Манкуртизація нашого суспільства
Хоча, за нормами цивілізованості, мали б виступити із осудом цього дійства – адже як до нього не підходь, а маємо акт вандалізму, з одного боку, і факт кримінального злочину - з іншого.
(У дужках зауважимо, що у відповідності із ст. 298 Кримінального кодексу України «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури»:
1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років).
Отже, маємо факт, по якому повинно бути відкрите кримінальне провадження, а з моменту встановлення фігурантів – кримінальне провадження щодо конкретних осіб.
Так, фігуранти вважають що мають право на висловлення своєї точки зору на постать політичного і державного діяча Олександра Дмитровича Цюрупи. Але так само мають свою точку зору інші громадяни нашого міста, і ще не факт, що вони у меншості. І абсолютно не зайве було б поцікавитись у них, якої вони думки про свого видатного (так, так видатного!) земляка, на відміну від тих, хто повалив пам'ятник.
Бо він був і залишиться в історії, а їм ім'я – «невстановлені особи». Хотілось би вірити, що вони будуть встановлені. Хоча б задля того, аби притягнути їх до судової відповідальності.
Цюрупа, як і будь-який політичний і державний діяч стільки високого рангу, не був однозначною особою, і рішення приймав не завжди однозначні. Але те, що, будучи наркомом продовольства в уряді Леніна, не дозволяв собі зайвої крихти хліба – це не художній вимисел, а зафіксований факт.
Те, що він, на відміну від учорашніх наших політиків, не закликав усиновляти чужих дітей, а усиновляв, теж факт. І не просто усиновив, а виховав їх, вивчив, вивів у велике життя. І у спадок лишив їм не «фабрики-заводи, газети - пароходи», а примірник першої Конституції із написом: «Моїм дітям замість заповіту» - теж неспростовний факт.
Не рахуватись із всім цим ми не маємо права, якщо хочемо залишатись людьми, а не Іванами, які не пам'ятають свого роду-племені.
Дивує у цьому зв'язку позиція міських властей, які не випереджають подій а тільки фіксують вже скоєне.
Історія, звичайно, роздасть всім сестрам по серьгам. Тільки ж ми, нині сущі, теж історія. Ми її учасники і творці. Невже нам байдуже, що через десятки літ казатимуть про нас і ще десятки літ плюватимуть на наші могили? Невже іржа манкуртизму роз'їла наші душі?
Борис ПРИЩЕПА
Манку?рт — людина зі стертою історичною пам'яттю. Термін походить із тюркського міфу і був популяризований Чингізом Айтматовим у романі «И дольше века длился день».
За Айтматовим, людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію. У широкому сенсі - люди без етнічної та історичної пам'яті, без релігії та етики, а ще ширше - без культурно-цивілізаційної самоідентифікації.
