Загроза бацили «вуличної демократії»
Вірус еболи, мабуть, на настільки небезпечний для нашого суспільства, як бацила «вуличної демократії».Одна справа спостерігати за нею через екран телевізора і зовсім інша – зіткнутись впритул...
Приклад тому переддень Нового Старого року в м.Цюрупинську. Місце події – майданчик перед входом до районного суду. Дійові особи: міліція, уповноважена захищати закон у відповідності із наданими їй правами і обов'язками; з протилежного – «активісти», які самі себе уповноважили захищати побратима від свавілля «продажного» суду.
(З деякого часу в Україні, як би це не парадоксально звучало, стало правилом: кожен суд і кожен суддя, який виносить ухвалу не на користь «активістів», - продажний. І кожен, хто не поділяє думку цих самих «активістів», - зрадник).
Фраза «На святое дело идём – дружка из беды выручать» із досі популярного багатосерійного фільму під час акції біля суду не звучала. Але суть була та сама. Місцеві «активісти», а також їх колеги із сусідніх міст прибули в Цюрупинськ саме з цією метою: витягти із каталажки підозрюваного у скоєнні тяжких кримінальних злочинів фігуранта кількох справ – їхнього побратима.
Вина його чи, навпаки, невинуватість, у відповідності із законами демократії, повинна бути встановлена судом. Але не самосудом, якому не дали відбутись міліціонери і сам суддя.
Лідер обласної організації (свого прізвища він не називав) однієї із доволі агресивно налаштованих «громадських організацій» зауважив на камеру, що група людей, яких він і представляє, прибула до суду з мирними намірами. Але прибула – зазначимо – озброєною пляшками із запалювальною рідиною, травматичною зброєю (факт стрільби по міліціонерах із ПМРа зафіксовано), зафіксована погроза ручною гранатою Ф-1, запал від якої виявлено на місці події, а також автомобільними шинами і «підручним матеріалом» – тротуарною плиткою.
Це мирна акція? А погрози пожежним, які мали намір загасити вогнище із шин: «Ребята, не делайте этого, а то вам придерся тушить вашу же пожарную машину!» - це теж «мирні наміри?
Тут зауважимо, що «громадські організації» повинні діяти у відповідності із своїм Статутом, який, у свою чергу, повинен відповідати Українському законодавству. Дуже сумнівно, щоб у статутах цих громадських організацій було відображено, що вони мають право проводити «мирні» акції, будучи озброєними, у бандитських масках, підпалювати шини, блокувати роботу державних установ (в даному випадку суду), стріляти по міліції і погрожувати їй (міліції) гранатами.
Що ж маємо у такому випадку в «сухому залишку»? І тут відповідь, сподіваємось, дасть суд, оскільки кримінальна справа по факту, як повідомлено у ЗМІ, до реєстру внесена. Скільки кожному із «активістів» буде відміряно, теж сподіваємось найближчим часом почути.
Крім того, ці самі «активісти» нанесли чималої шкоди господарству Цюрупинської міської громади. З якого переляку мають тепер «підчищати» за ними міські власті? Справедливість же полягає в тому, що той, хто напаскудив, повинен за собою й прибрати - і тут повинен бути окремий, адміністративний, позов міських властей до паскудників. Чому це за рахунок платників податків ми повинні відновлювати розгром території? Якщо ми не виконаємо елементарних вимог до них, вони знову прийдуть і знову робитимуть те саме. Тільки у ширших масштабах.
«Активісти» так само «виражали» свою (само по собі, «справедливу»!) «позицію» біля будинку колишнього міського голови Херсона і екс-депутата Верховної Ради України Володимира Сальдо, підпаливши шини, чим застерегли його, що у владі йому надалі робити нічого.
Така у нас демократія. На словах. З цим, до речі, згоден і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, якого цитує «Сегодня». Він не приховує того, що боїться розгулу насильства в країні.
"То, что раньше принято было называть преступлением и хулиганством, - написав він на своїй сторінці у Фейсбуці, - теперь называют акция. А преступников - активистами. Забросать камнями ночью магазин, поджечь, разбить дорогую машину - называется гражданская позиция и самовыражение. Напасть на депутата, чиновника, врача - люстраций кличут. Сжечь стройку конкурента-застройщика - реализовать общественное мнение. Ограбить дом, магазин, фирму инакомыслящего - волонтерская позиция и помощь фронту... Франшиза "патриотов" и "атошников" - сейчас самая модная фишка среди бандитов и аферистов всех мастей", - з гіркотою зауважує міністр МВС.
Автор цих рядків далекий від ідеалізації нинішньої влади (як і всіх попередніх, бо влада – це апарат насилля, а любити насилля – значить бути збоченцем, таким собі політичним садомазохістом). Але автор за те, що зміна влади в демократичному суспільстві повинна відбуватись у відповідності із законами демократії. В сучасному варіанті – демократії представницької, а не тієї, яка панувала, наприклад, у Запорозькій Січі, - демократії натовпу: увечері, на п'яну голову, отамана обрали, а на ранок, на тяжке похмілля, власний вибір визнали недійсним і свого обранця із поста прогнали.
(Костя Гордієнка, за свідченням істориків, козаки обирали-знімали кошовим 12 разів. На 13-й він відмовився від «високої довіри»).
Ми – чого хочемо? Невже не помічаємо, що сповідуючи на словах європейські цінності, насправді залишаємось тими, якими змалював нас Олександр Блок:
Приклад тому переддень Нового Старого року в м.Цюрупинську. Місце події – майданчик перед входом до районного суду. Дійові особи: міліція, уповноважена захищати закон у відповідності із наданими їй правами і обов'язками; з протилежного – «активісти», які самі себе уповноважили захищати побратима від свавілля «продажного» суду.
(З деякого часу в Україні, як би це не парадоксально звучало, стало правилом: кожен суд і кожен суддя, який виносить ухвалу не на користь «активістів», - продажний. І кожен, хто не поділяє думку цих самих «активістів», - зрадник).
Фраза «На святое дело идём – дружка из беды выручать» із досі популярного багатосерійного фільму під час акції біля суду не звучала. Але суть була та сама. Місцеві «активісти», а також їх колеги із сусідніх міст прибули в Цюрупинськ саме з цією метою: витягти із каталажки підозрюваного у скоєнні тяжких кримінальних злочинів фігуранта кількох справ – їхнього побратима.
Вина його чи, навпаки, невинуватість, у відповідності із законами демократії, повинна бути встановлена судом. Але не самосудом, якому не дали відбутись міліціонери і сам суддя.
Лідер обласної організації (свого прізвища він не називав) однієї із доволі агресивно налаштованих «громадських організацій» зауважив на камеру, що група людей, яких він і представляє, прибула до суду з мирними намірами. Але прибула – зазначимо – озброєною пляшками із запалювальною рідиною, травматичною зброєю (факт стрільби по міліціонерах із ПМРа зафіксовано), зафіксована погроза ручною гранатою Ф-1, запал від якої виявлено на місці події, а також автомобільними шинами і «підручним матеріалом» – тротуарною плиткою.
Це мирна акція? А погрози пожежним, які мали намір загасити вогнище із шин: «Ребята, не делайте этого, а то вам придерся тушить вашу же пожарную машину!» - це теж «мирні наміри?
Тут зауважимо, що «громадські організації» повинні діяти у відповідності із своїм Статутом, який, у свою чергу, повинен відповідати Українському законодавству. Дуже сумнівно, щоб у статутах цих громадських організацій було відображено, що вони мають право проводити «мирні» акції, будучи озброєними, у бандитських масках, підпалювати шини, блокувати роботу державних установ (в даному випадку суду), стріляти по міліції і погрожувати їй (міліції) гранатами.
Що ж маємо у такому випадку в «сухому залишку»? І тут відповідь, сподіваємось, дасть суд, оскільки кримінальна справа по факту, як повідомлено у ЗМІ, до реєстру внесена. Скільки кожному із «активістів» буде відміряно, теж сподіваємось найближчим часом почути.
Крім того, ці самі «активісти» нанесли чималої шкоди господарству Цюрупинської міської громади. З якого переляку мають тепер «підчищати» за ними міські власті? Справедливість же полягає в тому, що той, хто напаскудив, повинен за собою й прибрати - і тут повинен бути окремий, адміністративний, позов міських властей до паскудників. Чому це за рахунок платників податків ми повинні відновлювати розгром території? Якщо ми не виконаємо елементарних вимог до них, вони знову прийдуть і знову робитимуть те саме. Тільки у ширших масштабах.
«Активісти» так само «виражали» свою (само по собі, «справедливу»!) «позицію» біля будинку колишнього міського голови Херсона і екс-депутата Верховної Ради України Володимира Сальдо, підпаливши шини, чим застерегли його, що у владі йому надалі робити нічого.
Така у нас демократія. На словах. З цим, до речі, згоден і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, якого цитує «Сегодня». Він не приховує того, що боїться розгулу насильства в країні.
"То, что раньше принято было называть преступлением и хулиганством, - написав він на своїй сторінці у Фейсбуці, - теперь называют акция. А преступников - активистами. Забросать камнями ночью магазин, поджечь, разбить дорогую машину - называется гражданская позиция и самовыражение. Напасть на депутата, чиновника, врача - люстраций кличут. Сжечь стройку конкурента-застройщика - реализовать общественное мнение. Ограбить дом, магазин, фирму инакомыслящего - волонтерская позиция и помощь фронту... Франшиза "патриотов" и "атошников" - сейчас самая модная фишка среди бандитов и аферистов всех мастей", - з гіркотою зауважує міністр МВС.
Автор цих рядків далекий від ідеалізації нинішньої влади (як і всіх попередніх, бо влада – це апарат насилля, а любити насилля – значить бути збоченцем, таким собі політичним садомазохістом). Але автор за те, що зміна влади в демократичному суспільстві повинна відбуватись у відповідності із законами демократії. В сучасному варіанті – демократії представницької, а не тієї, яка панувала, наприклад, у Запорозькій Січі, - демократії натовпу: увечері, на п'яну голову, отамана обрали, а на ранок, на тяжке похмілля, власний вибір визнали недійсним і свого обранця із поста прогнали.
(Костя Гордієнка, за свідченням істориків, козаки обирали-знімали кошовим 12 разів. На 13-й він відмовився від «високої довіри»).
Ми – чого хочемо? Невже не помічаємо, що сповідуючи на словах європейські цінності, насправді залишаємось тими, якими змалював нас Олександр Блок:
«Да, скифы - мы! Да, азиаты - мы,
С раскосыми и жадными очами!..»,
а Володимир Соловйов відверто зізнався:
«Панмонголизм! Хоть имя дико,
Но мне ласкает слух оно...».
Борис ПРИЩЕПА
Фото Олександр Корняков
