Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Станіслав на Херсонщині: рядки з театральної історії

Станіслав на Херсонщині: рядки з театральної історії
Будинок у Станіславі, в якому у 1920-і рр. діяв народний театр та працював Юрій Шумський

Будинки мають свою пам′ять, свої спомини, їх стінами промовляє історія.

Коли проходжу повз цієї споруди, що біля спорткомплексу у селі Станіслав (див. фото), здається, що чую з її стін то лагідний голос нашої вчительки Лідії Григорівни Друзяки (колись були тут наші початкові класи), то бадьорі голоси ентузіастів спортклубу «Славутич» із 1990-х, то голоси клієнтів газової контори, що діяла тут. Але найчастіше нагадує ця споруда про духовну силу земляків, що долали страшні випробування першого голодомору 1921-1923 років, коли сили народного мистецтва, театру, музики, співу протидіяли зневірі, дарували надії та мрії.

Тут, у двоповерховому будинку колишнього власника Шапошникова (верхівку споруди було зруйновано під час Другої світової війни), у 1920-у році почав діяти Станіславський народний театр, що носив ім′я Тараса Шевченка. А ще ̶ у цьому будинку працював майбутній славетний майстер театру та кіно Юрій Васильович Шумський (артистичний псевдонім, справжнє прізвище Шомін; народився, за н.с., 17 листопада 1887 р. у Тирасполі), який зіграв на станіславській сцені багато яскравих ролей. Саме він посіяв у душах наших земляків зерна краси та жагу до творчості, що надалі лише розквітали та давали потужні ростки. Життєпис Шумського відомий широкому загалу, тож зупинюсь лише на деяких сторінках його херсонсько-станіславського життя.

Народний артист Юрій Васильович Шумський (фото з Інтернету)

Початок творчої біографії Юрія Васильовича як актора та режисера нерозривно пов′язаний з Херсоном. Тут він активно працював в аматорських гуртках та театрах, опановував уроки акторської майстерності, що, як згадує дослідник його творчості, Борис Йосипович Степанов, брав, зокрема, у театрі Мейерхольда, наснажувався мистецтвом тодішніх театральних зірок, які приїжджали з гастролями до міста – П. Орленєва, І. Москвіна, П. Саксаганського, М. Заньковецької, М. Садовського.

Все це, новими барвами, відображувалося в його грі на сцені. Зокрема, з 1902 по 1912 рр., не залишаючи роботу в Херсонському порту чорноробом, вантажником, табельником, конторником, Юрій Шумський переграв чимало відповідальних ролей. Серед них: Назар («Назар Стодоля»), Тарас Бульба та Андрій («Тарас Бульба»), Гнат («Безталанна»), Гриць («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), Богдан і Богун («Богдан Хмельницький»), Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю»), Іван Барильченко («Суєта»)… Про його гру все частіше повідомляла місцева преса.

Взагалі-то, як для аматора, мав він незвично-широкий діапазон: виконував десятки ролей у п′єсах українських, російських, зарубіжних авторів. Виховувався на кращих зразках драматургії М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Гоголя, О. Островського, М. Горького, Ф. Шіллера і це спрямування принесе щедрі плоди вже на професійній сцені. У 1917-1920-х роках Юрій Шумський бере участь у заснуванні народного українського театру, літературно-артистичного товариства, організовує студію із колишніх безпритульних (самі учасники називали її «чортовою дюжиною»; студійці, зокрема, мандрували селами Херсонського повіту, створювали народні хори і драматичні гуртки), працює в органах соціального забезпечення.

Студійці Шумського під час турне селами Херсонського повіту в 1920 р., з книжкою – Юрій Васильович (фоторепродукція з журналу «Вітчизна», 1960-і рр..)

1921 року на Херсонщині була посуха, лютував голод. Як прожити сім′ї з трьома дітьми? Шумський почув від когось, що у Станіславі, на той час волосному центрі, було трохи легше прохарчуватися. А тут саме й нагода трапилась: керівництво волості шукало для місцевого театру досвідченого фахівця-режисера. Юрій Шумський планував спочатку упрягтися у сільське життя, а потім вже перевезти з Херсона дружину з дітьми.

У голодному і холодному Станіславі було диво – театр! Із зовсім іншими умовами, аніж ті, що були у сільських аматорів до Жовтневого перевороту. Театр створили самі аматори, яким 1920 року волосне керівництво надало двоповерховий будинок. Про кошти на реконструкцію не могло бути й мови, тож аби привести будинок та його приміщення до ладу, організували театральну толоку. Працювали, як кажуть, до кривавих мозолів. Ударною силою стали завзяті театральні ентузіасти, теслярі Семен Туркалов, Григорій Куйовда і Терень Кучма, а сільчани допомагали їм хто чим міг. Зокрема, коли виявилось, що немає матерії на завісу, станіславці поділилися найкращими ряднами, полотнами, мішками.

Борис Степанов, який побував у Станіславі в 1960-х роках і спілкувався із свідками тих подій, згадував у журналі «Вітчизна», що являв собою театр 1920-го року: міг вмістити чимало глядачів, були тут і партер, і ложі; сцена п′ять на п′ять метрів; чималий просценіум закінчувався оркестровою ямою, де могли вільно вміститися 20 музикантів. Свідчення старожилів: на другому ярусі театральної зали розміщувався хор. Чи не найповажнішого віку мешканка села Ольга Митрофанівна Супруненко розповідала мені, що другий ярус, по периметру, був овальним, з нього був красивий вид на сцену. Теслярі змайстрували набори меблів. Із села Касперівка (Кізомис) навіть доставили піаніно.

Спочатку у театрі до Шумського поставилися насторожено. Попередній керівник Лесь Завада, хоча й організував перебудову приміщення, все ж, привів театр до занепаду: дореволюційний репертуар, що роками не сходив зі сцени, вже не задовольняв ні глядачів, ні самих акторів. Завада виїхав зі Станіслава, після нього гуртком керував бухгалтер сільгосптовариства Сириченко, але й він ставив старі п′єси, до того ж, невдало. Підходи Шумського до театральної справи грунтувалися на щоденній копіткій і систематичній роботі, а це не всім прийшлося до вподоби. Перелом стався після того, як Шумський здійснив свою першу постановку та ще й продемонстрував яскраві акторські якості. Його стилістиці була притаманна виразна риса, яку відпрацьовував ще в Херсоні – надавати творам класичної драматургії рис сучасності, а це вже було його режисерсько-акторською новацією, своєрідною лінією «доповнення»…

Удосконалюючи театральний процес, він прагнув значно збагатити звукову палітру оркестру (тут його однодумцем був творчий побратим, музикант-самородок Сила Микитович Кравченко), наповнити кращими сільськими голосами групу хористів, для чого навіть ходив до церкви та співав у хорі, придивляючись до хористів, а потім переконував, запрошував кращих із них до трупи. Театр активно запрацював, даруючи землякам вистави по вихідних.

На станіславській сцені Юрій Шумський здійснив інсценізацію поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», постановки «Тараса Бульби» та «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Марусі Богуславки» М.Старицького, репертуар театру збагатили такі класичні твори як «Суєта», «Безталанна», «Хазяїн» і «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Невольник і «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, «Украдене щастя» І. Франка, «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ′яненка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, водевілі А. Чехова «Ведмідь» і «Посватання» та ін., в яких грав головні ролі. У подальшому, чимало з цих вистав ставитимуть його учні-послідовники.

Творча та громадська активність Юрія Шумського у Станіславі була насиченою та різноплановою. Зокрема, одночасно з театральними постановками, він започаткував підготовку тематичних програм та концертних номерів – різножанрових вистав, що користувалися у населення великою популярністю. «Такі концерти, – розповідала Борису Степанову активна театральна аматорка В. В. Молчанова, – були дуже різноманітними. Вони складалися з художнього читання, уривків з п′єс, танців, сольного співу, виступів хору, а також з музичних номерів – сольних або оркестрових». Концерти-вечори, театральні постановки здійснювалися не лише у містечку Станіслав, а й в селах волості, часто збір від коштів йшов на потреби школи, бібліотеки, дитячого будинку тощо. Сценічні атрибути перевозили кіньми, самі ж артисти, разом зі своїм керівником, рушали пішки.

Юрій Васильович турбувався, щоб актори не голодували, разом із членами трупи у новорічні свята міг навіть колядувати, засівати… Скромні людські дарунки «…збирали, – розповідав Б. Степанову один із аматорів Тихон Якович Голінько, – а потім Юрій Васильович розподіляв між усіма. Коли вже дуже підтягало животи – йшли гуртом до рибалок. Допомагали їм і одержували рибу… Принцип колективності, що його прищепив Шумський, був основою життя театру».

Соціальний запит на селі був не лише на сучасну п′єсу, концерти-вечори, а й на сатиру. Юрій Шумський створив цикл дошкульних одноактних постановок під назвою «Станіславські болячки» («Криве дзеркало») на злободенні теми, сам збирав матеріал, занотовуючи висловлювання селян. Спектр критики у цих сценках, пародіях, куплетах, віршах, репризах був широким: висміювались «проколи» в роботі кооперації, кредитного товариства, сільради, волосних органів. Актори так гримувалися та одягалися, що земляки могли легко здогадатися щодо їх прототипів. У «Болячках» діставалося й акторам театру, і працівникам міліції, і духовенству, і неробам...

Шумський не розрізняв театральної та громадської діяльності: брав активну участь у роботі всіх сільських органів; користувався незаперечним авторитетом станіславців, і, з часом, його, режисера театру, призначають на посаду завідуючого волосним відділом народної освіти. Громадську діяльність Юрія Васильовича засвідчують документи, що зберігаються в облдержархіві: зокрема, він порушує питання про видачу пайка голодуючій вчительці, відпуск вагонів для завантаження їх сіллю та рибою і для обміну на хліб у врожайних губерніях, шефство над Станіславським дитячим будинком, самозаготівлю насіння картоплі та ін.

Була подія в житті Станіслава, про яку неможливо згадувати без хвилювання, а без Шумського, її, напевно, і не було б. У голодні 1920-і роки Юрій Васильович мав піднесену мрію – вшанувати пам’ять Великого Кобзаря, відкривши в селі пам’ятник, що він і закликав здійснити станіславцям після однієї з вистав у місцевому театрі.

Пам′ятник Кобзареві у Станіславі, встановлений голодного 1922 р. за ініціативи Шумського (фото О. К. Голобородька, 1963 р.)

Про ті хвилюючі події писала у газеті «Новий день» за 07.03.1997 р. та в альманасі творчих спілок Херсонщини «Степ» № 7/1997 р. моя мама, сількор Антоніна Гаврилівна Голобородько:

«…Станіславці радо сприйняли пропозицію, але почали думати: де взяти кошти на пам’ятник, коли щодня до братської могили на цвинтар несли по кілька померлих? Лютував страшний голод: кожен селянин ламав голову над тим, як прожити день...

Та ніщо не могло зашкодити людям у їхній благородній справі. Вони несли до сільради по фунту-два ячменю, проса, кукурудзи, квасолі – одним словом, хто що мав. І так мало-помалу назбирали два з половиною пуда зерна, на той час це було цінніше за золото. За зерно замовили погруддя. Воно було встановлено в центрі села на величному, заввишки в кілька метрів постаменті. Пам’ятник відкрили 8 листопада 1922 року. На лицьовому боці постаменту було зображено бандуру, сувій паперу, пензлі, на решті боків – рядки з невмирущих творів Кобзаря...».

Борис Степанов зазначав, що постамент для погруддя спорудила група селян за участю Тимофія Коржа та Єгора Михеїва.

Згадаймо двох станіславців, доля яких була тісно пов′язаною із долею Юрія Васильовича Шумського у Станіславі.

Це голова комітету незаможних селян Федір Гнатович Пиж, учасник першої світової війни, кілька разів прошитий ворожими кулями, знаний та поважаний земляками за ясний розум, кмітливість, хороші організаційні здібності, принциповість у відстоюванні інтересів односельців.

Федір Гнатович Пиж (фото з родинного архіву Г. І. Черниченко)

За спогадами Б. Степанова, солідну Пижеву постать можна було зустріти всюди: цей «…хазяйновитий чоловік бачив усе, що робиться на селі. Лаяв ледарів. Смикаючи чорняві вуса і борідку, «требував» робити все точно і швидко…». Саме Пиж поставив свою резолюцію на заяві Шумського до Станіславського волкомнезаможу про прийняття актора-режисера до лав місцевої громади. Ці дві, схожі за долею людини (Федір Гнатович, як і Юрій Васильович, рано втратив батька) швидко заприятелювали і два роки спільно працювали. Саме Федір Гнатович підтримав у жорстоку голодну пору вікопомну пропозицію Шумського щодо увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка. За спогадами Шумського, саме голова комнезаму Ф. Пиж, через багато років, стане життєвим прототипом соковитого образу одного з його театральних героїв.

Ще одна важлива особа в станіславському житті Шумського – вже згадуваний вище Тихон Якович Голінько. Саме він першим зустрів Юрія Васильовича у селі холодної осінньої пори 1921-го, поселив у себе дома. Про цю зустріч розповідав Борису Степанову, як, вже в сутінках, побачив подорожнього, що, ледве переставляючи натруджені ноги, з′явився у селі: «Був він у подертих чоботях. На плечах трималась вицвіла парусинова куртка. Розговорились. Незнайомець відрекомендувався Юрієм Шумським, аматором з Херсона». Голінько запросив подорожнього додому, добре нагодував. Шумський розповів про мету свого приїзду до Станіслава, не приховуючи, як мріє втілити в місцевому театрі свої задуми.

Тихон Якович Голінько

Дружба Шумського з родиною Тихона Яковича та Марії Терентіївни Голіньків тривала роками, вже й після того, як Юрій Васильович став актором Одеської «Держдрами» (1925-1934) і Київського театру ім. І. Франка (з 1934-го). Юрій Шумський був хрещеним батьком доньки подружжя – Галини. В одному з сюжетів херсонських тележурналістів Галина Тихонівна Стадник (дівоче прізвище Голінько), на основі спогадів батьків, розповідала про Шумського.

Галина Тихонівна Стадник (фото з родинного архіву Л. В. Гори)

Її донька Любов Володимирівна Гора (дівоче прізвище Стадник) намагається розшукати інші документальні спогади матері, що були записані родичами, але джерело це нині перебуває поза межами України. Дідусь та бабуся Любові Володимирівни зберігали дарче фото Юрія Васильовича Шумського, що той подарував Тихону Яковичу 1927 року в Одесі, з написом, що засвідчував високу шану, вдячність за постійну турботу та підтримку.

Дещо про сьогодення. Як відомо, у будинку колишнього Станіславського театру вирішено створити центр підтримки бізнесу та туризму місцевої територіальної громади. Справді, ці вектори у розвитку сіл громади багатообіцяючі. А що як, зважаючи на давні, глибокі театральні традиції Станіслава, одну з кімнат будинку виділити під кімнату-музей театральної історії села? Цілком потенційний туристичний об′єкт. Через народний театр за кілька десятиліть пройшли сотні і сотні станіславців – як аматори, так і глядачі. Вплив сільського театру на культурне життя громади був потужним. Можливо, у родинах колишніх сільських акторів збереглися старі світлини з театральних вистав, одяг, аксесуари тощо, що могли б стати експонатами кімнати-музею?

Станіславські аматори, переважно вчителі та учні, у комедії М. Старицького «За двома зайцями», 1958 р. (фото з архіву О. К. Голобородька)

Не зайвою була б і пам’ятна дошка на стіні будинку, що нагадувала б і про діяльність у Станіславі народного театру, і духовних зерен, посіяних у Прилиманні славетним актором та режисером Юрієм Шумським.

Як відомо, нещодавно у селі Кринки Олешківського району відкрито відновлений музей-садибу письменника Остапа Вишні, який любив відпочивати і працювати на Херсонщині. Важливо, що завдяки громадській небайдужості, меценатській ініціативі та підтримці, образ, діяльність Остапа Вишні не забуті й виразно продовжуватимуть існувати у просторі та пам′яті Херсонщини і це, безперечно, приваблюватиме туристів. Фактично, споруду в Кринках зведено заново: у відновленому будинку використано лише вікна зі старої садиби.

Ю. В. Шумський та Остап Вишня (фото: Б. Степанов, «Юрій Шумський»)

Якщо ж вести мову про Станіслав, то будинок нашого колишнього народного театру у значній мірі зберігся, міцно скроєний, несе в собі також значну історичну пам′ять. Із ним пов′язані і знакові події в історії села, й численні імена. Чому б не надати цій споруді належну «оправу», чому б не наповнити її змістовним життям?..

Ю. В. Шумський в одній із дебютних кіноролей – Бені Крика з німої однойменної кінострічки 1926 р., знятої на Одеській кінофабриці ВУФКУ за мотивами «Одеських оповідань» І. Бабеля

У ролі Голохвостого («За двома зайцями» М. Старицького у переробці В. Василька, Одеська «Держдрама», 1926 р.

У ролі Клода Фролло з «Собору Паризької богоматері» за В. Гюго, Одеська «Держдрама», 1926 р.

У ролі професора Буйка з однойменної п′єси Я. Баша, Київський театр ім. І. Франка, 1949 р. (фото з книги Б. Степанова «Юрій Шумський», К., 1971 р.)

У ролі Кіндрата Галушки, фільм-спектакль «В степах України», 1952 р. (фото з Інтернету)

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів