Демагогія* по-українськи

Для початку давайте одразу з'ясуємо: я не сепаратист, і не закликаю до насильницької зміни влади в Україні!
Хоча, те що відбувається сьогодні у політиці в нашій державі, здається, можна «виправляти» тільки напалмом. Брешуть всі: і ті, хто були при владі, і ті, хто при ній, і ті, хто у неї хочуть потрапити.
Народ «хоче» змін. А що для цього робить? І чи робить взагалі щось? Розпатякує: влада не така. А яка? Якою вона може бути, якщо її формували дві основних категорії: ті, хто прийшов голосувати, і «продав свій голос», і ті, хто не прийшов, пишаючись цим: «Я голосувати не ходжу!».
Втім, існує й третя категорія: «Все вирішено до нас!», «Там немає чого робити!», «На зло усім, проголосую за тих, хто при владі – нехай крадуть далі!» (дуже дивні позиції).
Як пояснити людям, що позиції: «Продам!», «Не піду!», «Зроблю на зло!» це спосіб приходу у владу тих, хто не нехтує нічим – скуповує: «голоси», «членів комісій», «результати» заради того, аби наступні 5 років заробляти (у т.ч. й на наступні вибори).
Цинізм ситуації у тому, що всі розуміють, що відбувається. Більш того: всі знають, що це за собою тягне, але продовжують робити так само. Правда, вже через тиждень починають скиглити: «Нас знову обманули», «Нам підклали свиню».
Не правда! Ні хто, нічого не «підкладав» – все було заплановано заздалегідь. Народ сам себе обкрадає, і сам «підкладає» собі свиню. Поки так триватиме, поки кожна окрема людина не зупиниться і не схаменеться – змін не буде.
Влада це доводить просто зараз – намагаючись утримати сама себе при владі.
Як слід розцінювати заяву Президента: «Я не допущу дострокових виборів»? Чому? Тому, що наступний «захід» у Раду його політична сила програє? Тому, що більше не матиме панівної позиції? А, отже, слід утримати сьогоднішній склад, якою завгодно ціною!
Такі саме позиції має ще кілька партій. «Народний фронт» Яценюка – взагалі не потрапляє до нового складу Ради.
«УДАР» Кличко розтворився у «Солідарності», ще два роки тому...
«Радикали» Ляшка показали своє обличчя постійними «торгівельним» «мансами», то «Ми проти і ніколи у житті!», то «Ми порадилися і вирішили проголосувати!»...
Виборці більше не ідеалізують й «Самопомічь» Садового – там, таж сама «послідовність»: хто більше «переконав», тому й підтримка у 26 голосів... Хоча, без сумніву, ситуація що склалася, грає на руку кільком партіям.
«Батьківщина» Тимошенко – з упевненістю дивиться у «завтрашній день», їй, як і «Опозиційному блоку», перевибори не страшні – вони набувають голоси.
Зрозуміло, що найстрашніша ситуація у Яценюка, з його рейтингом на рівні статистичної похибки... Але, скільки цинізму і демагогії: «Покажіть і нарахуйте мені 226 голосів...», «Назвіть прізвище...», «Покажіть програму...», а потім я подумаю, чи насправді я такий поганий.
Всі заяви народу про те, що він не «поганий», а «злочинно-поганий», він не чує. Як треба бажати грошей, аби чуючи з усіх боків, що тебе ненавидять, продовжувати переконувати всіх, що ти найкраща «цяця» України?
Хоча, про яких людей я говорю? «Люди» - це хто? Це сміття... Це не потреб... Хіба на людей хтось ще звертає увагу? Хіба когось цікавить те, як вони живуть? Немає політичної доцільності – можна не зважати.
Веселять заяви членів так званої «Парламентської Коаліції» (яка наприкінці минулого тижня офіційно «віддала Богу душу»), про те, що вони готові формувати нову «більшість», на нових засадах, але, без старих учасників. Це, панове, вибачайте, як?
Де взяти «нових», якщо ви: по-перше, проти виборів, по-друге, проти участі у Коаліції представників «Опозиційного блоку»? Хоча, сьогодні у парламенті така сила-силенна «опозиції», що у питаннях «позиціонування» вже важко орієнтуються навіть фахівці, не те, що пересічні громадяни.
Що цікаво: всі нові «опозиціонери» категорично просять не ототожнювати їх з однойменним блоком, якого й далі бояться як диявол ладану. А чому? Невже там такі погані «хлопці», які «працюють проти людей» і «тягнуть державу у прірву»? Чи не з ними ви вчора були у одній «політичні упряжці»? Чи не з ними як пили, так й п'єте горілку? Чи не з ними, як «пилили» так і продовжуєте «пилити» бюджет? Ні, не все так «погано».
Просто нині модно робити дві речі: перша – будучи формально членом «більшості», заявляти, що ти в «опозиції» до Уряду (який створила «більшість»), друга – категорично не підтримувати зовнішніх стосунків із «регіоналами». На ділі? Все це не більше ніж слова, і демагогія.
Не вірите? Дивимося на життєві приклади. Хто й як голосує у Парламенті щодо принципово важливих питань (не для людей, а для тих, хто «утримує» і парламент, і вертикаль влади)?
Ці «противники» (одні й ті ж люди), стійко грають на головне – на результат. Там де треба, вони зливаються у екстазі «політичного протистояння» «завалюючи» ті питання, які треба «завалити» (то тут, то там, але всі «недодають», або «передають» по 3 – 5 – 9 голосів).
Після того, як результат досягнуто, починають «політичну виставу». Всі говорять «правильні» речі: «Подивіться, ми голосували «за»/«проти», «Ви ж бачили, ми голосували «проти»/«за», але голосів трішечки невистачило/виявилося «зайвих», «В цьому винні опоненти, це вони «злодюги» голосували проти інтересів Українського народу!», або «Це вони не дали жодного голосу!». Пригадайте голосування минулого тижня, по так званих «грошах Януковича».
«Демократичні» сили на кожному кроці волають, що «Жодного голосу не дав опозиційний блок». Так, не дав. Зрозуміло, що й не міг дати. Та, панове «демократи», питання не до них, а до вас: «Чому ви самі не прийняли відповідне рішення»? Адже у вас самих є, чи точніше було 308 голосів. Де вони? Чи випадково голосів саме «демократичних» сили не вистачило? Відповідь, я думаю, всім зрозуміла: «Хто платить, то й дівчину танцює»...
Або, інша модна нині теза: «Ми проти переобрання парламенту, у його новий склад прийде велика кількість представників Опоблоку». Що значить «прийде»? Сама по собі? Візьме й прийде? У нас Парламент, поки що не призначається, а все ж обирається.
Якщо «Опозиційний блок» прийде у новий склад ВРУ, і приведе більше депутатів, то це говорить тільки про одне: за нього проголосує більше людей, які вам, панове «демократи», більше не довіряють, адже ви обманули їх довіру. Ви обіцяли одне – на ділі зовсім інше.
То ж, виходить, що не даючи можливості народу провести дострокові вибори «більшовики» (яких формально вже немає) узурпують владу й навмисно не допускають у ВРУ ті прогресивні сили, які мають сьогодні більше довіри. Як це називається? «Узурпація влади». Вибачте, а хто є носієм влади в Україні? Якщо вірити Конституції, то народ. Якщо вірити життю, то це купка олігархів, які скупили під корінь керівників ряду партій і окремих депутатів.
Ті, хто грав на темі «націоналізму» потерпіли фіаско. Так, невелика купка людей все ще продовжує розмахувати прапорами і свято вірити у «ідеальну» національну ідею. Тоді як більшість вже зрозуміла, що їх на цьому питанні «як кошенят...» розвели. Ті, хто прийшов у владу на хвилі «революційних» подій, не чим особливо не відрізняються від тих, хто був до цього.
Більш того: люди перестали боятися того, що їм навісять ярлик «запроданця», і вголос говорять, що ті, хто при владі сьогодні – гірші, ніж ті, що були перед ними.
Якщо про «переворот у Палаці» влади, який було здійснено 2 роки тому, ще рік тому говорили пошепки, то зараз народ не боїться сказати у голос: дійство було добре організовано та профінансовано тими, кому була вигідна ситуація, яку ми маємо зараз.
«Родина Януковича», як тоді називали клан влади, перестала задовольняти певне коло людей після того, як стала займати панівне становище, і відсторонило від «годівниць» інших. Гроші задурно хотіли мати всі, а Янукович заважав.
Тоді й було розіграний сценарій, у результаті якого, цілу країну «кинули» у пащу безладу. Автори свого домоглися – відбувся не дуже кровавий «переворот».
Те, що країну роздирає на шматки внутрішнє протистояння, це сценаристів зовсім не цікавить, це для них, що пил для моряків (де у морі ви бачили пил)... Ситуація стає з кожним днем все менш контрольована, а народ, з кожною секундою, все більше перестає бути цікавим владі.
Підтвердженням цьому є заяви, які прозвучали з різних кінців планети у останні кілька днів (США, МВФ, Європа). Так звані «партнери» перестали вірити – заяви звучать одна за одною, і стали вже ультимативним: «Ми не будемо вас фінансувати!»
Той, хто ще півроку тому пишався тим, що має знайомих серед тих, хто був на Майдані, чи ходив на Віче, сьогодні їх стидаються і ставлять їм інші питання: кого ви привели до влади? Навіщо ви це зробили?
В державі не залишилося справжніх опозиційних сил, які б насправді контролювали владу. Всі при владі, і водночас всі у «опозиції». Так не буває. «Офіційні опозиціонери» не приховують того, що не проти взяти реванш, і знову стати владою, але лише для того, аби знову зайнятися власними бізнес-інтересами.
Що маємо? Боротьбу за владу і економічні потоки, між собою ведуть 4 – 5 осіб, які мають гроші, засоби виробництва, як на території України, так й кількох інших держав, які колись були єдиним цілим – Радянським Союзом.
Чого хочуть «господарі» країни? Грошей... Треба! Грошей багато не буває! Скільки б не було – мало! З фактичних господарів держави на її території живе хіба один – два (та й ті готові будь-якої миті помахати території ручкою). Для них це не Батьківщина, це місце де вони роблять гроші. Їх не цікавлять люди і те, як вони живуть.
Ті, хто має у кишені 10 – 15 мільйонів зароблених на продажі українського народу й ті розуміють, що у разі, якщо щось станеться, то їм тут не жити, тому, так само мають хатинку «за бургом», рахуночок у Швейцарському банку та пару фірм на Кайманових островах. Чи цікавить їх Україна? Ні... Для них це так само – майданчик, на якому вони розкрадають державні гроші.
Якщо спуститися ще на один щабель нижче, ми опинимося на рівні тих, хто має свій «підпільний мільйон». Ці «корейки» поки не розуміють, що сьогодні вони просто поруч із тими, хто при владі. Вони «виконують музику». Їм перепадає з барського столу.
А що буде завтра? Коли сьогоднішня «влада» побіжить за хмари? Що вони будуть робити? Куди бігти? Вони комусь потрібні? Ні! Вони поки так й не зрозуміли, що вони заручники того, що знаходяться біля тих, хто при владі. А потім? Їх залишать тут, на розшматування натовпу. Вони поки не розуміють, що потрібні для того, аби відволікати увагу на себе, поки їх боси будуть вантажити валізи у чартери і відлітати якомога далі від України. Вони поки не розуміють, що їх підготували для пожертви, як того агнця, або цапа відбувайла.
Ще сходинки вниз. Дно. Тут, як був, так і залишається український народ, якого з кожним роком стає все менше, але який так й не розуміє, що допоки він кориться – ним будуть потурати.
Чи є у народу шанс змінити життя? Чи є можливість перекроїти країну? Мабуть... Кажуть, що шанси є у всіх й завжди. Чого ж бракує? Розуму? Волі? Бажання? Розуміння? Чи, можливо, ті є самої гідності, про яку так багато говорять?
Народе, час вже зрозуміти, що обираючи між двома олігархами – нічого не змінюється, до влади приходить людина з іншого клану. Чи слід змінювати владу? Навіщо? Прийде та ж сама, тільки з іншими прізвищами. Що тоді? Може час змінювати устрій?
Хоча, те що відбувається сьогодні у політиці в нашій державі, здається, можна «виправляти» тільки напалмом. Брешуть всі: і ті, хто були при владі, і ті, хто при ній, і ті, хто у неї хочуть потрапити.
Народ «хоче» змін. А що для цього робить? І чи робить взагалі щось? Розпатякує: влада не така. А яка? Якою вона може бути, якщо її формували дві основних категорії: ті, хто прийшов голосувати, і «продав свій голос», і ті, хто не прийшов, пишаючись цим: «Я голосувати не ходжу!».
Втім, існує й третя категорія: «Все вирішено до нас!», «Там немає чого робити!», «На зло усім, проголосую за тих, хто при владі – нехай крадуть далі!» (дуже дивні позиції).
Як пояснити людям, що позиції: «Продам!», «Не піду!», «Зроблю на зло!» це спосіб приходу у владу тих, хто не нехтує нічим – скуповує: «голоси», «членів комісій», «результати» заради того, аби наступні 5 років заробляти (у т.ч. й на наступні вибори).
Цинізм ситуації у тому, що всі розуміють, що відбувається. Більш того: всі знають, що це за собою тягне, але продовжують робити так само. Правда, вже через тиждень починають скиглити: «Нас знову обманули», «Нам підклали свиню».
Не правда! Ні хто, нічого не «підкладав» – все було заплановано заздалегідь. Народ сам себе обкрадає, і сам «підкладає» собі свиню. Поки так триватиме, поки кожна окрема людина не зупиниться і не схаменеться – змін не буде.
Влада це доводить просто зараз – намагаючись утримати сама себе при владі.
Як слід розцінювати заяву Президента: «Я не допущу дострокових виборів»? Чому? Тому, що наступний «захід» у Раду його політична сила програє? Тому, що більше не матиме панівної позиції? А, отже, слід утримати сьогоднішній склад, якою завгодно ціною!
Такі саме позиції має ще кілька партій. «Народний фронт» Яценюка – взагалі не потрапляє до нового складу Ради.
«УДАР» Кличко розтворився у «Солідарності», ще два роки тому...
«Радикали» Ляшка показали своє обличчя постійними «торгівельним» «мансами», то «Ми проти і ніколи у житті!», то «Ми порадилися і вирішили проголосувати!»...
Виборці більше не ідеалізують й «Самопомічь» Садового – там, таж сама «послідовність»: хто більше «переконав», тому й підтримка у 26 голосів... Хоча, без сумніву, ситуація що склалася, грає на руку кільком партіям.
«Батьківщина» Тимошенко – з упевненістю дивиться у «завтрашній день», їй, як і «Опозиційному блоку», перевибори не страшні – вони набувають голоси.
Зрозуміло, що найстрашніша ситуація у Яценюка, з його рейтингом на рівні статистичної похибки... Але, скільки цинізму і демагогії: «Покажіть і нарахуйте мені 226 голосів...», «Назвіть прізвище...», «Покажіть програму...», а потім я подумаю, чи насправді я такий поганий.
Всі заяви народу про те, що він не «поганий», а «злочинно-поганий», він не чує. Як треба бажати грошей, аби чуючи з усіх боків, що тебе ненавидять, продовжувати переконувати всіх, що ти найкраща «цяця» України?
Хоча, про яких людей я говорю? «Люди» - це хто? Це сміття... Це не потреб... Хіба на людей хтось ще звертає увагу? Хіба когось цікавить те, як вони живуть? Немає політичної доцільності – можна не зважати.
Веселять заяви членів так званої «Парламентської Коаліції» (яка наприкінці минулого тижня офіційно «віддала Богу душу»), про те, що вони готові формувати нову «більшість», на нових засадах, але, без старих учасників. Це, панове, вибачайте, як?
Де взяти «нових», якщо ви: по-перше, проти виборів, по-друге, проти участі у Коаліції представників «Опозиційного блоку»? Хоча, сьогодні у парламенті така сила-силенна «опозиції», що у питаннях «позиціонування» вже важко орієнтуються навіть фахівці, не те, що пересічні громадяни.
Що цікаво: всі нові «опозиціонери» категорично просять не ототожнювати їх з однойменним блоком, якого й далі бояться як диявол ладану. А чому? Невже там такі погані «хлопці», які «працюють проти людей» і «тягнуть державу у прірву»? Чи не з ними ви вчора були у одній «політичні упряжці»? Чи не з ними як пили, так й п'єте горілку? Чи не з ними, як «пилили» так і продовжуєте «пилити» бюджет? Ні, не все так «погано».
Просто нині модно робити дві речі: перша – будучи формально членом «більшості», заявляти, що ти в «опозиції» до Уряду (який створила «більшість»), друга – категорично не підтримувати зовнішніх стосунків із «регіоналами». На ділі? Все це не більше ніж слова, і демагогія.
Не вірите? Дивимося на життєві приклади. Хто й як голосує у Парламенті щодо принципово важливих питань (не для людей, а для тих, хто «утримує» і парламент, і вертикаль влади)?
Ці «противники» (одні й ті ж люди), стійко грають на головне – на результат. Там де треба, вони зливаються у екстазі «політичного протистояння» «завалюючи» ті питання, які треба «завалити» (то тут, то там, але всі «недодають», або «передають» по 3 – 5 – 9 голосів).
Після того, як результат досягнуто, починають «політичну виставу». Всі говорять «правильні» речі: «Подивіться, ми голосували «за»/«проти», «Ви ж бачили, ми голосували «проти»/«за», але голосів трішечки невистачило/виявилося «зайвих», «В цьому винні опоненти, це вони «злодюги» голосували проти інтересів Українського народу!», або «Це вони не дали жодного голосу!». Пригадайте голосування минулого тижня, по так званих «грошах Януковича».
«Демократичні» сили на кожному кроці волають, що «Жодного голосу не дав опозиційний блок». Так, не дав. Зрозуміло, що й не міг дати. Та, панове «демократи», питання не до них, а до вас: «Чому ви самі не прийняли відповідне рішення»? Адже у вас самих є, чи точніше було 308 голосів. Де вони? Чи випадково голосів саме «демократичних» сили не вистачило? Відповідь, я думаю, всім зрозуміла: «Хто платить, то й дівчину танцює»...
Або, інша модна нині теза: «Ми проти переобрання парламенту, у його новий склад прийде велика кількість представників Опоблоку». Що значить «прийде»? Сама по собі? Візьме й прийде? У нас Парламент, поки що не призначається, а все ж обирається.
Якщо «Опозиційний блок» прийде у новий склад ВРУ, і приведе більше депутатів, то це говорить тільки про одне: за нього проголосує більше людей, які вам, панове «демократи», більше не довіряють, адже ви обманули їх довіру. Ви обіцяли одне – на ділі зовсім інше.
То ж, виходить, що не даючи можливості народу провести дострокові вибори «більшовики» (яких формально вже немає) узурпують владу й навмисно не допускають у ВРУ ті прогресивні сили, які мають сьогодні більше довіри. Як це називається? «Узурпація влади». Вибачте, а хто є носієм влади в Україні? Якщо вірити Конституції, то народ. Якщо вірити життю, то це купка олігархів, які скупили під корінь керівників ряду партій і окремих депутатів.
Ті, хто грав на темі «націоналізму» потерпіли фіаско. Так, невелика купка людей все ще продовжує розмахувати прапорами і свято вірити у «ідеальну» національну ідею. Тоді як більшість вже зрозуміла, що їх на цьому питанні «як кошенят...» розвели. Ті, хто прийшов у владу на хвилі «революційних» подій, не чим особливо не відрізняються від тих, хто був до цього.
Більш того: люди перестали боятися того, що їм навісять ярлик «запроданця», і вголос говорять, що ті, хто при владі сьогодні – гірші, ніж ті, що були перед ними.
Якщо про «переворот у Палаці» влади, який було здійснено 2 роки тому, ще рік тому говорили пошепки, то зараз народ не боїться сказати у голос: дійство було добре організовано та профінансовано тими, кому була вигідна ситуація, яку ми маємо зараз.
«Родина Януковича», як тоді називали клан влади, перестала задовольняти певне коло людей після того, як стала займати панівне становище, і відсторонило від «годівниць» інших. Гроші задурно хотіли мати всі, а Янукович заважав.
Тоді й було розіграний сценарій, у результаті якого, цілу країну «кинули» у пащу безладу. Автори свого домоглися – відбувся не дуже кровавий «переворот».
Те, що країну роздирає на шматки внутрішнє протистояння, це сценаристів зовсім не цікавить, це для них, що пил для моряків (де у морі ви бачили пил)... Ситуація стає з кожним днем все менш контрольована, а народ, з кожною секундою, все більше перестає бути цікавим владі.
Підтвердженням цьому є заяви, які прозвучали з різних кінців планети у останні кілька днів (США, МВФ, Європа). Так звані «партнери» перестали вірити – заяви звучать одна за одною, і стали вже ультимативним: «Ми не будемо вас фінансувати!»
Той, хто ще півроку тому пишався тим, що має знайомих серед тих, хто був на Майдані, чи ходив на Віче, сьогодні їх стидаються і ставлять їм інші питання: кого ви привели до влади? Навіщо ви це зробили?
В державі не залишилося справжніх опозиційних сил, які б насправді контролювали владу. Всі при владі, і водночас всі у «опозиції». Так не буває. «Офіційні опозиціонери» не приховують того, що не проти взяти реванш, і знову стати владою, але лише для того, аби знову зайнятися власними бізнес-інтересами.
Що маємо? Боротьбу за владу і економічні потоки, між собою ведуть 4 – 5 осіб, які мають гроші, засоби виробництва, як на території України, так й кількох інших держав, які колись були єдиним цілим – Радянським Союзом.
Чого хочуть «господарі» країни? Грошей... Треба! Грошей багато не буває! Скільки б не було – мало! З фактичних господарів держави на її території живе хіба один – два (та й ті готові будь-якої миті помахати території ручкою). Для них це не Батьківщина, це місце де вони роблять гроші. Їх не цікавлять люди і те, як вони живуть.
Ті, хто має у кишені 10 – 15 мільйонів зароблених на продажі українського народу й ті розуміють, що у разі, якщо щось станеться, то їм тут не жити, тому, так само мають хатинку «за бургом», рахуночок у Швейцарському банку та пару фірм на Кайманових островах. Чи цікавить їх Україна? Ні... Для них це так само – майданчик, на якому вони розкрадають державні гроші.
Якщо спуститися ще на один щабель нижче, ми опинимося на рівні тих, хто має свій «підпільний мільйон». Ці «корейки» поки не розуміють, що сьогодні вони просто поруч із тими, хто при владі. Вони «виконують музику». Їм перепадає з барського столу.
А що буде завтра? Коли сьогоднішня «влада» побіжить за хмари? Що вони будуть робити? Куди бігти? Вони комусь потрібні? Ні! Вони поки так й не зрозуміли, що вони заручники того, що знаходяться біля тих, хто при владі. А потім? Їх залишать тут, на розшматування натовпу. Вони поки не розуміють, що потрібні для того, аби відволікати увагу на себе, поки їх боси будуть вантажити валізи у чартери і відлітати якомога далі від України. Вони поки не розуміють, що їх підготували для пожертви, як того агнця, або цапа відбувайла.
Ще сходинки вниз. Дно. Тут, як був, так і залишається український народ, якого з кожним роком стає все менше, але який так й не розуміє, що допоки він кориться – ним будуть потурати.
Чи є у народу шанс змінити життя? Чи є можливість перекроїти країну? Мабуть... Кажуть, що шанси є у всіх й завжди. Чого ж бракує? Розуму? Волі? Бажання? Розуміння? Чи, можливо, ті є самої гідності, про яку так багато говорять?
Народе, час вже зрозуміти, що обираючи між двома олігархами – нічого не змінюється, до влади приходить людина з іншого клану. Чи слід змінювати владу? Навіщо? Прийде та ж сама, тільки з іншими прізвищами. Що тоді? Може час змінювати устрій?
Сергій ОСОЛОДКІН
*Довідково:
Словник української мови: Демагогія - обман політично відсталих верств народних мас всілякими привабливими, але брехливими обіцянками і лозунгами
Академічний тлумачний словник: Демагогія (від грец. dema-gogia, від demos – народ і ago – веду) – політиканство, брехливі обіцянки, перекручення фактів, грубі лестощі з метою впливу на людей для досягнення негуманних цілей.