Видатні діячі. Богдан Ступка
«Шекспір сказав: «Світ — театр і ми всі в ньому актори». А Сковорода ще доповнив: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили». Я думаю, це правильно». (Б. Ступка)
Богдана Ступку називають людиною-епохою. За його ролями можна вивчати історію і пізнавати Україну. Адже Богдан Ступка це символ сучасної української культури, української нації. Знаменитий польський режисер Єжи Гофман назвав його найталановитішим драматичним актором Європи. Але сам Богдан Сильвестрович гірко жартував, що він «український актор, який знімається в російських фільмах» і «український актор, який знімається в польських фільмах».
Як його можна не любити - такого чудового Професіонала, як Богдан Ступка. Навіть епізодична його роль запам'ятовувалась надовго. Тому неможливо було не створити його графічний портрет. Навіть декілька...
Богдан Сильвестрович Ступка народився в 1941 році на Львівщині у селищі Куликів, яке тоді було окуповане німцями. Тому спогади про війну боляче врізалися в його пам'ять, ще в дитистві: «Я не люблю війни, бо з дитинства боюся стрільби. Мені було всього лише три роки, але я добре її пам'ятаю. Пам'ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться бій, йдіть з будинків. І тепер усе життя мене переслідує страх. Цей страх іноді примушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш заховатися - це не ти, це завжди хтось інший.» (Б. Ступка)
«Я міг стати хіміком, звіздарем але, як бачите, став актором. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома. Не вийшло. Мабуть Господь кожному з нас призначає якусь роль у цьому житті...», - зауважував Богдан Сильвестрович.
«Крім працьовитості і таланту в актора має бути везіння. У мене воно було завжди», - зізнавався Богдан Ступка.
Дебют у кіно Б. Ступки — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», в ролі Ореста Дзвонаря. Це став одним з останніх фільмів хвилі поетичного кіно, яка закінчилася за кілька років грандіозною спецоперацією проти «шестидесятників». Сюжетна лінія фільму - конфлікт між трьома братами Дзвонарями, які живуть у буковинському селі. Старший син іде «до совітів», середній - у повстанці, молодший вибирає життя. Головний герой - саме середній син. «Нам не по дорозі ні з москалями, ні з німцями, - говорить герой Ступки - Німці прийшли і підуть, а москалів ми самі викуримо. В цих горах будемо ми». Подібного роду слова вперше прозвучали в радянському кінематографі.
Кінокритик Андрій Плахов згадував: «Я добре пам'ятаю Ступку в цій картині. Створений ним образ був абсолютно новим для радянського кіно. Він показав людину, пов'язану з підпільним націоналістичним рухом на Україні. Фільм відображав розкол України, і це було дуже революційно для того часу.»
На роль Ореста претендував Іван Миколайчук, але оскільки це була роль бійця УПА, то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук: «Актор, який зіграв Тараса Шевченка, не може грати бандерівця.» Тому Миколайчук поступився роллю Ступці, зігравши старшого сина - комуніста. І ця роль досі одна з найкращих у списку Богдана Сильвестровича.
Богдан Ступка зіграв понад 220 ролей у театрах та кіно. Крім українських режисерів Ступка знімався за кордоном - зокрема, у польських режисерів Єжи Гофмана та Кшиштофа Зануссі. За
роль в фільмі останнього - «Серце на долоні» 2008 року - Ступка отримав нагороду від міжнародного кінофестивалю в Римі. Під час вручення нагороди актор зі сцени сказав: «Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому».
Як згадує тренер «Динамо» (Київ) у 2008-2012 роках Юрій Сьомін, Богдан Ступка пристрасно захоплювався футболом і не пропустив жодного матчу - за винятком тих днів, коли грав у спектаклях. Сам актор вбачав, що у театру з футболом є дуже багато подібного. «Правила є, традиції є, канони є, і так дальше. Але — притаманні і там і там: творчість, ім-про-візація! Якщо там цікава імпровізація — то ми виграємо. Якщо на сцені цікава ім-про-ві-за-ція — то виграємо і артисти, і глядач від цього», - казав Ступка.
Цікаво, що нещодавно на будинку, де актор жив з 1987 по 2012 рік, встановили меморіальний горельєф. Його автор, скульптор Микола Зноба, зобразив Ступку в яскравому образі - з капелюхом, яким пан Богдан вітає перехожих.
«Вважають, що Богдан Сильвестрович був елегантним чоловіком, любив носити метелики. А уроки шляхетності, про які він говорить, він взяв від свого батька. Це, власне, проявляється у тому, що він дуже любив капелюхи. У нього вдома була ціла колекція цих капелюхів», — розповідає засновниця музею Ступки Ірина Цюпка.
Його дім знаходився поруч з театром - п'ять хвилин ходу, проте розповідають, що актор цю відстань проходив лише за годину. Річ у тому, що він постійно вітався з людьми, знімаючи капелюха, спілкувався з ними. Богдан Сильвестрович розповідав, що цієї звички його навчив батько: потрібно завжди мати капелюх, щоб з його допомогою можна було привітатися з хорошою людиною.
«Мені всі кажуть: «Богдане, ти збожеволів на своїх українцях». А я ось недавно з'ясував, що сім'я Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі й норкові шуби шиють.» (Б. Ступка)
«Український глядач - найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є кращою нагородою для акторів і меценатів. Ми - громадяни однієї країни, і обов'язок кожного - зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають в цьому, - патріоти України», - зазначав Б. Ступка.
24 липня 2012 року в землю Байкового кладовища поклали Богдана Ступку - актора, який всім своїм життям доводив, що українські кіно і театр живі і вмирати не збираються. На відміну від людини...
