Правила виявились вищими від права
Підрахунок комісії – це чорновик. Право формувати список депутатів начисто надано «політичним силам»*. Тобто, у даному випадку порушено Конституцію України, стаття 8 якої гласить: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».
Можемо зауважити: визнається, але не діє. Принаймні у даному випадку.
Оскільки, незважаючи не те, що у відповідності із ст. 5 Основного Закону, «...єдиним джерелом влади в Україні є народ», списки депутатів у їх кінцевому варіанті, яким народ довіряє здійснювати владу через органи органи місцевого самоврядування, формує не він, а «політичні сили».
Маємо на увазі те, що народ голосує за одних кандидатів, а у вигляді «готового продукту», тобто депутатів одержує зовсім інших. Народові надано право волевиявитись. А от право скористатись результатом волевиявлення у народу, який - і лише він, повторимось, є єдиним джерелом влади у нашій державі забрано, і надано «політичним силам».
Адже остаточний варіант списку – це зовсім не список кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів, і саме з них, за будь-яких умов, і повинен бути сформований депутатський корпус. Бо більшість голосів (принаймні у демократичних країнах) – це і є результат вибору народу.
Тільки нас, у відповідності із висновком поета Федора Тютчева (дещо його перефразувавши), доведеться погодитись «Умом не понять, аршином общим не измерить». Тому що ми – особливі. Людство виробило десятки демократичних законів про вибори, ми ж насмикали «с бору по сосенке» і вибудували свій закон.
Ба, пішли навіть далі - вирішили поправити Конституцію, в результаті чого «правила» (галузева інструкція) виявились вищими від конституційного права. Можливо, навіть мимоволі: «Хотіли, як краще...» (що викликає закономірні сумніви х закони ж пишуть не «козаки», не «комбати» та інші «активісти», а люди юридично грамотні).
Але, щоб мати право хотіти, треба принаймні факт непорушності конституційних норм брати як основу з основ, а не розглядати Основний Закон як підручний матеріал для експерименту.
Як засвідчують приклади хоча б останніх виборів до ряду місцевих ради, депутат, за якого віддали голоси у два рази більше виборців, із списку «вибув», а його місце зайняв кандидат, який набрав ледь половину голосів суперника.
Люди довірили вирішувати злободенні питання першому, якого вони добре знають і саме йому, а не комусь іншому, довіряють бути при владі, але їм їхні права – супроти Конституції! - «скориговано»: нате вам замість вашого - нашого депутата. Такі «правила».
У нас вже зійшли нанівець донедавна популярні половецькі пляски навколо всіма і всюди критикованого обов'язкового колись процентного співвідношення «робітники-колгоспники-інтелігенція» в представницьких органах влади.
Але чи відображає нинішній депутатський корпус інтереси тих же селян і робітників, які представлені у радах двома-трьома фермерами і якимось оператором котельні? Чи так вже було неправильно дотримуватись процентного співвідношення? Нам не здається, що можливо, у ньому й була схована «сермяжная правда»?
Не позбавлений інтересу й пункт про можливість висуватись кандидатом у кілька рад одночасно, а у випадку перемоги обрати одну.
Тут знов маємо колізію. Виборець голосує на авторитетного кандидата, сподіваючись, що він працюватиме саме у цій (наприклад, у міській раді), а кандидат, перейшовши в іпостась депутата, зробив (або за нього зробила «політична сила») інший вибір. «Політична сила» використала його у ролі «паровоза», щоб протягнути у ради різних рівнів побільше своїх депутатів, для вирішення своїх інтересів, а не інтересів виборців.
У таких випадках було б безумовно правильно, побачивши одне й те саме авторитетне прізвище у різних списках, не голосувати за жоден. Бо голос буде віддано не стільки за носія цього прізвища як гідну обрання особистість, скільки за «паровоза»...
І вже зовсім ні в які ворота не лізе норма про т.зв. «самовисування». Кого представлятиме цей депутат (голова громади) і перед ким звітуватиме? Забудьмо про формальність, а спустімось до реалій – він самовисунувся, то які питання до нього, навіть якщо ми проголосували за нього?
Втім, Рубікон перейдено, себто вибір у будь-якому випадку зроблено. Зроблено нами. Претензії – до самих себе.
Борис ПРИЩЕПА
*Нехай вони не ображаються за те, що термін взято в лапки, але це ж несерйозно, що в Україні зареєстровано більше двох з половиною сотень офіційних груп, які претендують називатись політичними силами, чого не може бути за визначенням і в принципі.
