Пам'яті талановитого журналіста Херсонщини
У засобах масової інформації Херсонщини Борис Прищепа займає особливе місце, як один з найбільш авторитетних представників «старої журналістської гвардії», якому притаманні літературна майстерність, природня інтелігентність, висока ерудованість і принциповість при відстоюванні своїх переконань.Понад сорок років він обіймав відповідальні посади в цюрупинській районній газеті «Вісник Олешшя» і майже 18 років був її головним редактором. Весь цей час газета перебувала на провідних місцях серед районних газет області. Вона завжди відстоювала інтереси людей, незалежно від того, хто б не обіймав керівну посаду в районі, і тому постійно користувалася незаперечним авторитетом серед читачів.
Кажуть Борис Прищепа мав не тільки яскравий і багатоплановий журналістський талант, а ще й пророчий дар - робив газету «Вісник Олешшя» задовго до того, як Цюрупинськ, де він жив і працював знову став Олешками... Нехай же збудеться все те, про що ти мріяв. Земля тобі пухом друже...
Заслужений журналіст України
Юрій АНІСІМОВ
Борис Онуфрійович Прищепа народився 25 квітня 1943 року. Освіта - вища. У 1963 році закінчив металургійний технікум в м. Нікополь, Дніпропетровської області, а в 1974 році Львівський державний університет імені Івана Франка. С1963 по 1966 рік служив в лавах Радянської Армії .
З 1967 по 1973 працював літературним співробітником районної газети «Ленінський шлях» в смт Нововоронцовка, Херсонської області. З 1973 року відповідальний секретар цюрупинської районної газети «Вісник Олешшя». У 1990 році призначається заступником редактора цієї газети, а з 1998 року стає її головним редактором .
Автор збірки повістей «Крок у безсмертя» (1982), збірки повістей, оповідань, нарисів, «Дні літнього сонцестояння» (1999).
Нагороджений медаллю " XX років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр. »(1965), Почесною медаллю Радянського Фонду миру (1980), Почесною грамотою голови Херсонської обласної державної адміністрації (2004).
Член Національної спілки журналістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (1999) «за особистий внесок у розвиток української журналістики», лауреат премії імені Іллюші Кулика (1977 г.), Держтелерадіо України (2010 г.), премії імені Івана Гайдая (2013 г.).
Останнім часом Борис Онуфрійович Прищепа тісно співпрацював з інформаційним агентством «Херсонці», на якому розміщено понад 60 його аналітичних матеріалів...
Редакція ІА "Херсонці" щиро і глибоко сумує з приводу смерті достойної людини, талановитого і самобутнього Журналіста з великої літери, нашого постійного автора і доброго друга Бориса Онуфрійовича Прищепи. Йдуть кращі - залишається пам'ять...
В пам'ять про Бориса Прищепу, пропонуємо Вам один з його "пророчих"матеріалів, надрукованих на "Херсонцях" 22 серпня 2015 року. Нехай так і буде Борисе Онуфрійовичу...
Час покоління наших надій
Ми живемо у надскладний час. У час для багатьох із нас зовсім інший; час, для старшого покоління незвичний, а тому нерідко відлякуючий від дійсності. Час, який значній частці суспільства хотілось би змінити, але... Не дано.
Процес перетворень не спинити, як не спинити ланцюгової реакції. І цей час належить спокійно сприйняти як даність.
Просто нинішній час - це час інших людей, молодих, енергійних, перспективних. Людей із іншим стереотипом мислення. Це вони будуватимуть нову державу. Це покоління наших надій.
У пресі, на телебаченні, на радіо, в Інтернеті напередодні свята ми знаходимо розповіді саме про них, ровесників незалежності України. Це не випадково, адже це саме вони у свій час можуть поповнити когорту наших знаменитостей, чиї портрети на Алеях Слави наших міст і сіл.
Ті, хто дивиться на нас із Алей, як і їхні ровесники, також починали з нуля, але видатними людьми стали саме вони, і лише вони. І в цьому, як мовиться, ніяких образ, ніяких обід. Кожен обирає ту дорогу, осилити яку йому до снаги.
Так, як торували дорогу в минулому кращі наші земляки, тепер торують інші, їхні моральні нащадки.
Кажуть, для досягнення успіху у будь-якій сфері людської діяльності, достатньо й 5 процентів таланту. Решта, 95 процентів – це труд. Важкий, інколи навіть виснажливий, але труд. А нагорода тому, хто торує дорогу своїми трудами, - успіх.
Так, вони загалом із когорти небагатьох. Але, як засвідчують дані наших загальноосвітніх шкіл, які відстежують шлях своїх вихованців, пишатись ми вже зараз маємо право числом таких надій, помноженим у кільканадцять разів. Вони не лише талановиті люди, кожен у своїй сфері діяльності, а й надзвичайно працьовиті.
Це радує. Це вселяє надію, що наша Незалежність здобувалась не намарне, а тепер не намарне захищається. Ми мусимо вистояти і перемогти. Перемогти не стільки зовнішнього, воєнного, ворога, скільки внутрішнього, в першу чергу в самих собі.
А для цього не зайве спинитись, озирнутись і сказати: досить! Бо є час, як сказано Екклезіастом, розкидати каміння, а є час його збирати. Час збирати вже, мабуть, настав.
Нове покоління (а воно вже стало поколінням!), народжене на зорі Незалежності, - це зовсім інші люди.
Це істинна, а не ефемерна надія України; саме це покоління наших громадян будуватиме Державу (вже будує!) за зовсім іншими, цивілізованими принципами, відкинувши геть усі п'ятаки мідних правд і залишивши лише чисте золото правди.
Бо саме ці принципи - принципи людяності, вихованості, інтелігентності, освіченості – здатні до творення, а не до руйнування. Бо руйнування, війна, за переконанням Олександра Довженка, це те саме, що й шизофренія або чума.
Віриться, що молоде покоління розставить все на свої місця. І наша Незалежність не потоне в словесному вирі, не вкриється зеленою патиною, а засяє справжнім золотом...
Прийшов час нового покоління. Час покоління наших надій...
