Борис Прищепа

В журналистике с 1967 г., член НСЖУ. Лауреат премии имени Илюши Кулика (1977 г.), Гостелерадио Украины (2010 г.), премии имени Ивана Гайдая (2013 г.).

З чого ж нам почати?

З чого ж нам почати?
Спостерігаючи за нинішньою пропагандою ряду мас-медіа, а в першу чергу Інтернет - видань, які самі себе до мас-медіа не відносять, замислився...

Вони заявляють власну позицію як «стан душі», «поклик серця» або, як говорив друг Д'Артаньяна мушкетер Портос: «Я дерусь потому, что дерусь», приходиш до думки, що ці люди, на превеликий жаль мають... вплив, так, так – мають вплив на «масу». «Маса» ж, у свою чергу, під цей вплив дуже легко потрапляє, бо ідеологія інтернет-повчальників проста як двері, даруйте, до нужника.

Ось читаю «проникновенні» слова одного із таких «пророків», який закликає відмовитись від «тоталітарного минулого», від «негідної нас історії» і зове нас творити нову, ніким не зіпсовану, правильну історію. Історію, так би мовити, із чистого аркуша.

Переконувати таких «агітаторів, горланів, главарів» - справа безперспективна. Але замислитись над тим, до чого вони закликають нас, усе ж не зайве. А закликають вони до скидання пам'ятників, зачистки стін від мозаїчних панно, барельєфів, меморіальних дощок та ін. Тобто не до спочатку осмислення ситуації закликають, а вже потім вчинення дій, а навпаки – не замислюючись почати із непримиренних дій, а далі буде так, як буде. Навряд чи така тактика продуктивна.

Не позбавлене інтересу й інше: як бути в такому випадку із більш вагомим, зматеріалізованим і уречевленим «тоталітарним минулим» - фабриками, заводами, будовами та ін.? Їх – залишаємо? Тоді де логіка? Якщо вже позбавлятись від того страшного минулого, то давайте зруйнуємо всі греблі ГЕС а також всі АЕС, мостовий перехід між Херсоном і Цюрупинськом, розберемо по цеглині багатоквартирні житлові будинки, та – цілі мікрорайони, нові корпуси загальноосвітніх шкіл, поліклінік і лікарень, Будинків культури, Будинків піонерів, бібліотек, корпусів університетів і т.д., і т.п. Адже все це – «тоталітарне минуле», створене помислами і руками минулих і нинішнього – досі, на жаль для багатьох «реформаторів» сущого! – поколінь. В такому випадку була б дотримана послідовність.

Давним-давно вже російський радянський поет Андрій Вознесенський закликав радянських же «новаторів», пошитих за тими ж мірками і на тих же болванках, що й нинішні: «Не надо переименовывать улиц, постройте новые и назовите!»

Будувати, зрозуміло, справа і затратна, і копітка, і – головне - відповідальна. А тут прокукурікав, перейменував – і вже герой-реформатор! Увійшов в аннали історії. Хоча б у власних очах.

Тими ж клопотами, якими, пишучи вірші, відповідально переймався відомий поет ХІХ століття Федір Іванович Тютчев: («Нам не дано предугадать, Как слово наше отзовется»), такі «реформатори» голову собі (і нам) не заморочують.

Хоча авторам із числа тих, хто звертається до читача (не сам же він із собою спілкується в Інтернеті, бо це була б клініка) із закликами руйнувати, перейменовувати, відмовлятись від історії, перейнятись було б не зайве. Тільки замислюватись, взагалі – мислити, складається враження, це не про них.

А від історії відмовитись можна. Можна відмовитись і від батька-матері. Навіть не просто відмовитись, а знайти на підтвердження такого «патріотичного» кроку переконливі аргументи. От тільки чи можна виправдати – і чим?! – свою відмову?

То із чого ж краще почати – із руйнування чи творення? Як на здоровий глузд, то, мабуть, із творення. Бо на творенні, а не на руйнуванні тримається світ. Втім – це, якщо замислитись...

Борис ПРИЩЕПА

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон