Сила не в правді. Правда – в силі?
Такий висновок напрошується після перегляду російського документального фільму «Крым. Путь на Родину».
Документальний фільм «Крым. Путь на Родину», показаний по каналу «Россия-1», перед тим широко розрекламований, очікування виправдав: його до одноденок не віднесеш. Фільм вражає. Багато чим. Але, якщо відкинути речі другорядні, в око впадає головне: цинізм президента сусідньої держави по відношенню не лише до керівників України, що можна пояснити хвалькуватістю їхнього візаві, а й по відношенню всіх нас, в Україні сущих.
Не випадково саме розповідь Путіна про окупацію і анексію Криму, якою він керував особисто, займає у фільмі центральне місце. Скоріш усього, фільм так і задумувався – як апофеоз державобудівництва «генія», нового «собирателя исконно русских земель».
Між тим, одкровення самого собирателя у фільмі - це явка з повинною у Генеральну прокуратуру, а ще краще – у Міжнародний трибунал. Путін без тіні сумніву щиро розповідає, як він особисто керував збройним нападом на незалежну державу. А це не що інше як факти, які підпадають під визначення особливо тяжкого міжнародного злочину – порушення суверенітету і територіальної цілісності України, порушення її сухопутних, повітряних і морських кордонів, вторгнення на її територію російських військ, у тім числі спецназу ГРУ, підрозділів повітряно-десантних військ, морської піхоти, тобто еліти Збройних сил.
При тому Путін відверто заявляє, що аншлюс відбувався під «виглядом посилення» російського угрупування, яке базувалось в українському Криму – тобто він діяв підступно; не соромиться говорити про те, що російські війська захопили аеропорт столиці Автономії, будівлі Верховної Ради Криму і Уряду АРК; заблокували у бухтах військові кораблі МВС України; застосовували підкуп, погрози, викрадення українських офіцерів; нападали на українські військові частини, залучивши до цих дій бандформування (а хто ж вони, якщо не віднесені до силових структур, але озброєні?!) т.зв. Терського і Кубанського «козачих військ» та ін.
Для Міжнародного воєнного трибуналу за позовом проти агресора матеріалів більш, ніж достатньо.
Обминемо увагою всенародное ликование кримських народів, показане у фільмі, які нарешті прийшли «домой». Без усякого сумніву, воно було. І тут не стільки заслуга Путіна сотоварищи, скільки спрацювали недоліки у веденні політики щодо АРК наших, українських керманичів, більшість із яких Автономію бачили лише через призму ПУКу (Південного узбережжя Криму), де любили ніжити свої телеса на пісочку елітних пляжів.
Але – то тема іншої розмови. А ми зараз – про окупацію і анексію Криму Путіним. Скільки б він не говорив про успіхи (чи недоліки) в роботі керівництва суверенної держави, переходити до активних, а тим більше воєнних дій, проти неї він не мав права. У яку обгортку його не замотуй – це все одно міжнародний злочин.
Щоправда, Путін, зображаючи із себе у фільмі такого собі Святого Миколая, довірливо повідомляє глядачеві: «И вот эти люди собрались, проголосовали и избрали нового председателя правительства Крыма — Аксёнова... А юридически действующий президент Янукович его утвердил. С точки зрения украинского закона все абсолютно было соблюдено... Если взять и посмотреть с точки зрения правовой составляющей, там комар носа не подточит".
Комар, можливо, носа й не підточить. Тільки про ці події більше року нікому не було відомо. Ми дізнались про те, що эти люди собрались, проголосовали... лише 15 березня 2015 року. Це що – домашня заготовка чи видумка по ходу одкровень Путіна? Може бути і те, й інше, от тільки 27 лютого 2014 року Віктор Янукович вже не був діючим Президентом України. Він був зміщений із цього поста постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року. За постанову проголосувало 328 народних депутатів, у тім числі віддали свої голоси й «регіонали». До того ж Янукович на той час вже не перебував на території України.
Не варто забувати (Путін теж добре знає) й те, що у відповідності із п.1 ст.37 Конституції АР Крим (на той час діючої) «Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду і звільняється із посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим і за погодженням з Президентом України».
Само по собі, Путіну добре відомо, що «погодження» і «затвердження» - це далеко не одне й те ж. До того ж на той час (АРК і юридично, і фактично перебувала у складі України), обов'язки Президента України виконував Олександр Турчинов, й призначення Аксьонова на посаду Глави Уряду Автономії погоджувати повинен був він.
Але цього не відбулось. В результаті «затвердження» Аксьонова пройшло з найгрубішими порушеннями законодавства України і АРК, тому кваліфікувати його можна однозначно – державний переворот. А Путін – замовник перевороту, його духовний натхненник і практичний наставник.
По якій причині Путін так відверто говорить на весь світ про свою безпосередню участь у цій авантюрі? Важко сказати, однак на деякі думки наштовхує він сам - заявити російському суспільству, що він єдиний правитель у цій державі, й все вирішує персонально: «Наше преимущество (російських збройних сил. – Б.П.) было в том, что я лично этим занимался... Потому, что, когда это делают первые лица государства, исполнителям легче работать»; «Это невозможно было сделать по решению кого бы то ни было, кроме верховного главнокомандующего».
Ну, і пограти м'язами перед заклятими друзями – тим же Обамою, Меркель та ін. не зайве. Показати, що він (Путін) готовий у першу-ліпшу мить застосувати і ядерну зброю. А півострів Крим, цю «бородавку», як його називав Потьомкін, він тепер не віддасть нікому. Тут інтереси Кремля, й більш - нічиї.
Григорій Потьомкін у 1783 році, після приєднання Криму до Російської імперії, з приводу приведення присяги кримських татар бадьоро доповідав імператриці Катерині ІІ: «Крым Ваш!».
А ще рік тому він її умовляв: «Всемилостивейшая Государыня! Вы обязаны возвысить славу России. Посмотрите, кому оспорили, кто что приобрел: Франция взяла Корсику; цесарцы без войны у турок в Молдавии взяли больше, нежели мы. Нет государства в Европе, чтобы не поделили между собою Азии, Африки, Америки...».
Не дають спати Путіну лаври Катерини ІІ, фельдмаршала Потьомкіна...Так то було XVIII-е століття. А зараз – XXI-е. Він, мабуть, запізнивсь народитись.
P.S. Катерина ІІ приєднала Крим до Російської імперії, а не до Російської Федерації. Наступником Російської імперії, як відомо, став СРСР. Поділ на республіки був лише адміністративний. «Передача» Криму із складу РРФСР у склад УРСР у 1954 році виконана бездоганно. Тобто, Крим – це територія України, у 2014 році окупована і анексована Путіним, який лично этим занимался...
Документальний фільм «Крым. Путь на Родину», показаний по каналу «Россия-1», перед тим широко розрекламований, очікування виправдав: його до одноденок не віднесеш. Фільм вражає. Багато чим. Але, якщо відкинути речі другорядні, в око впадає головне: цинізм президента сусідньої держави по відношенню не лише до керівників України, що можна пояснити хвалькуватістю їхнього візаві, а й по відношенню всіх нас, в Україні сущих.
Не випадково саме розповідь Путіна про окупацію і анексію Криму, якою він керував особисто, займає у фільмі центральне місце. Скоріш усього, фільм так і задумувався – як апофеоз державобудівництва «генія», нового «собирателя исконно русских земель».
Між тим, одкровення самого собирателя у фільмі - це явка з повинною у Генеральну прокуратуру, а ще краще – у Міжнародний трибунал. Путін без тіні сумніву щиро розповідає, як він особисто керував збройним нападом на незалежну державу. А це не що інше як факти, які підпадають під визначення особливо тяжкого міжнародного злочину – порушення суверенітету і територіальної цілісності України, порушення її сухопутних, повітряних і морських кордонів, вторгнення на її територію російських військ, у тім числі спецназу ГРУ, підрозділів повітряно-десантних військ, морської піхоти, тобто еліти Збройних сил.
При тому Путін відверто заявляє, що аншлюс відбувався під «виглядом посилення» російського угрупування, яке базувалось в українському Криму – тобто він діяв підступно; не соромиться говорити про те, що російські війська захопили аеропорт столиці Автономії, будівлі Верховної Ради Криму і Уряду АРК; заблокували у бухтах військові кораблі МВС України; застосовували підкуп, погрози, викрадення українських офіцерів; нападали на українські військові частини, залучивши до цих дій бандформування (а хто ж вони, якщо не віднесені до силових структур, але озброєні?!) т.зв. Терського і Кубанського «козачих військ» та ін.
Для Міжнародного воєнного трибуналу за позовом проти агресора матеріалів більш, ніж достатньо.
Обминемо увагою всенародное ликование кримських народів, показане у фільмі, які нарешті прийшли «домой». Без усякого сумніву, воно було. І тут не стільки заслуга Путіна сотоварищи, скільки спрацювали недоліки у веденні політики щодо АРК наших, українських керманичів, більшість із яких Автономію бачили лише через призму ПУКу (Південного узбережжя Криму), де любили ніжити свої телеса на пісочку елітних пляжів.
Але – то тема іншої розмови. А ми зараз – про окупацію і анексію Криму Путіним. Скільки б він не говорив про успіхи (чи недоліки) в роботі керівництва суверенної держави, переходити до активних, а тим більше воєнних дій, проти неї він не мав права. У яку обгортку його не замотуй – це все одно міжнародний злочин.
Щоправда, Путін, зображаючи із себе у фільмі такого собі Святого Миколая, довірливо повідомляє глядачеві: «И вот эти люди собрались, проголосовали и избрали нового председателя правительства Крыма — Аксёнова... А юридически действующий президент Янукович его утвердил. С точки зрения украинского закона все абсолютно было соблюдено... Если взять и посмотреть с точки зрения правовой составляющей, там комар носа не подточит".
Комар, можливо, носа й не підточить. Тільки про ці події більше року нікому не було відомо. Ми дізнались про те, що эти люди собрались, проголосовали... лише 15 березня 2015 року. Це що – домашня заготовка чи видумка по ходу одкровень Путіна? Може бути і те, й інше, от тільки 27 лютого 2014 року Віктор Янукович вже не був діючим Президентом України. Він був зміщений із цього поста постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року. За постанову проголосувало 328 народних депутатів, у тім числі віддали свої голоси й «регіонали». До того ж Янукович на той час вже не перебував на території України.
Не варто забувати (Путін теж добре знає) й те, що у відповідності із п.1 ст.37 Конституції АР Крим (на той час діючої) «Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду і звільняється із посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим і за погодженням з Президентом України».
Само по собі, Путіну добре відомо, що «погодження» і «затвердження» - це далеко не одне й те ж. До того ж на той час (АРК і юридично, і фактично перебувала у складі України), обов'язки Президента України виконував Олександр Турчинов, й призначення Аксьонова на посаду Глави Уряду Автономії погоджувати повинен був він.
Але цього не відбулось. В результаті «затвердження» Аксьонова пройшло з найгрубішими порушеннями законодавства України і АРК, тому кваліфікувати його можна однозначно – державний переворот. А Путін – замовник перевороту, його духовний натхненник і практичний наставник.
По якій причині Путін так відверто говорить на весь світ про свою безпосередню участь у цій авантюрі? Важко сказати, однак на деякі думки наштовхує він сам - заявити російському суспільству, що він єдиний правитель у цій державі, й все вирішує персонально: «Наше преимущество (російських збройних сил. – Б.П.) было в том, что я лично этим занимался... Потому, что, когда это делают первые лица государства, исполнителям легче работать»; «Это невозможно было сделать по решению кого бы то ни было, кроме верховного главнокомандующего».
Ну, і пограти м'язами перед заклятими друзями – тим же Обамою, Меркель та ін. не зайве. Показати, що він (Путін) готовий у першу-ліпшу мить застосувати і ядерну зброю. А півострів Крим, цю «бородавку», як його називав Потьомкін, він тепер не віддасть нікому. Тут інтереси Кремля, й більш - нічиї.
Григорій Потьомкін у 1783 році, після приєднання Криму до Російської імперії, з приводу приведення присяги кримських татар бадьоро доповідав імператриці Катерині ІІ: «Крым Ваш!».
А ще рік тому він її умовляв: «Всемилостивейшая Государыня! Вы обязаны возвысить славу России. Посмотрите, кому оспорили, кто что приобрел: Франция взяла Корсику; цесарцы без войны у турок в Молдавии взяли больше, нежели мы. Нет государства в Европе, чтобы не поделили между собою Азии, Африки, Америки...».
Не дають спати Путіну лаври Катерини ІІ, фельдмаршала Потьомкіна...Так то було XVIII-е століття. А зараз – XXI-е. Він, мабуть, запізнивсь народитись.
P.S. Катерина ІІ приєднала Крим до Російської імперії, а не до Російської Федерації. Наступником Російської імперії, як відомо, став СРСР. Поділ на республіки був лише адміністративний. «Передача» Криму із складу РРФСР у склад УРСР у 1954 році виконана бездоганно. Тобто, Крим – це територія України, у 2014 році окупована і анексована Путіним, який лично этим занимался...
Борис ПРИЩЕПА
Фото: obozrevatel.com
