Чи будуть нові депутати працювати на громаду, або «Бої без правил»

Чим ближче день голосування, тим більше загострюється проблема: за чиїми правилами будемо грати? Хто переможе?

Ті, хто вважають, що кандидатів матимуть право висувати і партії, і громади; ті, хто переконаний, що повинна бути суто мажоритарна система; ті, хто віддають перевагу пропорційній системі (партійні «відкриті списки»); чи ті, хто підтримує пропозицію, що систему змінювати не треба, слід залишити змішаний варіант (який існує й сьогодні)?

Чотири варіанти, чотири думки, чотири різних підходи, чотири табори. У кожного варіанта є свої як прихильники, так і супротивники. Кожна з сторін відстоює свої аргументи «за».

Сперечання між фахівцями та купкою політиків при владі, який з варіантів кращий, не вщухають не на мить. А що з цього приводу думають ті, хто буде голосувати? Ті, для зручності кого, все це роблять? Ті, від імені кого, діють політикани, прикриваючись його ім'ям? Що думає народ України?

Абсолютна більшість населення до суті питання ставиться байдуже. Чому ж так нервують політики? Їх зрозуміти можна – вони виторговують більш прийнятний варіант особисто для себе.

Прихильники всіх напрямків «реформування» висувають власні аргументи. Хтось намагається переконати нас, що ми стали «дорослими», «виросли» і готові «жити» за правилами Європи.

Хтось вважає, що влада повинна бути сконцентрована в руках партій, які й повинні нести політичну відповідальність за те, що відбувається у державі. Більш ніж спірне твердження. Чого-чого, а саме політичної відповідальності наші партії й не несуть.

Це доведено й тим, що при владі роками перебувають одні й ті ж особи; й тим, що подавляюча більшість політиків страждає на політичну мімікрію; й тим, що політики вміло лавірують, змінюючи партійну приналежність як рукавички (не соромлячись при цьому «заливати» брудом своїх вчорашніх товаришів по політичній боротьбі). Яскравий приклад маємо у особі Прем'єра Арсенія Яценюка та Секретаря РНБО Олександра Турчинова (не далі як два роки тому обидва були палкими прихильниками Тимошенко, а як тільки сталася нагода – тієї ж миті послали Юлію...на небо).

Фахівці стверджують, що якщо все віддати «на відкуп» партіям, то вони стануть монополістами, тоді як пересічні громадяни будуть усунені від дієвої форми управління місцевими громадами. Важко не погодитися.

Партій в Україні, хоч греблю гати, а чи багато у їх рядах громадян? Офіційної статистики щодо кількості громадян-членів партії не існує. Неофіційно соціологи говорять, що членами партій є від 2% до 4% дорослого населення держави. При цьому слід зауважити, що більшість громадян «вступають» у партії не за бажанням, а тому, що так «треба».

Останній приклад – Партія регіонів, до лав якої «йшли» лише тому, що це давало можливість обіймати певні посади. Те ж саме було із «помаранчевими», так само було із комуністами, так само є й сьогодні з порошенківцями чи народофронтовиками. Скільки людей є членами партій тому, що вони поділяють погляди? Відповіді не знає ні хто. Але ми знаємо точно, що як тільки партія йде у політичне небуття, зникає зі складу ВРУ, то слідом починають зникати й її члени.

Виводячи партії у ранг монополістів (щодо висування кандидатів у депутати), їх керівники намагаються тим самим підсилити роль своїх політичних сил, а, отже, поповнити не такі вже й густі ряди членів (наголошую: не прихильників, а саме членів з числа тих, хто будує політичну кар'єру). Та чи всі ті, хто прийдуть у партію будуть насправді тими, хто буде вирішувати нагальні питання місцевих громад, а не власні політичні амбіції чи економічні проблеми?

Якщо переможе «пропорційний» варіант («відкриті списки»), то тоді можна говорити, що 90% політично активних, свідомих громадян України залишаться без можливості реалізувати себе.

Кому таке вигідно: громаді чи партійній номенклатурі? Чи виграють громадяни, якщо отримують «слухняний» депутатський корпус, який буде голосувати тільки так, як скаже «бос»?

Зрозуміло, що ті політичні сили, які зараз поки що при владі, намагаються виторгувати для себе максимальні преференції. Вони готові на все, аби не просто привести до влади «своїх», а саме тих, хто буде слухняною маріонеткою у процесі заробляння грошей.

Партій багато, а чи маємо з цього зиск ми, громадяни? З 242 зареєстрованих у Мінюсті партій (з яких 46 «народилося» тільки за останні 18 місяців) на слуху від 10 до 15 (з яких при владі п'ять). Отже, ці 5 партій, які знаходяться у складі ВРУ, які здатні приймати реальні рішення й будуть формувати Закон під себе і робити все для того, аби саме їх політична сила мала більшу вірогідність потрапляння до складу місцевих рад.

Всі поспішають. Не криючись політики говорять про те, що слід якомога швидше прийняти рішення. Ви звернули увагу на те, як «поспішає» нинішня влада? Все роблять якомога швидше: реформи, зміни, закони... Долі мільйонів Українців вирішуються похапцем, людей навіть не питають: а чого хочете ви?

До початку виборчої кампанії часу мало, тому й поспішають. А тут ще один привабливий чинник: літня пора – більшість електорату зайнята вирішенням інших проблем (людей зараз політика майже не цікавить). Чи випадково саме на літню пору відтягнули прийняття рішень по цих питаннях? Поки народ займається заготівлею харчового провіанту на зиму – влада приймає ті рішення, які для неї вигідні.

Правда й тут є невирішене питання: чи є відповідна кількість голосів, для прийняття хоч якихось змін? «Більшість» у т.з. «Коаліції ВРУ» стабільною назвати не можна. Вже кілька місяців поспіль парламент переконливо доводить, що під «куполом» на Грушевського навіть стійких 226 голосів не має (що й дозволяє ставити знак питання щодо готовності депутатів вносити кардинальні зміни у чинне законодавство).

Цілком можливий варіант, що жоден із законопроектів не буде проголосований. Чого чекати тоді? Чи вистачить у окремих політиків рішучості (коли вони зрозуміють, що не забезпечують собі перемогу), піти на крайній крок – скасувати проведення виборів восени? Експерти в один голос заявляють: юридичних, правових підвалин для цього не має. Конституція невблаганна. Та чи стане вона на заваді?

За останні кілька років ми вже стільки разів зіштовхувалися із тим, коли «Право» замінювали «Політичною потребою», що й перелічити важко. Все почалося з ІІІ туру виборів Ющенка, а триває й до нині. Конституцію повертали – відміняли... Руками голосували... Очі на всі порушення президентами заплющували... Тому стверджувати, що вибори відбудуться відповідно до Конституції, якось язик не повертається.

Всі поспішають. Куди? Навіщо? Що хочуть зробити? Всі використовують «правильні» слова і гасла: «єдність країни» (роблячи все можливе для її роз'єднання), «боротьба з корупцією» (створюючи максимум зручностей для того, аби корупція квітла) і т.п.

Замість того, аби вжити максимум зусиль для того, аби ані мажоритарники, ані партії не мали можливість впливати на процес голосування та результати волевиявлення, провладні партії роблять все можливе для того, аби примусити державу грати за їх правилами (відповідно до яких за дужками повинні залишитися ті люди, які б насправді були незалежними депутатами, які б не боялися сказати правду і відкрито боролися б за права людей, а не корумпованих чиновників).

Замість того, аби вдосконалювати систему відповідальності обраного депутата перед виборцем; замість того, аби вирішувати питання системного контролю роботи депутата; замість того, аби розвивати форми звітності; замість того, аби зробити максимально доступною та спрощеною систему відкликання депутата – влада робить все для того, аби спростити собі життя і забезпечити свою присутність у тому форматі, якій вигідний для неї. Влада знову довела – кожна влада піклується тільки про себе. З якими б гаслами не приходили, результат незмінний – добре живуть ті, хто при владі та ті, хто при грошах.

Чи вдасться депутатам ВРУ якимось чином все ж порозумітися і прийняти зміни? Час покаже. Чи зможуть депутати консолідовано прийняти бодай один із запропонованих законопроектів (авторами яких стали практично всі політичні сили, які представлені у ВРУ, а тому говорити про те, що рішення буде прийматися легко не доводиться).

Першою проект подала Юлія Тимошенко, за нею поспішили із своїми «пропозиціями» представники «Народного фронту», депутати з «Блоку Петра Порошенка», слідом йшла змішана група депутатів з різних політичних сил. Маже всі проекти пропонують змінити вид виборчої системи.

Тимошенко пропонує, аби вибори депутатів сільських і селищних рад проводилися за мажоритарною системою, а депутатів районних у місті, міських та обласних депутатів обирали б виключно за пропорційною систему («списки»). Сільського, селищного та міського голову пропонується обирали у мажоритарному варіанті, «відносною більшістю» голосів (хто більше набрав, той і переміг), у один тур.

«Народний фронт» пропонує ввести складну систему голосування, яка буде залежати від кількості мешканців територіальної громади. У тих громадах, де населення не перевищує 300 тисяч – визначати переможців слід у системі «відносна більшість».

Депутатів у ради у містах де немає поділу на райони, і депутатів у районні у місті ради, пропонують обирати у єдиному багатомандатного окрузі. У містах де проживає більш як 300 тисяч населення, і є поділ на райони, депутатів до міської ради, пропонується обирати за окремим списком для кожного району (кожен район висуває власних кандидатів, а потім має своїх представників у раді). Що стосується системи висування, то тут пропонують залишити змішану: партії та самовисуванці.

Депутатів до обласної і районної в області рад, пропонується обирати за списком кандидатів по кожній території. Чим чисельність населення на території більша, тим більше депутатів від неї буде у раді.

Щодо виборів мерів (у тих містах де кількість населення перевищує 300 тисяч осіб), то тут, фактично, автори законопроекту пропонують робити це у два тури. Якщо за кандидата не проголосувала «абсолютна більшість» (50% +1), або «значна більшість» (розрив не складає між першим та другим місцями більше 20%), то тут слід проводити вибори знову. Тоді як у населених пунктах з меншою кількістю населення, форма визначення переможця залишиться старою – «відносна більшість», у першому турі.

Законопроект БПП пропонує обирати депутатів до сільських, селищних, районних у місті рад, так само як і районних, і міських рад у місцевостях де кількість мешканців територіальної громади не перевищує 90 тисяч, за мажоритарною системою, «відносною більшістю». Кандидати можуть бути як самовисуванцями так і запропоновані партіями.

Там, де кількість населення більше ніж 90 тисяч, вибори слід проводити за партійною системою. Право висувати кандидатів передається виключно партіям (буде вважатися, що виборець під час голосування буде голосувати одразу, як за партійний список, так і за конкретну особу в цьому списку).

У БПП запропонували вважати переможцем у перегонах за посаду мера (у великих населених пунктах) ту особу, яка набере понад 50% голосів, або ту, яка набере «відносну більшість» (але тільки у тому випадку, якщо розрив між тими, хто займе перші дві сходинки підсумкового протоколу, буде складати більш як 20% голосів тих, хто проголосував «за»).

У разі якщо жоден з претендентів не набере 50% +1, або розрив буде менше ніж у 20%, тоді слід проводити повторне голосування. У селах, селищах та маленьких містечках кандидатів висуватимуть за діючою мажоритарною системою, а переможця визначатимуть «відносною більшістю», у один тур.

Законопроект від Радикальної партії ще більш складний. Там пропонують щодо виборів депутатів сільських і селищних рад зберегти існуючу систему – мажоритарну. Депутатів у обласні і районні, міські і районні у містах рад, обирати за пропорційною системою із преференціями (вибори у відповідному багатомандатному окрузі проводити як за списками партій так і блоків, з одночасним висуванням кандидатів у територіальних округах, на які буде поділено багатомандатний округ).

Що стосується виборів голів: у малих населених пунктах – зберегти мажоритарну систему, але кандидат має у підсумку набрати «абсолютну більшість» (50% + 1); у великих населених пунктах – вводиться мажоритарна система, а переможець визначається «відносною більшістю» набраних голосів.

Місцева організація партії або блок висуватимуть не більш, як двох кандидатів у кожному територіальному окрузі (при цьому всі кандидати включаються у єдиний виборчий список). Кількість голосів за партію й кандидата визначатиме рівень їх особистої підтримки. Розподілятися голоси між кандидатами будуть відповідно до черговості у виборчому списку (за основу братимуть рейтинг).

Ще одна пропозиція, яка є у більшості законопроектів – скорочення кількості депутатів. Добре це чи погано? Тема окремої розмови. Скажу лише, що Херсон, у разі внесення змін, замість 76 буде мати тільки 40 депутатів (це говорить про те, що одномандатні округи, якщо вони будуть збережені, збільшаться вдвічі, а навантаження на депутата значно зросте).

Якщо буде введена пропорційна система, то партії отримують суттєву преференцію (чим менше загальна кількість депутатів у раді, і чим більше партія змогла їх привести фізично, тим більша вірогідність того, що депутати будуть підконтрольні і будуть приймати потрібні для партійного керівництва рішення).

Пропонується змінити тривалість виборчого процесу. Різні проекти пропонують різні терміни: від 50 до 100 днів.

Один із законопроектів пропонує встановити диференційований прохідний виборчий бар'єр: для партій – 5%, для блоків – 7%. У разі, якщо депутати будуть припиняти свої повноваження достроково, їх місце будуть займати ті з кандидатів, які стоять у списку наступними (варіант ВРУ). Якщо список буде вичерпано, то мандат буде вважатися вакантним, аж до проведення виборів нового складу ради.

Розмов щодо прийнятності того чи іншого варіанту безліч, хоча жоден з них не дає відповідь на головне питання: на кого будуть працювати депутати? Знову на себе? Чи у нас з вами з'явиться шанс?

Сергій ОСОЛОДКІН

Карикатура Ігоря Конденко