Борис Прищепа

В журналистике с 1967 г., член НСЖУ. Лауреат премии имени Илюши Кулика (1977 г.), Гостелерадио Украины (2010 г.), премии имени Ивана Гайдая (2013 г.).

Ментальність та ж - козацька

Ментальність та ж - козацька
Сьогодні, 14 жовтня ми відзначаємо не лише День Захисника Вітчизни, а й День українського козацтва.

Як відомо, козацтво не було однорідним за «старих» часів; не змінило воно своєї «самостійності» й за часів нинішніх. Зокрема, в новітній історії України налічується цілих 19 козацьких організацій, з яких більше третини (6) – Всеукраїнських. І це, мабуть іще не межа. Не факт, що кількість «козацтв» спиниться на майже двох десятках організацій.

Згадаймо вже не козацтво, а взагалі не таку далеку в часі історію хоча б нашого таврійського краю, із його «батьками» від різних «республік» чи й навіть самостійних хуторів - Махна, Зеленого, Марусі, кіношного «Гриціана Таврічеського» та інших. У кожного із «батьок» була своя програма для створення держави, при тому, на їхній погляд, блискуча, яка охоплювала територію якогось Гуляй Поля чи Баштанки.

На ширші масштаби у «батьків» не вистачало польоту думки. Пробували, щоправда, ширше мислити керівники Центральної Ради, потім Гетьманату і, нарешті, Директорії, але й вони, як виявилось, не вийшли із полону усталеної української ментальності: «Де два козаки, там три гетьмани».

Нашим керманичам, мабуть, неможливо було навіть уявити, що всім на першій сходинці державного п'єдесталу місця не було, нема й ніколи не буде. Тому кожен із них був у власній уяві «найправіший», «найпрогресивніший»; лише він знав (у тому переконував нас) шлях до сяючих вершин людського щастя...

Але якщо нам без осуду, а просто поглянути на себе самих, то бодай перед собою повинні зізнатись у тому, що нам дано розвиватись не у відповідності із законами Природи (еволюції), а всупереч їм. Якщо ж це природно-генетичний факт, то до нього треба ставитись і з повагою, і з гумором. Що й підтвердила якось одна із майданних мітинганток: «Ну, такі ми є... Чому ми повинні змінюватись?».

І дійсно, чому ми повинні ґвалтувати себе й змінювати свою ментальність? Адже це наше життя! Як хочемо, так і живемо. На відміну від якихось там «європейців», нам притаманна багатовекторність всередині будь-яких політичних сил, які відстоюють (принаймні декларативно) одні й ті ж цілі.

З одного боку – цілий список «правих», які «праві» завжди і в усьому; з другого – не коротший список «лівих», і з тими ж деклараціями про наші права і турботу про нас. А посередині - «центристи», які сповідують ліберальні ідеї соціальної рівності, що неможливо в принципі.

Найхарактерніша особливість – у жодному таборі немає єдності, як не було її і нема в козацтві. Кожен із трьох політичних секторів ділиться внутрісекторно і так далі. От і розберись виборцеві у такому конгломераті, кого ж підтримувати у списку, скажімо кандидатів у депутати міської ради – «БППвців» чи «радикалів», які працюють в одній – не останній аргумент! – державній структурі?

При тому, якщо у Верховній Раді вони перебували в коаліції, то так, але ж «радикали» коаліцію залишили. Воістину, «всё смешалось в доме Оболонских!». Чи не «смешалось»? Чи так і повинно бути? Чи це дійсно наша, унікальна ментальність?

Скоріше, так. Он вже скільки часу йде судова тяганина про правильно чи неправильно ТВК (територіальна виборча комісія) зареєструвала/не зареєструвала кандидата такого-то. Кандидати шукають і наводять «переконливі» аргументи на свою користь, а суди їх приймають до розгляду...

Люди добрі, які «переконливі» аргументи можуть бути при порушенні закону? З умислом порушено закон чи по причині головотяпства – для ТВК, ЦВК, для судів різного рівня значення мати не повинно. Порушник мусить бути знятий з дистанції – і все.

Але ж наша ментальність... Тільки віддуватись за таку, з дозволу, ментальність кандидатів, членів ТВК і ЦВК, а за ними й судів доведеться виборцям. Бо після того, як буде випите шампанське, прийдуть суворі будні, й ментальність почне матеріалізуватись у прийнятті рішень, які далеко не завжди будуть відповідати інтересам громад. Або й взагалі не будуть відповідати.

Бо слова у наших політиків – одне, а діла – зовсім інше. Кому цікаво, може підняти старі програми різних «проривів», «дорожніх карт», стількох-то «кроків» і т.д., і т.п.

Буквально вчора розговорились із одним із шукачів щастя по європах. «Щойно виїхали за межі Львівщини і в'їхали у Польщу, як зразу закінчились вибоїни на дорозі, як зразу ж «проше пана...». Одне слово, суцільна благодать! Отут би жити. Так це ж тільки Польща, а які там раї у Швейцарії, Франції... Живи – радій!». І, витримавши паузу: «Тільки робити ж там треба, як каторжанинові. Вони ж там працюють по 10 – 12 і більше годин на добу! І не халтурять. Ні, нам така Європа не потрібна!».

Отож і мені наша рідна «європа» таки ближча...

Борис ПРИЩЕПА

Фото Олександр Корняков

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів