Євген Подольський: той, хто випереджав час
Не втрачати ліній зв'язку, збагачуватися досвідом, прикладами життя.
Лише у такому переплетінні коренів та пагонів ставатиме багатшим, красивішим мистецько-художнє дерево Херсонщини.
Часто рельєфно згадується Євген Овсійович Подольський (1949-2016), людина, яка зробила значний внесок у розвій культури, мала першорядне відношення до державного малярсько-музейного та до державного бібліотечного руху нашого краю, першого директора двох чільних культосвітніх установ – Херсонського художнього музею імені О. О. Шовкуненка (1977-1982), а потім – Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара (1985-1998).
Він запам'ятався багатьом сучасникам як справжній реформатор у таких важливих сферах як музеє - бібліотеко-творення, людина із баченням перспективи, заповзятлива та смілива у прийнятті рішень. Довелось йому бути і критичним менеджером.
Поштовх до згадок про цю постать, осмислення її життєвого прикладу дає книга «Пригоршня воспоминаний», що вийшла в світ у Херсоні (видавництво «Наддніпряночка») наприкінці минулого року. Це сталося завдяки зусиллям родини Євгена Овсійовича, насамперед, його брата Бориса Овсійовича Подольського та людей, які добре його знали, колег та сподвижників.
Ольга Василівна Лянсберг завідуюча бібліографічним відділом бібліотеки імені Олеся Гончара є автором-укладачем та редактором видання: вона написала біографічний нарис про життя та діяльність Є. О. Подольського «Наш добрий директор», ретельно добрала бібліографічний матеріал – тексти його основних статей та інтерв′ю у періодичних виданнях, літературу про нього, виразні світлини. Видання виграло також завдяки оригінальному супроводу спогадів Є. О. Подольського з гумористичних малюнків, автором яких є відомий херсонський художник-карикатурист Віктор Адольфович Хмель.
Важливою рисою книги є її сповідальність, інколи навіть сміливо-незвична – щира розповідь про людей, які дали життя Є. О. Подольському – його батьків Овсія Давидовича та Лілію Степанівну Подольських, або супроводжували на життєвому шляху. Цей багатий фактографічний, емоційно забарвлений, інколи «непричесаний» матеріал, викладено у «Записках» Євгена Овсійовича – оригінальних нотатках про його життєпис (своє коріння, родовід, брата Бориса Овсійовича, дитинство, друзів, колег-соратників, ключові професійні віхи, експерименти, мистецьке життя, зустрічі з відомими людьми, захоплення, зокрема, спортивні тощо).
Про таких, як Подольський, кажуть: він опинився у потрібний час у потрібному місці. Але цього було б замало, якби Євген Овсійович не мав неординарних менеджерських рис, харизми, сміливості, характеру новатора. Це стало помітним вже на початках його кар′єри. Один зі штрихів...
Ще працюючи завідуючим музеєм-лекторієм в обласній організації Товариства охорони пам'ятників історії та культури, на той час, досить інертної структури, значно пожвавив її роботу, уклавши договір щодо екскурсійного обслуговування з обласним бюро подорожей та екскурсій. І ось, на територію архітектурно-меморіального комплексу «Катерининський собор» полинули гості міста з усіх туристських потягів та теплоходів, що прибували до Херсона! Це стало цікавим менеджерським ходом.
Два періоди життя Подольського – художньо-музейний та бібліотечний – вражають особливо.
27-літнім він пропонує начальникові облуправління культури Володимиру Григоровичу Чуприні призначити себе... директором новостворюваного художнього музею! Це було щось зі сфери чи то здорового авантюризму, чи відчуття неабияких власних сил... Чуприна оцінив «ділову хватку», заповзятливість Подольського й призначив його на цю посаду.
Очоливши колектив музею, разом із колегами, юристами, Подольський розв'язує низку нестандартних проблем, пов'язаних з правовласністю, отриманням, транспортуванням до Херсона головної частини майбутньої експозиції – знаменитої колекції творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва за заповітом ленінградської колекціонерки Марії Іванівни Корніловської.
Тоді виникла непроста ситуація: Херсон готувавсяся до свого 200-ліття, чи не найголовнішим заходом святкування мало бути відкриття музею, але музейні фонди не могли поповнитися безцінним вантажем – «гістьми» з XVIII та XIX століть, що прибули двома великими автофургонами з Ленінграда, адже колекція у квартирі Корніловської зберігалась в антисанітарних умовах й твори мистецтва вимагали ретельної фумігації (знищення шкідників газоподібними пестицидами – фумігантами).
Фрагмент із «Записок»: «Все було уражено клопами, жучками-шашелями та іншою нечистю. Хотіли обробити колекцію на місці газом бромистий метил, але в центрі міста – небезпечно. Тоді я прийняв рішення, що вдалося здійснити за активної допомоги херсонського морського порту. Всі ящики було завантажено до трюмів двох барж, баржі перетягнули до спеціального затону й там здійснили повну фумігацію...
Тривала вона 4 дні, включно із вивітрюванням. Затон охороняли два міліціонери та співробітниці музею, навіть моя мама готувала їм їжу на обід, а я відвозив на катері. Дуже вдячний директорові порту Володимиру Дмитровичу Смоленцеву. Він виділив машини для доставки колекції в порт, місце на пірсі, портові крани та кращих стропальників...
Ця операція була унікальною, аналогу в СРСР не було – всі експонати було збережено, не пошкоджено, а всю нечисть повністю знищено!..». Цей експеримент із фумігацією Подольський повторить через десять років в обласній науковій бібліотеці, але на цей раз вже з дореволюційним книжковим фондом.
Десять реставраторів з Києва за короткий строк підготували кращі твори для експонування. До свого відкриття художній музей поповнився також іншими чудовими творами, що надійшли з найбільших мистецьких зібрань країни (Третьяковська галерея, Ермітаж тощо), роботами багатьох сучасних художників й, у підсумку, посів одне із чільних місць серед музеїв України.
У значній мірі, завдяки В. Г. Чуприні та Є. О. Подольському, музей почав носити ім'я уродженця Херсона, відомого художника та педагога Олексія Олексійовича Шовкуненка. Їхніми стараннями вдалося отримати близько 70 творів майстра, більшу частину яких було подаровано дружиною художника Олександрою Василівною Шовкуненко.
Фахівцем, який випереджав час, став Євген Овсійович і на посту директора обласної наукової універсальної бібліотеки ім. О. М. Горького. Завдяки його менеджерським якостям вдалося активізувати процес завершення будівництва, що на той час вважалося довгобудом (майбутня бібліотека була усього лиш «коробкою без комунікацій»), оснастити приміщення сучасним обладнанням, здійснити оздоблювальні роботи (було використано вірменський туф, мармур), виконано художній паркет тощо), впорядкувати прилеглу територію й на час відкриття закладу (25.03.1987) перетворити його в найшикарніший заклад культури у місті, привабливий екскурсійний об'єкт.
Але головними героями новосілля стали відвідувачі бібліотеки. До їх послуг постали книгосховище, розраховане на 1200 тисяч томів з механізованою подачею книг, 12 відділів, 13 читальних залів, просторий актовий зал, лінгафонні кабінети, холи для експонування виставок, відеосалон, приміщення для клубної роботи, куточки для відпочинку тощо.
Вже на той час бібліотечна спільнота держави почала перейматися майбутнім своїх установ, їх функціонуванням в ринкових умовах: традиційне бібліотечне обслуговування вже не могло забезпечити виживання в інформаційному світі, що динамічно розвивається. 1987 року бібліотеку, очолювану Подольським, на державному рівні було визначено експериментальною із запровадження платних послуг.
Колектив вийшов на ринок (цитую книгу) «... зі своїм специфічним продуктом, з власною обґрунтованою концепцією надання платних послуг, за якою доступ до документальних ресурсів закладу залишається безплатним, а додаткові послуги стають диференційовано платними».
Додатковими послугами стали: довгострокове інформування колективних абонентів, абонентно-договірне обслуговування підприємств міста, області, державних установ, приватних фірм тощо.
А ще – популярним став платний сервіс у стінах бібліотеки: ксерокопіювання документів, послуги студії звукозапису, прокат компакт-дисків та відеокасет, курси та гуртки з вивчення іноземних мов, перекладацька діяльність, проведення вечорів відпочинку тощо. За два роки експерименту у бібліотеці було апробовано близько 30 видів додаткових платних послуг, а за досвідом почали приїздити колеги з усієї України.
Комп'ютерна революція у бібліотечній сфері Херсонщини та України також пов'язана з іменем Подольського. Він розумів, що цей процес невідворотний, несе масу переваг, тож сміливо пішов на експеримент зі створення автоматизованої інформаційно-бібліотечної системи, що проектувалась та запроваджувалась провідними фахівцями бібліотеки (було навіть створено відділ автоматизації) та херсонського підприємства «МАК-КОМ».
Бібліотеку було визнано базовою з розробки програмного забезпечення для обласних наукових бібліотек. Досвід широко поширювався, на базі бібліотеки було проведено науково-практичну конференцію за участю фахівців з усієї України, Росії, Білорусії. А експертами бібліотечних програм стали науковці з США. Якщо на час проведення конференції локальна комп'ютерна мережа діяла лише у херсонській бібліотеці, то вже за два роки досвід було поширено в семи наукових бібліотеках України!
Колектив почав жити масштабними науковими та культурними «проривами» (міжнародна конференція з поетики авангарду; активна клубна, художня діяльність...). За ініціативою Подольського у стінах бібліотеки було створено Літературний театр (!), активізовано поетичну творчість колег – й у світ вийшов колективний збірник творів.
...А ще мене, як шанувальника водного фізкультурного руху, вразила спортивна риса героя цієї кореспонденції. Євген Овсійович писав у «Замітках»: «Захоплення вітрилами супроводжувало усе моє життя. Працюючи директором обласної бібліотеки, придбав для колективу прогулянкову яхту класу «Ассоль». Підготував жіночу команду.
Моєю заступницею на яхті була методист Наталка Попова – розумниця з притаманними рисами ґрунтовності у діях та ще й з хорошими руками. Вона могла все: і підготувати яхту до виходу на воду, і виконати дрібний ремонт... Добре відчувала вітер, швидко опанувала теорію та здала екзамен на категорію рульового 2-го класу. Лише з нею я дозволяв дівчатам виходити на яхті на воду без мене».
Бібліотечні фахівці й досі з вдячністю згадують Євгена Овсійовича:
Завідуюча відділом рідкісних та цінних видань «Гончарівки» Ольга Геннадіївна Сак відзначає шанобливість Подольського у ставленні до колег, комунікабельність у спілкуванні, його інтелігентність, менеджерський талант, чуття нового, природжене відчуття прекрасного... «Якось він нам сказав, що мріє всі стіни бібліотеки заповнити полотнами художніх картин, зробити щось на кшталт бібліотеки-музею. Напевно, в ньому і в бібліотечному просторі жив музейник... Цей дух художності яскраво живе у наших стінах й нині... Узяти хоча б традиційний «Тиждень мистецтв...».
Наталія Матвіївна Диба, завідуюча відділом міжнародних проектів Одеської національної наукової бібліотеки: «Улюблений шеф. Геніальний менеджер. Добряк. Попрацювала я в різних бібліотеках. Євген Овсійович таки вмів створити команду однодумців! Його вся бібліотечна Україна згадує із захопленням! Феєричною людиною був. Не пам'ятаю, щоб когось образив. Ми ж за нього готові були з радістю піти і в огонь і в воду! І ще про створення команди – він же брав на роботу всіх, за кого просили за «дзвінком». Але «баласт» та ті, які не вписувалися в команду, залишали бібліотеку самі. Не звільняв нікого...».
Ольга Василівна Лянсберг, з «Післямови» до книги: «...Люди були йому цікавими. На прийом до директора без попереднього запису могли потрапити всі. І до нього йшли зі своїми бідами та радощами, великими та маленькими проблемами. Йому була притаманна досить рідкісна здатність співпереживання, він тонко відчував емоційний стан співбесідника. Завжди прагнув допомогти. І все ж, основною рисою, що вирізняла його з-поміж інших, було його вражаюче життєлюбство.
Думка його вирувала життям, перебувала у постійному русі. Він умів закохуватися в ініціативу, у нові творчі замисли й був для оточуючих прикладом, що наснажував до дій. «Бачу мету – не бачу перешкод», -- такою була формула успіху Євгена Пододьського. Таким він залишився в історії двох найкрупніших закладів культури Херсона...».
Книга «Пригоршня спогадів», яку протягом півтораріччя турботливо, відповідально «виколисувала» до виходу у світ Ольга Василівна Лянсберг, дає щедрий матеріал для роздумів: про родинну любов, що з часом трансформується в самовіддану любов до справи, соратників, сучасників, любов до рідного міста, культурницько-духовну місію, сміливість думки, відповідальність перед майбутнім, соціальну важливість монологу, що, здавалось би, адресувався лише родині...
Нехай у цій «пригоршні» не все рельєфне, чимало фрагментарності, а часто – й суб'єктивного, вона відкрита, сердечна, щедро «висипана» у сьогодення, щоб проростали «нові Подольські», яким підкорюватиметься час...
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
На світлинах із книги та з фотоархіву родини Подольських: Євген Овсійович Подольський (початок 1980-х рр.); Євген із батьками (1956); книга про час, долю, уміння підкорювати час.; автор-укладач та редактор книги О. В. Лянсберг; Є. О. Подольський, співробітники художнього музею разом із дружиною Олексія Олексійовича Шовкуненка – Олександрою Василівною Шовкуненко (справа у першому ряду). 1980; зустріч із зарубіжними гістьми (початок 1980-х); йому вдалося випередити час!; колектив «Гончарівки» разом із ветеранами; зустріч із нагоди 120-річчя бібліотеки (1992); брати Євген та Борис Подольські на ювілеї матусі (листопад 2005-го).
