Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Станіславський літописець

Станіславський літописець
Гортаючи у бібліотеці підшивки двох рідних газет– районної «Придніпровської зірки» (на початках – «Колгоспник Білозерщини») та обласної «Наддніпрянської правди», уявляєш численну когорту їх творців, знаних та незнаних: журналістів-професіоналів та відданих громадських помічників, зокрема сількорів.

Із гордістю скажу, що у цьому великому загоні патріотичних людей одне із чільних місць належить моєму батькові – Костянтину Йосиповичу Голобородьку, Заслуженому вчителеві школи Української РСР, директорові (з 1946 по 1967 рр.) Станіславської середньої школи Білозерського району, яка носить його ім'я.

Костянтин Йосипович Голобородько (1960-і роки)

У ці дні минуло 115 років від дня його народження. Дружба батька з названими газетами встановилася ще у 1930-і роки, коли почав вчителювати у селі Станіслав, продовжилась після повернення з Великої Вітчизняної війни і тривала до останніх місяців життя.

Нині, із досвідом прожитих років, намагаюся осягнути: у чому ж загадка батькових творчих граней: педагог-новатор, журналіст, письменник. Розумію: успіху не було б без таланту, глибини інтелекту, постійної роботи над собою, тонкого вміння розгледіти та зацінувати особистість колег і сформувати колектив однодумців.

Насамперед школа стала тим благодатним майданчиком, що дозволив батькові виявити в собі творчі просвітницькі сили і вийти на широкий загал, в інформаційний світ. А це було б неможливим без станіславської педагогічної традиції, мудрих попередників, а також колег, з якими багато років ділив нелегку вчительську ношу. Серед таких соратників – подружжя Котеленців, Литвинових, М. П. Білий, С. М. Курлянд, О. І. Пахмурна, М. І. Дунаєва, Г. М. Шепель, Г. Ф. Біла, О. О. Іванова, О. Ф. Черниченко, Є. Ф. Різниченко, Г. П. Божко, О. Д. Пономаренко, Л. Г. Друзяка, М. Н. Гаркуша, Т. П. Степанова, подружжя Божків, Келіних, Кучеренків та багато інших колег. Мудрість вчителів продовжувалась у подальших успіхах учнів. Згадується, наприклад, випускне фото Станіславської семирічної школи 1925 року: поруч із тодішнім директором Іваном Терентійовичем Котеленцем та його дружиною, завучем Тетяною Степанівною, п'ять вихованців. Так от, мине час і двоє з цих випускників стануть докторами наук, решта – заслуженим учителем, капітаном корабля, лікарем, агрономом. Школа ж ще тяжкого 1932 року виборола звання зразкової. Серед її вихованців різних часів – безліч шанованих, знатних людей: землеробів, вчителів, інженерів, військових, науковців, лікарів...

Голобородько К. Й. з учнями Станіславської школи 1930-х років

Оскільки педагогічні та письменницькі здобутки Костянтина Йосиповича доволі глибоко досліджені, я ж хочу висвітлити його сількорівсько-журналістську діяльність. Що примушувало вчителя, який сформував один із найбільш творчих педагогічних колективів в області, протягом кількох десятиліть віднаходити у своєму безупинному педагогічному «уроці» ще й «перерви» для написання кореспонденцій, проблемних статей, нарисів до місцевих, республіканських видань, а також оповідань для двох книжок, випущених спільно зі старшим сином Юрієм?

Батько почав співробітничати з газетами одночасно з початком педагогічного шляху, у далеких 1920-х роках (з 1921 р. працював завідуючим Новотягинською школою), завжди вважав сількорівську діяльність своїм громадським обов'язком. То був час «тектонічних» змін у суспільному житті, побуті, стосунках між людьми, батьками й дітьми, у ставленні до століттями сформованих понять та уявлень. В життя сільчан входили нові форми діяльності як, наприклад, кооперація, гуртовий збут продукції, придбання на пайових засадах машин (віялок, лобогрійок, кінних молотарок); люд прагнув вийти за межі інтересів села. А ще – доводилось вчити односельців елементарного: читати газету або ж розписатися власною рукою. Співпрацювати з газетами Костянтин Йосипович продовжив у Станіславі, в якому працював завучем школи з 1929 по 1941 рік. Звідси, у серпні 1941 року, добровільно пішов на фронт (за віком призову не підлягав), пройшов нелегкими бойовими шляхами, війну закінчив у Берліні.

Демобілізувався у серпні 1945-го, разом із колегами відбудовує поруйновану фашистами рідну школу, організовує навчальний процес. Однак не забуває і про сількорівську справу.

Перший повоєнний матеріал за підписом Костянтина Голобородька – «Орденоносець» – вміщено 7 листопада 1945 року у «Колгоспнику Білозерщини». Йдеться у ньому про станіславця Єгора Петровича Сахненка, у довоєнний час – одного із кращих комбайнерів Білозерського району, а у роки війни – мужнього захисника Вітчизни, учасника багатьох військових операцій (Очаків, Севастополь, Керченський півострів, Новоросійськ, Румунія), кілька разів тяжко пораненого. Публікації батька, як в районній, так і в обласній газеті, з'являються систематично. У полі його уваги був увесь спектр сільського трудового життя: праця рибалок, землеробів, інтелігенції, проблеми громади. Особливу увагу надавав здобуткам своїх товаришів по школі (це може бути прикладом і для нинішніх освітян).

Любов'ю до слова, батько, як вчитель-мовник, щедро ділився зі своїми вихованцям. Нерідко чув від його колишніх учнів, як проникливо Костянтин Йосипович читав на уроках українську поезію, уривки з художніх творів, дохідливо коментував тексти. Часто начитував зміст підручників, оскільки з учбовою літературою було дуже сутужно. Час минав, але духовні ниті вчителя й учнів не поривалися: з багатьма листувався, багатьох радо зустрічав у нашій домівці.

Колектив вчителів Станіславської середньої школи (в центрі - Голобородько К.Й.) 1948 рік

Учениця Людмила Келіна теж добровільно пішла на фронт. В одному з листів до мого батька писала: «...Згадуються Ваші численні бесіди про мову, як прагнули прищепити нам, учням, любов до книги... Буваючи у Станіславі, багато разів намагалась зустрітися з Вами у домашній обстановці, не обмежуючи ні себе, ні інших, поговорити, помріяти. Я знаю, Ви умієте красиво мріяти! Якими цінними для мене були Ваші листи, написані у роки війни, мені, маленькому воїнові! Донині зберігаю їх, мов реліквію славних, важких часів... Пам'ятаю, як Ви та Семен Мусійович Курлянд, вручаючи атестати, по-батьківському радили кожному із нас, ким бути. Ваш досвід роботи, спостережливість, щоденне спілкування з учнями, знання їх улюблених предметів дозволяють кожному з них накреслити загальні, головні риси його шляху».

Ще рядки з листа Людмили Келіної, вже після смерті батька, моїй мамі: «...Як зараз бачу його за столом, на перший погляд – буденного, в деякій мірі флегматичного. Але то тільки на перший погляд! Як він умів – спокійно і пристрасно, у пориванні до нас, наші цілинні сільські душі вводити у світ прекрасного! Візьму себе. Я не любила Тичину. У мене були інші Монблани, – Блок, Маяковський, Рильський. Але за один малесенький діамантик я готова була писати реляцію на Тичину. Пам'ятаєте?..

«О, панно Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? – Давно. Цвіли луги...».

Не дивно, що зерна, посіяні вчителем, його колегами, у майбутньому проростали на журналістських та літературних нивах вихованців школи. Так, згадувана вище Людмила Келіна працювала на іномовленні; у 1970-х роках на семінарах Українського радіо, на прикладі її творчості, вчили колег, як писати вільний репортаж. Костянтин Михеїв працював у редакціях газет на Херсонщині та Донеччині, пізніше – головним редактором журналу «Донбас». Мій старший брат Юрій очолював редакції газет «Маяк», «Ленінський прапор», «Ветеран». Випускник-відмінник Станіславської середньої школи та факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка Том Гаман все життя віддав пресі Миколаївщини, пройшов шлях від літпрацівника до першого заступника редактора обласної газети «Південна правда». Ще один мій брат Владислав працював у дніпропетровських газетах та головним редактором Херсонської студії телебачення. Школярі, які тягнулися до журналістики, намагалися йти у ногу зі вчителем. Дуже характерний номер «Колгоспника Білозерщини» за 4 вересня 1952 р. Тут, на «Літературній сторінці», поряд з нарисом Костянтина Голобородька «Рибалки», вміщені вірші кількох його учнів, зокрема, майбутніх журналістів Тома Гамана та мого брата Владислава. Мабуть і я, наснажений прикладом батька та старших братів, пов'язав своє життя із журналістикою: майже три десятиліття пропрацював у газеті «Наддніпрянська правда».

Світлі, творчі, незабутні. Голобородько К.Й. разом із колегами (середина 1960-х років)

Батько був скромною людиною, поважав людей. У родині жили перекази про своїх вчителів, попередників, випускників. Я ніколи не чув від батька нотацій, моралізаторства, він вчив власним прикладом. У хаті завжди панувала робоча, зосереджена тиша: батьки готуються до уроків, працюють, читають, а ми, діти, теж заглиблюємося у навчання. Була постійна націленість на сучасні знання, і в цьому допомагала родинна бібліотека, розміщена у трьох кімнатах, багата не лише класикою, але й головними періодичними виданнями часу (батьки постійно передплачували «Новый мир», «Иностранную литературу», «Роман-газету», «Вітчизну», «Всесвіт»...). Це дозволяло батькові постійно тримати руку на пульсі сучасного літературного процесу, на рівних спілкуватися з журналістами, письменниками, які відвідували нашу домівку (у нашій хаті бували письменники Сава Божко та його друг Терень Масенко; особисто ж я пам'ятаю приїзди письменників Юрія Дольд-Михайлика, Аркадія Адамова, науковця Івана Луценка, поетів Павла Усенка, Леоніда Куліша, Володимира Куликівського...).

Важливим «співавтором» вчительського, журналістського і письменницького успіху батька був його надійний сімейний «тил» – дружина, колега-вчитель, наша мама Антоніна Гаврилівна, яка створювала батькові максимально сприятливі умови для творчої діяльності. У різні роки тато та мама очолювали у Станіславі громадську приймальну газети «Придніпровська зірка». Перу мами належить чимало матеріалів про колег-вчителів, випускників школи, сусідів, односельців у районній та обласній пресі. Пліч-о-пліч пройдено довгий, сповнений працею, життєвий шлях.

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО,
член Національної спілки журналістів України
м. Херсон

Фото з домашнього архіву автора

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів