Борис Прищепа

В журналистике с 1967 г., член НСЖУ. Лауреат премии имени Илюши Кулика (1977 г.), Гостелерадио Украины (2010 г.), премии имени Ивана Гайдая (2013 г.).

Манкуртизація нашого суспільства

Манкуртизація нашого суспільства
Цілий ряд інтернет-видань, а також деякі друковані ЗМІ, які промивають нам мізки на забугорні гранти, з непідробним ентузіазмом повідомили про те, що в місті Цюрупинську повалено пам'ятник О.Д.Цюрупі.

Хоча, за нормами цивілізованості, мали б виступити із осудом цього дійства – адже як до нього не підходь, а маємо акт вандалізму, з одного боку, і факт кримінального злочину - з іншого.

(У дужках зауважимо, що у відповідності із ст. 298 Кримінального кодексу України «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури»:

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років).

Отже, маємо факт, по якому повинно бути відкрите кримінальне провадження, а з моменту встановлення фігурантів – кримінальне провадження щодо конкретних осіб.

Так, фігуранти вважають що мають право на висловлення своєї точки зору на постать політичного і державного діяча Олександра Дмитровича Цюрупи. Але так само мають свою точку зору інші громадяни нашого міста, і ще не факт, що вони у меншості. І абсолютно не зайве було б поцікавитись у них, якої вони думки про свого видатного (так, так видатного!) земляка, на відміну від тих, хто повалив пам'ятник.

Бо він був і залишиться в історії, а їм ім'я – «невстановлені особи». Хотілось би вірити, що вони будуть встановлені. Хоча б задля того, аби притягнути їх до судової відповідальності.

Цюрупа, як і будь-який політичний і державний діяч стільки високого рангу, не був однозначною особою, і рішення приймав не завжди однозначні. Але те, що, будучи наркомом продовольства в уряді Леніна, не дозволяв собі зайвої крихти хліба – це не художній вимисел, а зафіксований факт.

Те, що він, на відміну від учорашніх наших політиків, не закликав усиновляти чужих дітей, а усиновляв, теж факт. І не просто усиновив, а виховав їх, вивчив, вивів у велике життя. І у спадок лишив їм не «фабрики-заводи, газети - пароходи», а примірник першої Конституції із написом: «Моїм дітям замість заповіту» - теж неспростовний факт.

Не рахуватись із всім цим ми не маємо права, якщо хочемо залишатись людьми, а не Іванами, які не пам'ятають свого роду-племені.

Дивує у цьому зв'язку позиція міських властей, які не випереджають подій а тільки фіксують вже скоєне.

Історія, звичайно, роздасть всім сестрам по серьгам. Тільки ж ми, нині сущі, теж історія. Ми її учасники і творці. Невже нам байдуже, що через десятки літ казатимуть про нас і ще десятки літ плюватимуть на наші могили? Невже іржа манкуртизму роз'їла наші душі?

Борис ПРИЩЕПА

Манку?рт — людина зі стертою історичною пам'яттю. Термін походить із тюркського міфу і був популяризований Чингізом Айтматовим у романі «И дольше века длился день».

За Айтматовим, людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію. У широкому сенсі - люди без етнічної та історичної пам'яті, без релігії та етики, а ще ширше - без культурно-цивілізаційної самоідентифікації.

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів