Що ж у нас на Херсонщині відповідає «викликам часу»?

Чоловік, який «зробив себе сам», він навіть подумки, а не те, що в своїх діях, витає у піднебессі. Він міцно стоїть на землі. Незважаючи ні на кого і ні на що.
«Щойно повернувся з Брилівки, - ділиться враженнями від побаченого Віктор Нагребецький. - Конкретніше: повернувся із відвідин місцевої дільничної лікарні, до якої приписані й пацієнти нашого села. За 23 роки незалежності, за всіх президентів, починаючи від Кравчука з Кучмою і закінчуючи Ющенком із Януковичем, там кінь не валявся. Що створив «диктаторський комуністичний режим», на тому й тримається лікарня. Лінолеум, настелений іще при Брежнєву, увесь в тріщинах; там, де лишилась із часів Хрущова дощата підлога, остерігайся ступати, бо можеш зламати ногу; між основою дверей і дверним полотном такі щілини, що вітер гуляє...
Одне слово, «Європа» загальноукраїнського розливу у всій її красі. Та у мене в підсобці давно Європа, а в Брилівській лікарні досі середина 20-го століття! Хотів для порівняння назвати якусь із африканських країн, так боюсь образити, бо й там, мабуть, такого нещастя вже не побачиш.
Знаєте, що задумав і вирішу? – посміхається, скинувши на мить тягар вражень Віктор Григорович. – А створю я у цій лікарні VIP-палату. Тобто, палату по вищому, ні – по найвищому класу. Для ветеранів війни і праці. Вони своїми трудами заслужили хіба таке до себе ставлення, яке мають зараз?!».
Та в Європі, а він її бачив не в кіно, не на «голубому екрані», до бомжів ставлення краще, ніж у нас до заслужених людей. Віктор Нагребецький говорить не про «верхи», які почуваються як вареник в макітрі, - і в сметані, і в маслі. А має на увазі людей дійсно заслужених – і тих, хто в степу п'ятиповерхову Брилівку, вважай, з «нуля» піднімав, і тих, хто хліб-до-хліба в Тарасівці та навколишніх селах ростив-вирощував і досі вирощує. Ось хто заслужений!
Звичайно, сама Брилівка, як би вона не тужилась підвестись із колін (та хіба лише Брилівка?) без допомоги зі сторони – від держави чи від такого ось небайдужого чоловіка, як Нагребецький, зараз не зможе! Угробленні бюджетоутворюючі підприємства Брилівки – СБМУ-20, ПМК-27, Завод залізобетонних виробів, Елеватор, Автобаза, Асфальтобетонний завод та ін. – це була її плата за переведення економіки із соціалістичної колії на колію капіталістичну, або як її сором'язливо донедавна називали, «ринкову економіку». Плата – кому? Над чим чи над ким? Тепер вони он де! На самому вершечку суспільної піраміди, у піднебессі. А ті, «заради кого» вони «не шкодували живота свого», у самім, що не є низу.
Що ж, це не дивина. Логіка історії. Або історія логіки. Пригадався у цьому зв'язку пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку в Харкові, який довелось вперше побачити 50 років тому.
Але «для чистоти експерименту» поділюсь не своїми враженнями, а процитую за публікацією М.В.Чернової, «Пам'ятник Т.Г.Шевченку в Харкові». Харків, «Прапор», 1984: «На виступах архітектурної спіралі, що оточує одинадцятиметровий тригранний пілон з фігурою Шевченка, розмістилось шістнадцять динамічних статуй, які символізують безперервне зростання народної боротьби з пригноблювачами - від непокірних, бунтарських образів з творів Т.Г.Шевченка до учасників першої російської революції 1905-1907 років і Жовтневої революції. Заключна велично-мажорна група - робітник-шахтар, колгоспник, червоноармієць і жінка-робфаківка - уособлюють вільну працю та молодість нової України».
Мистецькому творові, який визнаний найкращим у світі пям'ятником нашому видатному поету і революційному демократу, в наступному році виповниться 80 років. І його творець Матвій Манізер, і тодішня влада нізащо не повірили б, що їхній задум в ідеологічно-виховному плані через вісім десятиліть буде абсолютно не актуальний, більше того – не відповідатиме, як зараз модно висловлюватись, викликам часу.
А ота занедбана дільнична лікарня, та й хіба лише вона, а найдорожча в світі безплатна медицина, і багато-багато іще чого – воно відповідає викликам часу?
У Харкові, на монументі, на самісінькій горі - Тарас Шевченно, а тут... А тут на гору за 23 роки повилазили (і поналазило їх – нєсть числа!) ті, кого скульптор не помістив би навіть біля підніжжя монумента...
Борис ПРИЩЕПА
На фото: Віктор Нагребецький в центрі