Станіславські скелі на Херсонщині

Вони з дитинства привчали нас, дітлахів, дивитись на Лиман з усіх палуб нашого села-корабля. Особливо з найвищої палуби.

Мабуть, тоді й народжувалося відчуття польоту, що часто кочувало снами. Коли ти у вертикальному зльоті повільно піднімаєшся вгору, з різних висот роздивляєшся землю, людей, Лиман. Напевно, не випадково, чайки та мартини, що завжди є нашою звуковою парасолькою, відчувають у нас своїх родичів.

Ми оббігали скелі вздовж та впоперек. Допізна командами грали у «бобра». Наслухавшись побрехеньок старших товаришів, мріяли потрапити до фантастичних бліндажів у скелях, ущерть заповнених зброєю...

Багато років скелі були прозаїчними нашими сусідами. Із поступовим заглибленням у їх «тканину» приходить розуміння скарбів, що лежать поряд. Скелі наповнюються голосами скіфів, греків, римлян, воїнів київських князів, генуезців, турок, козаків... З цими історичними кардіограмами резонують все більше сердець.

Наші простори відкриють великому світові ще багато таємниць. Багато що могли б сказати інтернаціональні археологічні колективи. Чому б спільно не гортати цивілізаційну «книгу культурних шарів»? А може і європейці відчують колись у кронах своїх історичних дерев буяння соків дніпровсько-лиманського коріння?..

Не випадково Одіссей колись закликав хлопців-побратимів їхати у Північне Причорномор'я – не куди-куди, а на їх Прабатьківщину...

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

Херсонцы в твиттере