Одні не хочуть, інші не можуть

Народ – винаймає на роботу тих, хто повинен «орати» з ранку до ночі, як раби на плантаціях, аби задовольнити примхи «володаря».

Натомість маємо ситуацію з точністю до навпаки. «Раби» експлуатують «власників» які ніяк не можуть збагнути – так не буває!

Колись же настане час, і народ зрозуміє, що жити добре це не «привілеї» – це право: мати роботу, відпочинок, дачі, машини, дешеві продукти, розваги, ті самі речі, які дозволяють собі «раби» та їх діти: «Бентлі», уікенд за межами «любимої» держави, на території якої вони носять патріотичні вишиванки, горлають: «Слава Україні!» (тримаючи у штанях дулю), «Геть – комуністів і регіоналів!» (з якими крадуть і будують приватний капітал), «Ганьба!» (у бік тих, хто вчора був їх босами, а поза камерами є – друзями). Чи можна їх поважати? Чи можна їм довіряти?

Людина має право на власну думку, віросповідання, політичну діяльність. Ми, як нормальні громадяни, повинні це право поважати. Цього вимагає Конституція, відповідно до якої, ми всі рівні. Втім, хтось вважає себе більш «рівним» і має більше привілей. У який спосіб вони отримані? Як правило за рахунок порушення Закону!

Закони порушували ті, хто були перед цими. Перед тим їх порушували «папередники», їх порушують ті, хто при владі сьогодні: потураючи права тих, хто потурав їх права вчора.

Пригадайте, як закривали рот БЮТ, коли при владі була Партія регіонів; як закривали рот комуністам, коли до влади пришла «демократична коаліція». Подивіться, як закривають сьогодні рот ПР... Що змінилося? Тільки те, що той, хто закриває рот сьогодні, вчора вимагав: «Не порушуйте право опозиції». «Вчорашні» стали розуміти «сьогоднішніх»? Ні! Чому? Влада! З'явилися «можливості».

Пригадайте, як Віктор Федорович приїжджав у ВРУ «давити» підконтрольних, аби ті «правильно» голосували. Тоді опозиція «Рвала його, що Тузик тряпку»: «диктатор», «узурпатор»... Сьогодні? Часто-густо ті ж самі обличчя, тільки прізвище Президента інше. Вимоги? «Голосуй!».

Часто чуємо «Політичне вмотивоване рішення». Що це таке? «Домовленість когось, з кимось, про щось». Про що домовляються політики? Як їм жити. Кому? Народу? Дзуськи їм! Нічого нового... І ці видають рішення для покрашення життя «офшорників», під «вивіскою» покращили життя «господарів»...

Де законність рішень? Вони «більшості» не потрібні? Їм треба привести до влади своїх? Тих, хто давав гроші на «революцію», хто замовляв результати, хто хоче повернути вкладене, і хоч трішечки (бодай 500%) «наварити», інакше, навіщо все то було затівати...

Як зняти з посади одних і поставити своїх? Вигадали «люстрацію». Навіть Закон прийняли, який не відповідає Конституції. Кого це цікавить? І тут проблема: навіть виправдовуючись «політичною доцільністю», доводиться рахуватися з тим, що існують права громадян: їх не можна просто взяти й звільнити лише тому, що так комусь заманулося. Чим не узурпація влади?

А коли Конституційний суд взявся розглядати це питання, випадково чи ні, стався «витік» інформації. Після чого окремі політики голосно заявили: певні судді Конституційного суду змінили свою думку, і не будуть голосувати за те, аби Закон «Про люстрацію» визнати неконституційним. Хіба це не тиск на Суд?

А що ж люди? Як вони сприймають ситуацію? Як вони реагують на те, що відбувається в Україні? Днями оприлюднили результати опитування, які приголомшили: більшість громадян не сприймає владу.

За даними «Українського інституту майбутнього» (заснований у травні 2016 року політтехнологом Тарасом Березовцем, політичним аналітиком і шеф-редактором порталу «Хвиля» Юрієм Романенко, нардепами Антоном Геращенко, «Народний фронт» і Олексієм Скрипником «Самопоміч», президентом компанії «Ефективні інвестиції» Ігорем Ліскі), в українському політикумі відсутні лідери громадських симпатій, більше 60% громадян не вірять в успішність реформ...

«Як ви оцінюєте події на Майдані та підсумки «Революції гідності» (можна було обрати 3 варіанти відповіді):
28,3% – «Режим Януковича довів народ до відчаю, тому не залишилося альтернатив».
26,3% – «Революція ще не закінчилася, а тому рано говорити про підсумки».
20,3% – «Це була велика історична подія, яка поклала початок змінам на краще в Україні».
20,3% – «Я не підтримував Майдан тоді і не підтримую його сьогодні».
17,7% – «Ми все зробили правильно, але не усвідомлювали до кінця наслідки».
13,4% – «Якщо б я знав, що буде сьогодні, то не підтримав би Майдан».
7,6% – «Це дула спецоперація заходу».
6,8% – «Це була спецоперація російських спецслужб, щоб добити Україну».
4,1% – Власна відповідь; 0,7% – іншої думки; 0,4% – немає відповіді.

Картина невтішна. Більшість, констатуючи ситуацію з режимом Януковича, відмовляється говорити про результати, вважаючи, що нічого не закінчилося, і може мати логічне продовження, т.т. вони незадоволені тим, що мають. В суспільстві домінуюча складова ті, хто не підтримував Майдан, і не готовий його підтримувати, враховуючи його «результати».

Мабуть саме тому відповідаючи на питання: «Чи можливе повторення Майдану у найближчий час?»: 50,1% відповідають «Ні, не можливо»; 29,5% – «Можливе, за певних умов»; 19,6% – «Так, з великою ймовірністю». Не мають відповіді – 0,8%.

Це свідчить: у мас є «революційні» думки, але вони не готові їх відстоювати. Хоча, громадяни більше не готова терпіти те, що відбувається, навіть заради «світлого майбутнього»: «Як довго готові громадяни терпіти погіршення свого стану заради проведення реальних реформ?»: «Немає вже можливості терпіти» – 56,9%; «Готові потерпіти 1 рік» – 19,4%. «Від 2 до 3 років» – 13,4. «Від 3 до 5 років» – 7,3%. Інша відповідь – 2,8%; немає відповіді – 0,2%. Результати можна інтерпретувати так: влада вичерпує ліміт довіри; народ хоче бачити результати вже сьогодні; чекати далі – нікуди.

Дуже цікавими є відповіді на питання: «Хто несе головну відповідальність за кризу в країні?»:
39,9% – «Президент Порошенко і його політична сила»;
18,4% – «Уряд Яценюка»;
17,4% – «Колишній президент Янукович і Партія регіонів»;
17,2% – «Народ України», що допускає таку владу»;
15,5% – «Олігархи»;
6,7% – «Росія»;
3,3% – «США»;
1,7% – «Західні країни».
Власний варіант відповіді – 3,3%; інші особи – 1,7%; немає відповіді – 0,1%.

Сумарно дві правлячі політичні сили та їх лідери, мають абсолютну кількість негативу. Народ вважає їх винними у тому, що відбувається в країні.

Дуже цікавою, на мій погляд, є відповідь про те, що народ вважає винним у тому, що є самого себе. Це свідчить, що пересічні громадяни все більше починають розуміти, що саме вони є носіями влади, і що саме вони приводять у владу тих, хто погіршує їх життя.

Це говорить й про те, що свідомість українців потрохи змінюється, і якщо й далі все буде рухатися таким чином, то не виключений варіант, що у недалекому майбутньому тих, хто буде голосувати за гречку та суповий набір буде все менше, а підкуп буде все менш дієвим.

Наскільки це так, можуть показати й найближчі вибори, які відбудуться у Херсоні менш як за місяць. Ми бачимо, що у ВРУ намагаються пройти й ті, кого народ вважає у першу чергу винними в тому, що відбувається з державою. Всі політсили, які народ ототожнює з владою, з погіршенням життя, набрали велику кількість мінусів.

Скоріш за все представникам: «Солідарності», «Народного фронт» (опосередкована підтримка одного з самовисуванців) та «Партії регіонів» (асоціація із сьогоднішнім «Опозиційним блоком») треба добре задуматися і не дуже дивуватися, коли вони програють.

Якщо спрацює здоровий глузд і народ відмовиться від «подачок» і не буде боятися адміністративному тиску, то він більше не пустить у владу представників тих політсил, які вважає своїми кривдниками.

Про недовіру владі говорять і відповіді на питання: «Чи вірите ви, що Уряд Володимира Гройсмана зможе провести успішні реформи?».
«Ні, не зможе» – 64%; «Так, зможе» – 22,4%. Власний варіант – 13,0%; немає відповіді – 0,6%.
Такого рівня недовіри Уряд не мав жодного разу за всі 25 років Незалежності. Що являє собою цей Уряд? Це дзеркало «демократичних» сил ВРУ. КМУ – Коаліція. Члени КМУ – Президент. 64% респондентів не вірять Прем'єру, а отже не вірять тому, хто його «пристроїв» до влади. Показово!

«Якщо б вибори Президента України відбулися у найближчу неділю, за кого з наведеного списку готові проголосувати Українці?»
Петра Порошенка – 7,6%
Юлію Тимошенко – 7,3%
Андрія Садового – 6,8%
Олег Ляшко – 6,4%
Міхеіла Саакашвілі – 5,6%
Надію Савченко – 4,1%
Михайла Добкіна – 2,9%
Олега Тягнибока – 2,8%
Петра Симоненка – 2,1%
Арсенія Яценюка – 1,4%
Віталія Кличко – 1,2%
Власний варіант – 20,2%; інша особа – 2,4%; немає відповіді – 0,9%.
Не буду брати участь у виборах – 28,1%.
Третина населення не довіряє жодному з політиків. Результат абсолютний, кілька останніх років 30 – 40% громадян не беруть участь у голосуванні.

Результати цього питання відповідають на ще одне: складу нової ВРУ. Тільки перша п'ятірка разом з політичною силою (наявною або створеною) перетинає 5% бар'єр, за яким розподіляють місця у ВРУ.

Хоча, можуть бути варіанти: щодо «Самопомічі» та її лідера. Опитування проводили до грандіозного скандалу, який розгорівся навколо Садового після пожежі на полігоні твердих побутових відходів у Львові, коли у пресу потрапила велика порція компромату. Вважається, що це сталося невипадково, що це помста за те, що він не переконав фракцію голосувати за пропозиції Президента у Парламенті.

Ще одне питання, на яке відповідали українці: «Які реформи в Україні повинні відбуватися у першу чергу» (до 3 варіантів відповідей): «Державного управління» – 43,9%; «медичні» – 43,6%; «судові» – 42,1%; «податкові» – 30,3%; «армії» – 23,9%; «освіти» – 23,6%; «децентралізації» – 12,9%; «поліції» – 10,3%. Власний варіант – 3,9%; інші – 2,6%; немає відповіді – 0,4%.

Опосередковано ці дані дають «соціальний» зріз тих, хто брав участь в опитуванні. За тим, як розставлені пріоритети, можна судити, що «опитування» не було об'єктивними і носить характер «заангажованості». Пересічних громадян не цікавлять «загальні» питання: «державне управління», їх турбують «прикладні», які стосуються їх безпосередньо (реформування системи ЖКХ, надання пільг та субсидій).

Більшість громадян ніколи не стикалася з судовою системою, а тим більше з податковою, тому говорити, що саме ці, а не прямі «соціальні» проблеми входять до п'ятірки пріоритетних, некоректно.

Загалом результати все ж свідчать, що «маленькі українці» сьогодні вже далеко не ті, якими вони були 10, і навіть 2 роки тому.

Життя змінюється, так само як і свідомість громадян. Будемо сподіватися, що підтвердження цьому ми знайдемо на виборах у Херсоні, коли виборці своїм голосуванням доведуть владі, що вона не спроможна виконувати існуюче соціальне замовлення, і їй слід поступитися місцем тим, хто сьогодні асоціюється у народу зі змінами.

Сергій ОСОЛОДКІН