ЗНО 2015: Чи залежить якість оцінювання випускників від якості запропонованого тесту?
Цю статтю пишу не так для того, щоб знайти собі опонентів (і тим паче ворогів), як для того, щоб дати відповіді на окремі питання, пов'язані з формулюванням умов тестових завдань ЗНО з української мови й літератури та відповідей до них.
Насамперед порівняємо формулювання умов завдань «Апостроф треба писати на місці обох пропусків у рядку» і «Потрібно поставити у на місці всіх пропусків у рядку». Як бачимо, у першому формулюванні ми пропонуємо учням апостроф написати, а в другому – літеру у поставити.
А насправді чи пишемо ми апостроф з погляду літературного слововживання? По-перше, апостроф є надрядковим графічним знаком (до того ж розділові знаки ми також не пишемо, а вживаємо чи ставимо); по-друге, у шкільному правописі опрацьовуємо орфограму «Уживання апострофа». Тож логічно було почати формулювання першого тестового завдання з того, що «Апостроф треба поставити...».
Навмисно не продовжую це формулювання, бо в зошиті, запропонованому УЦОЯО, цю мисленнєву операцію треба виконати на місці обох пропусків у рядку. Хоча апостроф потрібно було поставити на місці пропусків у словах рядка. Чомусь у завданні «Літеру о на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка», а не літеру о на місці всіх пропусків треба писати в рядку.
Так само в завданні «Немає лексичної помилки в рядку» чи не краще було б сформулювати умову «Немає лексичної помилки в сполученні слів рядка» замість? (Додаю саме «в сполученні слів», а не в словосполученні, оскільки перше поєднання слів є реченням).
До речі, у формулюваннях умови завдань «Апостроф треба писати на місці обох пропусків у рядку» і «Літеру о на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка» грубо порушено порядок слів, адже за законами внутрішньої будови синтаксичних конструкцій обставина місця (на місці пропуску) має стояти в препозиції до присудка (треба поставити / писати), а прямий додаток (апостроф / літеру у) у постпозиції до нього! Отже, з погляду граматики нормативними є такі формулювання: «На місці обох пропусків треба поставити апостроф у словах рядка», «На місці пропуску треба писати літеру о в усіх словах рядка».
Тепер порівняємо ще кілька формулювань щодо дотримання цієї граматичної норми: «Правильно написано всі слова в рядку», «Неправильно оформлено пряму мову в рядку»), «Правильно утворено форму третьої особи множини від дієслова» і такі завдання, як «Кому (коми) треба ставити в реченні», «Двокрапку треба поставити, якщо...».
Протиставляючи порядок слів у цих формулюваннях завдань, робимо висновок: в умовах перших трьох завдань прямий додаток стоїть у постпозиції до предиката, а в умовах інших завдань – прямий додаток стоїть у препозиції до предиката. Не хочу цим висновком нікого образити, але ж граматична норма, яка передбачає дотримання порядку слів, є все ж таки нормою. І бажано тоді не лише перевіряти знання різноманітних норм, а й нам, фахівцям, дотримуватися їх, формулюючи умови тестових завдань!
Національною особливістю української граматики є те, що нерозщеплені присудки переважать над розщепленими. Зокрема, замість проводити дослідження надаємо перевагу досліджувати, замість здійснити аналіз – проаналізувати, замість здійснювати вимірювання – вимірювати; здійснювати реалізацію – реалізовувати та ін.
Тож чого цю закономірність не поширити на завдання, які замість нерозщепленого присудка увідповіднити містять розщеплений присудок установити відповідність? Наприклад, умову завдання «Установіть відповідність між видом речення та прикладом» бажано було б сформулювати так: «Увідповідніть вид речення з прикладом». Це, звичайно, є не так зауваженням, як побажанням для всіх, хто укладає тести (до речі, зауважу: не займається укладанням, а саме укладає!).
В інструктивних матеріалах до складання власного висловлення випускникам запропоновано проілюструвати «Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва...» (с. 14 тестового зошита). А чи не є віддієслівний іменник посилання невмотивованою калькою з російської мови (рос. ссылка)? Цей іменник у сучасній українській літературній мові (якої ми навчаємо учнів у школі) заступає український відповідник покликання з наголосом на третьому складі. Адже ми покликаємося на думку вчених, покликаємося на художні твори і нарешті робимо покликання на наукові джерела в квадратових дужках (саме в квадратових, а не в квадратних!).
До речі, одне із завдань тесту потребує від учнів володіння практичними вміннями замінювати словосполучення, що містять лексичну помилку, нормативними. Зокрема, запропоновані словосполучення погляди співпадають, багаточисельні дзвінки, рішити завдання містять кальковані з російської мови слова. Тож чи варто учням це вміти, якщо ми, дорослі, самі цієї лексичної норми не дотримуємось, а посилаємося на щось і когось, замість того, щоб покликатися?!
І насамкінець про дистактор тестового завдання, що містить словосполучення «допоможе ввійти». На думку експертів із затвердження правильних відповідей, саме цей рядок мав бути правильною відповіддю. Таку позицію обстоюють укладачі тестових завдань та експерти, покликаючись на правила «Українського правопису», що ніби «незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в потрібно вживати у»!
Але ж хочу застерегти всіх тих, хто має таку категоричну позицію! Уважно подивімося на ті приклади, які пропонує нам «Український правопис» (усі вони лише з прийменником у). А тут випадок, коли у/в є частиною слова. Якщо погодитися з такою думкою, тоді виходить, що немає місця в українській мові таким словам, як ввічливий, вважати, ввійти, ввіч, бовван, бовваніти, напіввислохлий і под., бо в усіх цих словах літера в стоїть перед наступною в? Абсурдна й непереконлива теза! Ми ж у цьому завданні говоримо про орфографічну норму, а не вимову (де першу літеру в усному мовленні передаємо губно-губним звуком [?], а другу – губно-зубним звуком [в]! З огляду на це подвоєння літер вв є досить поширеним явищем в українській орфографії, якщо дотримуватися норм позиційного чергування. Порівняймо: дослідниця вважає – дослідник уважає, бути ввічливим – був увічливим, допоможе ввійти – допоміг увійти.
Уважно прочитав опубліковане на сайті «Освітня політика» 30 квітня 2015 року інтерв'ю пана Громового з паном Лікарчуком, у якому директор УЦОЯО говорить про дуже низький рівень тестологічної культури вчителя. Але ж і рівень такої культури, як виявилося, не надто високий і в розробників тестових завдань. Щоб не було упередженого ставлення до мене, зазначу: сам особисто ніколи б не наважився складати тести з української мови й тим паче оцінювати якість тестів, розроблених іншими фахівцями, якщо б не мав відповідної освіти. Свого часу пройшов навчання з тестології й маю сертифікат Асоціації освітнього оцінювання і тестування (м. Київ).
Тому і написав цю статтю, щиро вболіваючи за якість незалежного оцінювання, а не з метою образити когось!
Насамперед порівняємо формулювання умов завдань «Апостроф треба писати на місці обох пропусків у рядку» і «Потрібно поставити у на місці всіх пропусків у рядку». Як бачимо, у першому формулюванні ми пропонуємо учням апостроф написати, а в другому – літеру у поставити.
А насправді чи пишемо ми апостроф з погляду літературного слововживання? По-перше, апостроф є надрядковим графічним знаком (до того ж розділові знаки ми також не пишемо, а вживаємо чи ставимо); по-друге, у шкільному правописі опрацьовуємо орфограму «Уживання апострофа». Тож логічно було почати формулювання першого тестового завдання з того, що «Апостроф треба поставити...».
Навмисно не продовжую це формулювання, бо в зошиті, запропонованому УЦОЯО, цю мисленнєву операцію треба виконати на місці обох пропусків у рядку. Хоча апостроф потрібно було поставити на місці пропусків у словах рядка. Чомусь у завданні «Літеру о на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка», а не літеру о на місці всіх пропусків треба писати в рядку.
Так само в завданні «Немає лексичної помилки в рядку» чи не краще було б сформулювати умову «Немає лексичної помилки в сполученні слів рядка» замість? (Додаю саме «в сполученні слів», а не в словосполученні, оскільки перше поєднання слів є реченням).
До речі, у формулюваннях умови завдань «Апостроф треба писати на місці обох пропусків у рядку» і «Літеру о на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка» грубо порушено порядок слів, адже за законами внутрішньої будови синтаксичних конструкцій обставина місця (на місці пропуску) має стояти в препозиції до присудка (треба поставити / писати), а прямий додаток (апостроф / літеру у) у постпозиції до нього! Отже, з погляду граматики нормативними є такі формулювання: «На місці обох пропусків треба поставити апостроф у словах рядка», «На місці пропуску треба писати літеру о в усіх словах рядка».
Тепер порівняємо ще кілька формулювань щодо дотримання цієї граматичної норми: «Правильно написано всі слова в рядку», «Неправильно оформлено пряму мову в рядку»), «Правильно утворено форму третьої особи множини від дієслова» і такі завдання, як «Кому (коми) треба ставити в реченні», «Двокрапку треба поставити, якщо...».
Протиставляючи порядок слів у цих формулюваннях завдань, робимо висновок: в умовах перших трьох завдань прямий додаток стоїть у постпозиції до предиката, а в умовах інших завдань – прямий додаток стоїть у препозиції до предиката. Не хочу цим висновком нікого образити, але ж граматична норма, яка передбачає дотримання порядку слів, є все ж таки нормою. І бажано тоді не лише перевіряти знання різноманітних норм, а й нам, фахівцям, дотримуватися їх, формулюючи умови тестових завдань!
Національною особливістю української граматики є те, що нерозщеплені присудки переважать над розщепленими. Зокрема, замість проводити дослідження надаємо перевагу досліджувати, замість здійснити аналіз – проаналізувати, замість здійснювати вимірювання – вимірювати; здійснювати реалізацію – реалізовувати та ін.
Тож чого цю закономірність не поширити на завдання, які замість нерозщепленого присудка увідповіднити містять розщеплений присудок установити відповідність? Наприклад, умову завдання «Установіть відповідність між видом речення та прикладом» бажано було б сформулювати так: «Увідповідніть вид речення з прикладом». Це, звичайно, є не так зауваженням, як побажанням для всіх, хто укладає тести (до речі, зауважу: не займається укладанням, а саме укладає!).
В інструктивних матеріалах до складання власного висловлення випускникам запропоновано проілюструвати «Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва...» (с. 14 тестового зошита). А чи не є віддієслівний іменник посилання невмотивованою калькою з російської мови (рос. ссылка)? Цей іменник у сучасній українській літературній мові (якої ми навчаємо учнів у школі) заступає український відповідник покликання з наголосом на третьому складі. Адже ми покликаємося на думку вчених, покликаємося на художні твори і нарешті робимо покликання на наукові джерела в квадратових дужках (саме в квадратових, а не в квадратних!).
До речі, одне із завдань тесту потребує від учнів володіння практичними вміннями замінювати словосполучення, що містять лексичну помилку, нормативними. Зокрема, запропоновані словосполучення погляди співпадають, багаточисельні дзвінки, рішити завдання містять кальковані з російської мови слова. Тож чи варто учням це вміти, якщо ми, дорослі, самі цієї лексичної норми не дотримуємось, а посилаємося на щось і когось, замість того, щоб покликатися?!
І насамкінець про дистактор тестового завдання, що містить словосполучення «допоможе ввійти». На думку експертів із затвердження правильних відповідей, саме цей рядок мав бути правильною відповіддю. Таку позицію обстоюють укладачі тестових завдань та експерти, покликаючись на правила «Українського правопису», що ніби «незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в потрібно вживати у»!
Але ж хочу застерегти всіх тих, хто має таку категоричну позицію! Уважно подивімося на ті приклади, які пропонує нам «Український правопис» (усі вони лише з прийменником у). А тут випадок, коли у/в є частиною слова. Якщо погодитися з такою думкою, тоді виходить, що немає місця в українській мові таким словам, як ввічливий, вважати, ввійти, ввіч, бовван, бовваніти, напіввислохлий і под., бо в усіх цих словах літера в стоїть перед наступною в? Абсурдна й непереконлива теза! Ми ж у цьому завданні говоримо про орфографічну норму, а не вимову (де першу літеру в усному мовленні передаємо губно-губним звуком [?], а другу – губно-зубним звуком [в]! З огляду на це подвоєння літер вв є досить поширеним явищем в українській орфографії, якщо дотримуватися норм позиційного чергування. Порівняймо: дослідниця вважає – дослідник уважає, бути ввічливим – був увічливим, допоможе ввійти – допоміг увійти.
Уважно прочитав опубліковане на сайті «Освітня політика» 30 квітня 2015 року інтерв'ю пана Громового з паном Лікарчуком, у якому директор УЦОЯО говорить про дуже низький рівень тестологічної культури вчителя. Але ж і рівень такої культури, як виявилося, не надто високий і в розробників тестових завдань. Щоб не було упередженого ставлення до мене, зазначу: сам особисто ніколи б не наважився складати тести з української мови й тим паче оцінювати якість тестів, розроблених іншими фахівцями, якщо б не мав відповідної освіти. Свого часу пройшов навчання з тестології й маю сертифікат Асоціації освітнього оцінювання і тестування (м. Київ).
Тому і написав цю статтю, щиро вболіваючи за якість незалежного оцінювання, а не з метою образити когось!
Сергій ОМЕЛЬЧУК