Світ за законами краси на Херсонщині
Особливо мені до душі берегові «підопічні» Бориса Васильовича, яким у різні роки дав він життя – вербові посадки. Вони органічно вписалися у камінну берегозахисну смугу станіславського «мілкого» берега, ставши й елементами пейзажу, і прохолодними парасольками для відпочиваючих спекотної пори, й додатковим зміцнюючим компонентом нашої «дамби».
Зазвичай садівники радять висаджувати укорінені вербові гілочки – фактично саджанці, у цьому разі гарантія приживання досить висока. Але Борис Васильович застосував «прискорену» садивну технологію, за якою, наприклад, рибалки місцевого рибколгоспу у 1960-і роки озеленювали берег, заглиблюючи у піщаний грунт звичайні здеревілі гілочки верби – живці, що іще не пішли в активний ріст (як й чубуки винограду, вони добре вкорінюються).
Але одна справа – посадити живець на рівному місці, інша – поміж камінних брил й домогтися росту. Ранньої весни Борис Васильович нарізав живці (завдовжки 50-60 см), поміж каміння металевим стержнем шукав місця, щоб можна було зробити отвори необхідної глибини, заглиблював у них гілочки, заливав отвори водою, ущільнював піщаний грунт. Надію на успіх живило те, що вода близько, отож ріст має бути забезпеченим.
Звичайно, не всі живці прижилися на березі. Але ті вербові дерева та деревця, що виросли поміж каміння, дають надію: берег може невпізнанно змінитися, зазеленіти, зміцніти. Тут добре занурюватись у думки, спостерігати за водними краєвидами, пташиним світом...
Зловив себе на думці, що й самому хочеться посадити один-два саджанці верби на «мілкому» березі. А може й приймуться?.. Берег для експериментів великий.
Борис Васильович Жуков, крок за кроком, змінює світ. На окремих квадратних метрах створює свій світ. Світ за законами краси.
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
