Vita Black
Херсонська художниця Качаленко Тамара

Прекрасна природа Гуцульщини, прекрасний і народ її

Прекрасна природа Гуцульщини, прекрасний і народ її

Прекрасна природа Гуцульщини, прекрасний і народ її. Гуцул - це дитина. Він наївний, він первісний, він ще не християнин. Він близький до природи і вірить в її могучі таємні сили. Ніде немає стільки повір'їв, як тут - дуже добрі умови для їх виникнення були саме на Гуцульщині.

У світі для гуцула перехрещуються злі і добрі сили - треба бути постійно на сторожі. Ще в материнській утробі людину переслідують різні нещастя і треба бути дуже «сохтивним», як каже гуцул, аби від того уберегтися. Коли вагітна погляне на сліпого або кривого, або взагалі на якого небудь каліку, та ще при тім - не дай Бог - засміється, - дитина буде точно такою, як сей каліка, над котрим матір сміялась. І головне - проти тої біди немає ні засобів, ні ліків.

І так все життя, на кожному кроці, у будь-яку пору року, дня і ночі. Все одухотворене навколо гуцула, все має таємний зміст, все живе своїм особливим життям.



І люблять себе показати. Подекуди оселя в них - ніби суцільна світлиця, вся у вишиваних рушниках, килимах і різьбленні. Самі часто живуть у «літній кухні», а хата - то для гостей, на показ.


У В. Дубаса є цікаві світлини мешканця селища Ясеня - селища з дуже цікавою історією, яке згадується ще в документах 1555 року.

У листопаді 1918 року, після закінчення Першої світової війни, у селищі Ясіня зібралося багатотисячне віче, на якому проголосили створення Української Народної Ради. Ясіня стало столицею Гуцульської республіки, яка проіснувала до літа 1919 р., до окупації краю румунськими військами. У 1939 р. селище увійшло до Карпатської України, а після закінчення Другої світової війни - до складу УРСР.




Дуже цікаві гуцульські традиції і щодо колядування. Колядують виключно чоловіки – жінок ніколи не беруть. Це вважається чоловічою справою. «В нашій культурі немає жінок-священників, а гуцул-колядник – це як священник, - пояснює керівник колядницького руху Іван Зеленчук. – Коляда – це не просто пісенька, це молитва. Коли приходять гуцульські колядники – вважайте, що у вас в хаті проводять службу. Вони будуть просити Бога, щоб ваші мрії, про які ви не говорите, збулися». Колядують на Гуцульщині всім окремо – газді, газдині, дітям, навіть тим, які в колисці, і хворим дідам, які не можуть підвестися і лежать на печі. Один раз на рік служба приходить сама до них. «Так, навіть бджолам, коровам, вівцям та коням виконують колядки, - відмічають гуцули. – Зовсім інше – на решті України. Це «дайте, дядьку, п’ятака» - профанація від початку до кінця.»
Природа Гуцульщини прекрасна, народ оригінальний, мова його заслуговує на найстаранніше вивчення і …досі немає поета Гуцульщини, який би зрозумів душу народу. Одиноким поетом Гуцульщини є О. Федькович. Він – романтик, описував лише буковинського гуцула, але його вірш настільки багатий, з настільки глибоким знанням мови, що читаєш із задоволенням. Дуже мало написав з життя гуцулів І. Франко. І. Франко – сам галичанин, довгий час жив на Гуцульщині, записував етнографічні матеріали, але ніколи не відважився писати гуцульським діалектом. Так і красується Гуцул і Гуцульщина для самих себе, чекаючи поета, який би оспівав би їх вогняними віршами. Але той поет ще не народився…

Нам – нащадкам, залишається втішатися чудовими поезіями Осипа Юрія Федьковича про розлучення гуцула з рідною Гуцульщиною через війну. На жаль, тематика цих поезій актуальна і в нашому ХХI столітті. Але попри свою відмінність від решти українців, гуцули стали і залишаються оберегом всієї України. Бо в Україні два «полюси пасіонарності» – Запоріжжя та Карпати…

БУДЬ ЗДОРОВА!

Будь здорова, Чорногоро!

Вже во вік тя покидаю!..

Муть в трімбіту браття грати,

Я вже з ними не заграю.

Бо заграють тарабани

Ті царські та голоснії,

Та цісарська музик-банда!..

Місяць світить та не гріє.

Та не жаль ми, браття, того

Мого перстня дорогого,

Що у дар дам тарабанцям,

- Але жаль ми лиш одного,

А то кучера лиш того,

Що чесала рідна мати.

Ножички цісарські срібні

Гарно вміють підтинати!

Будь здорова-ж, Чорногоро!

І трімбіто! І кидрино!

Що в'ни шепчуть? «Не загинеш?»

Знаю й сам, що не згину!

Гоцулови домовина

Лиш з кидрини зпоконвіку!

Будь здорова! Я вернуся,

Як у гору вернуть ріки. (О.Ю. Федькович)







Використано:

  • матеріали незалежних сайтів;
  • Г. Хоткевич «Гуцули і Гуцульщина» (1920);
  • Власні художні ілюстрації на основі фотографій В. Дубаса та ін

Авторка - Тамара Качаленко

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон