ж стосується політичного сурогату, проти якого протистоять деякі журналісти, то для тих, хто читає новин на англійській, французькій, німецькій чи навіть польській мовах, нічого нового у тому, про що говорить той же «Інтер», який чомусь вирішили призначити «проросійським», не має.
Як би ви читали, то дізналися б з першоджерел, що вони насправді думають про нас: пересічні європейці, американці й чути не чули про те, що відбувається всередині України, їх це не цікавить. Їм все одно, що відбувається на наших кордонах. Коли нам розповідають, що вся Європа підтримує Україну... це не більше ніж пропаганда.
Буз сумніву, є окремі політики, які насправді висловлюють занепокоєність стосунками між Києвом та Москвою. Але, запевняю вас, якби це питання насправді турбувало Європу, то вона б вже давно ввела проти Москви такі санкції, що остання на колінах би приповзла просити пробачення. На ділі все далеко не так, як у пропаганді. Насправді Європа, рівно як і Азія та й Америка, зацікавлені у співпраці з Москвою (і навпаки).
Пам'ятаєте історію з «Містралями», які Франція начебто не віддала Росії, яка за них заплатила? Втрачати замовників не вигідно. Це, на відміну від черні, розуміють і верховні правителі України. Зверніть увагу, за весь час «зовнішнього конфлікту з Росією», приватні підприємства, володарями яких є перші особи держави, як працювали так і продовжують працювати.
Припинили стосунки тільки державні підприємства, які мали щось постачати у Росію чи отримувати з неї. Хто від цього постраждав? Відповідь відома. Що ж стосується приватних підприємств, то вони як працювали, так і продовжують працювати.
Коли говорять про такі зв'язки, то одразу згадують «Рошен», власником якого є відома в Україні особа. Але при цьому забувають сказати, що таж сама особа володіє ще десятками підприємств, загальний товарообіг яких з Росією перевищує обсяги «Рошена» у 3 – 5 разів. Не знали?
Ну й правильно. Навіщо псувати собі нерви. Ви продовжуєте слухати пропагандистські промови, продовжуєте вірити у всі ті казки, які для вас пишуть на замовлення Банкової та Грушевського. Люди хочуть вірити у казку. Хочуть і вірять, що добро переможе «бабло». Нажаль, так буває тільки у казках, в житті все по-іншому.
Так і у казці про «безвізовий режим». Хіба хтось розкаже правду про те, що налякана біженцями Європа навряд чи ризикне нарватися на ще один потік біженців з боку У країни у якої відкриті зовнішні кордони на Сході і дуже нестабільні на Півдні? Чи ризикне Європа отримати нову хвилю незаконних мігрантів?
Нагадаю, що інформацію, яку розповсюдили окремі провладні ЗМІ з посиланням на одного з Європейських політиків, що вже з 1 січня для України буде відкрито проїзд у Європу без віз – знову спростували. Політик, на якого посилалися ЗМІ, заявив, що він у очі не бачив ті документи, наявність яких йому приписали журналісти, а ще про те, що йому взагалі нічого не відомо, про те, що такі документи існують, і що мова йде про такий короткий термін. Знову пропаганда.
Ось з такими невтішним перспективами ми підійшли до відкриття нового політичного сезону в Україні.
У вівторок, 6 вересня, депутати зберуться на урочисте засідання. Чи слід чекати чогось надзвичайного? Можливо. Відомо, що у ВРУ вже зареєстровано законопроект про створення ТСК щодо подій навколо ТК «Інтер».
Чого слід чекати ще? Політики й далі будуть заробляти бали у політичних баталіях й готуватися до позачергових виборів. Влада далі галасуватиме, що хтось «розгойдує човен»; що все, що сказане проти неї, всі звинувачення у тому, що вона не працює є не чим іншим, як «зрадою національних інтересів»; а всі розмови про те, що громадянам живеться все гірше, є «підривом національних інтересів країни».
Чого чекати від нового політсезону? Ще більшої цензури? Заборони висловлювання думок та критики? Люди й так вже бояться це робити. Чому? Та тому, що божевільні т.з. «активісти» з націоналістичним ухилом одразу починають звинувачують таких людей у зраді.
Думаю, що слід чекати того, що й у подальшому невеличка купа осіб, яка вважає себе представниками усього народу, узурпувавши право говорити від імені всіх й далі не даватиме можливість більшості вільно висловлювати свої думки. Люди й далі боятимуться говорити через те, що проти них можуть бути відкриті кримінальні провадження.
Невже ми дійшли до ситуації, яка була у колишньому Радянському Союзі – дисидентство? Правда у нас поки не дають терміни ув'язнення за політичні уподобання, але це не за горами. Політичні ув'язнені були за часів Януковича. Такими вважали себе ті, хто страждав у в'язницях за надуманими злочинами чи сфабрикованими звинуваченнями.
Невже ця влада, перед тим як вона піде у небуття, залишить по собі політичні репресії, суди над тими, хто незгоден з владою та нову революцію? Втім, це тема іншої розмови.
Новий політичний сезон стартує. На мапі є нові політичні партії, які остаточно сформувалися за час літніх канікул. Про себе у нових іпостасях заявили пани Рабінович та Саакашвіллі. Ролі розписані, дійові особи та виконавці визначені.
Чи будуть зміни? А ось це вже залежить не від тих, хто справно грає ролі і несе образи, а тих, кого влада намагається не помічати: вас – пересічних громадян України. Все буде залежати від вас. Самі по собі ані влада, ані опозиція нічого змінювати не будуть. Їх все й так влаштовує.
Що вигідно народу? Думайте, вирішуйте. Чи стануть ці осінь і зима етапом великих зміни у долі Українського народу? Відповідь знає тільки сам народ...
Перший день осені цього року не порадував більшість пересічних громадян, адже саме з 1 вересня Уряд Гройсмана у черговий раз, планово підняв для населення тарифи на електричну енергію одразу на 25%, і це при тому, що наші статки стали меншими за рахунок того, що долар, який останні кілька місяців був більш-менш стабільним, знову взявся за своє і став рости у ціні.
Сталося те, про що не раз говорили фахівці – дестабілізація почнеться з настанням нового політичного сезону, з відкриття нової сесії Верховної Ради України. Цього тижня, 6 вересня, у вівторок, депутати зберуться на своє перше засідання для того, аби дати офіційний старт новому політичному сезону.
Яким він буде? З чим ми до нього прийшли? Саме про це й поговоримо. Порадувати немає чим. Крім того, що зросли на 25% тарифи на електрику, ми маємо ще цілу купу інших неприємних речей, які пов'язані як із внутрішньополітичним та і зовнішнім життям держави.
Міжнародний валютний фонд знову знайшов привід для того, аби не розглядати питання про виділення чергового траншу. Нагадаю, що Україна вже рік живе без зовнішніх вливань. Здавалось би чудово – не позичаємо, але продовжуємо жити. В Усякому разі у пана Гройсмана саме так трактують цю «стабільність».
Та, чи насправді це стабільність? Чи мають «райдужні» заспокоєння під собою реальне підґрунтя? Чи насправді в країні настала стабільність? Більшість політиків, на відміну від представників правлячої політичної партії, КМУ та Адміністрації Президента стверджують, що її немає.
Панів від влади зрозуміти можна, чим більше вони говорять про стабільність, успіх і розвиток, тим більше створюють ілюзію, що вони добре працюють. Та, нажаль, «успіхи» ми маємо тільки на словах цих політиків. На ділі, і це бачать громадяни держави, ситуація далека від того, аби нею хвалитися.
Нам говорять про те, що слід пишатися тим, що ми й досі не оголосили дефолт. Нам слід пишатися тим, що не почали віддавати за борги землі і самих українців. Але, нам жодного слова не говорять про те, як далеко ми від дефолту і від того моменту коли державу почнуть розпродавати за борги.
Нагадаю, 1 вересня Україна повинна була виплатити чергові $500 млн. зовнішнього боргу, що не могло не вплинути на те, що долар знову поповз у гору. І хоча в НБУ і Уряді продовжують переконувати, що долар дорожчає у силу кількох несприятливих обставин, які випадково збіглися у часі та просторі, насправді це не так.
Прикро, але зі зміною Уряду, ми не отримали відповідь на головне питання порядку денного життя держави: куди, а головне яким шляхом ми рухаємося? За весь цей час не було жодного повідомлення про те, що почало працювати виробництво.
При Гройсмані перестали навіть говорити про те, що у України є шанс на стабілізацію. Не повідомляють і про те, що ситуація покращилася настільки, що ми почали нарешті заробляти валюту для того, аби гасити зовнішні борги. Натомість кожного дня ми чуємо про те, що КМУ вживає все більш драконівські заходи щодо всебічної економії та підвищує ціни.
Підсумки першого півріччя, які не так давно обнародував Держстат свідчать: стабілізації не сталося, як не сталося й нарощування виробництва. Але про це мовчать.
Відомо, що статистика «дама» невблаганна, її обманути й обвести навколо пальця неможливо, але її даними можна маніпулювати, їх можна використовувати у політичних цілях. Підтасовуючи дані відповідним чином, можна «малювати» ту картину, яку хоче замовник. А на ділі? На ділі справа далека від «малюнків».
«Пані» Статистика свідчить: бюджет за перше півріччя не виконаний, а фахівці переконують, що за підсумками року слід чекати ще більшого падіння надходжень, а отже боргів по соціальним виплатам буде ще більше.
Те ж саме буде стосуватися й погашень боргових зобов'язань по зовнішнім запозиченням. Якщо до кінця року гроші від МВФ не надійдуть, а такі перспективи дуже ймовірні, то вже у грудні ми змушені будемо оголосити не технічний, а повноцінний економічний дефолт.
Чого чекати? Уряд буде змушений: припинити виплачувати соціальні виплати; датувати Пенсійний фонд; забути про хвалені компенсації з бюджету. Наслідки? Люди залишаться один на один з безумними цінами та тарифами.
А коли вони тотально перестануть платити по платіжкам, в крані настане справжній колапс, який спробують вирішити одним «простим» шляхом – розпродажем держави «інвесторам» за борги. Хто знає, можливо ми наближуємося до розв'язки, яку було закладено в основу?
Скільки владі ще вдасться обманювати і дурити народ? Зараз сказати важко. Та, скоріш за все, вже цієї зими настане той самий момент, про який постійно говорять опозиційні політики: не можна весь час безкарно обманювати людей, рано чи пізно вони це зрозуміють і вимагатимуть відповідальності за злочини.
Наприклад історія з обманом щодо Європейської інтеграції, яка тягнеться не перший рік. Ми знову чуємо обіцянки, що ще трішечки і ми нарешті отримаємо омріяну «свободу» у вигляді «безвізового режиму» з ЄС.
Цю обіцянку повторюють як Життєдайну Мантру вже три роки. Хоча, як на мене, то це та сама «морквина» перед носом віслюка, за якою йде частина країни. «Морквину» дістають кожні 3 – 4 місяці, коли керманичі знову й знову розповідають одну й ту ж історію: чи не завтра будуть підписані папери і настане свято.
Тут так само як і зі статистикою, про яку ми говорили вище: маніпуляція свідомістю, без відповіді на постановче питання: кому потрібен «безвізовий режим»? Хто зможе дозволити собі їздити у Європу? 98% населення України не цікавлять безвізові преференції, адже вони ними ніколи не скористаються.
«Безвізовий» не означає «безкоштовний». Він не знімає всі інші обов'язкові вимоги: гроші, страховки, квитки тощо. «Безвізовий» так само не значить «робочій». Для працевлаштування треба мати дозвіл. Що ж тоді «безвізовий режим», чому за нього йде така боротьба?
Це й є та сама «морквина», уявний символ. Народ намагаються знову обдурити, між «безвізовим режимом» і членством у Європі ставлять знак тотожності. Необізнані громадяни, і у першу чергу неосвічені молоді люди, ведуться на брехливі, але такі яскраві картинки політичної пропаганди: «Як все буде здорово!».
Пропагандисти мовчать за рахунок чого це може статися, і про те, чому не стається. Для того, аби все сталося, треба аби ті, хто живе на «широку ногу» і обкрадає сотні тисяч українців щодня – від цього відмовилися... Реально? Ні!
Невже ви думаєте, що у Європі не бачать, що відбувається в Україні? Невже вони не бачать: корупцію, того, що владна купка огалтілих маразматиків грабує державу і змінює її устрій під себе?
Диктатура, панщина, кабала – все це є в Україні. Це наші співгромадяни через підконтрольні ЗМІ отримують щодня порцію пропагандистського сурогату: «у нас все добре», «нами пишається Європа та Америка». Тих, хто говорить інше, чекає доля телеканалу «Інтер»?
Влада знову наступає на ті самі граблі, які валялися у неї під ногами після Майдану, коли купки безумних націоналістів кинулися зі Заходу на Схід встановлювати свої порядки. Тоді влада на це не відреагувала і отримала ситуацію, яку сьогодні «сором'язливо» називають – «АТО» і «анексія Криму».
Потім ми пережили безкарні події на адміністративному кордоні із АРК, коли люди певної національності, з автоматичною незаконною зброєю у руках, стали встановлювати власні порядки. Тепер терористичний акт у центрі столиці, проти провідного каналу, і влада знову мовчить.
Жодної офіційної реакції: ані Президент, ані Прем'єр, ані Голова ВРУ. Про силовиків взагалі мовчу. Головний міліціянт, чи нині вже поліціянт по боротьбі із «злочинністю» у соціальних мережах, розповідає про те, що слідчі ведуть розслідування за надуманими фактами узгодженої редакційної діяльності каналу з якимись там «ворогами народу», а те, що відбулося вчора називає не інакше як факт «хуліганства». Всі ознаки того, що влада незацікавлена у об'єктивному розслідуванні того, що сталося.
Що ж стосується політичного сурогату, проти якого протистоять деякі журналісти, то для тих, хто читає новин на англійській, французькій, німецькій чи навіть польській мовах, нічого нового у тому, про що говорить той же «Інтер», який чомусь вирішили призначити «проросійським», не має.
Як би ви читали, то дізналися б з першоджерел, що вони насправді думають про нас: пересічні європейці, американці й чути не чули про те, що відбувається всередині України, їх це не цікавить. Їм все одно, що відбувається на наших кордонах. Коли нам розповідають, що вся Європа підтримує Україну... це не більше ніж пропаганда.
Буз сумніву, є окремі політики, які насправді висловлюють занепокоєність стосунками між Києвом та Москвою. Але, запевняю вас, якби це питання насправді турбувало Європу, то вона б вже давно ввела проти Москви такі санкції, що остання на колінах би приповзла просити пробачення. На ділі все далеко не так, як у пропаганді. Насправді Європа, рівно як і Азія та й Америка, зацікавлені у співпраці з Москвою (і навпаки).
Пам'ятаєте історію з «Містралями», які Франція начебто не віддала Росії, яка за них заплатила? Втрачати замовників не вигідно. Це, на відміну від черні, розуміють і верховні правителі України. Зверніть увагу, за весь час «зовнішнього конфлікту з Росією», приватні підприємства, володарями яких є перші особи держави, як працювали так і продовжують працювати.
Припинили стосунки тільки державні підприємства, які мали щось постачати у Росію чи отримувати з неї. Хто від цього постраждав? Відповідь відома. Що ж стосується приватних підприємств, то вони як працювали, так і продовжують працювати.
Коли говорять про такі зв'язки, то одразу згадують «Рошен», власником якого є відома в Україні особа. Але при цьому забувають сказати, що таж сама особа володіє ще десятками підприємств, загальний товарообіг яких з Росією перевищує обсяги «Рошена» у 3 – 5 разів. Не знали?
Ну й правильно. Навіщо псувати собі нерви. Ви продовжуєте слухати пропагандистські промови, продовжуєте вірити у всі ті казки, які для вас пишуть на замовлення Банкової та Грушевського. Люди хочуть вірити у казку. Хочуть і вірять, що добро переможе «бабло». Нажаль, так буває тільки у казках, в житті все по-іншому.
Так і у казці про «безвізовий режим». Хіба хтось розкаже правду про те, що налякана біженцями Європа навряд чи ризикне нарватися на ще один потік біженців з боку У країни у якої відкриті зовнішні кордони на Сході і дуже нестабільні на Півдні? Чи ризикне Європа отримати нову хвилю незаконних мігрантів?
Нагадаю, що інформацію, яку розповсюдили окремі провладні ЗМІ з посиланням на одного з Європейських політиків, що вже з 1 січня для України буде відкрито проїзд у Європу без віз – знову спростували. Політик, на якого посилалися ЗМІ, заявив, що він у очі не бачив ті документи, наявність яких йому приписали журналісти, а ще про те, що йому взагалі нічого не відомо, про те, що такі документи існують, і що мова йде про такий короткий термін. Знову пропаганда.
Ось з такими невтішним перспективами ми підійшли до відкриття нового політичного сезону в Україні.
У вівторок, 6 вересня, депутати зберуться на урочисте засідання. Чи слід чекати чогось надзвичайного? Можливо. Відомо, що у ВРУ вже зареєстровано законопроект про створення ТСК щодо подій навколо ТК «Інтер».
Чого слід чекати ще? Політики й далі будуть заробляти бали у політичних баталіях й готуватися до позачергових виборів. Влада далі галасуватиме, що хтось «розгойдує човен»; що все, що сказане проти неї, всі звинувачення у тому, що вона не працює є не чим іншим, як «зрадою національних інтересів»; а всі розмови про те, що громадянам живеться все гірше, є «підривом національних інтересів країни».
Чого чекати від нового політсезону? Ще більшої цензури? Заборони висловлювання думок та критики? Люди й так вже бояться це робити. Чому? Та тому, що божевільні т.з. «активісти» з націоналістичним ухилом одразу починають звинувачують таких людей у зраді.
Думаю, що слід чекати того, що й у подальшому невеличка купа осіб, яка вважає себе представниками усього народу, узурпувавши право говорити від імені всіх й далі не даватиме можливість більшості вільно висловлювати свої думки. Люди й далі боятимуться говорити через те, що проти них можуть бути відкриті кримінальні провадження.
Невже ми дійшли до ситуації, яка була у колишньому Радянському Союзі – дисидентство? Правда у нас поки не дають терміни ув'язнення за політичні уподобання, але це не за горами. Політичні ув'язнені були за часів Януковича. Такими вважали себе ті, хто страждав у в'язницях за надуманими злочинами чи сфабрикованими звинуваченнями.
Невже ця влада, перед тим як вона піде у небуття, залишить по собі політичні репресії, суди над тими, хто незгоден з владою та нову революцію? Втім, це тема іншої розмови.
Новий політичний сезон стартує. На мапі є нові політичні партії, які остаточно сформувалися за час літніх канікул. Про себе у нових іпостасях заявили пани Рабінович та Саакашвіллі. Ролі розписані, дійові особи та виконавці визначені.
Чи будуть зміни? А ось це вже залежить не від тих, хто справно грає ролі і несе образи, а тих, кого влада намагається не помічати: вас – пересічних громадян України. Все буде залежати від вас. Самі по собі ані влада, ані опозиція нічого змінювати не будуть. Їх все й так влаштовує.
Що вигідно народу? Думайте, вирішуйте. Чи стануть ці осінь і зима етапом великих зміни у долі Українського народу? Відповідь знає тільки сам народ...
Заслужений журналіст України
Сергій ОСОЛОДКІН
