Будуємо чи прогулюємо?
Ці нотатки на фоні всього, що зараз відбувається, можуть здатись другорядними. Але в житті все дуже часто міняється місцями: те, що вчора було другорядним, сьогодні – головне.
Є ж речі, які завжди лишаються головними, навіть основоположними. Серед них – мова.
День української писемності та мови, відзначати який належить 9 листопада, пройшов непомітно. Очевидно, не час займатись такою дурницею, як мова. Але ж ми не німі, мова щонайперше – це інструмент людського спілкування. Хоча її намагаються (і успішно!) перетворити на інструмент політичної боротьби.
Втім, політика в «справі мови» була присутня завжди. Це добре розумів Президент Леонід Кучма, який і видав Указ №1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця». Додамо: послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.
Чому згадуємо про це зараз? Причина проста: добрий задум Леоніда Кучми, та й не лише його, адже Указ писав не він, ідея також навряд чи належала йому – у нього було немало інших клопотів, усвідомлював факт необхідності прийняття такого документа. Сподіваючись, очевидно, що і його підлеглі також проймуться важливістю проблеми. Вони й пройнялись. Але вже будучи підлеглими його наступника.
З часів президентства Віктора Ющенка українська писемність і мова зазнали такої «перебудови», що стали зовсім не схожими на самих себе – у мову повернулись лексика і стилістика давно минулих літ, тобто ті, що віджили. Плюс наповнилась сучасними англомовними термінами, добряче присмаченими новітнім сленгом. В українську мову на заміну побудови речень у відповідності із вимогами слов'янських правил прийшли норми побудови речень німецької мови: «Він є хорошим працівником» замість сказати, як це правильно по-українськи: «Він хороший працівник». І так далі.
Незважаючи на мовні вимоги, скажімо, до розмежування термінів «зал» (велике приміщення для публічних зібрань) і «зала» (простора кімната в помешканні для прийому гостей, вітальня), нині повсюдно прийнято вживати тільки «зала», але не «зал». Те ж стосується й терміну «мешканці». У відповідності із визначенням терміну Тлумачним словником сучасної української мови, «мешканець» - це «1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець»; 2. «Особа, яка живе в певному місці, житель». Тут зауважимо, що, у відповідності із мовними вимогами перший варіант тлумачення терміну завжди пріоритетний, бо він пояснює саму суть слова, а не його непряме застосування.
На жаль, наші мовники пустились за течією, і свого голосу на захист мови, за невеликими винятками, не подають. В результаті наша мова переживає не просто не кращі часи, а терпить над собою наругу – її ламають через коліно.
Особливо ця наруга неприйнятна, коли звучить а тим більше з'являється у писемних ділових повідомленнях. Ось приклад: «Наразі, знаходячись у таких умовах...». (Із офіційної публікації прес-служби Херсонської ОДА). По-перше, носій цього вислову говорив російською мовою, бо з українською у нього поки що справи гірші. По-друге, значення терміну «наразі» навряд чи зрозуміле не лише йому, а й його прес-секретареві. Цей термін польський і донедавна зустрічався лише в академічному словнику з позначкою («діалектичне», а вживання діалектизмів у діловій мові недопустиме). По-третє, «наразі» пишеться окремо: «на разі». По-четверте, його прийнято вважати синонімом до «зараз», «на цей момент», «тепер», хоча насправді воно означає «поки що». Вжите цьому ж реченні слово «знаходячись» теж не на місці. У даному випадку мова йде про те, що в тих чи інших обставинах (умовах) ми не знаходимося, а перебуваємо.
Не такі все це другорядні речі. Чистота мови і її правильність – далеко не останній чинник у побудові правильної держави. Це про те, що кожен має будувати державу на своєму місці. Мовники, принаймні значна їх частка, на жаль, на своїй ділянці побудови прогулюють.Шкода...
Є ж речі, які завжди лишаються головними, навіть основоположними. Серед них – мова.
День української писемності та мови, відзначати який належить 9 листопада, пройшов непомітно. Очевидно, не час займатись такою дурницею, як мова. Але ж ми не німі, мова щонайперше – це інструмент людського спілкування. Хоча її намагаються (і успішно!) перетворити на інструмент політичної боротьби.
Втім, політика в «справі мови» була присутня завжди. Це добре розумів Президент Леонід Кучма, який і видав Указ №1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця». Додамо: послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.
Чому згадуємо про це зараз? Причина проста: добрий задум Леоніда Кучми, та й не лише його, адже Указ писав не він, ідея також навряд чи належала йому – у нього було немало інших клопотів, усвідомлював факт необхідності прийняття такого документа. Сподіваючись, очевидно, що і його підлеглі також проймуться важливістю проблеми. Вони й пройнялись. Але вже будучи підлеглими його наступника.
З часів президентства Віктора Ющенка українська писемність і мова зазнали такої «перебудови», що стали зовсім не схожими на самих себе – у мову повернулись лексика і стилістика давно минулих літ, тобто ті, що віджили. Плюс наповнилась сучасними англомовними термінами, добряче присмаченими новітнім сленгом. В українську мову на заміну побудови речень у відповідності із вимогами слов'янських правил прийшли норми побудови речень німецької мови: «Він є хорошим працівником» замість сказати, як це правильно по-українськи: «Він хороший працівник». І так далі.
Незважаючи на мовні вимоги, скажімо, до розмежування термінів «зал» (велике приміщення для публічних зібрань) і «зала» (простора кімната в помешканні для прийому гостей, вітальня), нині повсюдно прийнято вживати тільки «зала», але не «зал». Те ж стосується й терміну «мешканці». У відповідності із визначенням терміну Тлумачним словником сучасної української мови, «мешканець» - це «1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець»; 2. «Особа, яка живе в певному місці, житель». Тут зауважимо, що, у відповідності із мовними вимогами перший варіант тлумачення терміну завжди пріоритетний, бо він пояснює саму суть слова, а не його непряме застосування.
На жаль, наші мовники пустились за течією, і свого голосу на захист мови, за невеликими винятками, не подають. В результаті наша мова переживає не просто не кращі часи, а терпить над собою наругу – її ламають через коліно.
Особливо ця наруга неприйнятна, коли звучить а тим більше з'являється у писемних ділових повідомленнях. Ось приклад: «Наразі, знаходячись у таких умовах...». (Із офіційної публікації прес-служби Херсонської ОДА). По-перше, носій цього вислову говорив російською мовою, бо з українською у нього поки що справи гірші. По-друге, значення терміну «наразі» навряд чи зрозуміле не лише йому, а й його прес-секретареві. Цей термін польський і донедавна зустрічався лише в академічному словнику з позначкою («діалектичне», а вживання діалектизмів у діловій мові недопустиме). По-третє, «наразі» пишеться окремо: «на разі». По-четверте, його прийнято вважати синонімом до «зараз», «на цей момент», «тепер», хоча насправді воно означає «поки що». Вжите цьому ж реченні слово «знаходячись» теж не на місці. У даному випадку мова йде про те, що в тих чи інших обставинах (умовах) ми не знаходимося, а перебуваємо.
Не такі все це другорядні речі. Чистота мови і її правильність – далеко не останній чинник у побудові правильної держави. Це про те, що кожен має будувати державу на своєму місці. Мовники, принаймні значна їх частка, на жаль, на своїй ділянці побудови прогулюють.Шкода...
Борис ПРИЩЕПА
