Херсонці, ми маємо шанс…
Проміжні вибори до Верховної Ради України (ВРУ), які відбудуться 17 липня, 2016 року, дають Херсону можливість по-новому підійти до принципу вибору.
Про те, як погано працює влада; про мінуси; упущення тощо сказано багато. Кожен раз з новою силою про це починають говорити після того, як влада, у черговий раз, погіршує життя мільйонів «маленьких українців».
На кого жалітися? Немає на кого – самі її обираємо. А вона, сформував відповідні органи, продовжує відстоювати інтереси дуже заможних громадян. Чи не кожного місяця ми чуємо про підвищення цін та підняття тарифів; бачимо як зменшується захист пересічних мас.
Ми «покірно» продовжуємо спостерігати за тим, як влада скорочує витрати у бюджеті не за рахунок того, що веде ефективну боротьбу з корупцією, а за рахунок чергового звуження соціальних напрямків більшості громадян. Чому таке відбувається?
Тому, що депутати ВРУ, здебільшого, займаються обслуговуванням капіталу. Олігархи, не будучі формально у владі, «утримують» тих, хто робить їх життя кращім.
На чому базується принцип роботи депутата ВРУ? Законодавча ініціатива, прийняття законів. А до якого «образу» привчили нас? «Лобісти», які замість законотворчості займаються тим, що постійно щось «вибивають».
Добре, якщо приносять щось на округ (якщо воно насправді для всіх, а не для «наближених»), але частіше це не так. Кидаючи людям мізерні подачки, «народні обранці» голосують ті проекти, які вигідні багатіям. Аксіома.
Чи можна змінити ситуацію? Так, і для цього непотрібні надзвичайні зусилля чи фінансові витрати, треба зробити просту річ. Людям постійно (і це головне завдання пропаганди, яку проводять підконтрольні власникам ЗМІ) нав'язують думку, що їх голос нічого не вартий, що від них нічого не залежить, що все вирішено без них.
Для чого це роблять? По-перше, людина повинна усвідомлювати: вона «зайва деталь», яку й викинути не жалко; по-друге, від її рішення (слова, бажання, думки, волевиявлення) нічого не зміниться; по-третє, все вирішують ті, хто при владі.
Побороти нав'язані стереотипи дуже важко, але можна. Чи насправді людина може щось вдіяти? Так. Не все так складно, як про це говорять куплені «фахівці» та «політологи».
Треба просто прийти і проголосувати – найпростіший рецепт того, як змінити ситуацію. Чим більше людей на виборчій дільниці, тим складніше маніпулювати «вільними» голосами.
Під «пропаганду», в першу чергу, підпадає молодь, якій постійно нав'язують думки: «краще відпочити», «погуляти з друзями», «посидіти у соціальних мережах», «випити пива»... ніж «тащитися» на виборчі дільниці, вистоювати там у чергах невідомо за чим(?)... За власним майбутнім!
Як тільки молодь це зрозуміє, імперія олігархів впаде. Хто голосує зараз? Люди старшого і дуже поважного віку. Вони розуміють що таке відповідальність, їх цьому навчили. Вони вірять, що можуть змінювати життя, хоча й їх намагаються переконати у зворотному.
Почитайте розхожу думку у соцмережах: «Пенси (маються на увазі пенсіонери), не повинні мати права голосу. Вони тягнуть нас назад. Вони хочуть ковбасу по 2,20... Черги за джинсами... Дефіцит всього...» і далі у тому ж дусі. Молодь «ведеться».
Як наслідок – від 45 до 60% «вільних» бюлетенів (які можна використовувати як заманеться). Чим менше тих, хто проголосував, тим «більше» голосів у потрібного кандидата (який або заплатив за «перемогу», або на нього спрацював «адміністративний ресурс»).
Як можна припинити ланцюгову реакцію? Пояснити молоді, що саме від них залежить у якій державі будуть жити вони, їх діти, їх батьки. У ситуації що склалася винна не тільки пропаганда, але й батьки, які не пояснили дітям, наскільки важливо бути активним громадянином.
До речи, у деяких закраїнах (не тільки Європі, у яку ми прагнемо потрапити) існує покарання за те, якщо людина не голосувала. Така система запроваджена у Бельгії, Греції, Австралії, Аргентині, Мексиці, Єгипті... ще у кількох десятків країн. За те, що людина не голосує її можуть покарати не тільки штрафом від $200, а й посадити у буцегарню.
У країнах з розвиненою демократією вважають, що віддати свій голос – це не «почесне право», а «святий обов'язок» кожного.
Щодо обов'язковості голосування вже кілька років йде мова і в Україні. Фахівці вважають, що тільки система обов'язкового голосування, на сучасному етапі, може вирішити проблему масштабного ігнорування українцями голосування на виборах, що призводить до фальшування результатів.
Складовою «обов'язку» повинна стати й система покарання, як тих, хто не голосує так і тих, хто порушує Закон, в першу чергу членів виборчих комісій, далі тих, хто підбурює до вчинення беззаконня.
Сьогодні існує тільки загальні слова про «покарання», у той час як на ділі система не працює. За підробку протоколів, підписання пустих бланків, внесення завідома неправдивих результатів в Україні не засуджено жодної особи.
У нас немає відповідальності члена комісії за вчинення чи не вчинення дій. Так само як і тих, хто до цього примусив. Декларативні слова про «відповідальність» існують, але на ділі жодного разу, не було покарано жодного члена комісії. І лише тому, що влада, яка використовує систему у власних інтересах, у покаранні не зацікавлена.
Яскравим прикладом беззаконня були дії членів територіальної виборчої комісії у Херсоні, під час місцевих виборів у 2015 році, коли одного із претендентів на пост міського голови не реєстрували без будь-яких законних підстав (політична корупція взяла гору над законністю).
Навіть після того, як ЦВК розпустила склад комісії, через систематичне порушення Закону, жоден з її членів не був покараний. Відсутність відповідальності привід порушувати законодавство знову й знову. І такі приклади непоодинокі.
Цікаво, що просто зараз на сайті Президента України викладена електронна петиція щодо встановлення обов'язковості голосування на виборах для всіх громадян старше 18 років.
Думаю, що й ця ініціатива, навіть якщо вона назбирає 25 тисяч голосів, не буде втілена у життя. «Політикум» не зацікавлений у запровадженні «обов'язковості», це означатиме крах системи.
Коли не хоче влада, до справи повинні стати громадяни: треба переконати себе й родину, і йти голосувати. Молоді треба втлумачити, що вільний вибір – це їх майбутнє. Це не означає, що всі повинні голосувати за одну партію чи одного кандидата. Головне проголосувати – не дати можливостей для фальсифікацій.
Крім того, слід запровадити громадський вплив на членів комісій. Існуюча нині система формування комісій (ОВК, ТВК, ДВК), дає всі підстави говорити про те, що умови для фальсифікацій закладаються саме на цьому етапі: комісії формує не держава (як єдиний інститут права), а політичні сили та кандидат, які потім мають вплив на особу.
Оплачуючи її послуги, «суб'єкт» вимагає від члена комісії вчиняти дії на свою користь. Корупційна складова закладена у основу. Як громадяни можуть впливати? Призивати до сумління, висловлювати осуд... Члени комісій це не абстракті гуманоїди, вони живуть у конкретній громаді: міста, селища, села. Особливо це може мати успіх у невеликих населених пунктах, де люди один у одного на очах. Громадський осуд може мати суттєвий вплив.
І, нарешті, кандидати. Більшість соціально незахищених громадян говорять про те, що вони живуть погано. Але, приходить час голосувати і вони знову роблять ту саму помилку, як і під час минулих виборів: знову голосують за тих, хто відданий владі; за тих, при кому стали жити гірше.
Ці вибори у Херсоні та Білозерському районі можуть стати точкою змін. Як? Не голосувати за представників партій, які при владі; за тих, хто був у ВРУ і не довів, що він бореться за народ. Як можна голосувати за тих, хто приймає закони, які погіршують життя?
Як можна приводити у владу того, хто своїми справами вже довів, що він не буде працювати проти тих, хто такі рішення готував? Кого боятися? Від кого бути залежними? Від тих, хто має мільйонні статки? У кого потужний бізнес? Від того, кого примусять голосувати або так, як треба, або у нього відберуть бізнес!?
Подумайте самі: «надавити» на людину яка має великий бізнес, це справа одного телефонного дзвінка. Чи ви не бачили прикладів у сучасній ВРУ? Під час голосування у вівторок голосів не вистачає, під час голосування у четвер голоси є! Звідки? Людина встигла змінити погляди?
Ні, їй встигли «натякнути»: або вона голосує, або відкривають справу. Невипадково у Меморандумі, який влада таємно підписала із МВФ у одному з пунктів йдеться про те, що буде скасовано мораторій на проведення перевірок бізнесу. Знову тиск. Щось не так, десь не те слово сказав – завтра перевірка, і «справа». Потім судися хоч до закінчення віку...
Яскравий приклад «Студія Савіка Шустера» (знаю, не всім подобається), але навіть на такий потужній медійний ресурс і на той «наїхали», що вже говорити про маленькі компанії?
То ж, як можна обирати у народні депутати людей, які, заздалегідь відомо, будуть голосувати так, як від них будуть вимагати?
Подивіться на окремі прізвища тих, хто заявляє що буде балотуватися по ОВО № 183: підприємець; директор підприємства; власник крупного приватного бізнесу; представник партії, яка успішно «лежить» під владою. Як таких обирати? Ви думаєте вони зміняться? Вони будуть відстоювати чиїсь інтереси, окрім власних?
Чим більш гучна виборча кампанія, чим більше рекламних акцій і концертів, чим більше «дитячих майданчиків» і «борщових наборів», тим більше кандидат повинен викликати у вас недовіри. Людина просто так «викидає» гроші? Партія задурно грається у демократію? Ні, вони розраховують повернути своє, і взяти ваше.
Під час цих виборів ми маємо реальний шанс проявити себе з іншого боку і привести у владу бодай одну, але нову особу. Особу, яка не має заводів і фабрик, яка не залежна від адміністрації Президента чи Кабінету Міністрів.
Ми маємо привести особу, яка пропонує новий погляд, яка не словами, а справами довела, що вона не хабарник, що буде працювати не за подачки з «барського столу» фабрикантів, а відстоювати інтереси громади.
Чи є така особа серед кандидатів вже? Поки, здається, немає. Але, висування триває, і до 6 червня у партій, а до 18 червня у самовисуванців ще є час. Будемо чекати.
Так хочеться, хоч на цей раз не помилитися...
Про те, як погано працює влада; про мінуси; упущення тощо сказано багато. Кожен раз з новою силою про це починають говорити після того, як влада, у черговий раз, погіршує життя мільйонів «маленьких українців».
На кого жалітися? Немає на кого – самі її обираємо. А вона, сформував відповідні органи, продовжує відстоювати інтереси дуже заможних громадян. Чи не кожного місяця ми чуємо про підвищення цін та підняття тарифів; бачимо як зменшується захист пересічних мас.
Ми «покірно» продовжуємо спостерігати за тим, як влада скорочує витрати у бюджеті не за рахунок того, що веде ефективну боротьбу з корупцією, а за рахунок чергового звуження соціальних напрямків більшості громадян. Чому таке відбувається?
Тому, що депутати ВРУ, здебільшого, займаються обслуговуванням капіталу. Олігархи, не будучі формально у владі, «утримують» тих, хто робить їх життя кращім.
На чому базується принцип роботи депутата ВРУ? Законодавча ініціатива, прийняття законів. А до якого «образу» привчили нас? «Лобісти», які замість законотворчості займаються тим, що постійно щось «вибивають».
Добре, якщо приносять щось на округ (якщо воно насправді для всіх, а не для «наближених»), але частіше це не так. Кидаючи людям мізерні подачки, «народні обранці» голосують ті проекти, які вигідні багатіям. Аксіома.
Чи можна змінити ситуацію? Так, і для цього непотрібні надзвичайні зусилля чи фінансові витрати, треба зробити просту річ. Людям постійно (і це головне завдання пропаганди, яку проводять підконтрольні власникам ЗМІ) нав'язують думку, що їх голос нічого не вартий, що від них нічого не залежить, що все вирішено без них.
Для чого це роблять? По-перше, людина повинна усвідомлювати: вона «зайва деталь», яку й викинути не жалко; по-друге, від її рішення (слова, бажання, думки, волевиявлення) нічого не зміниться; по-третє, все вирішують ті, хто при владі.
Побороти нав'язані стереотипи дуже важко, але можна. Чи насправді людина може щось вдіяти? Так. Не все так складно, як про це говорять куплені «фахівці» та «політологи».
Треба просто прийти і проголосувати – найпростіший рецепт того, як змінити ситуацію. Чим більше людей на виборчій дільниці, тим складніше маніпулювати «вільними» голосами.
Під «пропаганду», в першу чергу, підпадає молодь, якій постійно нав'язують думки: «краще відпочити», «погуляти з друзями», «посидіти у соціальних мережах», «випити пива»... ніж «тащитися» на виборчі дільниці, вистоювати там у чергах невідомо за чим(?)... За власним майбутнім!
Як тільки молодь це зрозуміє, імперія олігархів впаде. Хто голосує зараз? Люди старшого і дуже поважного віку. Вони розуміють що таке відповідальність, їх цьому навчили. Вони вірять, що можуть змінювати життя, хоча й їх намагаються переконати у зворотному.
Почитайте розхожу думку у соцмережах: «Пенси (маються на увазі пенсіонери), не повинні мати права голосу. Вони тягнуть нас назад. Вони хочуть ковбасу по 2,20... Черги за джинсами... Дефіцит всього...» і далі у тому ж дусі. Молодь «ведеться».
Як наслідок – від 45 до 60% «вільних» бюлетенів (які можна використовувати як заманеться). Чим менше тих, хто проголосував, тим «більше» голосів у потрібного кандидата (який або заплатив за «перемогу», або на нього спрацював «адміністративний ресурс»).
Як можна припинити ланцюгову реакцію? Пояснити молоді, що саме від них залежить у якій державі будуть жити вони, їх діти, їх батьки. У ситуації що склалася винна не тільки пропаганда, але й батьки, які не пояснили дітям, наскільки важливо бути активним громадянином.
До речи, у деяких закраїнах (не тільки Європі, у яку ми прагнемо потрапити) існує покарання за те, якщо людина не голосувала. Така система запроваджена у Бельгії, Греції, Австралії, Аргентині, Мексиці, Єгипті... ще у кількох десятків країн. За те, що людина не голосує її можуть покарати не тільки штрафом від $200, а й посадити у буцегарню.
У країнах з розвиненою демократією вважають, що віддати свій голос – це не «почесне право», а «святий обов'язок» кожного.
Щодо обов'язковості голосування вже кілька років йде мова і в Україні. Фахівці вважають, що тільки система обов'язкового голосування, на сучасному етапі, може вирішити проблему масштабного ігнорування українцями голосування на виборах, що призводить до фальшування результатів.
Складовою «обов'язку» повинна стати й система покарання, як тих, хто не голосує так і тих, хто порушує Закон, в першу чергу членів виборчих комісій, далі тих, хто підбурює до вчинення беззаконня.
Сьогодні існує тільки загальні слова про «покарання», у той час як на ділі система не працює. За підробку протоколів, підписання пустих бланків, внесення завідома неправдивих результатів в Україні не засуджено жодної особи.
У нас немає відповідальності члена комісії за вчинення чи не вчинення дій. Так само як і тих, хто до цього примусив. Декларативні слова про «відповідальність» існують, але на ділі жодного разу, не було покарано жодного члена комісії. І лише тому, що влада, яка використовує систему у власних інтересах, у покаранні не зацікавлена.
Яскравим прикладом беззаконня були дії членів територіальної виборчої комісії у Херсоні, під час місцевих виборів у 2015 році, коли одного із претендентів на пост міського голови не реєстрували без будь-яких законних підстав (політична корупція взяла гору над законністю).
Навіть після того, як ЦВК розпустила склад комісії, через систематичне порушення Закону, жоден з її членів не був покараний. Відсутність відповідальності привід порушувати законодавство знову й знову. І такі приклади непоодинокі.
Цікаво, що просто зараз на сайті Президента України викладена електронна петиція щодо встановлення обов'язковості голосування на виборах для всіх громадян старше 18 років.
Думаю, що й ця ініціатива, навіть якщо вона назбирає 25 тисяч голосів, не буде втілена у життя. «Політикум» не зацікавлений у запровадженні «обов'язковості», це означатиме крах системи.
Коли не хоче влада, до справи повинні стати громадяни: треба переконати себе й родину, і йти голосувати. Молоді треба втлумачити, що вільний вибір – це їх майбутнє. Це не означає, що всі повинні голосувати за одну партію чи одного кандидата. Головне проголосувати – не дати можливостей для фальсифікацій.
Крім того, слід запровадити громадський вплив на членів комісій. Існуюча нині система формування комісій (ОВК, ТВК, ДВК), дає всі підстави говорити про те, що умови для фальсифікацій закладаються саме на цьому етапі: комісії формує не держава (як єдиний інститут права), а політичні сили та кандидат, які потім мають вплив на особу.
Оплачуючи її послуги, «суб'єкт» вимагає від члена комісії вчиняти дії на свою користь. Корупційна складова закладена у основу. Як громадяни можуть впливати? Призивати до сумління, висловлювати осуд... Члени комісій це не абстракті гуманоїди, вони живуть у конкретній громаді: міста, селища, села. Особливо це може мати успіх у невеликих населених пунктах, де люди один у одного на очах. Громадський осуд може мати суттєвий вплив.
І, нарешті, кандидати. Більшість соціально незахищених громадян говорять про те, що вони живуть погано. Але, приходить час голосувати і вони знову роблять ту саму помилку, як і під час минулих виборів: знову голосують за тих, хто відданий владі; за тих, при кому стали жити гірше.
Ці вибори у Херсоні та Білозерському районі можуть стати точкою змін. Як? Не голосувати за представників партій, які при владі; за тих, хто був у ВРУ і не довів, що він бореться за народ. Як можна голосувати за тих, хто приймає закони, які погіршують життя?
Як можна приводити у владу того, хто своїми справами вже довів, що він не буде працювати проти тих, хто такі рішення готував? Кого боятися? Від кого бути залежними? Від тих, хто має мільйонні статки? У кого потужний бізнес? Від того, кого примусять голосувати або так, як треба, або у нього відберуть бізнес!?
Подумайте самі: «надавити» на людину яка має великий бізнес, це справа одного телефонного дзвінка. Чи ви не бачили прикладів у сучасній ВРУ? Під час голосування у вівторок голосів не вистачає, під час голосування у четвер голоси є! Звідки? Людина встигла змінити погляди?
Ні, їй встигли «натякнути»: або вона голосує, або відкривають справу. Невипадково у Меморандумі, який влада таємно підписала із МВФ у одному з пунктів йдеться про те, що буде скасовано мораторій на проведення перевірок бізнесу. Знову тиск. Щось не так, десь не те слово сказав – завтра перевірка, і «справа». Потім судися хоч до закінчення віку...
Яскравий приклад «Студія Савіка Шустера» (знаю, не всім подобається), але навіть на такий потужній медійний ресурс і на той «наїхали», що вже говорити про маленькі компанії?
То ж, як можна обирати у народні депутати людей, які, заздалегідь відомо, будуть голосувати так, як від них будуть вимагати?
Подивіться на окремі прізвища тих, хто заявляє що буде балотуватися по ОВО № 183: підприємець; директор підприємства; власник крупного приватного бізнесу; представник партії, яка успішно «лежить» під владою. Як таких обирати? Ви думаєте вони зміняться? Вони будуть відстоювати чиїсь інтереси, окрім власних?
Чим більш гучна виборча кампанія, чим більше рекламних акцій і концертів, чим більше «дитячих майданчиків» і «борщових наборів», тим більше кандидат повинен викликати у вас недовіри. Людина просто так «викидає» гроші? Партія задурно грається у демократію? Ні, вони розраховують повернути своє, і взяти ваше.
Під час цих виборів ми маємо реальний шанс проявити себе з іншого боку і привести у владу бодай одну, але нову особу. Особу, яка не має заводів і фабрик, яка не залежна від адміністрації Президента чи Кабінету Міністрів.
Ми маємо привести особу, яка пропонує новий погляд, яка не словами, а справами довела, що вона не хабарник, що буде працювати не за подачки з «барського столу» фабрикантів, а відстоювати інтереси громади.
Чи є така особа серед кандидатів вже? Поки, здається, немає. Але, висування триває, і до 6 червня у партій, а до 18 червня у самовисуванців ще є час. Будемо чекати.
Так хочеться, хоч на цей раз не помилитися...
Сергій ОСОЛОДКІН
