Чи потрібні комусь освічені херсонці?..
З якими підручниками діти прийдуть у школу? У які класи? Яким буде, якщо буде, навчальне приладдя? Якими будуть навчальні програми: чому будуть вчити наших дітей?
Ці, як і багато інших питань залишаються без відповіді. Зручно: канікули, відпустки. На 3 місяці взагалі можна забути про освіту. Хоча, насправді, процес не зупиняється – ним треба опікуватися.
Питання озвучені вище, треба вирішувати, якісь на місцевому рівні, якісь на рівні Міністерства, а якісь й на загальнодержавному...
Як буде фінансуватися школа? Говорять, що у новому бюджетному році чекають зміни. Відомо, що освіта це напрямок який фінансується з місцевого бюджету. Скільки виділено грошей на ремонти?
Традиційно, левова частка грошей збиралися з батьків. Саме їх коштом проводяться «оновлювальні» роботи: підфарбувати, підбілити, наклеїти нові шпалери.
Не дивлячись на те, що не так давно Херсоном прокотилася гучна хвиля протестів проти збирання коштів з учнів. Та саме зараз, коли почалися «ремонти», стало зрозумілим, що «заборонна» кампанія тихесенько померла – з батьків знову вимагають гроші.
Правда вже не так цинічно, як це було раніше. Не всі ризикують «відкрито» збирати гроші у «фонд» класу чи школи. Це роблять у інший спосіб. Батькам пропонують принести: фарбу, моток шпалер, інструменти; їм пропонують власноруч зробити ремонтні роботи.
І тут одразу звучить пропозиція: «У вас немає хисту чи часу? У нас є професійні будівельники». Т.т., ми повернулися до того, що було, тільки у більш закамуфльованій формі. Хоча, як ми розуміємо батьки, а тим більше діти не неповинні взагалі брати у цьому участь, це проблема місцевої влади.
Деякі батьки на умовах анонімності розповідають, що у окремих школах директори діють більш витончено і підступно ніж раніше, і свідомо «підставляють» класних керівників, вимагаючи від них збирати гроші. Вчителі змушені коритися.
Вони опинилися між двома вогнищами. З одного боку не виконати вимогу директора – накликати на себе його немилість. Директор як був, так і залишається диктатором у рамках навчального закладу.
З іншого боку вчитель розуміє: якщо він візьме гроші, а хтось з батьків напише заяву, то на хабарі погорить він... потім розповідай скільки завгодно, що він виконував усне розпорядження керівника школи...
Що робити? Один з батьків переповів те, що почув від вчительки за два тижні до закінчення навчального року: «Зрозумійте мене. Я виховую доньку. Якщо я не зберу гроші, залишуся без навантаження.
Якщо хтось з вас заявить про мене у міліцію, то мене посадять... Моя донька залишиться сиротою – пожалійте. Прошу вас, здайте гроші. Вони не мені. Вони директору». Що б ви відповіли на таку відвертість?
Я б особисто здав гроші... На цьому й грають чиновники. Вони розуміють, що їх не посадять... Де ж всі надбання «революції гідності»? Вчителі стали ще більшими заручниками...
Звичайно, є вчителі, які не піддаються на шантаж директора, які заявляють: «Мені все одно у якому класі будуть вчитися учні. Я буду проводити заняття у класі хоч з пофарбованою підлогою, хоч ні... Будете примушувати збирати гроші, напишу на Вас заяву в Прокуратуру...». Таких вчителів бояться... та чи у цьому вирішення проблеми?
«Готовність школи до навчального року», про це заговорять у серпні, за тиждень до 1 вересня... От тоді побачимо, чи вдалося владі підготовити школи до навчального року...
Ще більш складна ситуація з вищими навчальними закладами. Студенти набагато залежніше від викладачів та деканів, ніж діти в школі від вчителя. Спробуй щось зробити не так – прощавай стипендія. Поставити студенту 3 бали – простіше ніж випити келих негазованої води, і стипендії як не бувало.
Всі ми пам'ятаємо кілька скандальних історій, які трапилися у Херсонському державному університеті одразу на кількох факультетах, коли студенти не витримавши тягаря поборів звернулися до правоохоронних органів.
Чим все закінчилось? А ні чим. Чому? Може у декана грошей виявилося більше, ніж правди у студентів? Кажуть «діти» недотримали «процедуру». Хто знає. Не даремно говорять, що хабар довести складніше ніж зґвалтування...
В той момент коли студенти закінчують навчання, перед ними виникають нові складності: «трудовий семестр» – фарбувати, мити тощо. Чи повинні студенти «відпрацьовувати», відбуваючи «трудову повинність»? Чому хтось «звільнений», а хтось місяць дихає випаруваннями фарби?
Відповідь у «конверті». Чим більше вміст тим менше днів «трудової екзекуції». Все продається, майже всі купуються. Декани теж хочуть красиво жити. Так само люблять золоті прикраси (деякі чоловіки навіть більше, ніж жінки)...
Ще одна проблема – забезпечення підручниками. Вона характерна як для ЗОШ так і для вишів... З тією лише різницею, що у школах держава зобов'язана забезпечувати учнів безкоштовними підручниками, а студентів - ні.
Хоча й там, й там все лягає на плечі батьків – вони купують все, що необхідно. У вишах студентів хоч не заставляють приходити в аудиторію з підручником, тоді як у школі це предмет, без якого процес зупиняється. Минулий навчальний рік це ще раз довів.
Держава так і не спромоглася забезпечити учнів посібниками. «Викручувався» хто як міг. Що буде у вересні? Чи всі будуть забезпечені підручниками? Міністерство говорить, що готується тендер. Готується... А коли буде? Коли почнуть друкувати? І, чи почнуть? Грошей на друк немає. Замовити не проблема. Чи ризикне хтось друкувати без передоплати?
Не так давно з батьків вже намагалися зібрати гроші на друк підручників для окремо взятої школи. Вийшли «золоті» підручники (маленький тираж – висока ціна). Що далі?
Не визначилися у профільному Міністерстві й з більш складною проблемою: за якою Програмою та скільки років вчити? Мова знову йде про нову модель навчання – 12 річну. Хто сказав, що це краща форма? Хтось може сказати, скільки ще буде тривати кидання з однієї крайності у іншу?
Невже кожна політична сила, яка буде приходити до влади, починатиме з того, що буде переписувати підручник історії України та кардинально міняти напрямки та терміни навчання?
Якщо вірити історії, яку не вдасться переписати ніколи, – система освіти у СРСР була визнана міжнародною науковою спільнотою однією з найкращих у світі. Так, без сумніву, там було занадто багато політичних аспектів, але ж, діти випускалися з освітою. Не сперечаюся з тим, що повинна бути більша спеціалізація; згоден із тим, що той кому «не дано бути фізиком, ніколи не стане космонавтом»...
Але говорити, що сьогоднішня система досконала, я б не ризикнув. Чому забракували модель Радянської школи? Відкиньте політичну складову, залиште принцип. Навіщо винаходити велосипед, коли існує кілька десятків моделей?
Ми хочемо аби діти у старшу школу приходили на заняття з колисками? Хтось на випускному вперше поцілується, а хтось зробить п'ятий аборт... Всі різні. А система? Вона повинна бути уніфікованою – «середньою», розрахована на середнього учня. А що маємо ми? Далеко не всі Марі Кюрі, не всі Достоєвські, не всім дано бути Майклом Джексоном, давайте це розуміти.
Давайте вносити зміни, але нормально, поступово. Спочатку створивши модель, випробувавши її на середньостатистичному учні, а не на вундеркіндах, а вже потім, отримавши результати, зробивши аналіз, почувши висновки експертів, а не «активістів», визначимо чи можна це запроваджувати у життя...
Так саме і з вступами у виші, які сьогодні не що інше, як перевірка на стійкість абітурієнта і всієї його родини. Давайте нарешті пам'ятати, що на I курс вступають випускники школи, а не IV курсу вишу. Деякі ВНЗ вимагають від вступників такий рівень, який більшості школярів не під силу.
Тим більше, не можна забувати, що більше 50% вступників, це випускники сільських шкіл. Який рівень підготовки там? Чи ми не знаємо і не розуміємо, що у сільській школі залишилися здебільшого ті кадри, які випускалися ще у СРСР.
Для когось секрет, що рівень знань вчителів, по цілому ряду предметів, на селі нижчий, ніж у найпоганішій школі міста? Де рівність? Де уніфікованість? «Система вступних іспитів себе пережила», - говорять одні викладачі, і праві. «Ми «беремо кота у мішку», - говорять інші, і теж праві.
Ми повинні пам'ятати: не всі можуть собі дозволити репетиторів і додаткові курси... Але, це не повинно стати підставою говорити про те, що для дітей села є тільки одна перспектива – поле, ферма... Багато з них не чім не гірше «мажорних» дітей, а іноді й набагато краще. Просто їм немає чим оплачувати «вступні», а потім чергу за дипломом...
Кожний новий Уряд починає з того, що проголошує про зміни, заявляючи, що все, що було перед тим помилкове, і ось тепер... А насправді? Знову вирішується питання, як би зробити так, аби заробити на дітях та їхніх батьках – віддаючи тендерну перемогу власній «під даховій» фірмочці...
Навчальний рік закінчився. У випускників шкіл – ЗНО, у студентів – підсумкова сесія... У когось страхи і стреси, у когось відпочинок і три місяці безтурботного дитинства...
Цікаво, як проведуть канікули у профільному Міністерстві? Невже у турботах? Відповідь дізнаємося восени, коли виявиться: «Ми знову неготові»...
Сергій ОСОЛОДКІН
