Коли ж і до нас прийде право, а не його імітація?
День юриста з'явився в нашому календарі за Указом Президента України Леоніда Кучми від 16 вересня 1997 року (№ 1022/97). Це свято об'єднує юристів різних сфер діяльності, що стоять на захисті прав і свобод українців. Це професійне свято людей, все життя яких повинне бути підпорядковане гаслу «Знати право, служити праву, захищати право», і відзначається воно ось вже 18-й раз.
У преамбулі Указу зазначено, що для українського суспільства професія юриста дуже важлива, адже саме зараз, коли відбувається процес розвитку правової держави в Україні, перш за все на правознавче співтовариство покладаються надії і завдання затвердження принципу верховенства права, вдосконалення українського законодавства, посилення правових гарантій захисту різних верств населення і підвищення правосвідомості та правової культури наших громадян.
На жаль, в останній час у плані посилення правосвідомості громадян у силу різних причин – як об'єктивних, так і суб'єктивних – відійшло на другий план. Ми спостерігаємо, хоча інколи й справедливі, але протизаконні, дії різних груп населення, кого прийнято називати «активістами», які не сприяють розвиткові правих засад у суспільстві, а, навпаки, відштовхують його не лише від законодавчої канви, а й від верховенства права.
Групи людей, яких з невідомих причин називають «невідомими», часто-густо своїми імпульсивними (а частіше на оплачене замовлення) діями завдають більше шкоди суспільству, ніж приносять користі.
Але ж добре відомо, що протизаконними діями неможливо відновити законність у тій чи іншій іпостасі. Порушники закону, якщо правоохоронними органами встановлено, що вони закон порушили, повинні нести відповідальність у відповідності із нормами закону, а не бути лінчованими «невідомими» особами.
Іще більшу шкоду законодавству в цілому і Конституції зокрема завдають ті, хто таких «невідомих» (у т.ч. «лінчуваальників») не робить відомими (хоча за службовими обов'язками мусить!), з усіма наслідками, що випливають у відповідності із законами держави.
Засоби масової інформації повідомляють про повернення у власність держави величезних ділянок морського побережжя, демонтаж «баз відпочинку» у курортних зонах чи й на Набережній...
Все це добре. Але чому правоохоронні органи допустили відчуження побережжя всупереч закону? Чому не притягнули до відповідальності тих чиновників, які дали дозвіл на відчуження, розміщення баз? І таким фактам, навіть в одній області чи навіть районі, як мовиться, несть числа.
Юристи, до яких і ми, журналісти, звертаємось на правовою допомогою, дають консультації з тих же «земельних» питань; ми, у свою чергу, виносимо факти порушень законодавства на суд громадськості.
Тільки наші публікації у більшості випадків лишаються «непоміченими», хоча у відповідності із нашим законодавством кожен оприлюднений факт порушення закону повинен стати предметом розгляду правоохоронними органами.
Інакше – страшно сказати! – наберемось сміливості, а то й нахабства, подумати про те, що у владі править бал корупційний спрут.
Можна, звичайно, заплющувати очі на беспредел «сміттєвої люстрації», яка для суспільства, роздратованого безчинством чиновників, стала своєрідною громадянською стратою. Але це елементарне випускання пари.
І не такої «страти» вимагає суспільство. Воно вимагає не карикатурного «покарання» винних, а покарання реального, сформульованого братами Вайнерами і вкладеного у вуста Гліба Жеглова: «Вор должен сидеть в тюрьме!».мУ нас же все закінчується дитячим переляком.
Чи не вправі ми поцікавитись на предмет: з якою метою влада в іпостасі вищих її інститутів управління милостиво дозволяє суспільству в ряді випадків творити безчинства? Чи не з метою, щоб у всіх негараздах звинуватити те ж суспільство?
З державою все гаразд, - вважають юристи, - якщо його Основний Закон, Конституція, не обмежує права і свободи громадян, а, навпаки, збільшує зону цих свобод. В Україні, державі із непогано виписаною Конституцією, але не дуже вміло виконуваними законами спеціальність юриста повинна займати провідні позиції. На жаль, поки що не займає. І не юристів у тім вина...
Борис ПРИЩЕПА
