«Театр фантазії» у Херсоні
...Відвідав виставку напередодні її закриття, кілька днів не був у місті, отож лише нині ділюся враженнями: у моєму фотоархіві виставка не «згортається».
Знайомлячись із експозицією, не полишало відчуття театру. Авторського, самобутнього, фонтануючого незвичністю. Захоплює: в театрі пані Юлії грати може все – тканини, шкіра, біжутерія, мушлі, камінці, химерного вигляду сухі гілочки та корінці, мотки шерсті, навіть, здавалось би, випадкове – театральні квитки, вирізки зі старих журналів...
Але потрапивши до рук майстрині, художньо осмислене, лелійно викохане, скомбіноване з іншими елементами чи «приправами», все це починає притягувати, зупиняти.
Згадую нашу коротку розмову з Юлією, під час якої поділився і своїми «вдивляннами» в малі форми. Тоді почув від художниці філософське: все довкіл може бути предметом мистецької уваги, якщо крок за кроком «відтесується» щось зайве, несуттєве.
Виявити «молекули» краси, відшліфувати, оздобити, оригінально подати – ось завдання та майстерність художника.
Світ Юлії Мазунової – це синтез технік, технологій, матеріалів, фактури, кольорів. Незвичних кутів зору. Вона сміливо експериментує. Підштовхує нас до думки: світ неосяжний, невичерпний, пильно вдивляйтесь довкіл, фантазуйте, пробуйте.
На виставці було багато притягальних об'єктів. Окрема кімната, мов тренувальний зал, для іграшок – «станів душі» художниці. Але мене особливо довго тримала ностальгійна інсталяція з журналів багаторічної давності. Тут і рядки-блискітки з Пабла Неруди, й Роберта Фроста, й Андрія Тарковського...
Виставка чекала на своє згортання. Було трішки сумно. Весь цей чарівний театр припинить свій спектакль. Добре, якби був пересувним. Але ж це складно та затратно для авторки. Для цього потрібен, напевно, цілий штат...
Виставка Юлії Мазунової – це і театр, і школа майбутніх майстрів. Відкритий урок...
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
Світлини автора
