Вибори: «Прощавай і здрастуй!»
Яценюк – прощавай! Гройсман – здраствуй! Зміна Голови Кабінету Міністрів України (КМУ) віддалила чи наблизила нас до передчасних виборів Верховної Ради України (ВРУ)?
Чи насправді в Україні подолано політичну кризу? Чи є шанс змінити життя на краще? Наскільки старі «гасла-сподівання» насправді залишилися у минулому? Чи чекає нас щось нове?
Відповіді однозначні: глобально в Україні нічого не змінилося. Ситуація як була напруженою, так нею й залишилася, навіть більше: події кількох останніх днів доводять, що стан справ загострився більше, ніж це було два-три місяці тому.
Якщо до моменту визнання роботи Уряду Яценюка незадовільною ще можна було якось сподіватися на «диво», то після голосування «проти», стало зрозуміло: зміни Уряду неминучі. Та чи сталася та «зміна» насправді? Фасад змінили, а нутро? Прізвища поміняли, а суть? «Начиння» не змінилося.
Для того аби «склеїти» нову «Коаліцію» ледь наскребли мінімум голосів. Як довго вона «протягне»? Теоретично довго. Практично, дай Бог, до зими. Хоча, формально вона розпадеться вже сьогодні – завтра. Її «організатори» не скривають вона їм була потрібна тільки для того, аби подати Прем'єра. «Мавр» зробив справу – «Мавр» може помирати!
Луценко навіть не намагався приховати, що «дитя» було мертвонародженим. Всі радужні обіцянки, що «голосів» вистачить на довго із запасом не більше ніж блеф, обман, ілюзія.
Восени «Дамоклів» меч перевиборів над головами депутатів провладних фракцій почне розгойдуватися із новою силою, і кожного дня опускатиметься все нижче. Парламент розділений за поглядами, принципами, інтересами, напрямками, грішми...
Всі будуть продовжувати говорити правильні слова: «Європа» (де нас не чекають); «безвізовий режим» (який крім чиновників ні кому не потрібен), «вступ у НАТО» (де взяти гроші на внески та утримання армії)... А суть? Вона залишиться старою: Вижити! Якомога довше протягнути «життя» цього складу ВРУ.
Як жити далі? Чи дає Кабмін Порошенка та Яценюка (які сформували його склад) відповідь на це питання? Ні. Чому? По ключових позиціях нічого не змінилося. Влада однієї особи стала більш «диктаторською». Відтепер все у одних руках.
Одноосібний правитель. Вистава «Гройсман не хоче бути Прем'єром на умовах Порошенка» зіграна на славу. Навіщо її було розіграно? Для кого? Для «маленьких» українців, які повинні повірити у те, що тут все демократично (що Гройсман насправді самостійна, а не керована особа). Для тих, хто дуже далекий від політики і не знає як насправді працює пекельна кухня політичного політесу Україні (він у нас особливий, зі смаком отрути).
Для кого ще грали цей фарс? Для «західних партнерів», аби показати, що ми рухаємося у «демократичному» напрямку, що є «самостійний гравець», який не буде озиратися на вказівки Банкової. Чи вдалося обдурити «друзів»? Малоймовірно. А от з електоратом «витівка» вдалася.
Деякі пересічні громадяни навіть заговорили, що вони різко змінили своє ставлення до Гройсмана після того, як він відмовився брати у «свій» КМУ першим віце-прем'єром людину, яка є партнером Президента по бізнесу, і яка замішана у кількох гучних скандалах «продавлення» потрібних кадрових рішень у попередньому Уряді. Прізвище замінили. Чи змінилася суть? Така само «людина Президента», і така само функція: контроль Гройсмана (про всяк випадок).
Аналітики припускають, що «справжні» політичні гравці, які знаходяться у тіні, і які «розписують багатоактну виставу» наперед «заклали» ситуацію із скандалом з Айварасом Абромавичусом, п'ятим Міністром економічного розвитку і торгівлі України щодо «тиску» на нього. Навіщо? Для того, аби мати зручну ситуацію з новим Прем'єром-реформатором «вільним» від впливу Порошенка, з одного боку; «принциповим» і «сміливим» з іншого.
Я особисто не дуже вірю у те, що Президент так би вже й кинувся «вмовляти» «єдиного спасителя країни» Гройсмана і двічі отримував «ляпас» відмови. Чому? Та тому, що гра йде на великі, дуже дорогі ставки. На кону довіра... Ні, не українців, а США і Європи з їх фінансуванням. Саме для них старалися. Судячи з першої реакції – вистава вдалася на славу, вже обіцяні перші 50 мільйонів.
Там повірили: «Все буде ОК!». Смішно. І тих й інших... як кошенят. Пам'ятаєте вислів покійного Михайла Чечетова (земля йому пухом), після славнозвісного голосування. Тут, теж саме. Невже автор сценарію той самий?
Вільність поглядів й дій Порошенко і Яценюк стали взаємозаручниками і взаємодиктаторами. Відтепер вони будуть диктувати один одному умови, висувати ультиматуми і «задовольняти» забаганки один одного.
Вони на паритетних началах тримають ВРУ у своїх руках, адже т.з. «більшість» тримається на мінімумі, і кожна з двох політичних сил у разі якщо вона того забажає, може не тільки не голосувати за якісь рішення, але й просто «розвалити» її. І ті 250 голосів, про які так радісно заявляв спочатку Юрій Луценко.
Правда потім обмовився, що їх вже 240 розтануть як примара. Ми всі чудово розуміємо за рахунок чого й у який спосіб їх «зібрали».
Наприклад, Херсонський нардеп Федір Негой, всього за годину до голосування «святково» повернувся у фракцію БПП, з якої він рівно рік тому так «рішуче» вийшов. Коли таке станеться примара виборів нависне над Парламентом знову.
Хоча, Порошенко з цієї ситуації вийшов з більшими плюсами ніж Яценюк. У «Солідарності», на відміну від «НФ», є хоч який шанс та потрапити у новий склад ВРУ, тоді як НФ при його 1% голосів «підтримки» перспектив не має ні яких. Навіть якщо буде збережено мажоритарку, і такі особи як Яценюк підуть по одномандатному округу, то їх приход у ВРУ дуже проблематичний. Це стосується і керівництва НФ, і тих, хто «засвітився» поруч.
«Солідарність» долаючи 5% бар'єр має шанси створити мінімальну фракцію. Чи тішать такі перспективи Петра Олексійовича, питання інше, але шанси є. Саме тому Порошенко і Яценюку доведеться дуже не просто знаходити ті тонкі структурні грані, на межі яких вони будуть балансувати один проти одного.
Об'єднує їх ще одна «печалька» - мінімальний склад «більшості». «Коаліцію» поховали й станцювали на її поминках. А де брати голоси? Збирати 226 голосів за кожне рішення буде, ой, як не просто. Доведеться «докуповувати» кожен раз на стороні. Для когось із сьогоднішнього дня і до кінця каденції стає «святковим днем»: платитимуть (настав момент коли можна підзаробити на позачергові вибори).
Те, що голосами торгуватимуть – до бабки не ходи. Скільки платитимуть і як довго? Скоріш за все ціна буде «зеленіти» залежно від того скільки матиме «організатор» голосування у підсумку. Торгувати голосами будуть до останнього. Частина депутатів, хто не члени фракцій, опинилися у виграшній ситуації.
Проблеми керівництва. У гравців відтепер є великі складності з керівництвом ВРУ. Парубій це не Гройсман. Тоді, чому саме він? Це призначення на посаду «доплата» Яценюку за те, що він пішов у відставку «тихо». Відтепер Голова ВРУ (а отже Секретаріат, апарат і ще десятки питань) під повним контролем Яценюка, який формально залишився поза «Великою» політикою, тоді як фактично став «тіньовим» керівником ВРУ.
Парубій такий саме «самостійний» гравець у ВРУ, як і Гройсман у КМУ. Протистояння-боротьба двох «монстрів» триває й тут. Хоча, у Яценюка тут проблема: Парубій не такий тонкий гравець як він сам, чи навіть Гройсман. Парубію під час засідання ВРУ доведеться грати самостійно. Чи зможе він переграти тих політиків, які сидять там десятиліттями?
Буде смішно, якщо він кожні 2 – 3 хвилини телефонуватиме Яценюку і питатиме: як бути далі. Зрозуміло, що його вчитимуть, може навіть навушник повісять для трансляції «розумних» думок... та, все одно, будуть проблеми. Тим більше, що і віце-спікером приставили Ірину Геращенко, їй пальця у рота не клади, відкусить по саму шию.
Колись пані Ірина починала журналісткою, потім була прес-секретарем «помаранчевого» президента... Що-що, а говорити вона вміє, і людина дуже розумна... Й тут Президент «підстрахувався»...
Що ж стосується проектів, які буде пропонувати Гройсман (читай Порошенко), те як за них будуть голосувати і окремі депутати, і фракції, і групи, буде «лакмусовим» папірцем: хто за кого, хто кого підтримує.
Показовими були голосування за призначення Гройсмана, тут всі «засвітилися» одразу: БПП, НФ, «Відродження», «Воля народу».
Другим випробуванням стало затвердження «Програми Уряду» (імунітет на один рік). З першого разу не пройшло, друга спроба вийшла невдалою, за то третя вдалася на славу: переговори Гройсман провів «правильно».
Що стосується подальшого голосування, то я вже говорив вище – голоси доведеться шукати кожен раз. ОПБ заявив, що відтепер він не голосуватиме за жодне рішення у цьому складі ВРУ. Заява смілива, але наскільки вона далекоглядна, і з точки зору людей, і з точки зору «бізнесу голосів». Чи слід зарікатися?
Я думаю, свого слова триматиме Тимошенко. Вона чітко позиціонувала себе, завивши, що це не її компанія, і що вона має власні погляди. Пані Ю вважає це «контрреволюцією» і брати у ній участь не збирається.
Реакція Садового і «Самопомічі» буде у подальшому цікавою, і знаковою. У Садового політичні амбіції президентські. Неучасть у «більшості» принципова. Що стосується подальшого голосування: поки жодного слова щодо перспектив.
Найбільш «хитка» позиція у Ляшка.
Те, що він любить гроші, і часто-густо змінює своє рішення під впливом зовнішніх факторів, бачить вся країна. Але, у світлі загрози дострокових виборів? До виборців треба йти з чимось. Думаю, що пан Олег буде поводити себе більш стримано, і голосувати «як треба» з оглядкою, аби не втратити електорат.
Групи у ВРУ своє ставлення висловили під час «контрольних» голосувань. Що стосується позафракційних депутатів, то саме вони й будуть тими, хто даватиме голоси, яких бракуватиме. Політикам-одинакам простіше пояснити виборцям на окрузі чому саме він так голосував.
Тим більше, що мажоритарники розуміють, що якщо БПП та НФ змінять виборче законодавство щодо пропорційної системи (тут знайдеться підтримка і з блоку «опозиціонерів»), то прихід у ВРУ наступного скликання їм не світить. Тому, чого соромитися, на останок хоч «заробити для дітей копійчину на старість»...
Ну й що стосується складу КМУ. Зрозуміло, що склад тимчасовий, у нього максимум рік (Програму проголосували – імунітет отримали), якщо політична криза не змете їх раніше. Про професійність Уряду говорити годі – він сформований за принципом політичної доцільності, а не професійних можливостей.
Судячи з усього у літо ми вступимо з «прихованим конфліктом», а вже з 2 вересня, на наступній сесії, все розпочнеться з початку, і тоді або «Листопад-2016», або, у найкращому варіанті, «Квітень-2017», але вже разом з президентом: «Прощавай і здрастуй!».
Чи насправді в Україні подолано політичну кризу? Чи є шанс змінити життя на краще? Наскільки старі «гасла-сподівання» насправді залишилися у минулому? Чи чекає нас щось нове?
Відповіді однозначні: глобально в Україні нічого не змінилося. Ситуація як була напруженою, так нею й залишилася, навіть більше: події кількох останніх днів доводять, що стан справ загострився більше, ніж це було два-три місяці тому.
Якщо до моменту визнання роботи Уряду Яценюка незадовільною ще можна було якось сподіватися на «диво», то після голосування «проти», стало зрозуміло: зміни Уряду неминучі. Та чи сталася та «зміна» насправді? Фасад змінили, а нутро? Прізвища поміняли, а суть? «Начиння» не змінилося.
Для того аби «склеїти» нову «Коаліцію» ледь наскребли мінімум голосів. Як довго вона «протягне»? Теоретично довго. Практично, дай Бог, до зими. Хоча, формально вона розпадеться вже сьогодні – завтра. Її «організатори» не скривають вона їм була потрібна тільки для того, аби подати Прем'єра. «Мавр» зробив справу – «Мавр» може помирати!
Луценко навіть не намагався приховати, що «дитя» було мертвонародженим. Всі радужні обіцянки, що «голосів» вистачить на довго із запасом не більше ніж блеф, обман, ілюзія.
Восени «Дамоклів» меч перевиборів над головами депутатів провладних фракцій почне розгойдуватися із новою силою, і кожного дня опускатиметься все нижче. Парламент розділений за поглядами, принципами, інтересами, напрямками, грішми...
Всі будуть продовжувати говорити правильні слова: «Європа» (де нас не чекають); «безвізовий режим» (який крім чиновників ні кому не потрібен), «вступ у НАТО» (де взяти гроші на внески та утримання армії)... А суть? Вона залишиться старою: Вижити! Якомога довше протягнути «життя» цього складу ВРУ.
Як жити далі? Чи дає Кабмін Порошенка та Яценюка (які сформували його склад) відповідь на це питання? Ні. Чому? По ключових позиціях нічого не змінилося. Влада однієї особи стала більш «диктаторською». Відтепер все у одних руках.
Одноосібний правитель. Вистава «Гройсман не хоче бути Прем'єром на умовах Порошенка» зіграна на славу. Навіщо її було розіграно? Для кого? Для «маленьких» українців, які повинні повірити у те, що тут все демократично (що Гройсман насправді самостійна, а не керована особа). Для тих, хто дуже далекий від політики і не знає як насправді працює пекельна кухня політичного політесу Україні (він у нас особливий, зі смаком отрути).
Для кого ще грали цей фарс? Для «західних партнерів», аби показати, що ми рухаємося у «демократичному» напрямку, що є «самостійний гравець», який не буде озиратися на вказівки Банкової. Чи вдалося обдурити «друзів»? Малоймовірно. А от з електоратом «витівка» вдалася.
Деякі пересічні громадяни навіть заговорили, що вони різко змінили своє ставлення до Гройсмана після того, як він відмовився брати у «свій» КМУ першим віце-прем'єром людину, яка є партнером Президента по бізнесу, і яка замішана у кількох гучних скандалах «продавлення» потрібних кадрових рішень у попередньому Уряді. Прізвище замінили. Чи змінилася суть? Така само «людина Президента», і така само функція: контроль Гройсмана (про всяк випадок).
Аналітики припускають, що «справжні» політичні гравці, які знаходяться у тіні, і які «розписують багатоактну виставу» наперед «заклали» ситуацію із скандалом з Айварасом Абромавичусом, п'ятим Міністром економічного розвитку і торгівлі України щодо «тиску» на нього. Навіщо? Для того, аби мати зручну ситуацію з новим Прем'єром-реформатором «вільним» від впливу Порошенка, з одного боку; «принциповим» і «сміливим» з іншого.
Я особисто не дуже вірю у те, що Президент так би вже й кинувся «вмовляти» «єдиного спасителя країни» Гройсмана і двічі отримував «ляпас» відмови. Чому? Та тому, що гра йде на великі, дуже дорогі ставки. На кону довіра... Ні, не українців, а США і Європи з їх фінансуванням. Саме для них старалися. Судячи з першої реакції – вистава вдалася на славу, вже обіцяні перші 50 мільйонів.
Там повірили: «Все буде ОК!». Смішно. І тих й інших... як кошенят. Пам'ятаєте вислів покійного Михайла Чечетова (земля йому пухом), після славнозвісного голосування. Тут, теж саме. Невже автор сценарію той самий?
Вільність поглядів й дій Порошенко і Яценюк стали взаємозаручниками і взаємодиктаторами. Відтепер вони будуть диктувати один одному умови, висувати ультиматуми і «задовольняти» забаганки один одного.
Вони на паритетних началах тримають ВРУ у своїх руках, адже т.з. «більшість» тримається на мінімумі, і кожна з двох політичних сил у разі якщо вона того забажає, може не тільки не голосувати за якісь рішення, але й просто «розвалити» її. І ті 250 голосів, про які так радісно заявляв спочатку Юрій Луценко.
Правда потім обмовився, що їх вже 240 розтануть як примара. Ми всі чудово розуміємо за рахунок чого й у який спосіб їх «зібрали».
Наприклад, Херсонський нардеп Федір Негой, всього за годину до голосування «святково» повернувся у фракцію БПП, з якої він рівно рік тому так «рішуче» вийшов. Коли таке станеться примара виборів нависне над Парламентом знову.
Хоча, Порошенко з цієї ситуації вийшов з більшими плюсами ніж Яценюк. У «Солідарності», на відміну від «НФ», є хоч який шанс та потрапити у новий склад ВРУ, тоді як НФ при його 1% голосів «підтримки» перспектив не має ні яких. Навіть якщо буде збережено мажоритарку, і такі особи як Яценюк підуть по одномандатному округу, то їх приход у ВРУ дуже проблематичний. Це стосується і керівництва НФ, і тих, хто «засвітився» поруч.
«Солідарність» долаючи 5% бар'єр має шанси створити мінімальну фракцію. Чи тішать такі перспективи Петра Олексійовича, питання інше, але шанси є. Саме тому Порошенко і Яценюку доведеться дуже не просто знаходити ті тонкі структурні грані, на межі яких вони будуть балансувати один проти одного.
Об'єднує їх ще одна «печалька» - мінімальний склад «більшості». «Коаліцію» поховали й станцювали на її поминках. А де брати голоси? Збирати 226 голосів за кожне рішення буде, ой, як не просто. Доведеться «докуповувати» кожен раз на стороні. Для когось із сьогоднішнього дня і до кінця каденції стає «святковим днем»: платитимуть (настав момент коли можна підзаробити на позачергові вибори).
Те, що голосами торгуватимуть – до бабки не ходи. Скільки платитимуть і як довго? Скоріш за все ціна буде «зеленіти» залежно від того скільки матиме «організатор» голосування у підсумку. Торгувати голосами будуть до останнього. Частина депутатів, хто не члени фракцій, опинилися у виграшній ситуації.
Проблеми керівництва. У гравців відтепер є великі складності з керівництвом ВРУ. Парубій це не Гройсман. Тоді, чому саме він? Це призначення на посаду «доплата» Яценюку за те, що він пішов у відставку «тихо». Відтепер Голова ВРУ (а отже Секретаріат, апарат і ще десятки питань) під повним контролем Яценюка, який формально залишився поза «Великою» політикою, тоді як фактично став «тіньовим» керівником ВРУ.
Парубій такий саме «самостійний» гравець у ВРУ, як і Гройсман у КМУ. Протистояння-боротьба двох «монстрів» триває й тут. Хоча, у Яценюка тут проблема: Парубій не такий тонкий гравець як він сам, чи навіть Гройсман. Парубію під час засідання ВРУ доведеться грати самостійно. Чи зможе він переграти тих політиків, які сидять там десятиліттями?
Буде смішно, якщо він кожні 2 – 3 хвилини телефонуватиме Яценюку і питатиме: як бути далі. Зрозуміло, що його вчитимуть, може навіть навушник повісять для трансляції «розумних» думок... та, все одно, будуть проблеми. Тим більше, що і віце-спікером приставили Ірину Геращенко, їй пальця у рота не клади, відкусить по саму шию.
Колись пані Ірина починала журналісткою, потім була прес-секретарем «помаранчевого» президента... Що-що, а говорити вона вміє, і людина дуже розумна... Й тут Президент «підстрахувався»...
Що ж стосується проектів, які буде пропонувати Гройсман (читай Порошенко), те як за них будуть голосувати і окремі депутати, і фракції, і групи, буде «лакмусовим» папірцем: хто за кого, хто кого підтримує.
Показовими були голосування за призначення Гройсмана, тут всі «засвітилися» одразу: БПП, НФ, «Відродження», «Воля народу».
Другим випробуванням стало затвердження «Програми Уряду» (імунітет на один рік). З першого разу не пройшло, друга спроба вийшла невдалою, за то третя вдалася на славу: переговори Гройсман провів «правильно».
Що стосується подальшого голосування, то я вже говорив вище – голоси доведеться шукати кожен раз. ОПБ заявив, що відтепер він не голосуватиме за жодне рішення у цьому складі ВРУ. Заява смілива, але наскільки вона далекоглядна, і з точки зору людей, і з точки зору «бізнесу голосів». Чи слід зарікатися?
Я думаю, свого слова триматиме Тимошенко. Вона чітко позиціонувала себе, завивши, що це не її компанія, і що вона має власні погляди. Пані Ю вважає це «контрреволюцією» і брати у ній участь не збирається.
Реакція Садового і «Самопомічі» буде у подальшому цікавою, і знаковою. У Садового політичні амбіції президентські. Неучасть у «більшості» принципова. Що стосується подальшого голосування: поки жодного слова щодо перспектив.
Найбільш «хитка» позиція у Ляшка.
Те, що він любить гроші, і часто-густо змінює своє рішення під впливом зовнішніх факторів, бачить вся країна. Але, у світлі загрози дострокових виборів? До виборців треба йти з чимось. Думаю, що пан Олег буде поводити себе більш стримано, і голосувати «як треба» з оглядкою, аби не втратити електорат.
Групи у ВРУ своє ставлення висловили під час «контрольних» голосувань. Що стосується позафракційних депутатів, то саме вони й будуть тими, хто даватиме голоси, яких бракуватиме. Політикам-одинакам простіше пояснити виборцям на окрузі чому саме він так голосував.
Тим більше, що мажоритарники розуміють, що якщо БПП та НФ змінять виборче законодавство щодо пропорційної системи (тут знайдеться підтримка і з блоку «опозиціонерів»), то прихід у ВРУ наступного скликання їм не світить. Тому, чого соромитися, на останок хоч «заробити для дітей копійчину на старість»...
Ну й що стосується складу КМУ. Зрозуміло, що склад тимчасовий, у нього максимум рік (Програму проголосували – імунітет отримали), якщо політична криза не змете їх раніше. Про професійність Уряду говорити годі – він сформований за принципом політичної доцільності, а не професійних можливостей.
Судячи з усього у літо ми вступимо з «прихованим конфліктом», а вже з 2 вересня, на наступній сесії, все розпочнеться з початку, і тоді або «Листопад-2016», або, у найкращому варіанті, «Квітень-2017», але вже разом з президентом: «Прощавай і здрастуй!».
Сергій ОСОЛОДКІН
