Кому служать церковники? Собі служать…
Здавалось би, все гранично просто і зрозуміло. Тому, як висловився один літературний герой, повинно бути так: «у вас своя свадьба, а у нас – своя». Але ж ні! «Свадьба» у нас, виявляється, не в кожного своя. «Свадьба» у нас спільна. Бо Церква від Держави фактично не відділена. При тому, не відділені конкретні церкви – обидві православні (МП і КП) і уніатська. Інакше ми б не святкували на державному рівні ні Різдво Христове, ні Пасху, ні Трійцю.
І це при тому, що стаття 21 Конституції України гласить: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», а стаття 24 тю тезу підкріплює безапеляційним висновком: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками... релігійних та інших переконань...».
Разом з тим, українці інших віросповідань таких привілеїв позбавлені. Тобто, одні привілеями таки користуються, а інші – ні. Всі церкви (у широкому значенні терміну) від Держави відокремлені, за винятком названих, які йдуть рука об руку із нею.
Ось тут і випливає, що Церква є таким собі «структурним підрозділом» органів влади. Або, закрадається думка, Держава стала «структурним підрозділом» Церкви.
З іншого боку, якщо взяти до уваги, що нинішні події в нашій державі, у першу чергу на її Сході, «освячені» кількома служителями культу, то треба думати, вони богоугодні. Про що під час перебування в Херсоні «авторитетно» заявив патріарх Філарет.
Таким чином, Церква вже вступає в конфлікт з Державою, яка такої «освяти» не поділяє і поділяти не може за визначенням! Президент України Петро Порошенко повсякчас наголошує на тому, що вихід із протистояння можливий тільки мирним шляхом. Тільки мирним! А Філарет каже: Бог попустив нам війну для єднання. Тобто – тільки війна, і край!
Чи такої співпраці очікувала Держава від Церкви, з якою завела такий зворушливий, мало не інтимний альянс? Чи Держава забула, що Церква, за висловом Чарлза Ейнджела, – єдиний бізнес, який у погані часи досягає піку кон'юнктури, і вона куди частіше «використовує» Державу, аніж Держава її?
Треба сказати, що й Христос скоріше був на боці Держави, ніж своїх служок. Він досить критично ставився до служителів культу і їх політичних партнерів. Якщо заглянути в Святе письмо, то виявимо пряму мову від Ісуса Христа, який застерігав: «Когда молишься, не будь, как лицемеры, которые любят в синагогах и на углах улиц, останавливаясь, молиться, чтобы показаться перед людьми. Истинно говорю вам, что они уже получают награду свою. Ты же, когда молишься, войди в комнату твою и, затворив дверь твою, помолись Отцу твоему, Который втайне; и Отец твой, видящий тайное, воздаст тебе явно». (Мат.6:5).
На тлі сказаного, дії служителів культу на різних публічних акціях та в органах управління – це не що інше, як лицемірство і лицедійство, яке не має нічого спільного ні з тим, чим опікується Держава, ні з тим, чим живуть її громадяни, ні тим більше з тим, про що каже Святе письмо.
Церква поставила перед собою завдання зміцнювати власний бізнес, і вона його успішно виконує.
Насамкінець, чисто ілюстративно, наведу приклад із життя.
Не так давно мій добрий приятель розповів таку ось історію. Помер його давній друг. Життя у нього в останні літа не складалось. Розпалась сім'я. Маючи доволі специфічну професію токаря-фрезерувальника (кому зараз потрібні фахівці такого профілю?), вимушений був перебиватись випадковими заробітками. Із близьких у нього лишилась старенька мати. Вона хоче поховати сина по-християнськи. Тільки ж пенсія у неї мізерна. На все про, не без допомоги синових друзів, якось стяглась. На священика не вистачає. Я, каже мій приятель, з поклоном до місцевого «батюшки». Змальовую ситуацію. Він же мені у відповідь: «А деньги у тебя есть?».
Борис ПРИЩЕПА
