"Бог мене завжди оберігав. Від поганих режисерів, поганих сценаріїв." - Лесь Сердюк

Вперше я побачила цього чудового актора у фільмі «Тарас Бульба» у ролі Товкача. Цей пронизливий погляд мене просто вразив. А обличчя – немов би зійшло з полотен українського художника І. Рєпіна. Це була справжня знахідка для графічного портрету.

Цікаво, що саме на честь Курбаса, з яким він товаришував тривалий час батько актора Лесь Сердюк-старший і назвав свого сина; щоправда, в ті часи давати ім’я репресованого майстра було небезпечним, тому його довелося «замаскувати» іменем Олександр.

На екран, щоправда, не великий, а телевізійний, Лесь Сердюк уперше потрапив на межі 1950-60-х рр. Батько і син в одній з телепередач читали «Гайдамаків» Т. Шевченка. Тоді ж юний актор познайомився зі специфікою бачення себе на екрані, про що лишив відповідні іронічні спогади: «Я читав за автора і всіх інших, а він читав Гонту. І я вперше тоді побачив себе на плівці. Це було жахливо! В мене була зачіска дуже висока, брови були нижчі, ніж очі, я нічого не міг зрозуміти: якийсь я був негарний, злий, і чорно-білий».

Але найяскравішою роллю для актора стане роль «першого парубка на селі» Данька у фільмі Івана Миколайчука «Вавилон ХХ». Про Леся Сердюка Миколайчук згадував: «При всій його суворості та бундючності - таке враження справляли вуса й фактурне обличчя, насправді він був доброю людиною…Про свої попередні ролі він казав, що це було раніше, і кожну свою роботу починав як спочатку. Він був воістину Народним артистом: всі його знали, всі поважали й любили. Сердюк належав до тих акторів, які займали своє місце не лише в українському та радянському кіно, а й світовому».

Після «Вавилону» актор зіграв у другій (і останній) кінострічці Миколайчука – «Така довга, така пізня осінь» (1981). «Картина давалася нам дуже важко – і Іванові, і акторам. Але в цьому фільмі я одержав свій, мабуть, найважливіший приз: Іван подарував мені книжку Стефаника. І на 227 сторінці, там, де надрукована автобіографія, Миколайчук написав: «Моєму братові Лесю. Осінь моя довгая». У цьому фільмі актор зіграв жебрака Мелентія, що проводжає свого земляка Руснака з рідного села за кращою долею – за кордон, а сам лишається у спорожнілому, майже покинутому людьми селі…

Діапазон Сердюкових ролей вражає. Актор так напівжартома говорив про це: «Брався за будь-яку роботу, багато знімався. Якось сказав Івану Миколайчуку: «Ти якістю взяв, але я тебе кількістю переплюну!». Завжди вважав, що кіно – це моя робота, ніколи не було такого: буду зніматися – не буду. Треба! І намагався робити це добре і за можливості талановито.»

Лесь Сердюк став справжнім утіленням образу «мужнього» українця, войовничогордовитого, відданого справі, Батьківщині і товариству.

Видатні люди, такі як Лесь Сердюк, відходять у засвіти та завдяки фільмам вони залишаються назавжди живими, але вже в нашій пам’яті…