Берег на Херсонщині волає про допомогу
На теренах Херсонської області зустрічаються й «перехідні» локації, що зосереджують в собі як принади природи, так й екологічну вразливість.
Такі об'єкти могли б бути своєрідними просвітницькими майданчиками,давати матеріал для вивчення будівничих та екологічних прорахунків,врешті, спонукати колективний пошук шляхів розв'язання проблем.
Прибережжя села Станіслав на Херсонщині, місцевість в зоні об'єктів колишнього рибколгоспу. У 1980-і роки, часи газифікації села, тут виникла база відпочинку тюменських енергетиків (називалась «Вогнями Сибіру», «Барвінком»).
Тоді берегову смугу було розширено: виник трапецієвидної форми «півострів», для формування якого пішли великі обсяги глини з прибережних скель. Було зведено близько семи десятків будиночків для відпочиваючих, з'явились відповідні служби з обслуговування, спортивні майданчики,виконувались роботи з озеленення тощо.
Щоб «півострів» не розмивався хвилями, з боку акваторії його укріпили списаними баржами. Упритул до «півострова», із барж було сформовано ще один об'єкт – затон для плавзасобів колишнього риболовецького господарства. Картину у загальному вигляді відбиває супутникова світлина із веб-сайту Wikimapia.
Певний час об'єкти виконували свої функції: пансіонат приймав відпочиваючих, плавзасоби рибколгоспу у негоду та взимку знаходили у затоні прихисток.
Через відомі події кінця 1980-х–початку 1990-х років економічна ситуація в країні різко погіршилась, господарські зв'язки станіславських підприємств із партнерами порушились, врешті, зона відпочинку припинила своє існування, споруди демонтовано.
Рукотворний «півострів» проіснував до сьогоднішнього дня, хоча його металевий каркас із «нічиїх» барж за останнє десятиліття, мов шагренева шкіра, скорочується.
Нині місцевість колишньої бази відпочинку, а також район затону і приваблюють, і водночас викликають сум. Там, де стояли колись будиночки відпочиваючих, розкошує дика рослинність.
Затон... У ньому є щось загадкове. Цю місцину полюбляють птахи (особливо чапельки),мартини та чайки постійно парять над вами. Можуть зачарувати картини світанків та заходу сонця, буйство водної рослинності на плесі, її імпресіоністичні віддзеркалення. Тут можна влаштовувати розкішні фотополювання нон-стоп.
Неповторно звучать вечірні «лікувальні» жаб'ячі хорали! Любителі рибальства ще знаходять собі на двох останніх баржах віддушину.
По сусідству із затоном традиційно проводяться свята Івана Купала. Але на баржах не полишає якийсь «сталкерський» настрій: пошматований та ржавий метал перебуває в дивному і неприродному поєднанні з навколишніми пейзажами.
Не може не хвилювати стрімке заболочення, заростання водною рослинністю станіславського берега. Якщо нічого не змінити у прибережному гідрологічному режимі, впорядкуванні території, важко уявити, що ця місцевість може бути придатною у майбутньому для відпочинку.
Зокрема, затон поки що слугує для деяких плавзасобів, але без чищення та поглиблення невдовзі може повністю замулитись та зарости рослинами, тим більше, що на ці процеси впливатиме розмивання глинистого «півострова» хвилями, що залишився без захисту у вигляді барж.
В принципі, за державного підходу, зацікавленості ОТГ, залишки споруд колишнього рибколгоспу, що стали бездоглядними та поступово руйнуються, можна було б зберегти та у майбутньому використовувати.
Зокрема, у ЗМІ висловлювалися думки, що Станіслав має значний потенціал для розвитку вітрильного спорту і про це свідчать минулі досягнення місцевих яхтсменів.
Природна акваторія в районі Станіславського мису – унікальна за течіями та вітровим «асортиментом» і це підтверджують фахівці.На мій погляд, навіть те, що залишилось від затону (якщо в плавильних печах не зникнуть останні дві баржі), можна було б використовувати як реальну стоянку для яхт.
Чому туристична привабливість села – це лише Станіславські скелі? А вітрильний спорт, веслування? Безперечно, щоодній громаді розв'язати проблему створення бази з розвитку водних видів спорту непосильно. Але головне – розпочати справу, шукати партнерів, не припустити остаточної руйнації залишків споруд рибколгоспу.
Із плином літ стає зрозумілим: ідея створення саме у цій частині села пансіонату, насипного «півострова» та затону була помилковою. Рукотворний виступ у лиман пригальмував прибережну течію, що посилило процеси замулення на чималому відтинку берега. Напевно, було помилкою й демонтувати на металобрухт каркас із барж. Що буде далі?
Течія Дніпровського лиману, розмиваючи незахищений «півострів», неухильно повертатиме малюнок берега до свого первозданного вигляду.
Але ж кудись має дітися вся та глиняна маса, що колись була перекинута зі скель до «півострова»? Глина включиться у процес замулення лиману, а ще – масним шаром ляже у прибережній зоні відпочинку.
Недалекоглядні господарські експерименти з природою, а також байдуже спостерігання громадськості за своїм же спадком, що «розкурочується», не минають марно: станіславський «низ» занепадає.
Варто було б залучити фахівців – гідрологів, екологів для прогнозування ситуації на мальовничому станіславському березі. Якщо заходами щодо санації берегової смуги взагалі не займатися, то екологічні наслідки будуть вельми сумними.
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО,
світлини автора
